Номер провадження: 22-ц/813/2107/22
Номер справи місцевого суду: 518/571/20
Головуючий у першій інстанції Алексєєва О. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
28.01.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,
в порядку спрощеного провадження переглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2020 року по справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою, -
13 травня 2020 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулось із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 17 грудня 2017 року з вини відповідача, який керував автомобілем "ВАЗ", д/н НОМЕР_1 , на 388 км+500 м. автодороги "Київ-Одеса" була скоєна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого автомобіль "Volkswagen", д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 отримав пошкодження, а відповідач отримав тілесні ушкодження та був доставлений до Ширяївської ЦРЛ. 30.04.2018 року слідчим СВ Великомихайлівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП України в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження №12017160280000421 у зв'язку з наявністю в діях водія ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення та відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. На думку позивача, вина відповідача у скоєнні ДТП підтверджується постановою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 26.11.2018 року, якою суд на підставі ч. 4 ст. 38, п. 7 ч. 1 ст. 247, ст. 283, 284 КУпАП закрив провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент скоєння ДТП застрахована не була, позивачем відшкодовано шкоду, заподіяну відповідачем ОСОБА_2 у розмірі 41931,63 грн.. Крім того, МТСБУ понесло витрати на встановлення розміру шкоди, які склали 1224,00 грн..
Посилаючись на положення ст. 22, п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38, п.п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 1192 ЦК України, правовий висновок, викладений у постанові ВС від 07.02.2018 року по справі №910/18319/16, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму сплаченого відшкодування в розмірі 41 931,63 грн. та витрати по встановленню розміру збитку в сумі 1 224,00 грн., з наведених у позовній заяві правових підстав.
Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечили. Щодо викладених у позовній заяві обставин не заперечували, проте зазначили, що додані до позовної заяви постанови слідчого від 30.04.2018р. про закриття кримінального провадження та постанова Великомихайлівського районного суду Одеської області про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, не є доказами вини відповідача у скоєнні ДТП. Вважають, що вказані постанови не є доказом вини ОСОБА_1 , оскільки постанова слідчого про закриття провадження не містить жодних посилань на дослідження обставин ДТП щодо погодних умов і швидкості руху кожного водія, видимості в напрямку руху кожного водія, моменту виникнення небезпеки для кожного водія, відсутність будь-якого експертного дослідження обставин ДТП щодо місця зіткнення і можливості запобігти зіткненню автомобілів та не встановлює протиправність дій водія ОСОБА_1 .. У постанові суду про закриття провадження також не встановлено вини відповідача у ДТП.
Крім того, вказали, що позивачем заявлено вимоги про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою із посиланням на положення ст. 1191 ЦК України та п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у той час як у вказаних правовідносинах необхідно застосовувати ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" (суброгація).
Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що у суду немає повноважень щодо встановлення вини особи у разі закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення. Оскільки провадження у справі №518/1442/18 відносно ОСОБА_1 було закрите в зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення, вважає, що вказані обставини повністю виключають його вину та наявність підстав про стягнення з нього грошових коштів в порядку регресу, який передбачає наявність винної особи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 28 січня 2022 року.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляцію, що міститься у відзиві МТСБУ, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.
У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній, і додатково поданими, доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 цієї статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним законом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Пунктом 22.1 ст. 22 цього Закону встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Страховим випадком, відповідно до ст. 6 даного Закону, є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2017 року близько 19.00 за участі ОСОБА_1 , який керував автомобілем "ВАЗ", д/н НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 який керував автомобілем "Volkswagen", д/н НОМЕР_2 , на 388 км+500 м автодороги "Київ-Одеса" була скоєна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого автомобіль під керуванням ОСОБА_2 отримав пошкодження, а ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та був доставлений до Ширяївської ЦРЛ.
Станом на день скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована не була, про що свідчить витяг з централізованої бази даних МТСБУ та не заперечувалось самим відповідачем у судовому засіданні (а.с. 7).
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Volkswagen", д/н НОМЕР_2 станом на день ДТП була застрахована згідно полісу №АМ/0561065 у СК "Альфа-Гарант" (а.с. 9, зворотній бік).
Постановою слідчого СВ Великомихайлівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області від 30.04.2018 року закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12017160280000421 від 18.12.2017р. у зв'язку з встановленням відсутності в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Матеріали направлено начальнику Великомихайлівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області для притягнення винних до адміністративної відповідальності. Вказаною постановою встановлено, що 17.12.2017 року біля 19:00 годин ОСОБА_2 рухався по автодорозі сполученням "Одеса-Київ" на своєму автомобілі марки "Volkswagen 70 TDI", д/н НОМЕР_2 в напрямку м. Київ. На відрізку дороги, біля зупинки с. Єлизаветівка Ширяївського району Одеської області він помітив, що зі сторони с. Єлизаветівка в напрямку автодороги сполученням "Одеса-Київ" рухався автомобіль марки ВАЗ-21063, державний номер НОМЕР_1 . ОСОБА_2 , рухаючись по головній дорозі, та маючи при цьому переваги, продовжив рух, а водій автомобіля ВАЗ-21063 не прийняв необхідних мір для зупинки свого транспортного засобу, оскільки по руху його слідування знаходився дорожній знак пріоритету 2.1 "Дати дорогу", чим порушив правила дорожнього руху. Внаслідок цього відбулося зіткнення автомобілів, в результаті якого ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, з якими був доставлений до Ширяївської ЦРЛ. Зазначено, що в діях водія ОСОБА_2 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а в діях ОСОБА_1 наявні ознаки адміністративного правопорушення. (а.с. 6).
29 травня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ із повідомленням про ДТП (отримано 05.06.2018р.) (а.с. 8).
Постановою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 26 листопада 2018 року провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП. Згідно вказаної постанови, ОСОБА_1 на розгляд справи до суду не з'явився, про день і час розгляду повідомлений належним чином, тому суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (а.с. 5).
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до статті129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Згідно із частиною 1 та 2 статті1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Відповідно до статті1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до положень статті22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно підпункту «а» пункту 41.1статті 41 вказаного Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Таким чином, у зв'язку із настанням події, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ здійснило відшкодування шкоди.
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Згідно із частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.
Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Відповідно до вимог ст. ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити усі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Статтею 124 КУпАП передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Підстава для закриття провадження в справі на підставі ст. 38 КУпАП не є такою, що реабілітує особу, а тому таке закриття можливе лише в разі вчинення особою протиправної, винної (умисного або необережного) дії чи бездіяльності, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Закриття провадження на підставі ст. 38 КУпАП щодо особи, в діях якої відсутній склад адміністративного правопорушення, є порушенням прав такої особи та є недопустимим.
Тобто, обов'язковою умовою закриття провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності з нереабілітуючих підстав є вчинення особою адміністративного правопорушення. Отже, при вирішенні питання про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення суд повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мали місце, що воно містить склад адміністративного правопорушення і особа винна в його вчиненні.
Таким чином, закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності не свідчить про відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
Належних та допустимих доказів на спростування своєї вини у ДТП, яка сталася 17 грудня 2017 року ОСОБА_1 не надав.
Відтак, як вже зазначалось, статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Встановивши факт настання страхової події, внаслідок якої позивач здійснив виплату відшкодування потерпілій особі шкоду, заподіяну в результаті пошкодження транспортного засобу потерпілого, з урахуванням вимогстатті 1191 ЦК України, суд першої інстанції дійшов, обґрунтованого, висновку про наявність у позивача після проведеної виплати потерпілій особі права зворотної вимоги до відповідача, у зв'язку з чим з останнього на користь позивача підлягає стягненню в порядку регресу виплачена сума страхового відшкодування у розмірі 41 931,63 грн.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та на законність судового рішення не впливають.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010р., остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим, на підставі положень ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
Підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367,368,374 ч. 1 п. 1,375,382 -384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 28 січня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
Р.Д.Громік
А.І.Дришлюк