Дата документу 26.01.2022 Справа № 333/8989/13-ц
Єдиний унікальний №333/8989/13 Головуючий у 1-й інстанції:Дмитрієва М.М.
Провадження №22-ц/807/91/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
26 січня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування заяви зазначає, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2014 року, яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року залишено без змін, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість у розмірі 19 544, 15 грн.
12 березня 2015 року судом був виданий виконавчий лист, в якому строк його пред'явлення до виконання вказано як 28 серпня 2015 року.
За відомостями Комунарського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 01 червня 2021 року на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження №47321283 за виконавчим листом № 333/8989/3.
01 жовтня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
З дня вступу в дію закону України «Про виконавче провадження» № 1404-V111 від 02 червня 2016 року ( з 05 жовтня 2016 року), виконавчий лист № 333/8989/13 від 12 березня 2015 року до цього часу, до 26 грудня 2019 року, не пред'являвся до виконання.
Оскільки 01 жовтня 2016 року закінчився річний строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, визначений статтею 22 Закону України « Про виконавче провадження» ( 1999 року), виконавчий лист втратив силу виконавчого документу та не підлягає примусовому виконанню через органи виконавчої служби внаслідок чого просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, виданий 12 березня 2015 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за судовим рішенням від 17 липня 2014 року у цивільній справі № 333/8989/13.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий 12 березня 2015 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за рішенням від 17 липня 2014 року у цивільній справі № 333/8989/13 про стягнення 19544,15 грн з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570.
В апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про визнання виконавчого документа, таким, що не підлягає виконанню залишити без задоволення.
Зазначає, що 17 липня 2014 року Комунарським районнисм судом м. Запоріжжя ухвалено рішення суду по цивільній справі № 333/8989/13 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за яким з ОСОБА_1 стягнуто суму боргу за кредитним договором бн від 08 квітня 2008 року у розмірі 19314.75 грн та судового збору у розмірі 229.40 грн. За цією справою були видані виконавчі листи про стягнення заборгованості та судових витрат.
Посилаючись на положення ст. 432 ЦПК України, вказує, що передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився; обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 ЦК України). Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом. Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Натомість, за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов'язок припинився, або його обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України. При цьому у стягувача залишається право на поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, у разі доведеності (ст. 433 ЦПК України). Таким чином, вважає що підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню не існує.
Відповідно до відзиву на апеляційну скапргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язк з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
АТ КБ «ПриватБанк», Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень, розписки ( т.2 а.с.37, а.с. 34 ) до апеляційного суду не з'явилися, про причини неявки суд АТ КБ «ПиватБанк» не повідомив, Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надав клопотання про розгляд справи за їх відсутності, просить вирішити питання по суті справи на розсуд суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином провідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповілдності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності АТ КБ «ПриватБанк», Комунарського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає з огляду на таке.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що 01 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, в зв'язку із відсутністю майна боржника, на яке можливо звернути стягнення. Строк його пред'явлення до виконання сплив 01 жовтня 2016 року, тобто до набуття Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року законної сили.Банком не було подано заяви про поновлення строків для пред'явлення виконавчого листа до виконання, тому наявні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
З такими висовками суду першої інстанції не можна погодитись виходячи з наступного.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2014 року, яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року залишено без змін, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № бн від 08 квітня 2008 року у розмірі 19 544, 15 грн. ( т. 1 а.с. 97-101, 124-126).
12 березня 2015 року судом був виданий виконавчий лист, в якому строк його пред'явлення до виконання вказано до 28 серпня 2015 року ( т. 1 а.с. 228).
За відомостями Комунарського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 01 червня 2021 року на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 47321283 за виконавчим листом № 333/8989/3, виданому 12 березня 2015 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 19 544, 15 грн. 01 жовтня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Вході проведення виконавчих дій встановлено, про відсутність у боржника майна на яке можливо звернути стягнення ( т. 1 а.с. 219).
Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину "судового провадження" відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.
За положеннями статей першої та другої Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником або іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення.
Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у частині четвертій статті 369 ЦПК України, на яку посилалась заявник у даній справі. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання. За змістом цієї норми закону підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення.
При цьому словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Саме такі роз'яснення надано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 8 від 25 вересня 2015 року "Про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах".
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Наведене узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 по справі №2-4671/11.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц.
Заявник як на підставу для задоволення заяви в даній справі посилалася на те, що стягувач ПАТ КБ "ПриватБанк" пропустив процесуальний строк для пред'явлення виконавчого листа на виконання, а отже втратив право на таке пред'явлення.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов'язок припинився, або його обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що судове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2014 року у справі № 333/8989/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 08 квітня 2008 року у сумі 19314.75 грн до теперішнього часу не виконано. Заборгованість не погашена.
Сам факт закінчення строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки у ПАТ КБ "ПриватБанк" залишається право на поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, у разі доведеності наявності поважних причин для його поновлення (ст. 433 ЦПК України).
Крім того, після повернення Комунарським ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області 01 жовтня 2015 року виконавчого листа стягувачу, останній не пред'являв його до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання та виконавче провадження за цим листом на теперішщій час не відкрито.
Частиною першою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень, являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов'язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, необхідно розглядати як невід'ємну частину "судового розгляду" для цілей статті 6 Конвенції. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України (заява № 46144/99), Іммобільяре Саффі проти Італії (заява № 22774/93), Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.
Оскільки боржником рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано та не наведено обґрунтованих підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, доказів того, що виконавчий лист пред'явлено до виконання вже після закінченя строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання та за таким листом відкрито виконавче провадження, матеріали справи не містять, підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відсутні.
Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.374, п.п. 1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу, скасовує ухвалу суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 141, п. "в" ч. 1 ст. 382 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" стягується судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 270 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, п.п.1,3,4 ч. 1 ст.376, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2021 року у цій справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа такими, що не підлягають виконанню у цивільній справі № 333/8989/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № бн від 08 квітня 2008 року у розмірі 19314.75 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» ( код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят гривень)
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 28 січня 2022 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.