пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
27 січня 2022 року Справа № 903/1008/21
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/1008/21 за позовом Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Супернова” до Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-1” Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організації інвалідів України” про стягнення 47994,38 грн.,
08.12.2021 представник Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Супернова” надіслав в систему “Електронний суд” позовну заяву до Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-1” Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організації інвалідів України” про стягнення 47994,38 грн., в т.ч.:12755,20 грн. 3% річних та 35219,18 грн. інфляційних втрат.
Заява обґрунтована тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то на підставі 625 ГПРК України у позивача виникло право вимагати, а у відповідача обов'язок сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Позивач в позовній заяві просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.12.2021 позовну заяву залишено без руху. Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду докази доплати судового збору в сумі 454,00 грн.
16.12.2021 представник Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Супернова” надіслав в систему “Електронний суд” заяву про усунення недоліків, якою долучило платіжне доручення №1583 від 14.122021 про сплату судового збору в розмірі 454,00 грн. та ордер.
Ухвалою суду від 21.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду отримав 23.12.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №4500812968340.
Строк для подання відзиву - до 11.01.2022 включно.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Волинської області від 19.11.2020 у справі №903/245/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2021, первісний позов Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «СУПЕРНОВА» (далі Кооператив або Позивач) до Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “ЕНЕРГІЯ-1” Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України” (далі - ЦСТРІ “ЕНЕРГІЯ-1” або Відповідач) задоволено частково. Ухвалено стягнути з ЦСТРІ “ЕНЕРГІЯ-1” на користь Кооперативу 344 458,59 грн, а також 5 166,88 грн судового збору та 20 275,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні зустрічного позову ЦСТРІ до Кооперативу про зобов'язання виконати умови договору та стягнення 336 150,99 грн відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 21.09.2021 рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №903/245/20 залишено без змін.
Зазначеним вище рішенням суду були установлені викладені нижче обставини.
17.08.2017 між Обслуговуючим кооперативом “Житлово-будівельний кооператив “СУПЕРНОВА” (замовник) та Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів “ЕНЕРГІЯ-1” Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організацій інвалідів України” (підрядник) укладено договір підряду б/н (далі - Договір).
Згідно платіжного доручення № 510 від 18.08.2017 перерахував на рахунок відповідача аванс у сумі 344458,59 грн. Призначення платежу: оплата за фасадні роботи зг. дог.б/н від 16.08.2017.
Однак в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач приступив до виконання робіт не пізніше 21 серпня 2017 року, виконав та здав в повному обсязі та вчасно позивачу в роботи в установленому порядку.
25 лютого 2020 року позивач направив відповідачу вимогу за вих. №9 від 25.02.2020 про розірвання договору (відмову від договору) та повернення сплаченого за договором авансу, у якій зазначив, що відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов'язань згідно з договором підряду та не виконав і не здав роботи по влаштуванню зовнішнього утеплення та опорядження фасадів житлових будинків №№2,3, які знаходяться за адресою: вул. Цегельна, 28, м. Луцьк. Позивач вимагав розірвати договір підряду № б/н від 17.08.2017, не пізніше 5 банківських днів від дати отримання цієї вимоги відшкодувати в повному обсязі збитки шляхом повернення сплаченого Кооперативом авансу за договором в сумі 344458,59 грн.
Отже, судом встановлено, що позивач, скориставшись своїм правом, наданим йому Договором, в односторонньому порядку відмовився від договору підряду від 17.08.2017, у зв'язку з чим Договір було розірвано 25.02.2020.
З огляду на викладене, беручи до уваги укладення між сторонами договору підряду, відсутність доказів, що відповідач вчасно приступив до виконання робіт та виконав роботи, доказів, що підтверджують обсяг виконаних робіт згідно договору підряду, той факт, що дію укладеного між сторонами договору припинено внаслідок односторонньої відмови позивача (тобто розірвання договору) з 25.02.2020, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача коштів у сумі 344458,59 грн, які були сплачені позивачем відповідачу як аванс за роботи згідно договору, підлягає до задоволення на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки підстава, на якій вони було набуте, згодом відпала (Договір розірвано).
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищевикладене, з моменту розірвання Договору між сторонами (25 лютого 2020 року) припинено договірні зобов'язання (відпала правова підстава для утримання грошових коштів Відповідачем), а у Відповідача на підставі статті 1212 ЦК України виникло позадоговірне грошове зобов'язання повернути Позивачу безпідставно набуті (збережені) грошові кошти у сумі 344 458,59 грн.
В подальшому на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2020 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 Господарським судом Волинської області було видано наказ №903/245/20-1 від 12.04.2021 (а.с.12).
Оскільки Відповідач самостійно не виконав рішенням суду, зазначений наказ був пред'явлений Позивачем до примусового виконання.
Приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Капітаном М.В. винесено постанову ВП №65151289 від 14.04.2021 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу №903/245/20-1, виданого 12.04.2021 Господарським судом Волинської області (а.с.13).
Стягнуті приватним виконавцем з Відповідача кошти в сумі 344458,59 грн були перераховані приватним виконавцем у порядку виконання судового рішення на рахунок Позивача двома платежами:
14.05.2021 у сумі 205483,20 грн;
01.06.2021 - решта суми, що підтверджується банківськими виписками по рахунку (а.с.14).
Отже, з огляду на викладені вище обставини, позадоговірне грошове зобов'язання по поверненню Позивачу безпідставно набутих (збережених) грошей виникло у Відповідача з моменту розірвання Договору (25.02.2020) і припинилося фактичним виконанням у день зарахування коштів на рахунок Позивача (14.05.2021 у частині суми 205 483,20 грн, 01.06.2021 у частині решти суми - 138 975,39 грн).
Оскільки Відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання, то на підставі положень статті 625 ЦК України у Позивача виникло право вимагати, а у Відповідача обов'язок сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна норма міститься у частині першій статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У своїх постановах Верховний Суд сформулював висновки щодо застосування згаданих вище норм права, зокрема статті 625 ЦК України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі № 910/6053/19.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3 % річних в розмірі 12755,20 грн. за період прострочення з 25.02.2020 по 31.05.2021 (з врахуванням проплат) та інфляційні втрати в розмірі 35219,18 грн. за період березень 2020 по травень 2021 (з врахуванням часткових проплат), які позивач просить суд стягнути згідно наданого розрахунку (а.с.15).
Суд перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, погоджується з ними частково.
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по відсотках та інфляційних втратах, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:
- 12723,63 грн. - 3% річних за період з 26.02.2020 по 31.05.2021;
- 35219,18 грн. - інфляційних втрат за період з березень 2020 по травень 2021.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, з урахуванням вищевикладених висновків та встановлених судом обставини безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25.02.2020, початком періоду прострочення, а також нарахування процентів річних, має бути 26.02.2020, в той час як позивачем початком періоду прострочення визначено 25.02.2020.
Контррозрахунку нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 47942,81 грн. заборгованості, в т.ч. 35219,18 грн. інфляційні втрати та 12723 грн. 3% річних.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 2267,56 грн. (47942,81 грн. х 2270,00 грн. / 47994,38 грн.) відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Подаючи позов до суду, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Позивач у справі оплату послуг адвоката підтвердив договором про надання правової допомоги від 12.03.2020, додатковою угодою №1/6 від 01.12.2021, рахунком на оплату №11 від 01.12.2021, актом приймання-передачі наданих послуг від 07.12.2021, детальним описом від 07.12.2021, платіжним дорученням №1531 від 02.12.2021, ордером скерія АС №1030795 від 07.12.2021, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.16-21)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.
Із дослідженого договору про надання правової допомоги від 12.03.2020, вбачається, що сторони узгодили, за Договором Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надати наступні правничі (адвокатські) послуги для Клієнта, зокрема:
Представляти і захищати права, свободи та інтереси Клієнта у судах, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Підписувати та подавати позовні та інші заяви, знайомитися з матеріалами судової справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, наданими сторонам та іншим учасникам справи.
Складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.
Згідно до додаткової угоди №1/6 від 01.12.2021 правова допомога під час підготовки позову та розгляду його у суді І інстанції, що включає у себе:
- ознайомлення з документами, наданими Клієнтом;
- опитування посадових осіб Клієнта про спірні правовідносини з метою отримання інформації про обставини, які підлягають доказуванню;
- формування правової позиції у справі та погодження її з Клієнтом;
- складання проекту позовної заяви та формування необхідних пакетів документів (додатків) до неї;
- підготовка проектів процесуальних документі! (заяв, клопотань тощо) - за необхідності;
- участь у судових засіданнях (за необхідності)
Згідно із детальним описом витрат на правову допомогу, виконаних адвокатом в рамках представництва інтересів клієнта як позивача в суді першої інстанції у господарській справі №903/1008/21 було надано наступні послуги:
1. Ознайомлення з документами, наданими Клієнтом (1 год.*);
2. Опитування посадових осіб Клієнта про спірні правовідносини з метою отримання інформації про обставини, які підлягають доказуванню (1 год.*);
3. Вивчення судової практики в аналогічних справах (2 год.*);
4. Формування правової позиції у справі та погодження її з Клієнтом (1 год.*);
5. Складання позовної заяви на 6 арк. (4 год.*);
6. Розрахунок сум інфляційних збитків на процентів річних (2 год.*)
Загальна вартість наданих послуг адвокатом - 6000,00 грн.
*Примітка: всього витрачено часу адвокатом - 12 год.
Як вбачається з платіжного доручення №1531 від 02.12.2021 позивач перерахував адвокату Наумчуку В.А. 6000,00 грн. згідно договору.
Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг у суді.
Суд, при вирішенні розміру судових витрат переглянув калькуляцію часу, який був витрачений адвокатом, оцінив співмірність та розумність ціни його послуг, врахував складність справи.
Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5993,55 грн. (пропорційно до суми задоволених вимог).
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів “Енергія-1” Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів “Союз організації інвалідів України” (вулиця Писаревського,3А, м.Луцьк, 43008, код ЄДРПОУ 300659431) на користь Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Супернова” (вул.Цегельна,28, м.Луцьк, 43018, код ЄДРПОУ 40119113) 47942,81грн. (сорок сім тисяч дев'ятсот сорок дві гривні вісімдесят копійок), в т.ч.:12723,63 грн. 3% річних та 35219,18 грн. інфляційних втрат, а також 2267,56 грн. (дві тисячі двісті шісдесят сім гривень п'ятдесят шість копійок) витрат по сплаті судового збору та 5993,55 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто три гривні п'ятдесят п'ять копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І. О. Гарбар