17 січня 2022 року м. Харків Справа № 922/3022/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.
за участю секретаря Гончарова О.В.
за участю:
від позивача - Махонін О.С., ордер АЕ № 1088831 від 30.08.21;
відповідача- Коваленко А.О., ордер ДН № 054958 від 01.12.21;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, с. Петропавлівка (вх. № 3427 Х2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2021, ухвалене суддею Калініченко Н.В. в приміщенні господарського суду Харківської області (повний текст рішення складено та підписано 21.10.2021) у справі № 922/3022/21
за позовом Садівничого товариства "Рада", місто Куп'янськ, селище міського типу Ківшарівка,
до Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, село Петропавлівка,
про визнання незаконним і скасування розпорядження,-
Позивач, Садівниче товариство "Рада", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, про визнання незаконним і скасування рішення Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області № 675/VIII від 23 березня 2021 року "Про припинення державного акту на право постійного користування".
Позов обґрунтовано тим, що оспорюваним рішенням відповідача припинено право постійного користування позивача земельною ділянкою з кадастровим номером 6323785500:09:000:0262, посвідчене Державним актом на право користування землею № 046465 за відсутності для цього підстав, які передбачені статтею 141 Земельного кодексу України.
При цьому позивач послався на те, що п. «б» статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права постійного користування визначено припинення діяльності підприємств, установ та організацій, в той час як оспорюване рішення відповідача мотивоване суб'єктивним припущенням стосовно того, що позивач є припиненим та не здійснює свою діяльність у зв'язку з наявністю рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 820//7395/14 , яким вирішено припинити Садівниче товариство «Рада», оскільки вказане судове рішення залишилось нереалізованим відповідно до положень Цивільного кодексу України щодо процедури припинення юридичної особи,як наслідок, до Єдиного державного реєстру не внесено запису про припинення Садівничого товариства «Рада» та останнє здійснює свою статутну діяльність, сплачуючи при цьому податки та збори.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі № 922/3022/21 позов задоволено повністю.
Визнано незаконним та скасовано рішення Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області № 675/VIII від 23 березня 2021 року "Про припинення державного акту на право постійного користування".
Стягнуто з Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області на користь Садівничого товариства "Рада" судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 270,00 грн.
В обґрунтування висновку про задоволення позову суд послався на те, що оспорюваним рішення припинено право постійного користування позивача земельною ділянкою всупереч положень статті 141 Земельного кодексу України,за відсутності визначених цією статею підстав для цього.
При цьому суд зазначив про безпідставність посилання відповідача в якості обґрунтування оспорюваного рішення на припинення діяльності юридичної особи позивача відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 820//7395/14,оскільки визначена статтями 105, 111, 112 Цивільного кодексу України процедура ліквідації юридичної особи передбачає низку обов'язкових дій - погашення існуючої кредиторської заборгованості, відчуження активів, звільнення працівників, передання документів до архіву тощо, і лише після вчинення цих дій і подання державному реєстратору відповідних документів в реєстр вноситься запис про припинення юридичної особи, а не запис про скасування її державної реєстрації. Втім, з аналізу Постанови Харківського окружного адміністративного суду у справі № 820/7395/14 від 12 червня 2014 року вбачається, що адміністративний суд у резолютивній частині вказаної постанови не визначив механізму вчинення обов'язкових дій з легалізації припинення юридичної особи (позивача у даній справі), та в матеріалах справи відсутні докази їх вчинення і при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем дане питання також не з'ясовувалось. В той же час, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Садівниче товариство "Рада" з 30 травня 2016 року перебуває у процесі припинення за рішенням Харківського окружного адміністративного суду № 820/7395/14 від 12 червня 2014 року, із датою набрання чинності 04 липня 2014 та запису про припинення юридичної особи позивача відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містять. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач проводить оплату податків та зборів, а відтак здійснює статутну діяльність, а чинне законодавство не передбачає заборони юридичним особам мати земельні ділянки на праві постійного користування під час ліквідаційної процедури, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку, що право постійного користування спірною земельною ділянкою Садівничого товариства "Рада" припинилось.
Відповідач - Петропавлівська сільська рада Куп'янського району Харківської області, не погодившись із зазначеним рішенням суду, подала на нього до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновку суду першої інстанції, що припинення позивача як юридичної особи відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 820//7395/14 не відбулось через невчинення обов'язкових дій з легалізації припинення юридичної особи відповідно до встановленої Цивільним кодексом України процедури, оскільки судом застосовано положення ст.ст. 105,11, 112 Цивільного кодексу України щодо загального порядку виконання рішень про припинення юридичної особи за рішенням її уповноваженого органу, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин через те, що ч. 7 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприєців та громадських формувань» визначено спрощену процедуру державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення суду , що не пов'язане з її банкрутством, яка передбачає внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб та громадських формувань про припинення юридичної особи на підставі наданого заявником примірника судового рішення, яке набрало законної сили.При цьому скаржник зазначає, що відповідний запис про припинення позивача мав бути внесеним, але його не було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб та громадських формувань з невідомих йому причин.
Ухвалою Східного апеляційного гсоподарського суду від 17.11.2021 у справі № 922/3022/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, с. Петропавлівка (вх. № 3427 Х2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі № 922/3022/21 та призначено розгляд апеляційної скарги на 13.122021 року о 12 год.15 хв.
13.12.2021 протокольною ухвалою Східного апеляційного господарського суду в судовому засіданні оголошено перерву до 17.01.2022 о 14:15 год.
В судове засідання 17.01.2022 сторонами подано заяву, згідно з якою вони просять затвердити мирову угоду, яку вони додали до заяви, визнати нечинним рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі № 922/3022/21 та закрити провадження у справі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі № 922/3022/21 відмовлено в задоволенні вказаної заяви.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, у 1993 році для організації колективного саду громадян Ківшарівської селищної ради виконавчим комітетом Куп'янської районної (міської) Ради депутатів трудящих Садівничому товариству "Рада" надано в безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку площею 50,0 га на підставі державного акту Б № 046465.
Під час проведення адміністративно-територіальних змін, розташування земельної ділянки було визначено за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області.
Рішенням 6 сесії 8 скликання Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області № 675/VIII "При припинення державного акту на право постійного користування земельною ділянкою" припинено право постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 50,00 га кадастровим номером 6323785500:09:000:0262, яка розташована за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області; земельну ділянку площею 50,00 га кадастровим номером 6323785500:09:000:0262 зараховано до земель запасу Петропавлівської сільської ради; Петропавлівському сільському голові доручено подати до органу, що здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, заяву про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою.
В обгрунтування зазначеного рішення відповідач послався на положення статей 118, 121,141 Земельного кодексу України та наявність рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 820//7395/14 , яким вирішено припинити Садівниче товариство «Рада».
Як зазначено вище, предметом позову у даній справі є вимога Садівничого товариства «Рада» про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення відповідача, яка обґрунтована тим, що цим рішенням припинено право постійного користування позивача земельною ділянкою з кадастровим номером 6323785500:09:000:0262, посвідчене Державним актом на право користування землею № 046465 за відсутності для цього підстав, які передбачені статтею 141 Земельного кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення зазначеної позовної вимоги, з огляду на наступні мотиви.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Разом з тим, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За положеннями п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Водночас статтею 152 Земельного кодексу України серед способів захисту прав суб'єктів земельних правовідносин на землю передбачає визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
За змістом наведених норм, підставою для визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування є прийняття його з порушенням чинного законодавства або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Як зазначено вище, оспорюваним рішенням відповідача припинено право постійного користування позивача земельною ділянкою, а підставою оскарження в судовому порядку цього рішення позивачем зазначено відсутність передбачених статтею 141 Земельного кодексу України підстав для припинення зазначеного права.
Зазначене право посвідчене Державним актом на право користування землею 1993 року № 046465, виданим Виконавчим комітетом Куп'янської міської Ради депутатів трудящих.
Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року (чинного на час видачі державного акту) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Статтею 92 Земельного кодексу України в чинній редакції передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";
ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;
е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.
У 2001 році було прийнято Земельний Кодекс України, пунктом 6 Перехідних положень якого було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Однак Рішенням Конституційний Суд України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України “Про земельну реформу” в частині втрати громадянами, підприємствами, установами та організаціями раніше наданого їм права користування земельною ділянкою після закінчення строку оформлення права користування землею та положення пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
При цьому в зазначеному рішення Конституційний Суд вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року по справі № 906/392/18.
Зважаючи на наведене, вищенаведений Державний Акт є належним та допустимим доказом набуття позивачем у встановленому законодавством порядку права користування спірною земельною ділянкою.
Разом із тим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Отже, як правомірно зазначив суд першої інстанції право постійного землекористування, на відміну від права оренди, є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом й відповідна правова позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції, оспорюваним рішення припинено право постійного користування позивача спірною земельною ділянкою всупереч положень статті 141 Земельного кодексу України,за відсутності визначених цією статею підстав для цього.
Зокрема,в обґрунтування оспорюваного рішення відповідач послався на припинення діяльності юридичної особи позивача відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 820//7395/14, в той час як п. «в.» статті 141 ЗК України серед підстав припинення права постійного користування зазначено припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Суд першої інстанції правомірно зазначив про безпідставність такого обґрунтування,, пославшись на наступне.
Приписами статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 105 Цивільного кодексу України внормовано, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Згідно з частиною 8 статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
Статтею 112 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/964/19 від 29 червня 2021 року зроблено правовий висновок до якого зазначено, що загальний порядок ліквідації юридичної особи визначений у ст. 111 Цивільного кодексу України. Процедура ліквідації юридичної особи також передбачає низку обов'язкових дій. Лише після вчинення цих дій і подання державному реєстратору відповідних документів у реєстр вноситься запис про припинення юридичної особи, який, водночас не є беззастережним доказом того, що юридична особа справді припинилась та більше не існує. Водночас, якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, внесення до реєстру запису про припинення цієї юридичної особи не тягне її припинення.
Таким чином, процедура ліквідації юридичної особи передбачає низку обов'язкових дій - погашення існуючої кредиторської заборгованості, відчуження активів, звільнення працівників, передання документів до архіву тощо. Лише після вчинення цих дій і подання державному реєстратору відповідних документів в реєстр вноситься запис про припинення юридичної особи, а не запис про скасування її державної реєстрації.
Отже, визначена статтями 105, 111, 112 Цивільного кодексу України процедура ліквідації юридичної особи передбачає низку обов'язкових дій - погашення існуючої кредиторської заборгованості, відчуження активів, звільнення працівників, передання документів до архіву тощо, і лише після вчинення цих дій і подання державному реєстратору відповідних документів в реєстр вноситься запис про припинення юридичної особи, а не запис про скасування її державної реєстрації.Втім, з аналізу постанови Харківського окружного адміністративного суду у справі № 820/7395/14 від 12 червня 2014 року вбачається, що адміністративний суд у резолютивній частині вказаної постанови не визначив механізму вчинення обов'язкових дій з легалізації припинення юридичної особи (позивача у даній справі), та в матеріалах справи відсутні докази їх вчинення і при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем дане питання також не з'ясовувалось.
В той же час, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Садівниче товариство "Рада" з 30 травня 2016 року перебуває у процесі припинення за рішенням Харківського окружного адміністративного суду № 820/7395/14 від 12 червня 2014 року, із датою набрання чинності 04 липня 2014 та запису про припинення юридичної особи позивача відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містять.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проводить оплату податків та зборів, а відтак здійснює статутну діяльність.Зокрема в наданій позивачем до матеріалів справи, довідки органу податкової служби зазначено, що позивачем здійснюється господарська діяльність, а податкові зобов'язання виконуються, податкового боргу позивач не має.
