Номер провадження 2/243/875/2022
Номер справи 243/476/22
(заочне)
«28» січня 2022 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Хаустової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання - Корчма О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_3 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що йому на підставі Ухвали Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2017 року (справа 243/7187/16-ц, 2/243/66/2017), на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
У квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, відповідачка та її донька не проживають в житловому приміщенні з серпня 2016 року по теперішній час. З цього часу відповідачка не проживає в данім квартирі, зі спірного житла відповідачка виїхала з особистими речами та майном, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться. Стосунки із ним не підтримує.
Перешкод в користуванні жилим приміщенням відповідачки він не чинив, замки на вхідних дверях не замінював, відповідачка має вільний доступ у приміщення, але оплачувати та слідкувати належним чином за будинком не бажає, тим самим порушує його права як власника.
У зв'язку з тим, що відповідач зареєстрований за вищевказаною адресою, а проживає за іншою адресою, йому доводиться сплачувати додаткові комунальні витрати. Факт реєстрації відповідачки порушує його право на вільне розпорядження і користування своїм майном, також він позбавлений можливості оформити субсидію.
Просить суд постановити рішення суду, яким визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_3 до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 19 січня 2022 року надав до суду Заяву про розгляд справи без його участі, позов просив задовольнити (а.с.19).
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ОСОБА_4 повідомлялася про розгляд справи у спрощеному провадженні, а також про необхідність у строк до 28 січня 2022 року надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують її відзив.
Як вбачається з матеріалів справи кореспонденція, яка направляється на адресу відповідача нею не отримується (а.с.21).
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є:
1) день вручення судової повістки під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Конверт із судовою повісткою для ОСОБА_4 на 28 січня 2022 року повернувся до суду із відміткою АТ "Укрпошта" про причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою", що відповідно до положень ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням сторони (а.с.21).
У відповідності до п.3, п.4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідач ОСОБА_4 своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи у спрощеному порядку, не використала наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах прави доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження (а.с.7).
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 листопада 2016 року шлюб, зареєстрований 22 квітня 2005 року у Виконкомі Миколаївської міської ради Донецької області, актовий запис № 14, між ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розірвано (а.с.10).
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2017 року визнано мирову угоду, укладену 13 червня 2017 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНПП НОМЕР_2 , згідно до якої сторони домовилися врегулювати спір по справі шляхом підписання та визнання даної мирової угоди на таких умовах - визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,6 м2, житловою площею 48,3 м2, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2006 року, право власності на яку зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 17 жовтня 2006 року особистою приватною власністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.11).
Відповідно до Довідки про склад сім'ї відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області від 20 грудня 2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).
Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У відповідності до ст. 391 ЦК України «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном».
Так, з Акту № 4615 від 29 грудня 2021 року, складеного секретарем Миколаївської міської ради Пересічною І., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проживають за адресою АДРЕСА_1 , з серпня 2016 року по теперішній час (а.с.8).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником
житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями статті 405 ЦК України відповідно до положень якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 6 Конституції України прописано право кожного на житло та передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Беручи до уваги той факт, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не досягла 14 років, та за місцем реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 не проживає з 2016 року разом зі своєю матір'ю, ОСОБА_4 , а також і той факт, що позивачем не створюються перешкоди у користуванні спірним будинком, суд приходить до переконання про законність вимог позивача та достатність підстав для визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування вищезазначеним житлом.
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Частиною 1 статті 163 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому
неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
З огляду на що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_5 , не проживають в житловому приміщенні - у квартирі АДРЕСА_1 , позивач не чинить їм перешкоди у користуванні житлом, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , оскільки їх реєстрація по справі чинить позивачу перешкоди у користуванні власністю.
Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог:
1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) про визнання особи безвісно відсутньою;
4) про оголошення фізичної особи померлою.
Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 280-283, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - суд
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Повне судове рішення складено 28 січня 2022 року.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду Т.А. Хаустова