ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2022Справа № 910/17964/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМКОДОР-УКРОСПЕЦМАШ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА"
про стягнення 11663,14 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "АМКОДОР-УКРОСПЕЦМАШ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА" про стягнення 11663,14 грн, з яких: 6359,40 грн - основна сума заборгованості, 5303,74 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на технічне (сервісне) обслуговування техніки №11-09/2018С від 11.09.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 дану позовну заяву залишити без руху.
24.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 08.12.2021 Господарським судом міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/17964/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
10.12.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання (без ЄЦП) про долучення до матеріалів справи документів. Оскільки, подане через електронну пошту клопотання не скріплено електронним цифровим підписом, а відтак клопотання не вважається таким, що підписане позивачем (його представником), суд керуючись ст. 42, 170, 233 Господарського процесуального кодексу України, залишає без розгляду вказане клопотання позивача.
17.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи платіжного доручення №33217197 від 06.12.2021 про сплату основного боргу.
22.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 6359,40 грн та зменшити розмір пені на 90 відсотків.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
11.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМКОДОР-УКРОСПЕЦМАШ" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ТЕХНОВА" (виконавець, відповідач) укладений договір №11-09/2018С на технічне (сервісне) обслуговування техніки (надалі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання якісно виконати роботи з технічного (сервісного) обслуговування наступної техніки: фронтальний навантажувач амкодор 732, заводський номер ABYAB200732NJ0000081, двигун 012560 (надалі - техніка).
Технічне (сервісне) обслуговування включає в себе розгляд звернень замовника по технічному (сервісному) обслуговуванню в гарантійний період (п.1.2. договору).
Обсяг технічного (сервісного) обслуговування, визначається технічними умовами на дану техніку і вказується в інструкціях з експлуатації та сервісних книжках (п.1.3. договору).
Відповідно до п.3.1. договору, вартість робіт замовник оплачує згідно із затверджених виконавцем норм часу на проведення робіт. У разі проведення робіт на об'єктах замовника всі фактичні витрати, пов'язані з виїздом фахівців виконавця та використання автотранспорту, оплачуються замовником. У витрати на транспорт входить витрата ПММ та амортизація автомобіля.
Оплата вартості робіт здійснюється наступним чином: оплата вартості технічного обслуговування здійснюється шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту виставлення виконавцем відповідного рахунку.
Сума договору складається із суми всіх актів виконаних робіт, підтверджених підписаними та завіреними печатками повноважених представників сторін актами виконаних робіт (п.3.2. договору).
За змістом пункту 4.1. договору здача-приймання виконаних робіт по технічному обслуговуванню техніки підтверджується сторонами шляхом підписання ними двохстороннього акта виконаних робіт.
У пункті 5.1. договору сторонами погоджено, що при порушенні замовником строків оплати вартості робіт згідно із п.3.1. цього договору, він сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості робіт за кожен день прострочення.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору надав відповідачу послуги з технічного (сервісного) обслуговування техніки на загальну суму 6359,40 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №00000863 від 19.07.2019.
Однак відповідач наданих позивачем послуг не сплатив, у зв'язку із чим заборгованість відповідача за договором складає 6359,40 грн.
Між сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків, згідно із яким заборгованість ТОВ фірми "ТЕХНОВА" за договором №11-09/2018С на технічне (сервісне) обслуговування техніки від 11.09.2018 становить 6359,40 грн.
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання за договором позивач на підставі п.5.1. договору нарахував пеню у сумі 5303,74 грн (за 834 дні - з 23.07.2019 по 02.11.2021).
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір слід віднести до договорів про надання послуг.
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги (виконав роботи) з технічного (сервісного) обслуговування техніки на загальну суму 6359,40 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №00000863 від 19.07.2019.
Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом пункту 3.1. договору сторони погодили, що оплата вартості технічного обслуговування здійснюється шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту виставлення виконавцем відповідного рахунку.
Як зазначено у позові позивачем виставлено рахунок на оплату №1028 від 12.07.2019 на суму 6359,40 грн. Матеріали справи не містять доказів виставлення відповідачу рахунку на оплату №1028 від 12.07.2019. Однак в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №00000863 від 19.07.2019 є посилання на зазначений рахунок, а отже підписуючи вказаний акт відповідач був обізнаний з рахунком про оплату №1028 від 12.07.2019. Окрім того, у платіжному дорученні №33217197 від 06.12.2021 також є посилання на рахунок №1028 від 12.07.2019
Відтак, строк оплати наданих позивачем послуг слід відраховувати з дня підписання акту. Отже, останнім днем оплати наданих позивачем послуг (десятий банківський день після дати підписання акту) є 02.08.2019.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як підтверджено матеріалами справи, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач оплату наданих позивачем послуг (виконаних робіт) у строки встановлені договором не сплатив, у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем станом на час звернення до суду із цим позовом становила 6359,40 грн.
Під час розгляду справи, відповідачем надано у матеріали справи платіжне доручення №33217197 від 06.12.2021, згідно із яким відповідачем 06.12.2021 здійснено оплату заборгованості на суму 6359,40 грн.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Ураховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення суми заборгованості у сумі 6359,40 грн припинив своє існування після звернення позивача з цим позовом, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 6359,40 грн, згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання за договором в частині оплати наданих послуг позивач заявив вимогу про стягнення пені у сумі 5303,74 грн, нараховану (за 834 дні - за період з 23.07.2019 по 02.11.2021).
За змістом ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати вартості робіт передбачена у 5.1. договору, згідно із яким сторонами погоджено, що при порушенні замовником строків оплати вартості робіт згідно із п.3.1. цього договору, він сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості робіт за кожен день прострочення.
Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.
Початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
При цьому у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 по справі №910/23911/16, від 13.09.2019 по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі № 903/962/17 висловлено позицію про те, що "умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".
За змістом пункту 5.1. договору, вбачається, що сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання грошових зобов'язань встановленням відповідальності у вигляді пені, не узгодили іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховується пеня.
Позивачем, в порушення приписів ч.6 ст.232 ГПК України, нараховано пеню за порушення строків оплати за періоди, які перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
За таких обставин, оскільки сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України), то визначений позивачем період нарахування пені обмежується шестимісячним строком, а тому нарахування пені мало здійснюватись за період з 03.08.2019 по 03.02.2020.
Також згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом встановлено, що передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій перевищує розмір, встановлений статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що нарахування пені має бути здійснено у розмірі визначеному статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума пені у розмірі 993,59 грн, у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем у відзиві клопотання про зменшення пені на 90 відсотків, то суд зазначає наступне.
Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
На відповідача покладається обов'язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.
Відповідачем не надано суду жодних належних доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені (враховуючи правильну до стягнення суму) наслідкам порушення.
Більш того, наявність заборгованості споживачів перед відповідачем за комунальні послуги не є достатньою підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Також у постанові від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19 Верховним Судом зазначено, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами, які несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) розміру заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондує обов'язок сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами.
З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 993,59 грн та закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 6359,40 грн на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у сумі 5000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2270,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позов проти заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу заперечив, посилаючись на їх не співмірність.
Відповідно до ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути па репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У свою чергу, вимоги ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у позові наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Згідно із попереднім розрахунком судових витрат, наведеним у позові, очікувані витрати позивача на правову допомогу становлять 5000,00 грн.
Водночас, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст.41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у додатковій постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 910/15811/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Суд зобов'язаний оцінити рівень витрат на професійну правничу допомогу, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи сума таких витрат є обґрунтованою.
Окрім того, відповідно до ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів між Адвокатським об'єднанням "Інвікта" (виконавець) та ТОВ "АМКОДОР-УКРОСПЕЦМАШ" (замовник) укладено договір про надання правничої допомоги №1337 від 24.02.2021.
Пунктом 1.1. договору про надання правничої допомоги №1337 від 24.02.2021 передбачено, що виконавець приймає на себе доручення (заявку) іншої сторони замовника (або його представника) про надання замовнику правничої допомоги обумовленого ним виду в інтересах замовника на умовах, передбачених договором, а інша сторона - замовник (або його представник) - зобов'язується сплатити гонорар за дії виконавця по наданню правничої допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.
За умовами пункту 3.3. договору про надання правничої допомоги №1337 від 24.02.2021 вартість послуг по цьому договору складає 2500 грн за 1 годину роботи адвоката.
Згідно із п.3.6. договору про надання правничої допомоги №1337 від 24.02.2021 за результатами надання послуг та їх оплати сторони підписують акт приймання-передання послуг. Акт може бути підписано з відстрочкою платежу при наявності згоди виконавця.
Однак, позивачем не надано акту приймання-передання послуг, який би визначав фактичну вартість наданих адвокатом послуг з правової допомоги, деталізацію витраченого часу адвоката.
Детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги у цій справі, а також інших доказів на підтвердження вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті позивач у матеріали справи позивач не надав.
Оскільки позивачем не надано доказів в обґрунтування визначених у попередньому розрахунку сум на правничу допомогу, доказів на підтвердження обсягу наданих виконавцем послуг та їх вартості, акту (актів) приймання-передання послуг, складеного (складених) за договором про надання правничої допомоги №1337 від 24.02.2021, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, визначених позивачем у попередньому розрахунку.
З урахуванням наведеного, визначені позивачем у попередньому розрахунку витрати на правову допомогу у сумі 5000,00 грн не підлягають відшкодуванню на підставі ст.126, 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням наведеного, оскільки спір у справі виник внаслідок неправомірної поведінки відповідача, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Закрити провадження у справі №910/17964/21 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 6359,40 грн.
В іншій частині позовних вимог позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 31/11, офіс 87; ідентифікаційний номер 24100060) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМКОДОР-УКРОСПЕЦМАШ" (03134, місто Київ, КІЛЬЦЕВА ДОРОГА, будинок 22, ідентифікаційний код 37250239) пеню у сумі 993,59 грн та судовий збір у сумі 1431,11 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 27.01.2022.
Суддя С.О. Турчин