ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 січня 2022 року Справа № 902/657/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Петрук О.В.
за участю представників сторін:
від позивача 1: не з'явився
від позивача 2: не з'явився
від відповідача: Якимчук О.М. (адвокат)
від органу прокуратури: Христик Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" на рішення Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21 (повний текст складено 01 листопада 2021 року, суддя Яремчук Ю.О.)
за позовом Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) в інтересах держави в особі Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради (вул. Ігоря Гаврилюка, 23, смт Томашпіль, Томашпільский район, Вінницька область, 24200) в особі Північного офісу Держаудитслужби (вул. Січових Стрільців, 18, м. Київ, 04053) в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036)
про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю товару та стягнення 114893,45 грн
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21 повністю задоволено позов Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради та в особі Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю товару та стягнення 114893,45 грн. Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 24 січня 2019 року до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (код ЄДРПОУ: 39593306) та Відділом освіти Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 41403597). Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 28 січня 2019 року до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (код ЄДРПОУ: 39593306) та Відділом освіти Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 41403597). Визнано недійсною додаткову угоду №3 від 29 січня 2019 року до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (код ЄДРПОУ: 39593306) та Відділом освіти Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 41403597). Визнано недійсною додаткову угоду №4 від 25 лютого 2019 року до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (код ЄДРПОУ: 39593306) та Відділом освіти Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 41403597). Визнано недійсною додаткову угоду №5 від 26 лютого 2019 року до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (код ЄДРПОУ: 39593306) та Відділом освіти Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 41403597). Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 39593306) на користь Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради (вул. Ігоря Гаврилюка, 23, смт Томашпіль, Томашпільский район, Вінницька область, 24200, код ЄДРПОУ: 41403597) кошти у розмірі 114893,45 грн. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ: 39593306) судовий збір у розмірі 13073,41 грн на користь Вінницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02909909, місцезнаходження 21050, м. Вінниця, вул. Монастирська 33, р/р IBAN UA568201720343110002000003988 в Державній казначейській службі України ум. Київ, МФО 820172).
Вказане рішення мотивоване тим, що додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5 укладено за відсутності законодавчо визначених підстав, позаяк коливання ціни на природний газ на момент укладення таких угод відповідачем не підтверджено. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5 суперечать пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання таких додаткових угод недійсними. З огляду на визнання недійсними додаткових угод №№1-5 до Договору, отримані відповідачем від позивача 1 кошти в сумі 114893,45 грн., що становлять різницю від фактично сплачених позивачем 1 коштів за поставлений газ та в частині безпідставного збільшення ціни за додатковими угодами №1-5, які визнано недійсними, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України та підлягають стягненню з відповідача.
Не погодившись із прийнятим рішенням, ТОВ "Вінницягаз Збут" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що прокурор не спростував відсутність коливання ціни природного газу на ринку надання послуги постачання вказаного енергоресурсу, не надав жодного доказу про те, що ціна на природний газ не зросла, не навів жодного посилання на ціни на природний газ у інших постачальників та документально не підтвердив, що ціна на природний газ була нижчою на ринку, ніж у ТОВ "Вінницягаз Збут" протягом періоду який оскаржується.
На думку апелянта, судом безпідставно виключено з учасників процесу представника Бобко Т.Є., яка маючи всі законні повноваження на представлення інтересів відповідача та будучи присутньою в судовому засіданні 20 жовтня 2021 року не могла надати пояснення та заперечення, представляючи відповідача.
Судом першої інстанції в рішенні упущено подані позивачем 2 клопотання про залишення без розгляду позовної заяви від 02 липня 2021 року, клопотання про долучення доказів від 29 липня 2021 року, клопотання про виключення зі складу учасників судового процесу, чим порушено пункт 3 статті 238 ГПК України. Внаслідок цього судом в оскаржуваному рішенні не надано правової оцінки заявленим клопотанням, більше того, зазначені клопотання залишились поза увагою суду.
Скаржник зауважує, що відповідно до висновків господарського суду підставою для задоволення позовних вимог, зокрема визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів, стали приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Отже, судом, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, застосовано правову норму ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, не звертаючи увагу на подану прокурором заяву про зміну підстав позову. Разом з тим, відповідно до висновків Об'єднаної палати Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами, зроблених у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, грошові кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України.
Щодо експертних висновків Вінницької торгово-промислової палати, які долучалися до матеріалів справи, апелянт зазначає, що вони містять інформацію щодо ціни на товар на дату визначену в довідках, містять вказівку щодо двох показників, які можна порівняти, та свідчать про зміну цін на ринку постачання природного газу у бік збільшення, містять відсоток збільшення ціни газу, а з аналізу наявної в них інформації можна прослідкувати динаміку ціни та встановити факт наявності коливання ціни на природний газ з моменту реєстрації конкурсної пропозиції до моменту укладення додаткових угод, а відтак у сукупності з аналізом початкової вартості природного газу, довідки вважаємо належним документальним підтвердженням такого коливання за відсутності нормативних вимог до форм та способів такого підтвердження. Відтак, ТОВ "Вінницягаз Збут" замовляло експертні висновки на підтвердження коливання ціни у 2019 році, а Вінницька торгово-промислова палата їх видала, і ні в товариства, ні в відділу освіти не було підстав для не взяття їх до відома при укладанні додаткових угод. Жодного роз'яснення чи висновків суду у 2019 році не було, які б зокрема свідчили про протилежне.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягазбут Збут" на рішення Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21. Надано скаржнику 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме подання мотивованого клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги та доказів направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів Північному офісу Держаудитслужби.
17 грудня 2021 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додане клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та докази направлення копії апеляційної скарги Північному офісу Держаудитслужби.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 грудня 2021 року у справі №902/657/21 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" на рішення Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21 та призначено дату судового засідання на 26 січня 2022 року.
28 грудня 2021 року від Вінницької обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
04 січня 2022 року від позивача 2 - Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області надійшли пояснення, у яких заявник стверджує, що додаткові угоди від 24 січня 2019 року №1, від 28 січня 2019 року №2, від 29 січня 2019 року №3, від 25 лютого 2019 року №4 та від 26 лютого 2019 року №5 до договору заключені з недотриманням вимог частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21 - без змін.
Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Представники позивачів в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників відповідача та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Відділом освіти Томашпільської селищної ради проведено процедуру закупівлі природного газу у кількості 64 тис.м3 за ДК 021:2015:09120000-6 - "Газове паливо" з очікуваною вартістю 934592,00 грн.
Оголошення про проведення відкритих торгів опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу за №UA-2018-11-21-000517-с. Основним критерієм вибору переможця визначено ціну (100%).
Згідно з реєстром отриманих тендерних пропозицій, на участь в процедурі зазначеної закупівлі подали пропозиції 2 учасника: ТОВ "Укртранссервіс - груп" та ТОВ "Вінницягаз збут".
Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій від 10 грудня 2018 року, враховуючи, що запропонована ціна за необхідний обсяг природного газу найбільш економічно вигідною була у ТОВ "Вінницягаз збут" (далі - Постачальник), його визнано переможцем аукціону.
Згідно з протоколом засідання тендерного комітету від 14 грудня 2018 року №114 ТОВ "Вінницягаз збут" визнано переможцем процедури закупівлі, направлено повідомлення про намір укласти договір та 29 грудня 2018 року між Відділом освіти Томашпільської селищної ради та ТОВ "Вінницягаз збут" укладено договір на постачання газового палива №114115В7GLEB128.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2019 році природний газ (далі - Газ) згідно ДК 021:2015 09120000-6 Газове паливо, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором. Кількість Товару: 64 000 куб.м. Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Між сторонами було погоджено, що сума цього договору становить: 515840,00 гри у тому числі ПДВ 85973,12 грн.
Ціна постачання природного газу становить 6716,67 гри. за 1000 куб.м., крім того ПДВ 1343,33 гри., всього з ПДВ - 8060,00 грн.
Ціна, зазначена в пункті 3.2. Договору, може змінюватись протягом дії Договору у випадках передбачених статтею 36 Закону України "Про публічні закупівлі". Зміна ціни на газ узгоджується шляхом підписання додаткових угод до цього Договору.
Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 цього Договору, застосовується Сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим Договором (пункт 3.4 договору).
Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом II цього Договору (пункт 3.5 договору).
Як вбачається матеріалів справи, до Відділу освіти від ТОВ "Вінницягаз збут" надійшов лист від 04 січня 2019 року №2173-Сл-43-0119 щодо збільшення ціни природного газу на підставі експертного висновку Вінницької торгово-промислової палати від 03 січня 2019 року №В-2.
На підставі зазначених документів між сторонами 24 січня 2019 року укладено додаткову угоду №1 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року, якою збільшено ціну на природний газ за 1000 м3 з 8060,00 грн до 8857,94 грн з ПДВ, внаслідок чого обсяги постачання природного газу зменшено. Додаткова угода №1 набирає чинності з моменту підписання її сторонами. Керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони установили, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01 січня 2019 року та є невід'ємною частиною договору.
В подальшому до Відділу освіти від ТОВ "Вінницягаз збут" надійшов лист від 14 січня 2019 року №2173-Сл-123-0119 щодо збільшення ціни природного газу на підставі експертного висновку Вінницької торгово-промислової палати від 11 січня 2019 року №В-9.
На підставі цих документів між сторонами 28 січня 2019 року укладено додаткову угоду №2 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року. Зазначеною угодою збільшено ціну на природний газ за 1000 м3 з 8857,94 грн до 9734,88 грн з ПДВ, внаслідок чого обсяги постачання природного газу зменшено. Додаткова угода №2 набирає чинності з моменту підписання її сторонами. Керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони установили, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01 січня 2019 року та є невід'ємною частиною договору (пункт 4 додаткової угоди №2).
У подальшому до Відділу освіти від ТОВ "Вінницягаз збут" надійшов лист від 24 січня 2019 року №2173-Сл-295-0119 щодо збільшення ціни природного газу на підставі експертного висновку Вінницької торгово-промислової палати від 23 січня 2019 року №В-27.
На підставі цих документів між сторонами 29 січня 2019 року укладено додаткову угоду №3 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року. Зазначеною угодою збільшено ціну на природний газ за 1000 м3 з 9734,88 грн до 10698,63 грн з ПДВ, внаслідок чого обсяги постачання природного газу зменшено. Додаткова угода №3 набирає чинності з моменту підписання її сторонами. Керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони установили, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01 січня 2019 року та є невід'ємною частиною договору (пункт 4 додаткової угоди №3).
Крім того, до Відділу освіти від ТОВ "Вінницягаз збут" надійшов лист від 05 лютого 2019 року №2173-Сл-413-0219 щодо збільшення ціни природного газу на підставі експертного висновку Вінницької торгово-промислової палати від 04 лютого 2019 року №В-56.
На підставі цих документів між сторонами 25 лютого 2019 року укладено додаткову угоду №4 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року. Зазначеною угодою збільшено ціну на природний газ за 1000 м3 з 10698,63 грн до 11458,80 грн з ПДВ, внаслідок чого обсяги постачання природного газу зменшено. Додаткова угода №4 набирає чинності з моменту підписання її сторонами. Керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони установили, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01 лютого 2019 року та є невід'ємною частиною договору (пункт 4 додаткової угоди №4).
Надалі до Відділу освіти від ТОВ "Вінницягаз збут" надійшов лист від 19 лютого 2019 року №2173-Сл-588-0219 щодо збільшення ціни природного газу на підставі експертного висновку Вінницької торгово-промислової палати від 14 лютого 2019 року №В-73.
На підставі цих документів між сторонами 26 лютого 2019 року укладено додаткову угоду №5 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року (далі - додаткова угода № 5). Зазначеною угодою збільшено ціну на природний газ за 1000 м3 з 11458,80 грн до 12027,12 грн з ПДВ, внаслідок чого обсяги постачання природного газу зменшено. Додаткова угода №5 набирає чинності з моменту підписання її сторонами. Керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони установили, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01 лютого 2019 року та є невід'ємною частиною договору (пункт 4 додаткової угоди №5).
Окрім того, у листопаді 2019 року укладено ще дві додаткові угоди про зменшення ціни постачання природного газу.
Так, 11 листопада 2019 року укладено додаткову угоду №7 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року (далі - додаткова угода № 7). Зазначеною угодою зменшено ціну на природний газ за 1000 м3 з 12027,12 грн до 9774,664 грн з ПДВ. Додаткова угода № 7 набирає чинності з моменту підписання її сторонами. Керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони установили, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01 жовтня 2019 року та є невід'ємною частиною договору.
Крім цього, 25 листопада 2019 року укладено додаткову угоду №8 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року. Зазначеною угодою зменшено ціну на природний газ за 1000 м3 з 9774,664 грн до 8188,628 грн з ПДВ. Додаткова угода №8 набирає чинності з моменту підписання її сторонами.
З дослідженого колегією суддів вбачається, що відповідно до актів приймання-передачі природного газу, ТОВ "Вінницягаз збут" за період з січня по грудень 2019 року переданий природний газ в кількості 44662,69 м3 на загальну суму 478063,59 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 25 січня 2019 року №ЗВІ89000710 в кількості 12443 м3 на суму 133123,05 грн (за січень); від 26 лютого 2019 року №3BI89004663 в кількості 10799 м3 на суму 129880,87 грн (за лютий); від 21 березня 2019 року №3BI89006389 в кількості 7452 м3 на суму 89626,10 грн (березень); від 25 квітня 2019 року №ЗВІ89010456 в кількості 1794 м3 на суму 21576,65 грн (за квітень); від 23 травня 2019 року №ЗВІ89011667 в кількості 163 м3 на суму 1960,42 грн (за травень); від 21 червня 2019 року №3BI89013266 в кількості 162 м3 на суму 1948,39 грн (за червень); від 23 липня 2019 року №ЗВІ89014620 в кількості 58 м3 на суму 697,57 грн (за липень); від 21 серпня 2019 року №ЗВІ89016205 в кількості 55,96 м3 на суму 673,04 грн (за серпень); від 25 вересня 2019 року №ЗВІ89017996 в кількості 201,3 м3 на суму 2421,06 грн (за вересень); від 28 жовтня 2019 року №3BI89020367 в кількості 1075,15 м3 на суму 10509,23 грн (за жовтень); від 22 листопада 2019 року №ЗВІ89022044 в кількості 3768,06 м3 на суму 30855,24 грн (за листопад); від 18 грудня 2019 року №ЗВІ89024740 в кількості 6691,22 м3 на суму 54791,97 грн (за грудень).
Відділ освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради повністю розрахувався за поставлений природний газ в сумі 478063,59 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 31 січня 2019 року №18, від 31 січня 2019 року №21, від 31 січня 2019 року №28, від 05 лютого 2019 року №66, від 27 лютого 2019 року №3, від 27 лютого 2019 року №28, від 27 лютого 2019 року №30, від 27 лютого 2019 року №78, від 27 лютого 2019 року №81, від 05 квітня 2019 року №36, від 05 квітня 2019 року №45, від 05 квітня 2019 року №168, від 05 квітня 2019 року № 210, від 03 травня 2019 року №61, від 03 травня 2019 року №68, від 03 травня 2019 року №241, від 28 травня 2019 року №260, від 26 червня 2019 року №361, від 30 липня 2019 року №369, від 28 серпня 2019 року №400, від 26 вересня 2019 року №488, від 30 жовтня 2019 року №565, від 27 листопада 2019 року №129, від 27 листопада 2019 року №162, від 27 листопада 2019 року №603, від 27 листопада 2019 року №803, від 21 грудня 2019 року №40, від 24 грудня 2019 року №190, від 24 грудня 2019 року №684, від 24 грудня 2019 року №941.
