Справа № 522/25675/21
Провадження по справі № 3/522/2262/22
20 січня 2022 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Іванов В.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, працюючої адміністратором «Le Rushe», проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1
за ч.1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №705937 від 22.10.2021 року, ОСОБА_1 , 22.10.2021року приблизно о 23 год. 15 хв. знаходячись за адресою: м.Одеса, вул. Буніна 24, у закладі «Le Rushe», де виконувала обов'язки адміністратора закладу, знаходилась без сертифікату вакцинації та обслуговувала відвідувачів чим порушила правила карантину, а що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
14.01.2022 року адвокат Непомнющий О.М., діючий в інтересах ОСОБА_1 , надав заперечення на протокол серії ВАБ №705937 від 22.10.2021 року, просить провадження у справі закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що станом на 22.10.2021 року ОСОБА_1 в закладі«Le Rushe» працює прибиральницею та виконувала свої функціональні обов'язки, без спілкування із відвідувачами та клієнтами закладу. До роботи, ОСОБА_1 , допущена керівником закладу.
Будь-які докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст 44-3 КУпАП до матеріалів справи не долучено. В протоколі про адміністративне правопорушення відсутні відомості про свідків правопорушення, які підтверджували факт вчинення особою,яка притягається до адміністративної відповідальності, адміністративного правопорушення, а навпаки зазначено, що свідки відсутні, що підтверджує факт відсутності відвідувачів в кухонному приміщенні нічного закладу «Le Rushe».
Судовий розгляд проведено за відсутності ОСОБА_1 , яка про час і місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку, однак у судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, а також не зверталась до суду із заявами про відкладення розгляду справи.
Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права особи на доступ до правосуддя, та приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 , до суду не з'явилась, суд оцінює таку поведінку останньої, як небажання особисто прийняти участь у розгляді справи в суді.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд, дослідивши матеріали прави, вважає, що провадження по справі, відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 254 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно ч.1 ст.252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ч.1 стаття 44-3 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Диспозиція ч.1 статті 44-3 КУпАП є бланкетною і умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за вказаною статтею Кодексу є чітке формулювання у протоколі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.256 Кодексу суті адміністративного правопорушення із зазначенням відповідної норми законодавства, яку особою порушено та надання належних доказів вчинення особою адміністративного правопорушення.
Під час розгляду справи встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення ВАБ №705937 від 22.10.2021 року не містить у собі посилань яка саме спеціальна норма була порушена ОСОБА_1 , враховуючи бланкетність диспозиції ч.1 ст.44-3 КУпАП.
Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що ОСОБА_1 22.10.2021 року об 23 год. 15 хв. знаходячись за адресою: м.Одеса, вул. Буніна 24, знаходячись на посаді адміністратора закладу «Le Rushe», допустила обслуговування відвідувачів без сертифікату вакцинації, проте до протоколу не додано документів, які підтверджували те, що особа, відносно якої складено протокол працює адміністратором в даному закладі, оскільки ТОВ « Дежавю клуб» надано відповідь на запит від 11.01.2022 року, про те, що ОСОБА_1 , працює на посаді прибиральниці та виконувала свої функціональні обов'язки без спілкування з відвідувачами нічного клубу.
Із рапорту чергового інспектора ВП №2 Одеського районного управління № 1 вбачається, що зафіксовано, що ОСОБА_1 допустила обслуговування людей без сертифіката вакцинації однак такий рапорт не є тим беззаперечним доказом, який би підтвердив обставини, викладені в протоколі.
Таким чином, обставини викладені у протоколі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
Згідно ч.1 ст.252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження факту скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, що дає суду підстави зробити висновок про недоведеність вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення.
Відповідно до положення ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
При цьому, на підставі задекларованого принципу, що міститься в ст. 7 КУпАП, кожній особі щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справі про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Практика Європейського суду з прав людини вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом», яке має випливати із сукупності ознак чи непростовних презумпцій факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
При цьому суд також виходить з вимог ст. 62 Конституції України та передбаченого у ній принципу презумпції невинуватості, згідно якого обвинувачення особи не може ґрунтуватись на припущеннях. В силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
У п.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, п.2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, у ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язків не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
З урахуванням встановлених обставин, суд констатує, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення відомості про те, що ОСОБА_1 працює в закладі на посаді адміністратора «Le Rushe» та порушила правила щодо карантину людей, не підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи, а її винуватість не доведена допустимими і належними доказами.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, суд приходить до однозначного висновку що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 , як було встановлено судом, не є суб'єктом адміністративного правопорушення, а тому не підлягає адміністративній відповідальності за ч.1 ст.44-3 КУпАП і, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 44-3 КпАП України.
Керуючись ст. ст. 221, 247, 280, 283, 284 КУпАП, суд -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 44-3 КУпАП ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси В.В. Іванов