вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.01.2022м. ДніпроСправа № 904/7522/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "ВФУкраїна", м. Київ
про стягнення заборгованості з неустойки у сумі 404 104,97 грн.
Представники:
Від позивача не з'явився;
Від відповідача не з'явився.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення неустойки у сумі 404 104,97 грн. за період з 20.10.2017 по 11.11.2019.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди № 12/02-4457-ОД від 20.10.2011 щодо своєчасного повернення об'єкта оренди за відповідним актом після закінчення 19.09.2017 строку дії договору, у зв'язку з чим позивач нарахував неустойку відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України за період з 20.10.2017 по 11.11.2019.
У відзиві на позов, який надійшов до суду 20.09.2021, відповідач просить відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог та вказує про таке.
Відповідно до умов спірного договору, сторонами в п.10.1 встановлено строк дії договору 1 рік з моменту підписання його сторонами.
У подальшому, додатковою угодою від 26.11.2015, строк дії договору продовжено на 2 роки та 11 місяців, а абзац другий п. 10.1, викладено в наступній редакції: «Цей договір є пролонгованим з 20.10.2014 по 19.09.2017р.»
Далі посилаючись на діюче законодавство, що передбачає можливість застосування до договірних правовідносинах правового інституту пролонгації договору оренди після закінчення строку його дії, відповідач вказує на те, що після 19.09.2017 (закінчення строку дії договору), він продовжував користуватися майном, заперечень наймодавця протягом одного місяця до нього не надходило, у зв'язку з чим, внаслідок мовчазної згоди сторін, договір був поновленим на 2 роки і 11 місяців (до 19.08.2020).
Також відповідач вказує про те, що до повернення майна за актом приймання-передачі, останнім сплачувалась орендна плата, яка без заперечень приймалась позивачем.
Отже, відповідач вказує, що відповідальність Орендаря у розмірі подвійної плати за користування річчю, згідно частини другої статті 785 Цивільного кодексу України настає лише у випадку прострочення її повернення Орендарем Орендодавцю, в той час як він в період з 20.10.2017 по 11.11.2019 користувався орендованим майном на підставі договору № 12/02-4457-ОД від 20.10.2011, дія якого була продовжена.
До того ж, відповідач вказує на неправомірність позовних вимог про стягнення неустойки за період, протягом якого позивач отримував орендну плату (в обсязі, умовах та порядку, що передбачені договором), оскільки це є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і теж саме порушення та приводить до фактичного стягнення потрійного розміру орендної плати.
У відзиві відповідачем також заявлено про застосування строків позовної давності та наслідків її спливу.
27.10.2021 до канцелярії суду позивач подав відповідь на відзив, в якій останній не погодився із посиланнями відповідача у відзиві на позов, щодо не отримання від Регіонального відділення листа про припинення дії договору, та звернув увагу суду на те, що вказані обставини не відповідають дійсності, пославшись на лист від 23.06.2017 №11-02-03787.
Як зазначає позивач, у вказаному листі Регіональне відділення попередило відповідача про те, що у разі наміру подальшого використання орендованого майна Орендарю необхідно надати Регіональному відділенню заяву стосовно його пролонгаціїї та вказало, що продовження договору можливе лише у разі виконання усіх умов договору.
У вказаному листі також містилось попередження, що уразі невиконання умов договору та вимог даного листа, вважати цей лист заявою про припинення умов договору з 20.09.2017.
До вказаної заяви по суті позивачем залучені наступні докази: копія листа Регіонального відділення від 23.06.2017 №11-02-03787; копія рекомендованого повідомлення про вручення відправлення №4900052568990; копія претензії Регіонального відділення від 10.06.2021 №11-12-03547; копія списку про відправлення рекомендованих листів від 11.06.20221; копія трекінгу відправлення №0600006762864; копія виписки за кодом ЄДРПОУ 24767945.
Відповідач, в запереченнях на відзив на позовну заяву, посилаючись на норми Господарського процесуального кодексу України, заперечує проти прийняття до розгляду доказів, залучених позивачем з пропуском встановленого законом строку, а саме доказів, які були подані з відповіддю на відзив - копія листа Регіонального відділення від 23.06.2017 №11-02-03787 та докази його надсилання на адресу відповідача.