Розглянувши матеріали справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5 укладено за відсутності законодавчо визначених підстав, позаяк коливання ціни на природний газ на момент укладення таких угод відповідачем не підтверджено. Враховуючи наведене, суд зазначив, що додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5 суперечать пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання таких додаткових угод недійсними. З огляду на визнання недійсними додаткових угод №№1-5 до Договору, отримані відповідачем від позивача 1 кошти в сумі 114893,45 грн., що становлять різницю від фактично сплачених позивачем 1 коштів за поставлений газ та в частині безпідставного збільшення ціни за додатковими угодами №1-5, які визнано недійсними, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України та підлягають стягненню з відповідача.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з частинами 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі №826/9672/17).
З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №911/1497/18, від 30 липня 2020 року у справі №904/5598/18).
З метою встановлення наявності підстав для представництва Вінницькою обласною прокуратурою 12 березня 2021 року до Управління Північного офісу державної аудиторської служби у Вінницькій області та 16 березня 2021 року до Відділу освіти Томашпільської селищної ради надіслані листи №24-200вих-21 та №24-220вих-21 відповідно із викладенням фактичних обставин порушень вимог закону та пропозицією розглянути питання про їх усунення, у тому числі в судовому порядку. Прокурор зазначав про наявність порушень інтересів держави при закупівлі відділом освіти Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області у ТОВ "Вінницягаз Збут" природного газу за безпідставно завищеною ціною.
Також, Вінницькою обласною прокуратурою 28 квітня 2021 року за №24-388вих-21 до Управління Держаудитслужби та 27 квітня 2021 року за №24-386вих-21 до Відділу освіти надіслано листи щодо надання інформації про пред'явлення позову до суду.
За результатами розгляду зазначених листів Управлінням Держаудитслужби 27 квітня 2021 року та 30 квітня 2021 року, Відділом освіти 15 квітня 2021 року та 06 травня 2021 року до обласної прокуратури надіслані відповіді, згідно з якими вбачається, що позовну заяву про визнання незаконними додаткових угод та повернення відповідачем надлишково сплачених коштів не пред'явлено. Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області у листі №260205-17/1912-2021 від 27 квітня 2021 року повідомила прокурора, що ними було здійснено перевірку та встановлено порушення. Управління повідомило прокурора, що у разі необхідності матеріали перевірок будуть додатково направлені на адресу прокуратури за письмовим зверненням. Позивачі ухилились від надання відповіді на питання чи будуть ними вживатись відповідні та належні заходи.
15 червня 2021 року Заступник керівника обласної прокуратури звернувся з листами №24-530вих-21 та №24-529вих-21 до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області та Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради з повідомленням про намір звернутися до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" форми відповідного повідомлення уповноваженого органу не визначено, а тому листи прокурора з посиланням на таку норму, які були направлені позивачам з метою з'ясування підстав представництва, відповідають приписам цієї статті, а тому підпадають під розуміння повідомлень, обумовлених у частині 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Після звернення прокурора позивачі не здійснили заходи для виправлення ситуації.
У постановах Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі №917/665/20, від 07 квітня 2021 року у справі №913/124/20, від 09 червня 2021 року у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку ст. 23 Закону "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:
- суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт не звернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;
- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;
- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.
З огляду на вищенаведене, в даній справі обчислення розумного строку для реагування відповідного органу повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора позивачів про звернення до суду, а й попередні листи, направлені прокурором починяючи з березня 2021 року.
Враховуючи те, що позивачам у березні 2021 року було відомо про допущені порушення, які відбулися у 2019 році та з огляду на строки позовної давності, суд приходить висновку про невжиття компетентними органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про можливе порушення інтересів держави, а відтак і про його бездіяльність.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання недійсними додаткових угод №1-5 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (код ЄДРПОУ 39593306) та Відділом освіти Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 41403597) на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України як таких, що укладені з порушенням частини 4 статті 36 Закону "Про публічні закупівлі".
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц).
Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц та від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17.
У якості правової підстави позову прокурором у цій справі зазначено порушення вимог частини 4 статті 36 Закону "Про публічні закупівлі".
У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 37 Закону "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 цього Закону.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі №913/166/19 вказано на обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо задоволення вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод як таких, що укладені всупереч вимогам пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від цього висновку. Договори, що укладені всупереч вимогам пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", є нікчемними в силу закону і не потребують визнання їх недійсними судом.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Втім, позовна вимога про стягнення коштів з відповідача, може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину. Для з'ясування наявності підстав для стягнення коштів з відповідача, суд має визначити, чи є додаткові угоди №1-5 нікчемними.
Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що додаткові угоди №1-5 були укладені сторонами з порушенням вимог законодавства про публічні закупівлі, зокрема статті 36 Закону "Про публічні закупівлі".
Згідно зі статтею 1 Закону "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
У частині 1 статті 36 Закону визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".
За приписами частини 4 статті 36 зазначеного Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі тощо.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.
Частиною 1 статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.
Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:
- відбувається за згодою сторін;
- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);
- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);
- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;
- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
В обґрунтування свого права на підписання додаткових угод та збільшення ціни товару відповідач посилається на роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю", що міститься у листі від 07 квітня 2015 року №3302-05/11398-07. Згідно з цим роз'ясненням у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору сторони договору зобов'язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз'яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення, про що вказано і в самому листі Мінекономіки.
У цій справі Відділ освіти і відповідач дійшли згоди підписати додаткові угоди про збільшення ціни на газ, внаслідок чого вартість 1000 куб. м газу збільшилася для Відділу на 49% (з 8060 грн. до 12027,12 грн).
Будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
Колегія суддів зауважує, що і Відділ, і відповідач сприймають положення частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару. Але такий висновок є помилковим.
Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.
Таким чином, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін. У пункті 10.5 Договору передбачено, що усі зміни та доповнення до договору оформляються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками (у разі їх використання).
Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.
Відділ освіти, який мав беззаперечне право на отримання газу по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції відповідача про збільшення ціни підписав додаткові угоди №1-5, внаслідок чого ціна 1000 куб. м газу збільшилася на 49% відсотки.
Це призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Таким чином, держава втратила можливість купити газ по ціні, запропонованій переможцем тендеру, натомість була змушена оплачувати газ за ціною, на 49 % вище, аніж встановлена Договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.
Колегія суддів вважає, що метою регулювання, передбаченого статтею 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Так, стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Колегія суддів вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Колегія суддів зазначає, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 49% шляхом так званого "каскадного" укладення п'ятьох додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.
Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до принципу прозорості торгів та стандартів добросовісної ділової практики сторони в договорі мали б закласти певну формулу та порядок перерахунку ціни (так зване "цінове застереження"). Це призвело б до прозорості закупівель - адже замовник би розумів, що ціна може бути перерахована.
Обидві сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу (тобто постійне коливання цін на газ, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими). Тому сторони не були позбавлені можливості визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару.
Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).
Факти коливання ціни на газ за певні періоди дії договору не були доведені відповідачем. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що не можуть бути докази коливання ціни на газ, що призвели б до необхідності внесення змін до договору про закуплю, висновки Вінницької торгово промисловї палати за період з 03.01.2019 по 14.02.2019, оскільки вони не доводять факт коливання ціни, а виключно відображають ціну на газ у визначений день.
Водночас, колегія суддів зазначає, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Докази на підтвердження таких обставин в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів також відхиляє аргументи скаржника щодо застосування принципу свободи договору, закріпленого статтями 3, 627 Цивільного кодексу України, який передбачає право сторін визначати зміст договору на власний розсуд та за згодою сторін вносити будь-які зміни до договору. Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Відділ як сторона договору розпоряджався не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків. І суд погоджується з доводами прокурора, що таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та всіх платників податків до бюджету з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони допустили зловживання своїм правом на зміну умов договору.
Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2019 року у справі №915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі".
Враховуючи викладене, додаткові угоди №1-5 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року є нікчемними згідно зі статтями 36, 37 Закону України "Про публічні закупівлі", і відповідно не породжують жодних правових наслідків для сторін.
Відповідно, правовідносини з постачання газу між Відділом освіти Томашпільської селищної ради та відповідачем за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 регулюються Договором від 29 грудня 2018 року та додатковими угодами №6, 7, 8 до цього Договору. Дані додаткові угоди не оспорюються.
Щодо застосування місцевим господарським судом статті 1212 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Грошові кошти, отримані стороною за договором, не можуть стягуватися на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України у разі нікчемності додаткової угоди до цього договору, виходячи з наступних міркувань.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України, що не було враховано судом першої інстанції.
Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
У справі, що розглядається, нікчемними є додаткові угоди №1-5 до Договору. Нікчемність цих додаткових угод (недійсність відповідно до закону) не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані Договором, тобто зобов'язання є договірними.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 Цивільного кодексу України "Купівля-продаж" і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована стаття 1212.
Нікчемність додаткових угод означає, що зобов'язання сторін регулюються Договором. Обсяг спожитого газу за січень - вересень 2019 року склав 33,12826 тис. куб.м., ціна за договором від 29 грудня 2018 року за 1000 куб.м. складала 8060 грн., тобто відділ повинен був за відповідний обсяг спожитого газу сплатити 267013,776 грн. (33,12826 тис. куб.м. х 8060 грн. = 267013,776 грн.), натомість сплатив фактично 381907,15 грн. Відповідно, отримана відповідачем оплата у сумі 114893,374 грн. підлягає стягненню з відповідача на підставі частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, а не статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 114893,374 грн., сплачених Відділом за товар, однак припустився при цьому помилкового мотивування щодо правових підстав для задоволення відповідної вимоги - застосувавши статтю 1212 Цивільного кодексу України замість частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що до закінчення підготовчого засідання прокурором подавалась заява про зміну (уточнення) підстав позову у порядку статті 46 ГПК України, у якій заявник просив вважати підставою позовних вимог щодо стягнення з ТОВ "Вінницягаз збут" на користь Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради коштів у розмірі 114893,45 грн. норми частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України.
Однак, вказана заява не була розглянута судом, оскільки не відображена в жодному процесуальному документі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Зазначення Господарським судом Вінницької області у вступній частині рішення інформації про присутність представника відповідача з одночасним зазначенням в описовій частині, що рішення прийняте без явки відповідача в судове засідання є технічною опискою, яка не впливає на законність судового рішення. Доводи скаржника про те, що судом не надано правову оцінку клопотанням позивача 2 про залишення без розгляду позовної заяви від 02 липня 2021 року, про долучення доказів від 29 липня 2021 року та про виключення зі складу учасників судового процесу від 09 серпня 2021 року не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно з протоколом судового засідання від 27 вересня 2021 року перші два клопотання судом розглянуті та відхилені, а клопотання про долучення доказів від 29 липня 2021 року - розглянуте та задоволене.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Мотивувальна частина рішення про стягнення 114893,374 грн. підлягає зміні.
Судові витрати, понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються пропорційно на прокуратуру.
Керуючись ст. ст. 269, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" на рішення Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21 скасувати в частині визнання недійсними додаткових угод №1 від 24 січня 2019 року, №2 від 28 січня 2019 року, №3 від 29 січня 2019 року, №4 від 25 лютого 2019 року та №5 від 26 лютого 2019 року до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №114115B7GLEB128 від 29 грудня 2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (код ЄДРПОУ 39593306) та Відділом освіти Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 41403597).
В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В частині стягнення 114893,45 грн. викласти мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.
Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі №902/657/21 в наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 39593306) на користь Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради (вул. Ігоря Гаврилюка, 23, смт Томашпіль, Томашпільский район, Вінницька область, 24200, код ЄДРПОУ: 41403597) кошти у розмірі 114893,45 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 39593306) на користь Вінницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909909, місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Монастирська 33, р/р IBAN UA568201720343110002000003988 в Державній казначейській службі України ум. Київ, МФО 820172) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2270 грн."
Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська 33, код ЄДРПОУ 02909909) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз збут" (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 39593306) 17025 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказів доручити Господарському суду Вінницької області.
Матеріали справи №902/657/21 повернути до Господарського суду Вінницької інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складений "27" січня 2022 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.