ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2022Справа № 910/17168/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АП Марін" (Україна, 54029, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. 8-березня, буд. 34, корп. А, оф. 204; ідентифікаційний код: 39882242)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)
про стягнення 144 424,35 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "АП Марін" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 144 424,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідачем було допущено прострочення термінів доставки вантажу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 144 424,35 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
23.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає дати відправлення та видачі вантажу, що зазначені позивачем у розрахунку штрафу за прострочення доставки вантажу, проте зазначає, що частина залізничних накладних містить відмітки про складання актів загальної форми щодо збільшення термінів доставки вантажу не з вини залізниці. Крім того, відповідач посилається на ту обставину, що ним було задоволено претензію позивача №122 від 13.04.2021 та перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 8 447,20 грн, у зв'язку з чим заявлена позивачем сума штрафу має бути зменшена. Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем також подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій.
29.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає, що відповідачем не доведено, що порушення термінів доставки вантажу за залізничними накладними сталося не з вини залізниці. Позивач також підтвердив надходження на його рахунок грошових коштів у сумі 8 447,20 грн після подання позову до суду, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, штраф у розмірі 135 977,15 грн. Крім того, позивач посилається на відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи ту обставину, що заяву про зменшення розміру позовних вимог, викладену у відповіді на відзив, було надіслано позивачем у встановлений процесуальним законом строк, суд прийняв вказану заяву до розгляду.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
15.02.2018 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - перевізник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АП Марін" (далі - замовник, позивач) було укладено Договір № 10545/ПЗЗ-2018 про надання послуг (далі - Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.3 Договору надання послуг за цим Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
У Розділі 8 Договору сторони погодили використання електронного документообігу.
Як зазначає позивач, у період дії Договору (жовтень 2020 року - травень 2021 року) відповідачем було здійснено перевезення вантажів, відправником або одержувачем яких є позивач, про що свідчать наявні в матеріалах справи 60 залізничних накладних.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензіями щодо сплати штрафу, на частину з яких відповідачем були надані відповіді, проте вказані претензії були залишені відповідачем без задоволення.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання з перевезення та допустив прострочення доставки вантажу за вказаними залізничними накладними, у зв'язку з чим позивач, на підставі пункту 116 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, просить стягнути з відповідача на свою користь, з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог, штраф у загальному розмірі 135 977,15 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України).
Згідно з п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (надалі - Статут), Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з п. 6 Статуту накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
У відповідності до пункту 22 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Згідно з п. 23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
Частиною першою статті 313 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила) визначено терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 названих Правил у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320, 200 та 150 км відповідно.
Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1. Правил).
Як передбачено в пункті 2.4 Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункт 2.10 Правил).
Як зазначає позивач, згідно з відмітками календарних штемпелів про прибуття вагонів на станцію призначення (графи 51 - 53 залізничних накладних), вантаж було доставлено відповідачем та видано одержувачу із порушенням встановлених пунктом 41 Статуту і пунктом 1.1 Правил термінів доставки вантажу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами 2, 3 статті 313 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.
У відповідності до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Частиною першою статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Згідно з пунктом 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Визначений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Відповідно до п. 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 18 червня 2011 року № 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.
Згідно з Додатком № 3 до Правил оформлення перевізних документів (Пояснення щодо заповнення накладної) у графі 49 вказуються наступні відомості: повідомлення одержувача про прибуття вантажу. За необхідності вказуються: охорона залізниці, якщо вантаж підлягає обов'язковій охороні залізницею; відмітки про результати перевірки вантажу під час видачі, складання актів із зазначенням станції, яка склала акт; причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість затримки; відомості про переадресування вантажу, зміну одержувача тощо. Ця графа заповнюється залізницею.
Пунктом 2.9 Правил передбачено, що у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Порушення встановлених Правилами термінів доставки вантажу за залізничними накладними відповідачем не заперечується.
За доводами відповідача, нарахування позивачем штрафу за частиною залізничних накладених є необґрунтованим, оскільки у вказаних накладних містяться відмітки про складення актів загальної форми (графи 49) щодо збільшення термінів доставки вантажу не з вини залізниці, на підтвердження чого відповідачем надано відповідні акти загальної форми.
Відповідно до пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855 (далі - Правила № 334) акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності: утрати документів, прикладених відправником до накладної; затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача; неочищення зовнішньої поверхні цистерн та бункерних напіввагонів після наливу і зливу; подачі залізницею неочищених вагонів під завантаження засобами відправника, порту, пристані; відсутності пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) на вагоні (контейнері), якщо в перевізних документах є відмітка про пломби (ЗПП), пошкодження пломб (ЗПП) або заміни їх, а також виявлення в процесі перевезення або на станції призначення пломб (ЗПП) на вагонах (контейнерах) з нечіткими відбитками; пошкодження або втрата наданих залізницею перевізних пристосувань; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); самовільного зайняття залізницею вагонів і контейнерів, що належать підприємствам, організаціям, установам або орендовані ними; затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил; в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.
Пунктом 4 Правил № 334 встановлено випадки при яких залізницею складаються комерційні акти.
Отже, наведені норми покладають на відповідача обов'язок у разі настання обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, скласти комерційні акти чи акти загальної форми, в залежності від обставин, та внести про даний факт відповідні відомості до накладної, незалежно від стану перевізного процесу. Наявність відмітки у перевізних документах про затримку вантажу, не звільняє відповідача від обов'язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, а саме наявності підстав, у розумінні пункту 2.9 Правил, для збільшення термінів доставки вантажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.12.2019 у справі № 910/3745/19 та від 09.04.2020 у справі № 910/6762/19.
Зі змісту наданих відповідачем актів загальної форми (форма ГУ-23) вбачається, що терміни доставки вантажу були збільшені внаслідок введення карантину згідно з постановою КМУ від 11.03.2020 № 211, статті 14-1 ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні", а також внаслідок дії конвенційних заборон.
Суд звертає увагу, що вантаж за залізничними накладними було прийнято відповідачем до перевезення без будь-яких зауважень.
Стосовно введення картину суд зазначає, що вантажні перевезення не були заборонені та відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що затримка доставки вагонів сталася у зв'язку з карантинними обмеженнями, введеними на території України.
Відповідачем також не надано суду жодного документа (розпорядження, наказу тощо), зі змісту якого вбачалося б, що протягом жовтня 2020 року - травня 2021 року діяли певні заборони на перевезення вантажів.
Крім того, про запровадження конвенційних заборон щодо перевезення вагонів відповідач повинен був попередити відправника, як це передбачено пунктом 31 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, доказів чого суду не надано.
Посилання відповідача в актах загальної форми (форма ГУ-23) на положення статті 14-1 ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні", якою врегульовано видачу сертифікатів щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), за відсутності в матеріалах справи самих сертифікатів про такі форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), також є безпідставними.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що надані відповідачем акти загальної форми (форма ГУ-23) не можуть слугувати підставами, в розумінні пункту 2.9 Правил, для збільшення термінів доставки вантажу, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем штрафу, нарахованого за вищевказаними залізничними накладними, відхиляються судом як необґрунтовані.
Отже, обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення з відповідача за порушення термінів доставки вантажу є штраф у загальному розмірі 135 977,15 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 80 % від суми, яка підлягає стягненню, суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру штрафу посилання відповідача на відсутність збитків у позивача, у зв'язку з простроченням доставки вантажу за залізничними накладними, а також на скрутне фінансове становище, оскільки, як вказувалось вище, зобов'язання мають бути виконані належним чином.
Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення на 80 % розміру заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу.
Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає штраф у розмірі 135 977,15 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АП Марін" (Україна, 54029, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. 8-березня, буд. 34, корп. А, оф. 204; ідентифікаційний код: 39882242) штраф у розмірі 135 977 (сто тридцять п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн 15 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 28.01.2022
Суддя О.В. Нечай