Відносно залучених позивачем до відповіді на відзив доказів, суд вважає необхідним зазначити про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з позовом до суду звернувся 25.08.2021.
Відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Позивач, залучаючи до відповіді на відзив додаткові докази, взагалі не навів будь-яких причин подачі їх з пропуском встановлених законом строків.
З огляду на викладене, докази, які не були подані позивачем із позовною заявою до розгляду не приймаються.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ухвалою від 30.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.09.2021.
Ухвалою від 28.09.2021 підготовче засідання відкладено до 26.10.2021.
Ухвалою суду від 26.10.2021, підготовче засідання відкладено на 15.12.2021.
У підготовчому засіданні, що відбулось 15.12.2021 судом з'ясовано, що сторонами залучено всі докази, на які вони посилаються у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, з'ясовано остаточне визначення предмету спору, та заперечення проти заявлених позовних вимог.
Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв'язку з чим господарський суд завершив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 12.01.2022, про що постановлено відповідну ухвалу.
У судовому засіданні 12.01.2022 оголошено перерву до 18.01.2022.
17.012022 електронним засобом зв'язку через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 18.01.2022 представники сторін не з'явилися. позивач про причини неявки суду не повідомив.
Господарський суд зазначає, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.
З огляду на викладене, а також враховуючи запроваджені на території України заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань та в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, а тому вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Предметом доказування у справі є обставини, пов'язані з наявністю підстав щодо: сплати відповідачем неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
20.10.2011 між Регіональним відділенням фонду державного майна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого відповідно до наказу Фонду державного майна України № 39 від 17.01.2019 є Регіональне відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі-позивач, орендодавець), та Приватним акціонерним товариством "МТС Україна", яке в подальшому змінило найменування на Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" (далі-відповідач, орендар), укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-4457-ОД (далі-договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно вбудоване нежитлове приміщення (16,1 кв.м.) та частину даху (11,5) (далі - майно), площею 27,6 кв.м, розміщене за адресою: м. Дніпродзержиськ, вул. Матросова, 70 на даху 9-ти поверхового (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі Дніпродзержиського державного технічного університету (далі-балансоутримувач), вартість якого визначена (з врахуванням умов додаткової угоди від 26.11.2015) згідно зі звітом про оцінку станом на 04.06.2015таскладає за незалежною оцінкою 211917, 00 грн.
Майно передається в оренду з метою розміщення операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв'язку.
Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (пункт 1.2 договору).
Відповідно до умов пунктів 2.1, 2.2 договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Передача орендованого майна у суборенду забороняється (пункт 2.3, договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору (з врахуванням умов додаткової угоди від 26.11.2015) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі Методика розрахунку), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - травень 2015 - 7663,90 грн.
Відповідно до пункту 3.6 договору (з врахуванням умов додаткової угоди від 26.11.2015) орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:
50% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства, у розмірі 3531,95 грн.;
50% - балансоутримувачу у розмірі 3531,95 грн. щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно з пунктом 3.11 договору, уразі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Сторони передбачили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, один примірник якого надається Орендарем Орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складення акта приймання-передачі покладається на Орендаря (пункт 5.5 договору).
Згідно з пунктом 5.20 договору, - орендар зобов'язаний у разі свого наміру продовжити строк дії договору оренди, не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (копія договору страхування державного майна, копія договору страхування цивільної відповідальності, платіжні доручення про сплату страхового платежу та ін.).
В пункті 10.1 договору сторони узгодили, що цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 20 жовтня 2011 року по 19жовтня 2012.
В додатковій угоді від 26.11.2015, другий абзац пункту 10.1 спірного договору сторони виклали в наступній редакції: «Цей договір є пролонгованим з 20.10.2014 по 19.09.2017 р.»
Посилаючись на другий абзац пункту 10.1 договору, в редакції, що діяла до внесення до нього змін додатковою угодою від 26.11.2015, позивач вказує про те, що відповідач звернувся до Регіонального відділення із заявою про продовження строку дії договору лише 27.09.2017 з порушенням визначених в п.5.20 договору строків та вимог, щодо надання необхідних для продовження дії договору документів (дозволу пожежників, копії договору страхування державного майна та платіжних доручень про сплату страхового платежу).
