ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2022Справа № 910/17278/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (Україна, 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 14/55, оф. 1004; ідентифікаційний код: 36844047)
до Рахункової палати (Україна, 01601, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, буд. 7; ідентифікаційний код: 00013540)
про стягнення 28 192,42 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Рахункової палати (далі - відповідач) про стягнення 28 192,42 грн, з яких 25 223,24 грн заборгованості, 2 131,05 грн інфляційних втрат та 838,13 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплачує житлово-комунальні послуги, як власник квартири № 168, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полтавська, буд. 10.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
23.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та зазначає, що він не є споживачем послуг, які надавались позивачем, надані позивачем акти виконаних робіт ним не підписувались та не можуть засвідчувати факт отримання житлово-комунальних послуг. Відповідач також посилається на невиконання позивачем зобов'язання щодо укладення з ним договору про надання житлово-комунальних послуг. Крім того, відповідач зазначає, що фактично вищевказана квартира ним не використовувалась, а житлово-комунальні послуги ним не споживались, надані позивачем докази не підтверджують вартості житлово-комунальних послуг, а також суму заборгованості за начебто отримані ним послуги.
29.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає, що відповідач, як власник квартири, є співвласником майна в будинку та зобов'язаний утримувати вказане майно. Позивач також заперечує проти доводів відповідача щодо невиконання зобов'язання з укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, оскільки законодавством визначено двосторонній обов'язок щодо укладення такого договору, відповідачем не спростовано факту надання житлово-комунальних послуг, відтак відсутність договору не звільняє його від оплати вартості спожитих послуг. Щодо визначення вартості наданих житлово-комунальних послуг позивач зазначає, що у передбаченому законодавством порядку співвласниками будинку було погоджено тариф на утримання будинку, споруд та прибудинкової території, про що також було повідомлено співвласників будинку на дошці оголошень та на веб-сайті позивача в мережі Інтернет.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (далі - позивач) зазначає, що, на підставі рішення Правління ПАТ "ХК "Київміськбуд", оформленого протоколом № 47 від 05.12.2012, він є експлуатуючою організацією житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полтавська, буд. 10 (далі - Будинок).
За твердженнями позивача, у 2013 році Будинок було прийнято ним в експлуатацію та обслуговування, що підтверджується наявним у матеріалах справи Актом приймання-передачі на баланс обслуговування житлового будинку.
Як зазначає позивач, Рахункова палата (далі - відповідач) є власником квартири № 168 у Будинку, а відтак є споживачем житлово-комунальних послуг, проте відповідач надані позивачем послуги не оплачує, внаслідок чого за період з 01.08.2019 по 18.10.2021 по особовому рахунку відповідача № НОМЕР_1 обліковується заборгованість в розмірі 25 223,24 грн.
За доводами позивача, між сторонами не укладався договір про надання житлово-комунальних послуг, проте підтвердженням факту надання житлово-комунальних послуг відповідачу є надані ним акти приймання наданих послуг, акти здачі-приймання робіт за Договором № 2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) від 01.10.2012, Договором № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012, Договором № 107-0 на технічне обслуговування пожежних систем від 15.11.2012 та Підрядним договором № 16-08-2013то на технічне обслуговування та ремонт диспетчерських систем від 01.08.2013.
З огляду на невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих житлово-комунальних послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 25 223,24 грн заборгованості, 2 131,05 грн інфляційних втрат та 838,13 грн 3 % річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами статті першої Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Статтею 322 Цивільного кодексу України унормовано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 382 Цивільного кодексу України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Суд встановив, що відповідач є власником квартири № 168 у Будинку, загальною площею 109,6 кв.м., що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 254703474 від 28.04.2021, що не заперечується відповідачем, відтак він є співвласником Будинку в розумінні вищевказаних положень законодавства.
За змістом пунктів 1, 2, 10 частини першої, частини другої статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники зобов'язані: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги. Кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Частинами 1, 2 статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею першою Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; послуга з управління багатоквартирним будинком - це результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належить, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено зобов'язання споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Частинами 1, 2 статті 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування.
За змістом частин 1, 2 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Виходячи із зазначених норм законодавства, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17.
