12 січня 2022 року
м. Чернівці
справа № 725/27/21
провадження №22-ц/822/45/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіна Н. Ю.
суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.
секретаря Конецької Д.Г.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3
апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 листопада 2021 року, головуючий у першій інстанції Галичанський О.І.
ОСОБА_1 у січні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 по визнання права власності.
Просив визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбудоване приміщення квартиру АДРЕСА_1 житловий будинок літ.Г з огорожею, визначити частки у праві власності ОСОБА_1 9/10, ОСОБА_2 - 1/10.
ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Посилався на те, що приватним виконавцем Скальським А.І. передано на реалізацію майно, щодо якого подано позов про визнання права власності, невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист прав у випадку реалізації майна до вирішення справи по суті.
Просив забезпечити позов шляхом заборони приватному виконавцю ОСОБА_4 вчиняти дії стосовно реалізації майна квартири АДРЕСА_1 , зупинення продажу арештованого майна квартири АДРЕСА_1 , щодо якого подано позов про визнання права власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 8 листопада 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить ухвалу Першотравневого районного суду м.Чернівці від 8 листопада 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Зазначає, що судом першої інстанції порушено норми ч.1 ст.153 ЦПК України щодо розгляду заяви про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження.
Заяву про забезпечення позову, яка надійшла 12 жовтня 2021 року, розглянуто судом першої інстанції 8 листопада 2021 року.
Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано ч. 2 ст. 150 ЦПК України щодо застосування кількох видів забезпечення позову, викривлено прохальну частину заяви про забезпечення позову.
Посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову порушує права, свободу та інтереси ОСОБА_1 , позбавляє можливості захисту цих прав, у ОСОБА_2 наявне інше майно, тому проведення виконавчих дій не обмежується реалізацією оспорюваного майна.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1, 2 ст.149, п.1, 2 ч.1 ст.150, п.3, 4 ст.151 ЦПК України та дійшов висновку про відсутність підстав для заборони приватному виконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії у межах виконавчого провадження щодо оспорюваного майна, зупинення продажу арештованого майна.
На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що положеннями ст.150 ЦПК України не передбачено такого виду забезпечення позову як заборона вчиняти виконавчі дії.
Водночас судом першої інстанції враховано розумність, обгрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявність зв'язку між заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, спроможність заходів забезпечення позову забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам не відповідає в частині.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови
На підставі ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частина 2 ст.149 ЦПК України передбачає, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.
Пунктом 5 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру (частина одинадцята статті 150 ЦПК України).
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Крім того, відповідно правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 у справі № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України: "З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини цього рішення).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень, вбачається, що застосування заходів забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною вимогою майнового характеру.
У даному випадку має досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, чи ОСОБА_1 не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Водночас висновки суду першої інстанції про те, що відсутні умови для застосування пункту 5 частини першої статті 150 ЦПК України не мотивовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано правом спільної сумісної власності на частину об'єкта будівництва квартири АДРЕСА_1 та здійсненням приватним виконавцем Скальським А.І. заходів щодо реалізації майна, щодо якого подано позов про визнання права власності.
Встановивши, що предметом спору у даній справі є право власності на частину об'єкта будівництва та зняття арешту з майна, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову на порушення норм процесуального права.
Невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в цій справі, предметом якої є визнання права власності на спірне нерухоме майно та зняття з нього арешту.
При цьому вид забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна є співмірним із заявленими позовними вимогами та прямо передбачений пунктом 5 частини першої статті 150 ЦПК України.
Слідуючи нормам процесуального законодавства, законодавець визначив, що саме по собі подання позову про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту свідчить про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову, тому передбачив можливість зупинення продажу арештованого майна як вид забезпечення позову.
Не можна погодитися з висновками суду першої інстанції, що заходи забезпечення позову фактично призводять до зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки зупинення продажу арештованого майна, не зупиняє виконання судового рішення в цілому.
Заявою представника ОСОБА_5 від 13 серпня 2021 року про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просить визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбудоване приміщення квартиру АДРЕСА_1 житловий будинок літ.Г з огорожею, визначити частки у праві власності ОСОБА_1 9/10, ОСОБА_2 1/10 та зняти арешт.
Тобто предметом позову ОСОБА_1 в цій справі є визнання права власності на спірне майно та зняття з нього арешту.
Вжиття заходів забезпечення позову не призведе до порушення принципу співмірності забезпечення позову щодо предмету спору, оскільки ці заходи спрямовані виключно на збереження вже існуючих обставин спірних правовідносин та не накладають обтяжливих обов'язків на ОСОБА_3 .
Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції вирішено питання про забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна на порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов'язковість судового рішення (пункт 7 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Згідно частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обраний ОСОБА_1 вид забезпечення позову як заборони приватному виконавця вчиняти дії стосовно реалізації майна спрямований на запобігання здійсненню виконання судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що розгляд справи не закінчився, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на наведене ухвала Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2021 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.
Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна задовольнити.
Зупинити продаж арештованого майна квартири АДРЕСА_1 .
В решті залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 27 січня 2022 року.
Головуючий Н.Ю. Половінкіна
Судді М.І. Кулянда
І.М. Литвинюк