Також позивач у позовній заяві вказує про те, що листом № 07-02-06052 від 02.10.2017 він звернувся до органу, уповноваженого управляти державним майном, переданим в оренду на підставі спірного договору - Міністерства освіти і науки України, та просив повідомити чи надсилало останнє на адресу Орендаря, у встановлений законодавством строк, письмове попередження про намір використовувати майно для власних потреб.
Міністерства освіти і науки України листом від 26.02.2018 №1/11-2109 повідомило про відсутність наміру використовувати майно для власних потреб та надало погодження для продовження договору оренди від 20.10.2011 №12/02-4457- ОД.
Регіональне відділення надіслало на адресу відповідача лист від 16.04.2018 №11-02413, в якому в тому числі просило відповідача повідомити про подальші наміри щодо оренди державного майна за спірним договором.
Не отримавши відповідь на вказаний лист, позивач прийшов до висновку про відсутність у відповідача намірів щодо продовження з ним договірних відносин, вважаючи припиненою дію договору від 20.10.2011 №12/02-4457-ОД з 20.09.2017.
Також позивач зазначає, що майно за актом приймання-передачі відповідачем було повернено Балансоутримувачу лише 11.11.2019.
Посилаючись на несвоєчасне повернення орендованого майна за договором № 12/02-4457-ОД, Регіональним відділенням, відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, нараховано неустойку в сумі 404 104,97 грн.
В претензії від 10.06.2021 №11-12-03547 позивач повідомив відповідача про нараховану неустойку та просив її терміново сплатити до Державного бюджету.
Позивач стверджує, що відповідач відповіді на претензію не надав, неустойку не сплатив, що і стало причиною даного спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною першою статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Подібні за змістом правові приписи містяться і в Законі України № 2269-XII від 10.04.1992 "Про оренду державного та комунального майна" (далі Закон № 2269-XII), чинного до 01.02.2020, де зазначено, що:
договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору (частина перша статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна");
передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди (частина перша статті 13 Закону № 2269-XII).
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 17 Закону № 2269-XII термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX від 03.10.2019 «Про оренду державного та комунального майна» (далі Закон № 157-IX), введеного в дію з 01.02.2020, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Відтак, положення як Цивільного кодексу України, так і Законів України "Про оренду державного та комунального майна" передбачають можливість та умови продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах за відсутності заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
При цьому заява (повідомлення) орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин.
Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу третього частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України, згідно з якою односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, що наведене у статті 764 Цивільного кодексу України та у частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Подібна правова позиція сформована Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.08.2020 у справі № 921/163/19.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається із матеріалів справи, доказів, які б свідчили, що на дату закінчення строку договору і протягом місяця після закінчення цього строку Орендодавець висловив заперечення відносно поновлення дії договору та тих самих умовах і на такий самий строк, який раніше був встановлений, позивачем надано не було.
Отже, спірний договір був поновленим на 2 роки і 11 місяців з 20.09.2017 по 19.08.2020.
Матеріали також свідчать про виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати орендних платежів після 19.09.2017 і до моменту повернення майна за спірним договором Балансоутримувачу.
При викладених обставинах, слід прийти до висновку про те, що відповідач правомірно, на підставі діючого договору, в період з 20.09.2017 по 11.11.2019, використовував орендоване майно та сплачував за таке користування орендну плату.
З огляду на викладене у суду відсутні підстави для стягнення неустойки, передбаченої статтею 785 Цивільного кодексу України, за вказаний період.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.
Враховуючи той факт, що судом було встановлено, що вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Приватного акціонерного товариства "ВФУкраїна" про стягнення заборгованості з неустойки у сумі 404 104,97 грн. не підлягають задоволенню, заява про застосування строків позовної даності судом до уваги не приймається.
Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 13, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, статтями 759, 763, 764, 785, 795 Цивільного кодексу України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" господарський суд
У задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Приватного акціонерного товариства "ВФУкраїна" про стягнення заборгованості з неустойки у сумі 404 104,97 грн. - відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 28.01.2022.
Суддя І.Ф. Мельниченко