Справа № 461/6347/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/811/3774/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Категорія:31
20 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
за участі секретаря: Савчук Г.В.,
з участю ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 04 жовтня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення від 26 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна про визнання договору дарування будинку недійсним,-
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, згідно якої просила переглянути за нововиявленими обставинами ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26 травня 2020 року у справі №461/6347/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна про визнання договору дарування будинку недійсним та призначити справу до судового розгляду.
В обґрунтування вищезгаданої заяви ОСОБА_1 посилалася на те, що нововиявленою обставиною є скасування 14 липня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, якою було скасовано рішення Галицького районного суду м.Львова від 10 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна про визнання договору дарування будинку недійсним та визнання права на обов'язкову частку власності будинку та визнано недійсним договір від 08 червня 2012 року дарування 60/100 частин будинковолодіння та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок, яка проведена на підставі договору від 08 червня 2012 року.
Зазначала, що саме постанова Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 була підставою для прийняття судом рішення про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, тобто на даний час існують підстави визначені п.3 ч.2 ст.423 ЦПК України.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 04 жовтня 2021 року у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відмовлено.
Судове рішення від 26 травня 2020 року про закриття провадження у цивільній справі №461/6347/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна про визнання договору дарування будинку недійсним - залишено в силі.
Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі посилається на те, що постанова суду від 23 лютого 2021 року у справі №461/10750/14, яка стала підставою для постановлення ухвали суду від 26 травня 2020 року у справі № 461/6347/15-ц, була скасована постановою суду від 14 липня 2021 року у справі №461/10750/14, що є безумовною підставою для перегляду ухвали суду від 26 травня 2020 року у справі № 461/6347/15-ц за нововиявленими обставинами.
Зазначає, що судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що ОСОБА_1 від свого позову не відмовлялась, а діючи добросовісно довела до відома суду, що внаслідок набрання чинності постановою суду від 23 лютого 2021 року у справі №461/10750/14 перестав існувати предмет позову та провадження підлягало закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З матеріалів заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду вбачається, що її подано з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст. 423 ЦПК України, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Як убачається з матеріалів справи, заявник як на підставу перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Галицького районного суду м. Львова від 26 травня 2020 року посилається на постанову Верховного Суду від 14 липня 2021 року, якою було скасовано рішення Галицького районного суду м.Львова від 10 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна про визнання договору дарування будинку недійсним та визнання права на обов'язкову частку власності будинку та визнано недійсним договір від 08 червня 2012 року дарування 60/100 частин будинковолодіння та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок, яка проведена на підставі договору від 08 червня 2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 423 ЦПК України, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Пунктом 1 частини 2 ст. 423 ЦПК'України визначено, що підставами для перегляду рішення, постанови або ухвали суду за нововиявленими або виключними обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
За змістом наведеної норми процесуального права, до нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору.
Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Тобто, за своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які покладено в основу судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року № 816/4947/14, від 13 лютого 2018 року № 815/756/14, від 6 березня 2018 року у справі № 484/2634/14-а, від 14 травня 2019 року у справі № 826/14797/15.
До нововиявлених обставин належать факти об'єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв'язання спору.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи.
Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
Другий критерій для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду становить доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, § 42-43)).
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.
Тобто, нововиявленою може бути визнана лише та обставина, яка існувала в об'єктивній дійсності на момент ухвалення рішення, проте не була відома заявнику, а підставою перегляду є наявність обставини, що може істотно вплинути на вирішення справи. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка грунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.
Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду, а також правова позиція суду в інших подібних справах. Вказане узгоджується зі правовою позицією, викладеною у постанові ВС від 27 червня 2019 року у справі № 541/2460/16-ц
Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов'язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Із пунктів 27, 28 рішення Європейського Суду з прав людини від 18 листопада 2004 року у справі № 69529/01 "Праведная проти Росії" (Pravednaya v. Russia) та пункту 46 рішення Європейського Суду з прав людини від 06 грудня 2005 року у справі № 19960/04 "Попов проти Молдови" (Popov v. Moldova) вбачається, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду справи.Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, можливий у зв'язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження лише у разі необхідності виправлення суттєвих помилок правосуддя, коли така процедура застосовується у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Принцип юридичної визначеності передбачає повагу до остаточності судових рішень та полягає у тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру, (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України»).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ТІПК України, суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову, (рішення Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/8782/16-п
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Таких правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).
Аналізуючи заяву позивача про закриття провадження у справі через відсутність предмета спору з врахуванням вищенаведеної правової позиції, а також беручи до уваги закріплений у ст.13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного процесу: (учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд) , колегія суддів вважає, що 21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про закриття провадження у даній справі (461/6347/15-ц ) на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору (т.3 а.с.92), а Постанова Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року по справі №461/10750/14 (т.3 а.с.94)тільки спонукала ОСОБА_1 прийняти рішення про відмову від позову, і не була самостійною та обов'язковою підставою прийняття Ухвали про закриття провадження від 26 травня 2020 року.
Такий висновок підкріплюється також мотивами, якими керувався Галицький районний суд при задоволені заяви позивача про закриття провадження у справі №461/6347/15-ц. Так Галицький районний суд в Ухвалі від 26 травня 2020р. зазначив наступне: відповідно до ч.ч. 1,3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.
Крім цього, Постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року виникла значно пізніше, ніж було постановлено ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26 травня 2020 року, наведена заявником обставина є новою, але не нововиявленою обставиною, тому не є підставою для перегляду судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 04 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 24 січня 2022 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.