13.01.2022 Справа №607/16451/21
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Безручко Т.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики ,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, укладеним між ними 27 лютого 2020 року, згідно якого відповідач взяв у позику в нього 5 000 доларів США, які зобов'язувався повернуто в строк до 01 травня 2020 року, про що надав письмову розписку. Крім цього, 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 надав в позику ОСОБА_3 грошовій кошти в сумі 10 000 доларів США, які, зобов'язаний був повернути на першу вимогу. Частину позичених коштів в сумі 2 000 доларів США відповідач повернув позивачу 06 липня 2020 року. Решту суми, зазначеної в розписках, що в загальному складає 13 000 доларів США, ОСОБА_3 не повернув, уникає зустрічей із ОСОБА_1 , не відповідає на телефонні дзвінки.
Просить стягнути з відповідача в його користь суму неповернутого боргу в розмірі 13 000 доларів США, що еквівалентно на день звернення із позовом в суд, 346 816, 60 грн. за договорами позики від 27 лютого 2020 року та 01 квітня 2020 року та сплачений ним судовий збір в сумі 11 350,00 грн.
Відповідач ОСОБА_3 відзиву на позов не подавав.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Суп М.Б. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просять суд їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, і не повідомив суд про причину своєї неявки, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується документально.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд, зі згоди позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
01.12.2021 року у даній справі проведено підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив
Як вбачається із письмової розписки, оглянутої у судовому засіданні, 27 лютого 2020 року ОСОБА_3 , отримав від ОСОБА_1 5 000 (п'ять тисяч) доларів США, які зобов'язувався повернути в строк до 01 травня 2020 року.
Крім того, 01 квітня 2020 року ОСОБА_3 взяв у позику у ОСОБА_1 грошовій кошти в сумі 10 000 доларів США, які зобов'язався повернути за першою ж вимогою, про що також надав письмову розписку.
Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні по суті висновки містяться і у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 р. у справі № 6-1967цс15 від 08.06.2016 р. у справі № 6-1103цс16 та вказівки в постанові ВСУ від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, які відповідно до ст.417 ЦПК України є обов'язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції таких норм права.
Так, відповідно до вказаних висновків Верховного Суду України, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні також виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
В силу ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок Позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
У судовому засіданні, із наявних при матеріалах справи, письмових доказів встановлено, що на момент ухвалення рішення судом, відповідач не виконав зобов'язання за зазначеними договорами позики, оскільки не повернув отримані від позивача кошти в загальному розмірі 13 000,00 доларів США.
Велика Палата Верховного Суду, 16 січня 2019 року, розглянувши справу №373/2054/16, дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.
Таким чином, судом встановлено, що мають місце порушення відповідачем прав позивача, які підлягають захисту, шляхом стягнення з відповідача в користь позивача суми неповернутого боргу в розмірі 13 000 доларів США за договорами позики від 27 лютого 2020 року та 01 квітня 2020 року.
Судові витрати у вигляді судового збору, згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, слід стягнути з ОСОБА_3 в користь позивача, пропорційно до задоволених вимог у розмірі 11 350,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265, 280-284, 289 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 суму неповернутого основного боргу в розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) доларів США за договорами позики, а також судовий збір у розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) грн. сплачений позивачем при зверненні із позовом в суд.
Рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 14 січня 2022 року.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2
Головуючий суддяВ. В. Ромазан