ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
20.01.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1094/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Рочняк О. В.
секретар судового засідання Михайлюк А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Регно Італія УА"
вул. Княгині Ольги, 8, м. Львів, 97057
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Апріорі-ІФ"
вул. Василя Симоненка, буд. 5, м. Івано-Франківськ, 76006
про стягнення заборгованості в сумі 84 758 грн 96 коп.
представники сторін не з"явилися
ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Регно Італія УА" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апріорі-ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 84 758 грн 96 коп., з яких: 49 864 грн 71 коп. - основний борг, 10 465 грн 31 коп. - інфляційні втрати, 4 483 грн 06 коп. - 3% річні, 19 945 грн 88 коп. - штраф.
Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2021, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судовий розгляд справи по суті на 20.12.2021, встановив сторонам строк на надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.
Копії ухвали від 22.11.2021, направлені сторонам за юридичними адресами, вказаними в позовній заяві, що відповідають даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, отримано позивачем 29.11.2021, від відповідача копія ухвали повернулася до суду з відміткою Укрпошти 01.12.2021 "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п.2, п. 5 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, відповідно до вказаної процесуальної норми днем вручення ухвали про відкриття провадження у справі є: 29.11.2021 - позивачу; 01.12.2021 - відповідачу.
В судовому засіданні 20.01.2021 суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення судового розгляду справи по суті на 20.01.2022, про що представник позивача повідомлений під розписку, відповідач, а також учасники ТОВ "Апріорі-ІФ" (відповідача) - ухвалою повідомленням.
Копії ухвал суду від 20.12.2021 від відповідача та його засновників (учасників) - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (ліквідатора) також повернулася до суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
При цьому, суд зазначає, що за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Апріорі-ІФ" станом на 23.11.2021 юридична адреса відповідача (вул. Симоненка, буд.5 м.Івано-Франківськ) ідентична адресі ліквідатора відповідача - ОСОБА_2 .
В судове засідання 20.01.2022 учасники у справі не з'явилися, хоча у відповідності до ст.ст.120, 242 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи.
Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
За приписами ч. 1ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Клопотань про відкладення розгляду справи чи інших клопотань від сторін до суду не надходило.
Позиція позивача. Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення договірних зобов"язань за договором поставки №290518ДСС-03 від 25.05.2018 відповідач не провів оплату за поставлений товар на суму 49 864 грн 71 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 10 465 грн 31 коп. інфляційних втрат, 4 483 грн 06 коп. 3% річних та 19 945 грн 88 коп. штрафу.
Позиція відповідача. Правом на надання відзиву на позов відповідач не скористався.
Як вбачається із ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
25.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Регно Італія УА" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Апріорі ІФ" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №290518ДСС-03 (а.с. 6-11).
Відповідно до п. 1 договору, постачальник зобов"язується в порядку та на умовах, визначених умовами цього договору та у відповідності із замовленням покупця, поставити товар, якість та комплектність якого відповідає державним стандартам та діючим нормам законодавства, що регулює питання харчової безпеки і пов"язані із ними правила пакування, транспортування, зберігання і маркування харчової продукції, що підтверджуються гігієнічними висновками та сертифікатами якості/відповідності, а покупець в порядку та на умова, визначених умовами цього договору, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених у специфікації, що складає невід"ємну частину цього договору.
Строк дії договору - 31.12.2018 (п.2 спеціальної частини договору).
Згідно з п. 3 спеціальної частини договору, загальна вартість цього договору становить сумарну вартість товару, поставленого протягом строку дії цього договору, що включає в себе всі обов"язкові державні податки і збори, вартість тари, упаковки та маркування, а також вартість доставки товарів постачальником в місце поставки.
Пунктом 4 спеціальної частини договору передбачено, що покупець здійснює оплату в безготівковій формі, шляхом перерахування грошового платежу в гривнях на банківський рахунок постачальника з відстроченням платежу на 14 календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця.
Відповідно до п. 2.1 загальної частини договору, загальна вартість цього договору становить сумарну вартість товару, поставленого протягом строку дії цього договору, що включає в себе всі обов"язкові державні податки і збори, без врахування банківської комісії необхідної для трансферу платежів з боку покупця.
Ціна товару погоджується сторонами у кожному окремому випадку у специфікації та накладних (п. 2.2 загальної частини договору).
Ціна конкретної партії товару визначається виходячи із специфікації, замовлення покупця, накладних на товар та актів невідповідності чи актів недостачі, які підтверджують кількість фактично прийнятого покупцем товару, поставленого постачальником згідно цього договору (п. 2.4 загальної частини договору).
Згідно з п. 4.5 загальної частини договору, приймання-передача товару здійснюється в пункті поставки, визначеному умовами цього договору, згідно накладної на товар, в якій зазначено номер накладної на товар, номер цього договору, найменування, кількість, ціна товару.
Пунктом 4.13 загальної частини договору передбачено, що підписання уповноваженим представником покупця накладної свідчить про те, що покупець згоден із ціною на товар, вказаного у накладній, перевірив кількість, асортимент, тару поставленої партії товару та погоджується на прийняття всього товару як належно поставленого згідно цього договору з дотриманням строків його постачання.
Відповідно до пункту 8.3 загальної частини договору, у випадку несвоєчасної оплати за товар покупець протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги постачальника, зобов"язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
у випадку прострочення оплати за товар більше як за 20 календарних днів, покупець протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги постачальник, зобов"язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 30% від суми заборгованості (п.8.4 загальної частини договору).
На виконання умов договору поставки позивачем поставлено товар відповідачу на загальну суму 49 864 грн 71 коп., що підтверджується видатковими накладними №Н80619р0117 від 21.06.2018 на суму 14 495 грн 65 коп., №Н81129р0080 від 06.12.2018 на суму 35 369 грн 06 коп., накладні підписані та скріплені печатками сторін (а.с. 12-13).
З метою досудового врегулювання спору ТОВ "Регно Італія УА" звернулося до ТОВ "Апріорі-ІФ" з вимогою від 01.11.2021 сплатити заборгованість (а.с. 14).
Відповідно до розрахунків позивача за несвоєчасне виконання зобов"язань за договором поставки №290518ДСС-03 від 25.05.2018 відповідачу нараховано: інфляційні втрати в сумі 10 465 грн 31 коп., 3% річних в сумі 4 483 грн 06 коп., штраф в сумі 19 945 грн.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Апріорі-ІФ" станом на 23.11.2021, ТОВ "Апріорі-ІФ" (код41687948) знаходиться в стані припинення, 01.10.2019 до реєстру за №11191100005015311 внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; відомості про комісію з припинення: Прошак Олег Григорович (м.Івано-Франківська область, вул. Симоненка, 5 - ліквідатор); відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) для заявлення кредиторами своїх вимог: 01.12.2019 (а.с.63-69).
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (стаття 104 ЦК України).
Статтею 105 ЦК України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Згідно із частиною восьмою статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, яка ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
За змістом положень частин третьої, четвертої статті 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.
За встановлених судом обставин, ТОВ "Апріорі-ІФ" (код41687948) з 01.10.2019 знаходиться в стані припинення в результаті її ліквідації за рішенням засновників (учасників); ліквідатором товариства визначено Прошака Олега Григоровича, строк для заявлення кредиторами своїх вимог визначено до 01.12.2019.
Виходячи із змісту статті 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.
В матеріалах справи відсутні докази звернення до ліквідаційної комісії (ліквідатора) відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду.
В аспекті питання належності обраного позивачем способу захисту суд зауважує, що згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Таким чином як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тож визначення та обрання ефективного способу є запорукою поновлення порушеного права особи, а у разі такої неможливості - отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Отже завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває в стані припинення.
Водночас, законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21.
У вказаних постановах міститься посилання на висновки Верховного Суду у постанові від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, згідно яких суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарського судів щодо того, що позивачем відповідно до вимог статті 112 ЦК та з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у такому випадку є вимога про зобов'язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.
Отже, прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення з боржника, який перебуває в стані припинення, грошових коштів не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Судові витрати, відповідно до ст.129 ГПК України, суд покладає на позивача.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
у задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції в порядку розділу 4 ГПК України.
Повний текст рішення складено 28.01.2022
Суддя О.В. Рочняк