Справа № 401/266/20
№ 6/401/9/22
26 січня 2022 року м. Світловодськ
Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі :
головуючий суддя Макарова Ю.І.,
секретар Горбатюк К.А.,
з участю:
державний виконавець Мороз М.О.,
представник стягувача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання державного виконавця Світловодського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Мороза М.О., про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 без вилучення паспорту громадянина України ля виїзду за кордон до погашення заборгованості за виконавчим документом, -
встановив:
15 грудня 2021 року до Світловодського міськрайонного суду надішло подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон до погашення заборгованості за виконавчим документом.
Подання мотивовано тим, що на виконанні Світловодського відділу ДВС перебуває зведене виконавче провадження № 64171572 з виконання виконавчих листів, виданих Світловодським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь стягувачів сум заборгованості за договорами позики. Загальна сума заборгованості без урахування судових витрат складає 1232011, 44 грн. та 32246 доларів США. Постанови про відкриття виконавчих проваджень, направлені на адресу боржника ОСОБА_2 , але повернулись повернулась до відділу ДВС з відміткою «закінчення терміну зберігання». Рішення судів на час звернення із поданням боржником не виконано. Перевіркою встановлено, що рухоме майно за боржником не зареєстровано, кошти на рахунках в банківських установах відсутні. З неофіційних джерел встановлено, що боржник має намір виїхати за межі України. Згідно отриманої інформації боржник документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон. Вказане на думку державного виконавця є підставою для задоволення подання.
В судовому засіданні державний виконавець підтримав внесене подання, просить його задовольнити. Зазначив, що боржник належним чином повідомлений про наявність виконавчих проваджень, але жодних дій, направлених на їх виконання не вчиняє.
Представник стягувача ОСОБА_3 - адвокат Левченко В.П. в судовому засіданні підтримав подання державного виконавця, зауважив, що обмеження боржника у виїзді за межі України може спонукати до виконання рішень суду.
Суд, заслухавши державного виконавця, представника стягувача, дослідивши матеріали подання, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
На виконанні державного виконавця Світловодського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Мороза М.О. перебуває зведене виконавче провадження № 64171572 про стягнення з ОСОБА_2 на користь: ОСОБА_4 боргу в сумі 583943, 69 грн. (АСВП 63839179); на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 492297, 26 грн. (АСВП 64331761); на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 130000 грн. та 8000 доларів США (АСВП 67152572); ОСОБА_5 боргу в сумі 24246 доларів США (АСВП 66060151); ОСОБА_6 боргу в сумі 25770, 49 грн. (АСВП 60945104) Також, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ГУ ДПС в Кіровоградській області 1323, 10 грн. (АСВП 64366138).
Постановою державного виконавця Світловодського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Мороз М.О. від 09 грудня 2020 року накладено арешт на майно боржника - все рухоме та нерухоме майно.
Згідно відомостей ДФС України боржник доходів не отримує та не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.
Відповідно відомостей МВС України, транспортні засоби за боржником не зареєстровано.
Зі інформацією Світловодського відділу УДМС України в Кіровоградській області ОСОБА_2 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 01.02.2012, орган видачі 3501, терміном дії до 01.02.2022.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України зазначено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За положеннями статті 5 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з п. 5 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що боржник зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Відповідно до п. 19 ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Частиною першою статті 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею (частинна друга статті 441 ЦПК України).
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні (частинна третя статті 441 ЦПК України).
Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (частина четверта статті 441 ЦПК України).
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо: він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Зі змісту наведених норм вбачається, що законом передбачено тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України лише за умов ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього за рішенням суду, а не за наявності факту невиконання зобов'язань.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
Відповідно до положення частини 3 статті 12 ЦПК України, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.
Оскільки, відповідно до частини 4 статті 441 ЦПК України зазначене подання розглядається судом без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного (приватного) виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування.
У зв'язку з цим, державному виконавцю необхідно надати суду належні та допустимі докази того, що дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково, зокрема докази того, що він має змогу виконувати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Разом з тим, одним із принципів у цивільному судочинстві є принцип пропорційності (стаття 13 ЦПК України).
Дотримання засад співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, крім іншого, передбачено пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За правилами ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також, статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Крім того, слід звернути увагу, що ЄСПЛ з питання щодо обмеження виїзду за кордон склалася стала практика.
У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria) рішення від 26.11.2009 (заява № 34383/03) ЄСПЛ визначив ці загальні стандарти щодо права на свободу пересування.
Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов'язань має відповідати трьом критеріям:
- ґрунтуватися на національному законі;
- переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції;
- відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.
У цій справі ЄСПЛ підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, ЄСПЛ у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення ЄСПЛ за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення ЄСПЛ за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення ЄСПЛ за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення ЄСПЛ підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення ЄСПЛ за справою «Рінер проти Болгарії» , § 124 і згадуване вище рішення ЄСПЛ «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення ЄСПЛ від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...».
Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.
У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував вказані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
Разом з тим, аналізуючи подані державним виконавцем докази, суд дійшов висновку, що сама по собі наявність відкритого виконавчого провадження з виконання рішень суду про стягнення заборгованості, наявність у боржника паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відсутність даних про перебування боржника на обліку в органах Державної фіскальної служби та даних про місце роботи, відсутність зареєстрованих транспортних засобів за ним та наявність у власності житлового будинку, у своїй сукупності не свідчать про умисне ухилення від виконання рішення суду боржником.
Крім того, матеріали справи не містять доказів, що божнику ОСОБА_2 було вручено виклики державного виконавця та те, що вона безпідставно на них не з'являлася.
З наведеного вбачається, що державним виконавцем в поданні не наведено доводів та не надано належних доказів, які б свідчили про те, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, що він ухилявся від виконання своїх боргових зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості, або безпідставно не з'являвся на виклики державного виконавця.
Звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, державний виконавець не врахував, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявності факту невиконання зобов'язань, а саме за ухилення від виконання, обмежившись фактом невиконання судового рішення, а документи, додані до подання, не містять об'єктивних даних, що підтверджують факт ухилення.
Державний виконавець в поданні не зазначив як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України гарантує повернення боргу і яким чином цей борг може бути повернуто при застосуванні такого обмеження.
Відтак, суд, із урахуванням практики Європейського суду з прав людини приходить висновку, що обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за кордон при відсутності переконливих доказів його ухилення від виконання рішення суду, порушує принцип співмірності і не слугує меті стягнення боргу, а фактично перетворюється на покарання боржника.
Враховуючи викладене, суд дійшов такого, що відповідає завданням цивільного судочинства, висновку про відмову в задоволенні подання державного виконавця Світловодського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Мороза М.О., про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до погашення заборгованості за виконавчим документом.
Керуючись ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 441 ЦПК України, суд -
постановив:
Подання державного виконавця Світловодського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Мороза М.О., про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до погашення заборгованості за виконавчим документом - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Світловодського міськрайонного суду
Кіровоградської області Ю.І. Макарова
26.01.2022