17 січня 2022 року м. Харків Справа № 905/427/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.
за участю секретаря Гончарова О.В.
за участю представників сторін:
позивача-не з'явився;
відповідача- не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача-ТОВ "Електросталь-Курахове" (вх. №2490 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 15.07.2021 р. та додаткове рішення господарського суду Донецької області від 29.07.2021 у справі № 905/427/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сивей Форвардінг", м. Маріуполь Донецької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове",м. Курахове Донецької області
про стягнення 538559,23грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сивей Форвардінг”, м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”, м.Курахове, про стягнення заборгованості в сумі 538559,23грн. за договором про надання транспортно-експедиторських послуг від 03.10.2017 №03/17, у тому числі: основного боргу в сумі 495827,00 грн., трьох процентів річних в сумі 5038,36 грн., інфляційних втрат в сумі 17549,77 грн. та пені в сумі 20144,10 грн.
Позов обгрунтовано тим, що позивач протягом 2019-2020 років у відповідності до умов договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 03.10.2017 №03/17 надав відповідачу послуги з транспортно-експедиторського обслуговування експортних та імпортних вантажів відповідача на загальну суму 3665827,00 грн., які були прийняті останнім згідно з підписаними сторонами без зауважень актами приймання-передачі від 25.09.2020 № 08-ЕХ, від 27.10.2020 № 09-ЕХ, від 19.11.2020 № 09/1-ЕХ та частково оплачені на суму 3170000 грн., у зв'язку з чим неоплаченою залишилась вартість вказаних послуг на суму 495827 грн., строки оплати якої настали, на яку позивачем нараховано пеню на підставі пункту 5.2. Договору в сумі 20144,10 грн. та на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних в сумі 5038,36 грн., інфляційних втрат в сумі 17549,77 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.07.2021 у справі № 905/427/21 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сивей Форвардінг” основний борг в сумі 495827,00 грн., три проценти річних в сумі 5005,95 грн., інфляційні втрати в сумі 16337,50 грн., пеню в сумі 20021,93 грн., всього заборгованість в сумі 537192,38 грн., судовий збір в сумі 8057,89 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування рішення суд послався на те, що наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі від 25.09.2020 № 08-ЕХ, від 27.10.2020 № 09-ЕХ, від 19.11.2020 № 09/1-ЕХ, які підписані директорами сторін без будь-яких заперечень,рахунками- фактурами,відсутністю доказів висловлених у встановленому Договором порядку письмових заперечень (відмови) проти якихось частин висунутих платежів за виконані роботи та надані послуги, підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 15.12.2020, податковими накладними від 25.09.2020р., 27.10.2020р., 19.11.2020р. та квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, підтверджується надання відповідачем у відповідності до умов договору від 03.10.2017 №03/17 транспортно-експедиторських послуг на загальну суму 3665827,00 грн., їх часткову оплату відповідачем на суму 3170000 грн. та наявність у зв'язку з цим простроченої заборгованості на суму 495827,00 грн., на яку позивачем правомірно нараховано 3% річних та інфляційні втрати на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також пеню на підставі пункту 5.2. Договору.Проте, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних є невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за виконані роботи та надані послуги згідно з рахунком-фактурою №09-ЕХ від 27.10.2020р. (акт здачі-прийняття робіт №09-ЕХ від 27.10.2020р.), як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача на користь позивача підлягають пеня в сумі 20021,93 грн., 3% річних в сумі 5005,95 грн., інфляційні втрати в сумі 16337,50 грн., а решта вимог щодо стягнення пені в сумі 122,17 грн., 3% річних в сумі 32,41 грн. та інфляційних врат в сумі 1212,27 грн. задоволенню не підлягає.
Додатковим рішенням від 29.07.2021 у справі № 905/427/21 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сивей Форвардінг” витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
До Східного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга відповідача на зазначені рішення суду першої інстанції, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ці рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог та відмовити у стягненні витрат на правову допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на те, що в порушення вимог ч. 8 статті 91 Господарського процесуального кодексу України , якими встановлено, що Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку, суд прийняв в якості доказів надані позивачем документи, складені іноземною мовою, на які він посилався як на коносаменти та штурманські розписки, без їх легалізації та за відсутності їх перекладу на українську мову.
