Номер провадження 22-ц/821/121/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/1629/20 Категорія: на ухвалу Суходольський О. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
26 січня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.
За участю секретаря Винник І.М.
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1 ; представник скаржника - адвокат Чечот А.А.
заінтересована особа - Черкаський відділ державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); ОСОБА_2 (стягувач);
особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_2 - адвокат Шимановський А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шимановського Артема Володимировича на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 11.11.2021 року, постановлену під головуванням судді Суходольського О.М. у Черкаському районному суді Черкаської області 11.11.2021 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -
17.08.2021 року заявник ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на бездіяльність начальника Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
В обгрунтування заявлених вимог скарги ОСОБА_1 вказує, що на виконанні у Черкаському районному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), перебуває виконавче провадження № АСВП63098802, у межах якого 23.09.2020 року головним державним виконавцем Яворським О.М., винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, визначено ОСОБА_1 боржником зі сплати аліментів.
04.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про зняття арешту з майна, мотивуючи заяву тим, що заборгованість по сплаті аліментів в нього відсутня, а кошти на утримання сина відраховуються з його заробітної плати автоматично, кожного місяця.
Листом від 06.08.2021 року № 21769/2 Черкаський відділ ДВС у Черкаському районі Черкаської області повідомив скаржника, що він прострочив строки звернення щодо оскарження рішення органів державної виконавчої служби, але все одно має заборгованість в сумі 1301,69 грн., а тому підстави для зняття арешту станом на 06.08.2021 року у державного виконавця відсутні.
У зв?язку з вищевикладеними обставинами, ОСОБА_1 вказує, що він змушений звернутись до суду, та просить прийняти скаргу до розгляду, скасувати постанову про накладення арешту на все майно боржника АСВП 63098802 від 23.09.2020 року та зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії до порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»: припинити арешт на рухоме та нерухоме майно, вилучити записи з Державного реєстру рухомого майна № 28131723 та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 38315363.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника відділу Державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 - на все рухоме та нерухоме майно, який був накладений 23.09.2020 року постановою головного державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яворського О.М., у виконавчому провадженні № 63098802.
Зобов?язано головного державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яворського О.М., а у випадку нездійснення ним повноважень державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - уповноважену особу Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт, накладений постановою від 23 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № 63098802 на майно ОСОБА_1 , та вилучити записи з Державного реєстру рухомого майна № 28131723 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 38315363.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 через свого представника адвоката Шимановського А.В. оскаржила ухвалу в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник вказує, при зверненні зі скаргою ОСОБА_1 , доказів відсутності або погашення заборгованості зі сплати аліментів на користь стягувача не надав.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент звернення ОСОБА_1 як із заявою до виконавця, так із скаргою до суду про скасування арешту, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів (періодичних платежів) була не погашена.
Таким чином, станом на дату звернення скаржника до суду 17.08.2021 року бездіяльність державного виконавця була відсутня.
Отже, на думку скаржника, вищезазначені доводи спростовують позицію суду стосовно того, що державним виконавцем допущене триваюче правопорушення у вигляді бездіяльності.
Також, в обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, що у скарзі жодним чином не зазначено та необґрунтовано, коли, в яку дату державним виконавцем вчинено бездіяльність щодо зняття арешту з майна боржника.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Шимановський А.В. просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 11.11.2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 23.09.2020 року про накладення арешту на майно боржника відмовити в повному обсязі.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржника та його представника, які з?явились в судове засідання апеляційного суду, вивчивши та обговоривши матеріали скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є : неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права при її прийняті.
Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії відділу державної виконавчої служби, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог, вказавши, що згідно даних довідки Черкаського відділу ДВС у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) від 09.11.2021 року № 30523 - заборгованість зі сплати аліментів відсутня, а переплата станом на 09.11.2021 року становить 1690,22 грн., тому не зняття арешту на нерухоме і рухоме майно порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 , внаслідок чого він позбавлений в повній мірі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення скарги, та визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 - на все рухоме та нерухоме майно, накладеного 23.09.2020 року, постановою головного державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Яворського О.М. у виконавчому провадженні № 63098802.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають вимогам закону, районний суд не звернув уваги на той факт, що скаржником пропущено строк для звернення до суду зі скаргою та не подано клопотання про поновлення пропущеного строку, необґрунтовано поважність причин його поновлення, тому оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження АСВП 63098802.
У межах здійснення виконавчого провадження 23.09.2020 року головним державним виконавцем Яворським О.М., винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, визначено ОСОБА_1 боржником зі сплати аліментів.
Постанову про арешт на майно боржника направлено останньому 02.10.2020 року.
05.08.2021 року на адресу відділу ДВС надійшла заява, в якій скаржник просив зняти арешт з підстав ч. 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», на яку відділом ДВС надано відповідь від 06.08.2020 року про відмову зняття арешту у зв'язку з тим, що скаржником до неї не додано будь-яких фактичних даних, що підтверджують порушення виконавцем порядку накладення арешту, та станом на 06.08.2021 року у скаржника ОСОБА_1 була наявна заборгованість в сумі 1301,69 грн.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов?язковими до виконання на всій території України.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглядати скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії відповідно ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами, у передбачених законом випадках, на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник.
Згідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів виконавчої служби щодо виконання рішення суду можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їх права та свободи.
Нормою п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника.
Згідно до частин 1-2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У відповідності до ч. 4 ст. 59 указаної статті Закону України «Про виконавче провадження» перелічено підстави, за наявності яких виконавець самостійно знімає арешт з усього майна (коштів) боржника або його частини.
Такими підставами є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб?єкта оціночної діяльності - суб?єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв?язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у ч. 6 ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені п. 12 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно зі статтею 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 813/1341/15 зазначено наступний правовий висновок:» У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини».
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , є стороною виконавчого провадження № 63098802, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, під час здійснення даного виконавчого провадження на майно ОСОБА_1 , як боржника, було накладено арешт, який не було скасований після сплати заборгованості.
Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що підставами скарги є наявність арешту, накладеного на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, арешт на яке не знято, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 , чим порушується його право власності, внаслідок чого він позбавлений в повній мірі користуватись та розпоряджатись майном на власний розсуд.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що скаржником ОСОБА_1 пропущенні строки для звернення до суду зі скаргою, на що районний суд не звернув уваги, допустивши порушення норм процесуального права.
Так, з матеріалів справи вбачається, що головним державним виконавцем Яворським О.М. постановою від 23.09.2020 року накладено арешт на все нерухоме майно, визначено ОСОБА_1 боржником зі сплати аліментів, а сам скаржник ОСОБА_1 звернувся 17.08. 2021 року зі скаргою до суду з приводу даної постанови.
Відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» копія постанови про арешт майна надається сторонам виконавчого провадження.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях відповідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 при зверненні до суду зі скаргою не надано доказів того, що державним виконавцем вчасно не надано (не направлено) йому копію оскаржуваної постанови.
У відповідності до ч. 2 ст. 449 України, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Також, розглядаючи скаргу, судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні зі скаргою до суду, ОСОБА_1 не подавав клопотання у відповідності до ч. 2 ст. 449 ЦПК України про поновлення пропущених строків для подання скарги та не навів причин поважності його пропуску.
Згідно ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що скарга подана з пропущенням десятиденного строку звернення до суду, та скаржником не порушено питання про поновлення цього строку, необґрунтовано поважність причин його поновлення.
Вище зазначена позиція викладена у правовій позиції Верховного Суду, висвітленій зокрема, у постановах від 25.03.2020 року у справі № 521/19613/17, від 28.12.2020 року у справі 501/332/18, що і було відзначено судом першої інстанції.
У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц вказано, щодо дотримання процесуальних строків то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.
Отже, колегія суддів апеляційного суду, підсумовуючи викладене, зазначає, що судом апеляційної інстанції достеменно встановлено, що протягом всього часу розгляду відповідної скарги, скаржник не звертався до суду із клопотанням стосовно поновлення пропущеного строку для подання скарги із зазначенням поважності причини його пропуску.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що скарга ОСОБА_1 на дії Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягає залишенню без розгляду, оскільки скаржник пропустив десятиденний строк для оскарження ухвали суду, а питання про його поновлення з поважних причин не ставив.
Норми статей 123, 124, 126 ЦПК України передбачають, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов?язано його початок.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв?язку.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року № 14 судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, то їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Шимановського А. В. є обґрунтованими в частині вимог скарги щодо залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду з даною скаргою, підлягають задоволенню та приймаються до уваги судом апеляційної інстанції.
Отже, доводи скаржника є обґрунтованими в цій частині доводів скарги, з ними погоджується апеляційний суд, тому вказані доводи скаржника враховуються апеляційним судом і підлягають задоволенню в частині вказаних вище доводів апеляційної скарги скаржника, але вимоги апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки апеляційним судом прийнято рішення про залишення без розгляду скарги скаржника, який пропустив строк, визначений законом для звернення із скаргою протягом 10 днів, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню колегією суддів апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, суд прийшов до помилкового висновку, розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства по суті, , допустивши порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали районного суду, оскільки скаржником пропущеного строк звернення зі скаргою до суду на дії державного виконавця.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала районного суду скасуванню, а скаргу на дії відділу державної виконавчої служби слід залишити без розгляду у зв'язку із пропуском строку її подання, визначеному законом.
Керуючись ст. ст. 183, 367, 368, 374,376,381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шимановського Артема Володимировича - задовольнити частково.
Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 11.11.2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - скасувати.
Скаргу ОСОБА_1 на дії Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 27 січня 2022 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
Л.І. Василенко