ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2022Справа № 910/15323/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Держаного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів»
імені Данила Галицького»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфініті»
про стягнення 181.698,61 грн
Представники сторін: не викликались
Суть спору :
20.09.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфініті» про стягнення 181.698,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та відповідачем договору оренди нерухомого державного майна № 143/ОРДМ/2019/11/01/1 від 01.11.2019, відповідачу передано у строкове платне користування державне нерухоме майно, яке перебуває на балансі позивача. Умовами договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету (70%) та балансоутримувачу (30%) щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, а також передбачено, що закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою. Враховуючи неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по сплаті орендної плати позивачу (балансоутримувачу), у відповідача виникла заборгованість у розмірі 145.124,25 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 181.698,61 грн, з яких 145.124,25 грн основного боргу, 7.167,70 грн пені, 21.499,91 грн інфляційних втрат та 7.906,75 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/15323/21 від 27.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/15323/21 від 08.11.2021 виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва № 910/15323/21 від 27.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/15323/21 від 12.11.2021 виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва № 910/15323/21 від 08.11.2021.
23.11.2021 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 відкрито провадження у справі № 910/15323/21 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 29.11.2021 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105491578420 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, 4/6, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду від 29.11.2021, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 09.12.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105491578420, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 24.12.2021.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 29.11.2021 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.11.2019 між Регіональним відлунням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфініті» (орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого державного майна № 143/ОРДМ/2019/11/01/1 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення загальною площею 20 кв. м на третьому поверсі будівлі літ. Б-3 новий аеровокзал за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 168 (далі - майно), що перебуває на балансі ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила галицького» (далі - балансоутримувач).
Згідно з п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів та товарів підакцизної групи.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не виконано основного обов'язку орендаря внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті орендної плати та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту передачі-приймання майна.
За актом передачі-приймання орендованого майна від 01.11.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 20 кв. м на третьому поверсі будівлі літ. Б-3 новий аеровокзал за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 168.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.11.2019 по 30.09.2022 включно.
28.09.2020 між орендодавцем та орендарем укладено договір про припинення договору оренди нерухомого державного майна № 143/ОРДМ/2019/11/01/1 від 01.11.2019 з моменту підписання договору про припинення. Також узгоджено, що протягом трьох днів з моменту підписання договору про припинення орендар має повернути орендоване майно балансоутримувачу; майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами (орендарем та балансоутримувачем) акта приймання-передачі обов'язок зі складання якого покладено на орендаря.
За актом приймання-передачі (повернення) від 30.09.2020 орендар передав (повернув), а орендодавець прийняв частину нежитлового приміщення площею 20 кв. м, яке розташоване на третьому поверсі будівлі під літ. Б-3 - новий аеровокзал за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 168.
У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Згідно з п. 3.1 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 (зі змінами) становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2019 року - 8.499,82 грн.
За результатами конкурсу на право оренди майна, орендна плата становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2019 року - 140.000,00 грн.
Розмір орендної плати за перший, (повний) місяць оренди - жовтень 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць липень 2019 року на індекси інфляції за серпень, вересень, жовтень 2019 року.
Відповідно до п. 3.2 договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики (п. 3.3 договору).
Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 3.6 договору визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні:
- 70% до державного бюджету на рахунок, визначений Управлінням державного казначейства України: Отримувач: ГУК у Львів. обл./м.Львів/22080300, код отримувача (ЄДРПОУ): 38008294, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку(МФО): 899998, номер рахунку: 31117094013002;
- 30% на рахунок балансоутримувача.
Згідно з п. 5.2 договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.
Відповідно до п. 3.10 договору закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого за період з лютого по вересень 2020 року виникла заборгованість в розмірі 145.124,25 грн (до складу якої входить 30% орендної плати + ПДВ на цю частку + ПДВ нарахований на частку 70%), яка не оспорена відповідачем.
Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
З числа об'єктів оподаткування відповідно до підпункту 196.1.15 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України виключені операції з оплати орендної плати чи концесійного платежу за договорами відповідно оренди чи концесії цілісного майнового комплексу державного чи комунального підприємства (його структурного підрозділу), якщо орендодавцями чи концесієдавцями за договорами виступають органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, а платежі відповідно до закону зараховуються до Державного бюджету України або місцевого бюджету.
У разі недотримання хоча б однієї з перелічених умов операція зі сплати орендної плати за надане в оренду державне чи комунальне майно підлягає обкладенню ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20% (лист ДФСУ від 03.02.2016 № 2216/6/99-99-19-03-02-15).
Водночас, платежі за оренду державного чи комунального майна підлягають розподілу між бюджетом та балансоутримувачем такого майна.
Проте, послуги з надання орендодавцем державного та комунального майна в оренду є об'єктом оподаткування ПДВ, незалежно від того, чи розподіляє орендар суму орендної плати між бюджетом та балансоутримувачем, чи перераховує її в бюджет або на рахунок балансоутримувача в повному обсязі. Тому, ПДВ нараховується на повну суму, незалежно від того, як саме врегульовано питання розподілу орендної плати у договорі. Податкову накладну на повну суму завжди виписуватиме балансоутримувач.
Перерахування орендних платежів здійснюється наступним чином:
- орендар перераховує балансоутримувачу частку орендного платежу + ПДВ на цю частку;
- до бюджету орендар перераховує частку орендного платежу без урахування ПДВ;
- ПДВ, що припадає на такий «бюджетний» платіж, орендар окремим платежем перераховує балансоутримувачу.
Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті орендної плати в повному обсязі не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача боргу по сплаті орендної плати в розмірі 145.124,25 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки орендну плату не сплатив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п. 3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, перерахування орендної плати.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати орендної плати у вигляді пені із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, проте позивачем здійснено розрахунок пені із застосуванням однієї облікової ставки НБУ та пред'явлено відповідну позовну вимогу, що є правом позивача.
Суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком пені та 3% річних з огляду на наступне
Враховуючи, що в силу умов п. 3.7 договору відповідач зобов'язаний був вносити орендні платежі не пізніше 15 числа поточного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг за кожним платежем окремо.
Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Позивачем при здійсненні нарахувань на суму боргу за лютий та липень 2020 року не враховану наведену норму та початком періоду прострочення визначено 16 число наступного місяця, тоді як останній день оплати за цими платежами припадав на вихідний день (неділю). Отже останнім днем здійснення платежів є понеділок 16.03.2020 та 17.08.2020 та відповідно першим днем прострочення є 17.03.2020 та 18.08.2020.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати відповідач своєчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої за розрахунками суду із застосуванням однієї облікової ставки НБУ, як було нараховано позивачем (знаходиться в матеріалах справи) становить 7.137,43 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 7.137,43 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 21.499,91 грн інфляційних втрат та 7.906,75 грн 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
За розрахунками суду розмір 3% річних становить 7.898,02 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи), які підлягають задоволенню.
В іншій частині позовних вимог про стягнення пені та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений без врахування положень ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Такий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
За розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) розмір інфляційних втрат становить 22.042,18 грн. Однак, у зв'язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром інфляційних втрат - 21.499,91 грн.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги або заперечення.
Відповідно до ч. 1ч. 1, 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Держаного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфініті» (01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, 4/6, код ЄДРПОУ 42689690) на користь Держаного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (79000, м. Львів, аеропорт ЦА, код ЄДРПОУ 33073442) 145.124 (сто сорок п'ять тисяч сто двадцять чотири) грн 25 коп. основного боргу, 7.137 (сім тисяч сто тридцять сім) грн 43 коп. пені, 21.499 (двадцять одна тисяча чотириста дев'яносто дев'ять) грн 91 коп. інфляційних втрат, 7.898 (сім тисяч вісімсот дев'яносто вісім) грн 02 коп. 3% річних, 2.724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн 89 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова