справа №176/2347/21
провадження №2/176/106/22
25 січня 2022 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Кучми В.В.,
з участю секретаря с/з Петренко Н.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м. Жовті Води цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Науково - технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати, через порушення строків її виплати, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії, -
12 листопада 2021 року на адресу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства "Науково - технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання", у якій позивач просить стягнути з відповідача невиплачену при звільненні заробітну плату разом із компенсацією за невикористану відпустку 57781,00 грн., вихідну допомогу 37095,03 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку 36865,54 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати, через порушення строків її виплати у сумі 2486,31 грн. та моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн. Зобов'язати відповідача сплатити єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду України в розмірі 23951,99 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що з 01.12.2020 року по 16.08.2021 року працював на посаді інженера І категорії на Державному підприємстві «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання». Впродовж зазначеного періоду відповідач спочатку порушував строки, а у 2021 році взагалі припинив виплату заробітної плати. Своїми протизаконними діями відповідач позбавив його Конституційних прав на працю та порушив Закону України «Про оплату праці». У зв'язку із цим 09.08.2021 року він скористався правом, наданим йому ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України та подав заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов трудового договору. Але при звільненні відповідач не здійснив належні дії і не розрахувався з ним як у день звільнення так і до теперішнього часу. Крім того відповідач порушив Закон України «Про пенсійне забезпечення» він не сплатив страхових внесків до Пенсійного фонду України. Наслідками безкарності дій відповідача, які відобразилися на ньому, є зневіра у обов'язковість законів для роботодавців, моральні страждання, спустошеність, занижена самооцінка та психологічна невпевненість у собі. В результаті тривалої відсутності коштів він не міг забезпечувати свою сім'ю, що привело до втрати нормальних життєвих зв'язків, розпаду сім'ї. Таким чином, позивач вважає, що відповідач має відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює у 50000,00 грн.
Ухвалою від 15 листопада 2021 року позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення вказаних в ній недоліків.
Ухвалою від 26 листопада 2021 року відкрито провадження та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позивачу, відповідно до вимог ЦПК, в приміщенні Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області було вручено копію ухвали про відкриття провадження. Відповідно до вимог ЦПК України, представнику відповідача ДП «НТЦ КПРВ» було вручено копію позовної заяви та додатків до неї, копію ухвали суду про відкриття провадження у справі. Надано строк для подачі заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження, відзиву на позовну заяву за наданням суду доказів в обґрунтування свого відзиву. Заперечень від відповідача щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також відзиву на позов не надійшло.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
05.01.2021 року від позивача до суду надійшло клопотання про можливість залучення Державного агентства України з управління зоною відчуження у якості другої юридичної особи на стороні відповідача. У зв'язку з тим, що у нього немає можливості отримати належний чином завірений та оформлений наказ №185-21 від 21.12.2021 року просить суд витребувати даний наказ з відповідача. Своє клопотання позивач обґрунтовує тим, що даним наказом припинено ДП НТЦ КПРВ.
Дане клопотання позивача задоволенню не підлягає, оскільки є незрозумілим, який же саме статус позивач просить надати Державному агентству України з управління зоною відчуження, чи то другого відповідача, чи то третьої особи на стороні відповідача.
Крім того, необхідно зазначити, що згідно із ч. 4 ст.91 ЦКУ цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно ч.1, ч.2 ст.96 ЦКУ юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Згідно із ч.4 ст.87 ЦКУ юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. ч.1 ст.104 ЦКУ - юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Згідно ч.5 ст.104 ЦКУ юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
У даному випадку юридична особа відповідач не припинена, про що свідчить відсутність даних про внесення до ЄДРПОУ відомостей про її припинення; відповідач лише знаходиться в стадії ліквідації, тому не втратив як своєї правоздатності, так і дієздатності, і має відповідати за своїми боргами у відповідності до закону. Так само на даний час не порушено справу про банкрутство, що могло б бути підставою для зміни порядку виконання зобов'язань боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство.
Що стосується основних вимог позивача, суд, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, відповідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 дійсно з 01.12.2020 року знаходився у трудових відносинах з ДП «НТЦ КПРВ» та, на підставі наказу №68-к/тр від 16 серпня 2021 року, був звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням підприємством умов колективного договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України. (а.с.8,9).
З довідки без номеру та дати, виданої Державним підприємством «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання», підписаної т.в.о директора Тарасовим О.В. вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем на момент звільнення, 16.08.2021 року , становить 87642,52 грн. з яких: 53045,47 грн. заробітна плата, 9296,16 грн. компенсація за невикористану відпустку і вихідна допомога 37095,03 грн. з яких утримано налогів та внесків на суму 21230,15 грн. Середньоденна зарплата позивача складає 586,42 грн. (а.с.10).