З огляду на викладене, доводи відповідача щодо невиконання позивачем зобов'язання з укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, а також посилання позивача на двосторонній обов'язок сторін укласти такий договір не мають вирішального значення при розгляді цієї справи, оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати житлово-комунальних послуг.
З аналізу вищенаведених положень законодавства вбачається, що на власників як житлових приміщень, так і нежитлових приміщень покладено обов'язок з утримання спільного майна багатоквартирного будинку. Обов'язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства, зокрема, статті 322 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
Суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача стосовно того, що він не є споживачем житлово-комунальних послуг, які надавались позивачем в період з 01.08.2019 по 18.10.2021, оскільки відповідач, як власник вищевказаної квартири, є співвласником спільного майна Будинку та, відповідно, зобов'язаний утримувати його.
Докази, які б свідчили про вибуття з власності відповідача на підставі цивільно-правових угод чи з інших підстав квартири № 168 у Будинку протягом періоду надання позивачем послуг у матеріалах справи відсутні.
Частиною третьою статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" унормовано, що невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.
З вищевказаних підстав, посилання відповідача на ту обставину, що фактично вищевказана квартира ним не використовувалась, а надані позивачем житлово-комунальні послуги ним не споживались є необґрунтованими.
Суд звертає увагу, що до предмету доказування в цій справі входять обставини щодо надання позивачем житлово-комунальних послуг всім співвласникам Будинку, які, відповідно до вищевказаних норм законодавства, підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно до його частки як співвласника Будинку (площі квартири).
Суд встановив, що в період з 01.08.2019 по 18.10.2021, на підставі договорів, укладених позивачем, як експлуатуючою організацією, з безпосередніми виконавцями послуг, у Будинку були виконані роботи (надані послуги) з технічного обслуговування ліфтів (акти здачі-прийняття робіт (надання-послуг) за Договором № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012); з технічного обслуговування систем автоматичної адресної пожежної сигналізації, систем протидимного захисту, систем автоматичного пожежогасіння (акти приймання наданих послуг за Договором № 107-0 на технічне обслуговування пожежних систем від 15.11.2012); послуги по вивезенню твердих побутових відходів (акти надання послуг за Договором № 2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) від 01.10.2012) та роботи з технічного обслуговування диспетчерської системи за Підрядним договором № 16-08-2013то на технічне обслуговування та ремонт диспетчерських систем від 01.08.2013.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, виходячи з площі квартири, що належить відповідачу, заборгованість по оплаті послуг з утримання Будинку становить 25 223,24 грн.
Доводи відповідача щодо неможливості визначення вартості житлово-комунальних послуг, а також суми заборгованості за надані позивачем послуг є необґрунтованими, оскільки, як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін.
Враховуючи ту обставину, що між сторонами не було укладено відповідного договору про надання житлово-комунальних послуг, суд вважає правомірним визначення позивачем вартості наданих ним послуг на підставі первинних документів, які складались позивачем та безпосередніми виконавцями послуг за вищевказаними договорами.
Крім того, на сайті позивача (https://www.puec.com.ua) міститься інформація щодо тарифів на утримання Будинку, які були погоджені його співвласниками, а також інформація про зміну тарифів та вартості послуг.
За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідач мав здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця.
За приписами ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Отже, строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо оплати наданих позивачем житлово-комунальних послуг є таким, що настав.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем житлово-комунальних послуг підтверджується матеріалами справи, доказів оплати суми боргу відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 25 223,24 грн визнаються судом обґрунтованими.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 та від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат і 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що вони є арифметично вірними.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 25 223,24 грн заборгованості, 2 131,05 грн інфляційних втрат та 838,13 грн 3 % річних.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Рахункової палати (Україна, 01601, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, буд. 7; ідентифікаційний код: 00013540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (Україна, 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 14/55, оф. 1004; ідентифікаційний код: 36844047) 25 223 (двадцять п'ять тисяч двісті двадцять три) грн 24 коп. заборгованості, 2 131 (дві тисячі сто тридцять одну) грн 05 коп. інфляційних втрат, 838 (вісімсот тридцять вісім) грн 13 коп. 3 % річних та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 28.01.2022
Суддя О.В. Нечай