Крім цього відповідач зазначив, що господарський суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача щодо наявності суперечності у наданих позивачем доказах щодо місця надання транспортно-експедиторських послуг, а саме, що у позовній заяві та у додадних до неї документах місцем надання послуг зазначено Маріупольський морський порт ( “Mariupol port, Ukraine”), а у відповіді на відзив на позов та у доданих до нього документах - TOB “СРЗ”.
Також скаржник зазначає про ненадання господарським судом першої інстанції оцінки наявним у справі доказам щодо отримання позивачем сертифікатів походження товарів з Донецької торгово-промислової палати та доводам позивача щодо того, чи дійсно відповідач доручав їх отримання за Договором, недоведеності надання послуг з випуску сертифікатів саме на конкретний товар, що належить відповідачу, відсутність доказів передання сертифікатів відповідачу.
Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано недосягнення сторонами згоди з істотної умови щодо ціни за поставку морським транспортом, а тому суд не застосував до спірних правовідносин норми ст. 180, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, які визначають, що в разі недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов такий договір є неукладеним, та стягнув вартість послуг, яка договором не визначена.
При цьому скаржник зазначає, що наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення господарського суду Донецької області від 15.07.2021 у справі № 905/427/21 та , як наслідок, й скасуваня додаткового рішення господарського суду Донецької області від 29.07.2021 у справі № 905/427/21,оскільки останнє постановлене на підставі основного рішення суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2021 для розгляду справи №905/427/21 визначено колегію суддів у складі: Тарасова І.В. - головуючий суддя-доповідач, суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
Ухвалою Східного апеляційного гсоподарського суду від 18.08.2021 у справі № 905/427/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" (вх. №2490 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 15.07.2021 та додаткове рішення господарського суду Донецької області від 29.07.2021 у справі № 905/427/21 залишено без руху та встановлено заявнику десятиденний строк з дня вручення йому копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати у встановленому порядку 12086,82 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
У зв'язку з усуненням скаржником недоліків апеляційної скарги та враховуючи, що 25.08.2021 до Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" надійшла касаційна скарга на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 у справі № 905/427/21, якою було повернуто апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" (вх. №2489 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 15.07.2021 р. у справі № 905/427/21 у зв'язку з тим, що скарга не підписана, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, зупинино апеляційне провадження у справі №905/427/21 щодо розгляду апеляційної скарги до розгляду Верховним Судом касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 у справі № 905/427/21 та повернення матеріалів справи до Східного апеляційного господарського суду. та направлено матеріали справи №905/427/21 до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду.
Ухвалами Верховного Суду від 04.10.2021 та від 26.10.2021 у даній справі відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" на ухвалу Східного апеляційного господарського судувід 18.08.2021 у справі №905/427/21.
08.11.2021 матеріали справи №905/427/21 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10 листопада 2021 року поновлено провадження у справі №905/427/21, розгляд справи призначено в судове засідання з повідомленням сторін на 29.11.2021 о 16:00 год.
25.11.2021 (вх. № 13708) від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Сивей- Форвардінг” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2021 у зв'язку з навчанням судді Білоусової Я.О.,для розгляду справи №905/427/21 визначено колегію суддів у складі: Тарасова І.В. - головуючий суддя-доповідач, суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29 листопада 2021 року розгляд справи відкладено на 17 січня 2022 року о 12:00 год.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2022, у зв'язку з відпусткою судді Шевель О.В., для розгляду справи №905/427/21 визначено колегію суддів у складі: Тарасова І.В. - головуючий суддя-доповідач, суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
11.01.2022 (вх. № 320) від Товариства з обмеженою відповідальністю “Сивей Форвардінг” надійшла заява, в якій він просить розглянути справу за відсутності його представника з огляду на скрутний фінансовий стан та з метою недопущення розповсюдження коронавірусної хвороби.
Відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання повторно не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті,
Частиною 3 цієї статті передбачено, що у випадку належного повідомлення учасника справи або його представника про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи,зокрема, у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Зважаючи на наведене, справа розглядається за відсутності представників сторін.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне.
03.10.2017р. між позивачем-Товариством з обмеженою відповідальністю “Сивей Форвардінг” (агент) та відповідачем -Товариством з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове” (вантажовласник) було укладено договір на транспортно-експедиторські послуги №03/17, згідно з предметом якого вантажовласник доручає, а агент приймає на себе зобов'язання з транспортно-експедиторського обслуговування експортних та імпортних вантажів номенклатури вантажовласника, у тому числі з організації перевалки в Маріупольському морському торговельному порту, TOB “СРЗ” або інших портах (надалі порт), організації митного оформлення, організації перевезення вантажів узгодженим сторонами видом транспорту. При виконанні зобов'язань агент діє від імені, за рахунок і за дорученням вантажовласника.
Згідно з п.1.3 Договору вантажовласник доручає, а агент за плату приймає на себе обов'язки з надання та організації комплексу послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО), забезпечення проведення митних процедур вантажів номенклатури вантажовласника у порту, а також приймає на себе обов'язки з організації від імені, за дорученням і за рахунок вантажовласника, перевезення автомобільним, залізничним і морським транспортом, зберігання та навантажувально-розвантажувальних робіт через порт експортних та імпортних вантажів номенклатури вантажовласника.
За умовами розділу 2 Договору агент зобов'язується для виконання доручень по даному договору укладати різного роду договори та угоди з портами, транспортними, експедиторськими, страховими організаціями та іншими третіми особами (п.2.1.2 Договору); від імені, по дорученню і за рахунок вантажовласника забезпечувати проведення митного оформлення і декларування вантажу вантажовласника (п.2.1.2 Договору); брати участь в якості представника вантажовласника в порту при складанні актів, пов'язаних з вантажними операціями, у випадку затримки навантаження/вивантаження транспортних засобів (п.2.1.9 Договору).
Пунктом 2.2.6 Договору передбачено, що вантажовласник зобов'язується в порядку, передбаченому даним договором, відшкодовувати агенту документально підтверджені витрати, понесені останнім в інтересах вантажовласника в цілях виконання даного договору, у тому числі, але не виключно витрати за митне декларування, проведення експертиз, перевалки, перевезення в межах порту и ТЕО вантажу вантажовласника, у відповідності з діючими тарифами і розцінками.
Відповідно до п.1.2 Договору приймання вантажовласником комплексу послуг, передбачених цим договором, оформляється відповідними актами прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт), оформленими агентом і підписаними обома сторонами.
Разом з цим, п.2.3 Договору передбачено, що по закінченню надання послуг по кожній партії вантажу агент направляє вантажовласнику акт приймання-передачі наданих послуг з додаванням відповідних первісних документів, які підтверджують витрати. Вантажовласник в п'ятиденний строк з моменту отримання повинен підписати і повернути підписаний акт агенту. У випадку наявності у вантажовласника достатніх підстав для відмови від підписання акта, він в той же строк повертає агенту непідписаний акт з додаванням письмових заперечень по суті акта. В даному випадку сторони комісійно усувають конфліктну ситуацію і підписують акт в первісній або новій редакції.
Орієнтовна кількість вантажу вантажовласника складає 400000 тис. тонн. (п.3.1 Договору).
Загальна сума даного договору, орієнтовно, складає 150000000 (млн.) грн. (без ПДВ). ПДВ нараховується у відповідності з діючим законодавством України (п.3.2 договору).
Відповідно до п.3.3 Договору вартість послуг, наданих по даному договором, визначається в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною, і вказується в виданих агентом рахунках, з доданням підтвердних документів.
Згідно п.4.1 Договору за взаємною згодою сторін вантажовласник може проводити попередню оплату агенту до моменту підходу конкретного судна під навантаження. Оплата послуг агента проводиться вантажовласником на підставі виставлених рахунків протягом 5 (п'яти) календарних днів від дати підписання коносамента або штурманської розписки по кількості вантажу, зазначеного у вантажних документах (коносаменті або штурманської розписки), підтверджуючих відвантаження. Агент зобов'язується передати оригінали відповідних рахунків, актів виконаних робіт вантажовласнику. При наявності у вантажовласника мотивованих заперечень проти будь-якої частини пред'явлених платежів, останній зобов'язаний надати агенту обґрунтовані мотиви відмови в письмовому вигляді не пізніше 5-ти (п'яти) днів з моменту отримання рахунків.
03.10.2017р. та 17.10.2019р. сторонами підписано додаток №1, в якому серед іншого, визначили комплексну ставку транспотно-експедиторського обслуговування -1,15 долл США за тону вантажу( поставка вантажу автотранспортом та залізничним транспортом) та додаток №2 до Договору -додаткова угода від 17.10.2019, в якій сторони доповнили розділ 10 договору «Юридичні адреси та банківські реквізити сторін» в частині , що стосується банківських реквізитів Агента..
Як вбачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження надання ним послуг відповідачу за договором про надання транспортно-експедиторських послуг від 03.10.2017 №03/17 надано наступні документи:
- акт №08-ЕХ здачі-прийняття робіт від 25.09.2020р. на суму 197887,20 грн., відповідно до якого позивач здав, а відповідач прийняв роботи з перевалки вантажів - квадратна заготовка на т/х ALI-K (рейс від 25.09.2020р., коносамент та штурманська розписка підписані капітаном судна 25.09.2020 р.) у кількості 5015,72 тон., що включало наступні послуги: транспортно-експедиторське обслуговування в п.Маріуполь (комплексна ставка ТЕО) на суму 195528,84 грн. та випуск сертифікатів походження ТПП на суму 2358,36 грн.
- акт №09-ЕХ здачі-прийняття робіт від 27.10.2020р. на суму 395346,38 грн., відповідно до якого позивач здав, а відповідач прийняв роботи з перевалки вантажів - квадратна заготовка на т/х ANNIE (рейс 27.10.2020р., коносамент та штурманська розписка підписані капітаном судна 27.10.2020 р.) у кількості 10444,7 тон., що включало наступні послуги: транспортно-експедиторське обслуговування в п.Маріуполь (комплексна ставка ТЕО) на суму 392773,64 грн. та випуск сертифікатів походження ТПП на суму 2572,74 грн.
- акт №09/1-ЕХ здачі-прийняття робіт від 19.11.2020р. на суму 357,30 грн., відповідно до якого позивач здав, а відповідач прийняв роботи з перевалки вантажів - квадратна заготовка на т/х ANNIE, що включало наступну послугу - переоформлення та засвідчення сертифіката на суму 357,30 грн.
Вказані Акти були підписані директорами сторін без будь-яких заперечень.
В якості документального підтвердження фактичного надання послуг, зазначених у вищенаведених актах здачі-приймання експедиторських пслуг позивачем надано коносаменти та штурманські розписки від 25.09.2020 та від 27.10.2020, в яких зазначено товар, який за найменуванням та кількістю відповідає товару, зазначеному в Актах здачі-приймання №08-ЕХ від 25.09.2020 та № №09-ЕХ від 27.10.2020.
Також в якості документального підтвердження фактичного надання послуг з випуску сертифікатів походження ТПП, про які зазначено в зазначених в наведених Актах здачі-від 25.09.2020 № 08-ЕХ, від 27.10.2020 № 09-ЕХ, від 19.11.2020 № 09/1-ЕХ позивач надав акти здачі-приймання виконаних послуг(робіт) від 28.09.2020 № С-02164/00 , від 30.10.2020 № С-02412/00, від 19.11.2020 № С-02603/00 підписані ним з виконавцем-Донецькою торгово-промисловою палатою (виконавець) відповідно до яких виконавцем було надані наступні послуги (роботи): видано сертифікати на партію товару LB0144G4614, що відправляється на судні ALI-K (терміново) на суму 1965,30 грн.; видано сертифікат на партію товару із засвідченням копій документів IT01404G5221, що відправляється на судні ANNIE (терміново) на суму 2572,74 грн.; переоформлено засвідчений сертифікат IT01404G5652 на судно ANNIE на суму 357,30 грн.
До матеріалів справи позивачем додано отримані ним від Донецької торгово-промислової палати за наведеними актами здачі-приймання виконаних послуг(робіт) копії сертифікатів походження на товар №LB0144G4614 (0746396) від 28.09.2020р., №T01404G5221 (0749599) від 30.10.2020р., №IT01404G5652 (0749867) від 19.11.2020р., з яких вбачається, що останні виданні Донецькою торгово-промисловою палатою на вантаж Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”, що відправлявся на суднах ALI-K, ANNIE у кількості, напрямку, який відповідає коносаментам 25.09.2020р., 27.10.2020р.та Актам здачі -приймання транспортно-експедиторських послуг за спірним Договором №08-ЕХ від 25.09.2020 та № №09-ЕХ від 27.10.2020.
На виконання умов договору позивачем також було виставлено відповідачу рахунки-фактури №08-ЕХ від 25.09.2020р. на суму 197887,20 грн., №09-ЕХ від 27.10.2020р. на суму 395346,38 грн., №09/1-ЕХ від 19.11.2020р. на суму 357,30 грн.