Разом з тим, чинне законодавство не передбачає заборони юридичним особам мати земельні ділянки на праві постійного користування під час ліквідаційної процедури, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку, що право постійного користування спірною земельною ділянкою Садівничого товариства "Рада" припинилось.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 105,11, 112 Цивільного кодексу України щодо загального порядку виконання рішень про припинення юридичної особи за рішенням її уповноваженого органу, та незастосування ч. 7 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприєців та громадських формувань» визначено спрощену процедуру державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення суду, дійшов помилкового висновку , що припинення позивача як юридичної особи відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 у справі № 820//7395/14 не відбулось через невчинення обов'язкових дій з легалізації припинення юридичної особи.
Відповідно до ч. 6 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприєців та громадських формувань», спрощена процедура державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації проводиться на підставі:
1) судового рішення про скасування (визнання недійсною) державної реєстрації юридичної особи у випадках, передбачених законом, якщо таке рішення прийнято судом до 1 липня 2004 року, крім судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом;
2) судового рішення про припинення юридичної особи, не пов'язаного з банкрутством юридичної особи, якщо таке рішення прийнято судом після 1 липня 2004 року, і в разі якщо голова ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи або ліквідатор юридичної особи протягом трьох років з дати оприлюднення повідомлення про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, не пов'язаного з банкрутством юридичної особи, не надав суб'єкту державної реєстрації документи, необхідні для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;
3) неподання головою ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи або ліквідатором юридичної особи документів, необхідних для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації протягом одного року з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про зупинення проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Згідно з ч. 7 цієї статті, порядок проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації включає:
1) проведення реєстраційної дії щодо початку проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру - не пізніше наступного робочого дня з дати настання підстави, передбаченої частиною четвертою цієї статті;
2) державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації - не пізніше наступного робочого дня після отримання відомостей:
про відсутність заборгованості із сплати податків і зборів та відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
про відсутність заборгованості із сплати страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування;
про відсутність нескасованих випусків цінних паперів юридичної особи - емітента;
про відсутність нескасованої реєстрації випуску акцій акціонерного товариства.
У разі неодержання від державних органів відомостей, зазначених у цій частині, у порядку та строки, визначені цим Законом, та неодержання від органів державної податкової служби відомостей про наявність заборгованості із сплати податків і зборів та наявність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, від органів Пенсійного фонду України про наявність заборгованості із сплати страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її ліквідації проводиться за принципом мовчазної згоди із зазначенням органів державної влади, від яких відповідні відомості не надійшли;
3) проведення реєстраційної дії щодо зупинення проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру - не пізніше наступного робочого дня з дати отримання відомостей про наявність заборгованості із сплати податків і зборів або наявність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, або наявність заборгованості із сплати страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування, або наявність нескасованих випусків цінних паперів юридичної особи - емітента, або наявність нескасованої реєстрації випуску акцій акціонерного товариства;
4) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг виписки - у разі зміни відомостей, що містяться у ній.
З наведених положень вбачається, що передумовами для застосування спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації на підставі судового рішення про припинення юридичної особи, не пов'язаного з банкрутством юридичної особи, якщо таке рішення прийнято судом після 1 липня 2004 рок, є неподання головою ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи або ліквідатором юридичної особи протягом трьох років з дати оприлюднення повідомлення про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, не пов'язаного з банкрутством юридичної особи, суб'єкту державної реєстрації документів, необхідних для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;
Натомість у матеріалах справи відсутні докази щодо оприлюднення повідомлення про постановлення судового рішення про припинення позивача, створення ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи позивача або призначення ліквідатора та ненадання ліквідаційною комісією чи ліквідатором суб'єкту державної реєстрації документів, необхідних для державної реєстрації припинення юридичної особи, як і відсутні докази того, з яких підстав до цього часу не внесено запис до Єдиного державного реєстру.
Таким чином, відсутні докази наявності обставин, з якими законодавство пов'язує застосування до позивача спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації
Отже з вищенаведеного вбачається доведення обставин щодо прийняття відповідачем оспорюваного рішення з порушенням чинного законодавства та порушення у зв'язку з цим суб'єктивного права позивача постійного користування земельною ділянкою , на яке він посилається в позовній заяві, у зв'язку з чим суд першої інстанцїї дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Петропавлівської сільської ради Куп'янського району Харківської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2021 у справі № 922/3022/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 27.01.2022
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль