Провадження № 22-ц/803/1659/22 Справа № 185/7902/20 Головуючий у першій інстанції: Шаповалова І. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
18 січня 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А,
при секретарі Гулієву М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачем ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в інтернет мережі Фейсбук («Facebook») було розміщено публікацію за посиланнями: https://www.facebook.com/groups/750975045335638, https://www.facebook.com/groups/2182118 52655001, https://www.facebook.com/profile.php?id=100021957142804, наступного змісту: «Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!». Дана публікація була доступна для загального ознайомлення всіх користувачів соціальної мережі Фейсбук «Facebook», котрі відвідали сторінку та набула широкого розголосу серед мешканців Богданівської ОТГ Павлоградського району Дніпропетровської області. Такі відомості є неправдивими, образливими та такими, що принижують його честь та гідність й ділову репутацію. Дані відомості є вигаданими з метою приниження честі та гідності позивача, є такими, що не можуть бути підтверджені жодними доказами. Тому позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує його права про захист честі, гідності та ділової репутації, розповсюджену ОСОБА_1 27.10.2020 року інформацію на сторінках соціальної мережі Фейсбук «Facebook»; зобов'язати ОСОБА_1 протягом п'яти календарних днів з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, спростувати вказану інформацію тим же способом, яким вона була поширена, з встановленням заборони повторного поширення такої інформації, шляхом здійснення нею публікації від свого імені на сторінках соціальної мережі «Facebook» за посиланнями: https://www.facebook.com/groups/750975045335638, https://www.facebook.com/profile.php?id=100021957142804; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 30000,00 гривень та судові витрати (а. с. 1-4).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, яка поширена ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі в інтернеті «Facebook» за посиланнями: https://www.facebook.com/groups/750975045335638, https://www.facebook.com/groups/218211852655001, https://www.facebook.com/profile.php?id=100021957142804, наступного змісту: «Для нас это победа!!! Ведь если бы не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не было бы достойного сопернка и он бы не потратил 4.000000мл гривен на социальные пакеты для пенсионеров. Мы рады, что все пенсионеры в ОТГ получили хоть какую-то помощь!!!». Зобов'язано ОСОБА_1 протягом п'яти календарних днів з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, спростувати розповсюджену нею інформацію тим же способом, яким вона була поширена з встановленням заборони повторного поширення такої інформації шляхом здійснення нею публікації від свого імені на сторінках соціальної мережі в інтернет «Facebook» за посиланнями: https://www.facebook.com/groups/750975045335638, https://www.facebook.com/profile.php?id=100021957142804. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн. та 1680,00 грн. судових витрат, понесених на сплату судового збору (а.с. 74-85).
Додатковим рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2021 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про вирішення питання розподілу судових витрат відмовлено (а.с. 96-98).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно змісту позовних вимог відповідачем ОСОБА_1 27 жовтня 2020 року в соціальній мережі Фейсбук «Facebook» було розміщено публікацію за посиланнями:
1) https://www.facebook.com/groups/750975045335638,
2) https://www.facebook.com/groups/218211852655001,
3) https://www.facebook.com/profile.php?id=100021957142804, наступного змісту:
«Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!». Публікація виконана російською мовою.
До позовної заяви було також надано скріни екрану, відкритих у веб-переглядачі комп'ютера, соціальної мережі Фейсбук «Facebook», на яких зображено вказаний вище коментар з профілю ОСОБА_6 до допису, створеного з профілю Віктора ОСОБА_4 (а.с. 12, 15, 18).
Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 23 листопада 2021 року проведено огляд веб сайту - соціальної мережі Фейсбук « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за доме?нним ім'ям www.facebook.com за вказаними вище посиланнями (а.с. 192, 193-194).
Зокрема, за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ?id=100021957142804, відповідно до якого розміщена сторінка профілю ОСОБА_7 , за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 .facebook.com/groups/750975045335638, відповідно до якого розміщена сторінка групи “Богуслав та богуславці”, відсутній допис, створений з профілю ОСОБА_8 від 27.10.2020 року та коментар з профілю ОСОБА_6 «Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!».
Відповідно до статті 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
За положеннями статті 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
Згідно статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом (частини 1, 4, 6 статті).
При вирішенні справ про захист честі, гідності і ділової репутації суди повинні встановити, чи дійсно відбулося поширення відповідної інформації, про спростування якої просить позивач, чи є ця інформація недостовірною і такою, що порушує його немайнові права, та хто поширив відповідну інформацію і у який спосіб.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку, повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі, або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Місцевий суд дійшов висновку про доведеність поширення спірної інформації шляхом публікації у мережі Інтернет коментарю в соціальній мережі Фейсбук «Facebook»з профілю ОСОБА_6 «Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!». Однак,факт дійсного розміщення цієї статті за відповідним посиланням суд не перевіряв, обмежившись дослідженням роздруківок із веб-сайту, що надані позивачем.
Однак, згідно з положеннями глави 5 «Докази та доказування» розділу І «Загальні положення» ЦПК України, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу.
Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №711/9146/16-ц (провадження №61-20453св18).
Суд першої інстанції не перевірив наявність за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_2 ?id=100021957142804 та facebook.com/groups/750975045335638 коментарю від 27.10.2020 року з профілю ОСОБА_6 «Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!». Тобто, місцевий суд не встановив з належних і допустимих доказів факт поширення оспорюваної інформації, що є обов'язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації.
Судом апеляційної інстанції за наслідками проведення огляду і дослідження веб сайту - соціальної мережі Фейсбук « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за доме?нним ім'ям ІНФОРМАЦІЯ_3 було встановлено відсутність за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_3 і www.facebook.com/groups/750975045335638 допису, створеного з профілю ОСОБА_8 від 27.10.2020 року та коментарю з профілю ОСОБА_6 «Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!», що підтверджується протоколом за звукозаписом судового засідання від 23.11.2021 року, а також відеозаписом перегляду екрану під час огляну веб сайту (а.с. 192, 193-194).
Разом з тим, за посиланням www.facebook.com/groups/218211852655001, відповідно до якого розміщена сторінка групи ”Богуслав сьогодні”, наявний коментар з профілю ОСОБА_6 від 27.10.2020 року наступного змісту: «Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!» (російською мовою).
Згідно пояснень представника відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 23.11.2021 року, ОСОБА_1 не робила та не розміщувала вказаного вище коментарю.
Також судом було визнано явку позивача та відповідача в судове засідання обов'язковою.
18 січня 2022 року в судовому засіданні суду апеляційної інстанції особисто ОСОБА_1 зазначила, що сторінка, з якої розміщений зазначений вище коментар за посиланням www.facebook.com/groups/218211852655001, схожа на її сторінку в соціальній мережі Фейсбук « ІНФОРМАЦІЯ_2 », однак оформлена не нею. Відповідачка категорично зазначила, що вона не розміщувала та не розповсюджувала коментар «Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!». Вказане підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання від 18.01.2022 року.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2019 року у справі №182/6720/17 (провадження №61-48783св18), у постанові від 28.03.2018 року у справі №761/8035/16-ц (провадження №61-13161св18), у постанові від 20 березня 2019 року у справі №758/14324/15-ц (провадження №61-19478св18), у постанові від 19 червня 2019 року у справі №380/951/17 (провадження № 61-31057св18).
З тексту коментарю, який просить спростувати позивач, вбачається твердження про те, що ОСОБА_5 витратив 4 млн гривень на соціальні пакети для пенсіонерів.
Однак, відповідач категорично не визнає факту розміщення нею в соціальній мережі Фейсбук «Facebook» вказаного коментарю: «Для нас це перемога! Адже якби не ОСОБА_4 у ОСОБА_5 не було б гідного суперника і він не витратив би 4.000000мл гривень на соціальні пакети для пенсіонерів. Ми раді, що всі пенсіонери у ОТГ отримали хоч якусь допомогу!!!».
Належних та допустимих доказів того, що зазначений вище коментар було розміщено саме ОСОБА_1 , що оглянута судом сторінка в інтернеті створена саме відповідачкою - суду не представлено, клопотань про витребування відповідних доказів судом, призначення відповідної судової експертизи - позивачем не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколами та звукозаписами судових засідань.
Долучений до матеріалів справи диск з файлом у форматі PDF (Portable Document Format), на якому також зображено роздруківки із соціальної мережі Фейсбук «Facebook», не є належним та допустимим доказом розміщення інформації на веб-сайті соціальної мережі Фейсбук «Facebook» за доменним ім'ям www.facebook.com (а.с. 59).
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, на користь відповідача з позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 5675,40 грн. ((1681,60+2102,00) х 150%) (а.с. 132).
Крім того, відповідачка просить відшкодувати їй судові витрати у вигляді витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 19000,00 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Відповідачем долучено до матеріалів справи копію договору №42 про надання правової допомоги від 04.01.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 , та адвокатом Мізевич Д.А. (а.с. 35-36); копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 27.01.2021 року (а.с. 37); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2006 (а.с. 38); копію акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.02.2021 року на суму 10000,00 грн. (а.с. 89); копію квитанції до прибуткового касового ордера №42 від 25.02.2021 року на суму 10000,00 грн. (а.с. 90); копію акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 23.03.2021 року на суму 9000,00 грн. (а.с. 116); копію квитанції до прибуткового касового ордера №43 від 23.03.2021 року на суму 9000,00 грн. (а.с. 117).
Згідно змісту зазначених вище актів виконаних робіт, клієнт отримав наступні послуги: ознайомлення з позвом; складання та подання відзиву на апеляційну скаргу; проведення аналізу судової практики; представництво інтересів клієнта в Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області; правова оцінка судової перспективи, на загальну суму 10000,00 грн. (а.с. 89); ознайомлення з матеріалами справи; надання консультації клієнту з приводу захисту в суді апеляційної інстанції; проведення аналізу судової практики; підготовка та подача апеляційної скарги, на загальну суму 9000,00 грн. (а.с. 116).
При визначенні розміру судових витрат на правничу правову допомогу, колегія приймає до уваги обсяг робіт, проведений адвокатом Мізевичем Д.А. у даній справі, що підтверджуються матеріалами справи. А саме, адвокат Мізевич Д.А. склав відзив на позовну заяву на одному аркуші (а.с. 33), прийняв участь в судових засіданнях суду першої інстанції 02.02.2021 року, 16.02.2021 року, 22.02.2021 року, 24.02.2021 року; склав та подав апеляційну скаргу на восьми аркушах (а.с. 104-111); прийняв участь в судових засіданнях суду апеляційної інстанції 10.08.2021 року, 23.11.2021 року та 18.01.2022 року.
Отже, матеріалами справи підтверджено надання адвокатом Мізевичем Д.А. правничої правової допомоги відповідачці.
Колегія суддів зазначає, що в судовому засіданні представник позивача не погоджувалась зі стягненням з на користь відповідача витрат на правничу допомогу з наведеним обґрунтуванням, яке заслуговує на увагу.
Виходячи з викладеного, відшкодування ОСОБА_3 понесених ОСОБА_9 адвокатських витрат у сумі 19000,00 грн. не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співмірності і тому підлягає зменшенню та стягненню у розмірі 10000,00 грн.
Отже, з позивача на користь відповідачки підлягають стягнення судові витрати в загальному розмірі 15675 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 40 коп. (5675,40 грн. судового збору + 10000,00 грн. витрат на правничу правову допомогу).
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 березня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 15675 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова