Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" січня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4724/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джин-Спецтех", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромаша", м. Харків
про стягнення коштів
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Джин-Спецтех", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромаша", про стягнення основної заборгованості у розмірі 48 042,40 грн., а також пені в розмірі 9 572,15 грн. Також до відшкодування заявлено 3 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4724/21, розгляд якої ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з відстеження за трек номером 6102257021849 ухвала суду від 02 грудня 2021 року є повернутою за відсутністю адресата за вказаною адресою. Водночас, до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пп. 5 ч. 6 ст. 242 кодексу). Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 02 грудня 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
08 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Джин-Спецтех" (виконавець, позивач по даній справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ромаша" (замовник, відповідач по даній справі) укладено договір про надання послуг № 14 (далі за текстом - договір), у відповідності до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги механізмів, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується провести оплату вартості послуг, яка визначена в акті протягом 3 банківських днів з моменту підписання такого акту сторонами. За недотримання строків сплати, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення (пункт 1.1., 2.1, 3.4., 5.3. договору). За умовами пункту 6.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. Договір та всі додатки підписано сторонами та скріплено печатками сторін. В період з квітня по травень 2020 року позивачем відповідачу було надано послуги механізмів, що підтверджується актами надання послуг № 67 від 22 квітня 2020 року на суму 26 302,40 грн., № 76 від 30 квітня 2020 року на суму 6 100,00 грн., № 86 від 04 травня 2020 року на суму 1 000,00 грн., № 78 від 05 травня 2020 року на суму 5 185,00 грн., № 79 від 06 травня 2020 року на суму 5 795,00 грн., № 85 від 07 травня 2020 року на суму 3 660,00 грн. 29 червня 2021 року на адресу відповідача позивачем була направлена вимога про сплату наявної заборгованості за надані послуги. Як стверджує позивач, відповідач (зобов'язаний контрагент) кошти за надані послуги у сумі 48 042,40 грн. не сплатив, що стало підставою для звернення з позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами договору, зазначений договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, правовідносини за яким врегульовані нормами глави 63 "Послуги. Загальні положення" Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З матеріалів справи вбачається, що за період з квітня по травень 2020 року позивачем відповідачу було надано послуги механізмів, що підтверджується актами надання послуг № 67 від 22 квітня 2020 року на суму 26 302,40 грн., № 76 від 30 квітня 2020 року на суму 6 100,00 грн., № 86 від 04 травня 2020 року на суму 1 000,00 грн., № 78 від 05 травня 2020 року на суму 5 185,00 грн., № 79 від 06 травня 2020 року на суму 5 795,00 грн., № 85 від 07 травня 2020 року на суму 3 660,00 грн.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, одним із принципів належного виконання зобов'язання є дотримання строку (терміну) виконання зобов'язання.
За пунктом 3.4. договору, замовник зобов'язується провести оплату вартості послуг, яка визначена в акті, протягом 3 банківських днів з моменту підписання такого акту сторонами.
Всупереч умовам пункту 3.4 договору, який передбачає строк проведення розрахунків, відповідач не здійснив розрахунку з позивачем, заборгувавши 48 042,40 грн.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повної оплати за надані послуги, за таких обставин, оскільки відповідач прийняв послуги, однак не здійснив повний розрахунок із позивачем, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а відтак задовольняє позов в цій частині та стягує з відповідача основну суму заборгованості в розмірі 48 042,40 грн.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 572,15 грн.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
За пунктом 5.3. договору за недотримання строків сплати, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 9 572,15 грн. суд вважає його таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства, враховуючи наступне.
Неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частина перша статті 611 Цивільного кодексу України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо прострочення виконання робіт) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим, положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у якому зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16).
Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам договору, судом встановлено, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв'язку з чим при нарахуванні пені та в даному випадку підлягає застосуванню строк, передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Таким чином, з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, позивач мав право на нарахування пені протягом 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, позивачем під час здійснення розрахунку пені нарахування здійснено всупереч вищевказаних положень чинного законодавства, а саме поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням пункту 5.3. договору, приписів статті 232 Господарського кодексу України, а також суми боргу по кожному із актів виконаних робіт, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 3 110,77 грн.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Відповідач жодним чином не заперечив проти позову, не представив докази, спрямовані на заперечення позовних вимог, а також не надав документів, які стверджували про повну оплату не тільки основної заборгованості, а також суми похідних вимог, що в сукупності дає суду підстави, з огляду на висвітлені вище обставини та норми права, докази представлені позивачем, про підставність позовних вимог та їх задоволення частково.
Щодо визначених позивачем суми витрат на правову (правничу) допомогу, то суд зазначає наступне.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи 25 жовтня 2021 року між адвокатським бюро "Артура Суреняна "Центр Правової допомоги" (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джин-Спецтех" (клієнт) укладено на надання правової допомоги № 2510Ю, у відповідності до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу. Вартість послуг адвоката, передбачено розділом 3 договору. Додатковою угодою № 1 від 25 жовтня 2021 року сторони визначили, що розмірі винагороди бюро за юридичні послуги, перелік яких наведено у пунктах 1.1-1.4 цієї додаткової угоди, складає 3 000,00 грн. Оскільки умови процесуального законодавства не встановлюють обов'язкову форму для розрахунку виконаних адвокатом робіт та акту виконаних робіт, а тому суд рахує, що додаткова угода № 1 від 25 жовтня 2021 року є належним та допустимим доказом (детальний опис робіт (наданих послуг) та акт виконаних робіт) зі змісту якого відповідач може спростувати ймовірну не співмірність витрат на професійну правничу допомогу. В матеріалах справи відсутні докази сплати суми гонорару адвокатському бюро "Артура Суреняна "Центр Правової допомоги", втім чинне господарське процесуальне законодавство не ставить у залежність розподіл витрат особи на професійну правничу допомогу, на користь якої ухвалено рішення, від факту оплати нею цих послуг на рахунок адвоката.
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатським бюро "Артура Суреняна "Центр Правової допомоги" професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу). А відтак, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
По даній справі відповідачем як не заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, так і не заявлено заперечення щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Верховний Суд звертає увагу (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17), що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Також у порядку статті 86 ГПК України слід надавати належну оцінку доказам фактичного надання стороні адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг із виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг (додаткова постанова Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 922/749/18).
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об'єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Так, для представництва інтересів адвокатським бюро "Артура Суреняна "Центр Правової допомоги", що визначено у додатковій угоді № 1 від 25 жовтня 2021 року, надано наступний перелік послуг: - правовий аналіз документів (договір про надання послуг, акти наданих послуг, листи, тощо); - підготовка позовної заяви до господарського суду Харківської області; - подання позовної заяви до господарського суду Харківської області; - участь у судових засіданнях. За надані послуги з правової допомоги клієнтом та адвокатом встановлено фіксовану суму гонорару в розмірі 3 000,00 грн.
Разом з тим, наведений вище перелік наданих послуг адвокату клієнту не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
Даний правовий висновок суд обґрунтовує наступним.
По-перше як свідчать матеріали справи спір у даній справі є спором не значної складності, оскільки виник з приводу договору надання послуг, регулювання якого не змінювалось, ані з боку законодавства, а ні з боку судової практики, а підготовлений позов містить помилки у розрахунку позовних вимог (пені, яка розрахована поза імперативним строком, встановленим у статті 232 Господарського кодексу України). По-друге, дана справа визнана судом не значної складності (малозначною), і розгляд справи проводився, на підставі частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, без повідомлення (виклику) сторін, а відтак послуга адвоката щодо участі у судових засіданнях, визначена у додатковій угоді № 1 від 25 жовтня 2021 року є такою, що фактично не надана.
З урахуванням зазначеного та з огляду на складність справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, суд вважає, що обґрунтованою вартістю витрат на надання правової (професійної) допомоги позивачу буде сума в розмірі 2 000,00 грн., оскільки вона відповідає критерію реальності таких витрат у цій справі, що зумовлює часткове задоволення заяви позивача.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромаша" (61001, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 12, ідентифікаційний код юридичної особи 42112874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Джин-Спецтех" (61037, місто Харків, проспект Московський, будинок 199, корпус ЛК-1, офіс 1, ідентифікаційний код юридичної особи 43270551) основний боргу у сумі 48 042,40 грн., пеню у сумі 3 110,77 грн., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 015,42 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "28" січня 2022 р.
Суддя Н.В. Калініченко