Статтею 43КУ передбачено право кожного на працю,що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації, або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Частиною 5 ст. 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно із ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу підлягають задоволенню, оскільки дані виплати передбачені дослідженим наказом про звільнення та останні не були виплачені позивачу по теперішній час.
Що ж стосується середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то слід зазначити наступне.
Позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 36865,54 грн., яку він порахував виходячи із середньоденної заробітної плати 586,42 грн. до дня подачі позову до суду. У описовій частині позову позивач зазначав, що він має намір просити суд про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня ухвалення судового рішення по справі.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Абзацом 2 п.8 даного Порядку передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку). Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-648цс15 за позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, на користь позивача з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 65 679,04 грн. (586,42 грн. середньоденна заробітна плата позивача х 112 робочих днів з 16.08.2021 року до 25.01.2022 року=65 679,04 грн.).
Крім того, в межах позовних вимог задоволенню підлягає і нарахована позивачем компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою її виплати у сумі 2486,31 грн. Що стосується вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (частина перша та пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18).
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, нестачу коштів на утримання сім'ї, а тому суд приходить до висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 5000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та є частковим задоволенням вимог позивача.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання останнього сплатити єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду України в розмірі 23951,99 грн. за період роботи з лютого по серпень 2021 року.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 2, 3, 10 ч.1 с. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Статтею 3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами обов'язковості сплати та захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 4 зазначеного Закону відповідача, є платником єдиного внеску.
Пунктами 1, 4 ч.2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний:
своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Таким чином, несплата відповідачем єдиного соціального внеску порушує право позивача на соціальний захист, гарантоване йому Конституцією України.
Докази сплати відповідачем єдиного соціального внеску за позивача ОСОБА_1 , як за найманого працівника, працю якого відповідач, використовував за трудовим договором, в матеріалах справи відсутні. Крім того, із дослідженої судом довідки про заборгованість, виданої підприємством НТЦ КПРВ позивачу, вбачається, що з його заробітної плати утримані суми аналогів та внесків.
Таким чином, доводи, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження є достовірними та обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають, а тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки чинне законодавство України зобов'язує роботодавця сплачувати за найманого працівника єдиний соціальний внесок та інші обов'язкові платежі, які відповідачем свідомо не виконувалися.
Однак суд вважає достатнім для захисту порушеного права позивача зобов'язати Державне підприємство "Науково - технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання" нарахувати на суму заробітної плати ОСОБА_1 за період з лютого по серпень включно 2021 року, зазначену в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та сплатити його на відповідний рахунок Державної фіскальної служби за місцем обліку.
Враховуючи, викладене та те, що відповідачем обов'язки по виплаті заробітної плати не виконувалися належним чином, через що позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав, що на теперішній час заборгованість не погашена належним чином, то позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ДП «НТЦ КПРВ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн., сплачений при подачі позову до суду та на користь держави за позовні вимоги від сплати, яких позивач звільнений при подачі позову до суду у розмірі 1816 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 116,117 КЗпП, ст.ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства "Науково - технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати, через порушення строків її виплати, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути із Державного підприємства "Науково - технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання" (ЄДРПОУ 19090572, юридична адреса: бульвар Свободи, 37 К, місто Жовті Води, Дніпропетровська область), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 - 57781,00 грн. невиплаченої при звільненні заробітної плати разом із компенсацією за невикористану відпустку, 37095,03 грн. вихідної допомоги, 65 679,04 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, 2486,31 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього: 168 041,38 грн.
Зобов'язати Державне підприємство "Науково - технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання" (ЄДРПОУ 19090572, юридична адреса: бульвар Свободи, 37 К, місто Жовті Води, Дніпропетровська область) нарахувати на суму заробітної плати ОСОБА_1 за період з лютого по серпень включно 2021 року, зазначену в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та сплатити його на відповідний рахунок Державної фіскальної служби за місцем обліку.
Стягнути із Державного підприємства "Науково - технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання" (ЄДРПОУ 19090572, юридична адреса: бульвар Свободи, 37 К, місто Жовті Води, Дніпропетровська область), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 908 грн.
Стягнути із Державного підприємства "Науково - технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання" (ЄДРПОУ 19090572, юридична адреса: бульвар Свободи, 37 К, місто Жовті Води, Дніпропетровська область) на користь держави судовий збір у сумі 1816 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області В.В. КУЧМА