Відповідач, прийнявши за наведеними Актами приймання- передачі послуги на суму 593590,88 грн. за відсутності зауважень , зокрема в порядку п 2.1. Договору, здійснив їх часткову оплату на суму 97763,88 грн., не висловивши при цьому в порядку п. 4.1. Договору заперечень проти будь-якої частини пред'явлених платежів, в тому числі щодо ненадання((неналежного надання) послуг на несплачену суму, яка становить 495827,00 грн.
Крім того, сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 15.12.2020р., в якому зазначено, що заборгованість відповідача за надані позивачем послуги складає 495827,00 грн. із відображенням однакових даних кожної зі сторін щодо вартості наданих позивачем послуг та їх часткової оплати відповідачем.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарськізобов'язання таорганізаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони(клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Статтею 12 зазначеного Закону передбачено обов'язок клієнта у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
При цьому колегія суддів також зазначає, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18
З сукупності вищенаведених обставин щодо підписання сторонами у відповідності до умов Договору Актів здачі-приймання послуг на загальну суму 593590,88 грн. за відсутності зауважень в порядку п 2.1. Договору, часткової оплати цих послуг відповідачем , за відсутності при цьому висловлених в порядку п. 4.1. Договору будь-яких заперечень проти будь-якої частини пред'явлених платежів, в тому числі щодо відсутності документального підтвердження цих послуг, ненадання (неналежного надання) послуг на несплачену суму, яка становить 495827,00 грн.,підписання акту звірки розрахунків із зазначенням заборгованості в сумі 495827 грн з достатньою вірогідністю підтверджується належне надання позивачем послуг за Договором та наявність у відповідача заборгованості з їх оплати в сумі 495827,00 грн.
При цьому, враховуючи те, що п. 4.1. Договору передбачено оплату послуг агента вантажовласником на підставі виставлених рахунків протягом 5 (п'яти) календарних днів від дати підписання коносамента або штурманської розписки по кількості вантажу, зазначеного у вантажних документах (коносаменті або штурманської розписки), а за змістом п. 2.3. Договору підписанням акту приймання-передачі за відсутності заперечень свідчить про отримання доданих до нього первинних документів, які підтверджують витрати Агента, відповідач мав сплатити вартість виконаних робіт та наданих послуг у наступні строки:
- згідно з рахунком-фактурою №08-ЕХ від 25.09.2020р. (акт здачі-прийняття робіт №08-ЕХ від 25.09.2020р. коносамент та розписка на відповідний товар підписані 25.09.2020) в строк до 30.09.2020р. (включно);
- згідно з рахунком-фактурою №09-ЕХ від 27.10.2020р. (акт здачі-прийняття робіт №09-ЕХ від 27.10.2020р., . коносамент та розписка на відповідний товар підписані 27.10.2020) в строк до 02.11.2020р. (включно) (з урахуванням того, що 5-й день (01.11.2020р.) припадає на неділю - вихідний день, кінцевий строк оплати переноситься на наступний перший робочий день);
- згідно з рахунком-фактурою №09/1-ЕХ від 19.11.2020р. (акт здачі-прийняття робіт №09/1-ЕХ від 19.11.2020, коносамент та розписка на відповідний товар підписані 19.11.2020) в строк до 24.11.2020.
Господарський суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача щодо того, що акти здачі-прийняття робіт та акт звірки були підписані відповідачем помилково через те, що на час їх підписання відповідні особи відповідача були введені в оману щодо дійсного стану речей, оскільки
всупереч вимог ст.ст.13, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про ведення позивачем відповідача в оману під час підписання вказаних документів,враховуючи при цьому відсутність висловлених відповідачем будь-яких зауважень чи заперечень щодо будь-якої частини прийнятих ним по Актам здачі-приймання та оплачених в переважній частині транспортно-експедиторських послуг.
Колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать матеріалам справи доводи відповідача щодо наявності суперечностей у наданих позивачем доказах щодо місця надання спірних послуг, оскільки у вищенаведених документах(Актах здачі-приймання, рахунках-фактурах, коносаментах та штурманських розписках), які стосуються саме тих транспортно-експедиторських послуг, заборгованість з оплати яких є предметом позову у даній справі, місцем їх надання зазначено Маріупольський морський порт, а посилання на порт ТОВ «СРЗ» міститься в інших наданих позивачем документах, які стосуються надання послуг за спірним Договором, але які не стосуються предмету позову у даній справі.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо ненадання господарським судом першої інстанції оцінки наявним у справі доказам отримання позивачем сертифікатів походження товарів з Торгово-промислової палати та доводам позивача щодо того, чи дійсно відповідач доручав їх отримання за Договором, недоведеності надання послуг з випуску сертифікатів саме на конкретний товар , що належить відповідачу, відсутність доказів передання сертифікатів відповідачу, з огляду на наступне.
Вказані послуги з отримання позивачем сертифікатів походження товарів з Торгово-промислової палати є транспортно -експедиторськими послугами в розумінні Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та відповідають предмету Договору, оскільки безпосередньо стосуються транспортно-експедиторського обслуговування вантажу відповідача -його митного оформлення та були прийняті відповідачем за вищенаведеними Актами здачі-приймання без зауважень.
Як зазначено вище, статтею 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договоромпослуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність, танспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
За змістом наведених положень законодавства, експедиторська діяльність не є діяльністю з перевезення вантажу, а відноситься до допоміжної щодо перевезення діяльності з організації та забезпечення перевезень.
Як зазначалось вище, за умовами п.1 договору на транспортно-експедиторські послуги від 03.10.2017р. (предмет договору), відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання з транспортно-експедиторського обслуговування експортних та імпортних вантажів номенклатури вантажовласника, в тому числі з організації перевалки в Маріупольському морському торговельному порту, TOB “СРЗ” або інших портах (надалі порт), організації митного оформлення, організації перевезення вантажів узгодженим сторонами видом транспорту. При виконанні зобов'язань агент діє від імені, за рахунок і за дорученням вантажовласника.
Таким чином, як правомірно зазначив суд першої інстанції, згідно з предметом Договору позивач проводить митне оформлення вантажів відповідача та здійснює вказані функції від його імені.
Відповідно до п.23 ч.1 ст.4 Митного кодексу України митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Згідно ч.1 ст.46 Митного кодексу України у разі вивезення товарів з митної території України сертифікат про походження товару з України в тих випадках, коли він необхідний і це відображено у національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами України, укладеними у встановленому законом порядку, видається органом або організацією, уповноваженими на це відповідно до закону.
Вказані послуги з отримання від ТПП сертифікатів походження товарів включено до сукупності послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажу відповідача, прийнятих відповідачем за вищенаведеними Актами здачі-приймання, які, як зазначено вище, підписані відповідачем за відсутності зауважень, в тому числі в порядку п. 2.1. Договору та оплачені в більшій частині за відсутності висловлених в порядку п. 4.1. Договору будь-яких заперечень проти будь-якої частини пред'явлених платежів.При цьому в якості документального підтвердження фактичного надання послуг з отримання сертифікатів походження товарів позивачем до Актів здачі -приймання додано акти здачі-приймання виконаних послуг(робіт) від 28.09.2020 № С-02164/00 , від 30.10.2020 № С-02412/00, від 19.11.2020 № С-02603/00 підписані ним з Донецькою торгово-промисловою палатою (виконавець) відповідно до яких виконавцем було надані наступні послуги (роботи): видано сертифікати на партію товару LB0144G4614, що відправляється на судні ALI-K (терміново) на суму 1965,30 грн.; видано сертифікат на партію товару із засвідченням копій документів IT01404G5221, що відправляється на судні ANNIE (терміново) на суму 2572,74 грн.; переоформлено засвідчений сертифікат IT01404G5652 на судно ANNIE на суму 357,30 грн.
Як зазначено вище, до матеріалів справи позивачем додано копії сертифікатів походження на товар №LB0144G4614 (0746396) від 28.09.2020р., №T01404G5221 (0749599) від 30.10.2020р., №IT01404G5652 (0749867) від 19.11.2020р., з яких вбачається, що останні виданні Донецькою торгово-промисловою палатою на вантаж Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”, що відправлявся на суднах ALI-K, ANNIE у кількості, напрямку, який відповідає коносаментам 25.09.2020р., 27.10.2020р. та Актам здачі -приймання транспортно-експедиторських послуг за спірним Договором №08-ЕХ від 25.09.2020 та № №09-ЕХ від 27.10.2020 , які були підписані відповідачем без зауважень.
Також, як правомірно встановлено судом першої інстанції, вартість послуг з випуску сертифікатів, яка зазначена в актах здачі-приймання виконання послуг (робіт) від 28.09.2020р., 30.10.2020р., 19.11.2020р., які підписані позивачем та Донецькою торгово-промисловою палатою та вартість робіт, яка зазначена в актах здачі-прийняття робіт №08-ЕХ від 25.09.2020р., №09-ЕХ від 27.10.2020р., №09/1-ЕХ від 19.11.2020р. є ідентичною.
Крім того, позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні від 25.09.2020р., 27.10.2020р., 19.11.2020р. та квитанції про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, у яких позивачем відображено проведення господарських операцій за виконані роботи та надані послуги Товариству з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”.
Також колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать законодавству доводи скаржника щодо того, що господарський суд першої інстанції в порушення вимог ч. 8 статті 91 Господаського процесуального кодексу України, якими встановлено, що Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку, суд прийняв в якості доказів надані позивачем документи, складені іноземною мовою, на які він посилався як на коносаменти та штурманські розписки, без їх легалізації та за відсутності їх перекладу на українську мову.
Так, пунктом 1.1 Інструкції про Порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 № 46 передбачено, що ця Інструкція встановлює порядок учинення консульської легалізації офіційних документів, складених за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування, або таких, що від них виходять, як на території України, так і за кордоном.
Консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків
штампів, печаток, якими скріплено документ. При цьому консул не несе відповідальності за зміст документа (пункт 1.2. Інструкції).
Офіційний документ - це письмове підтвердження фактів та подій, що мають юридичне значення, або з якими чинне законодавство пов'язує виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків фізичних або юридичних осіб (пункт 3.1. Інструкції).
Консульська легалізація здійснюється виключно стосовно офіційних документів, які видані за участю органів державної влади чи органів місцевого самоврядування і не розповсюджується на документи міжнародних громадських організацій(пункт 3.5 Інструкції).
Оскільки коносамент та штурманська розписка не є документами, які складаються за участю органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, вони не підлягають консульській чи дипломатичній легалізації.
Як зазначено вище додані позивачем до позову коносаменти та штурманська розписка, які складені англійською мовою, містять відомості щодо того самового товару, який зазначено в Актах приймання-передачі транспортно-експедиторських послуг за спірним Договором №08-ЕХ від 25.09.2020 та № №09-ЕХ від 27.10.2020, які були підписані відповідачем без зауважень та зазначений товар частково оплачено за виставленими позивачем рахунками, за відсутності відсутності висловлених в порядку п. 4.1. Договору будь-яких заперечень проти будь-якої частини пред'явлених платежів,чим відповідач підтвердив отримання від позивача належного документального підтвердження прийнятих ним транспортно-експедиторських послуг за Договором.
При цьому відповідачем не наведено доводів та не надано доказів на підтвердження недопустимості чи недостовірності зазначених коносаментів та штурманських розписк.
Також господарський суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача щодо того, що послуга з перевезення здійснювалася відповідачем самостійно із залученням третьої особи, а вантажно-розвантажувальні роботи у порті на підставі інших ніж спірний договорів з іншими контрагентами, пославшись на те, що копія договору про надання послуг №04-17/03/11 від 01.11.2017р., який укладений між відповідачем та ДП “Маріупольський морський торговельний порт” та копія позовної заяви ДП “Маріупольський морський торговельний порт” свідчать про надання послуг у липні та вересні 2019 року, у той час, як організація відправлення вантажу відповідача (квадратної заготовки) на експорт позивачем у даній справі здійснювалося у вересні та жовтні 2020 року., а укладення відповідачем договору №ЕК/20/08-10/04 від 25.03.2020 р. з ТОВ “Аякс-Транс”, жодним чином не спростовує факт виконаних робіт та наданння послуг позивачем за спірним договором по справі,який підтверджується вищенаведеною сукупністю доказів, яка переважає докази відповідача.
Щодо доводів скаржника що судом першої інстанції не враховано недосягнення сторонами згоди з істотної умови щодо ціни за поставку морським транспортом та незастосування через це до спірних правовідносин норми ст. 180, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, які визначають, що в разі недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов такий договір є неукладеним та стягнення вартості послуг, яка договором не визначена.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За положенням частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність передбачено, що істотними умовами Істотними умовами договору транспортного експедирування є:
відомості про сторони договору:
для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;
для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України;
вид послуги експедитора;
вид та найменування вантажу;
права, обов'язки сторін;
відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;
розмір плати експедитору;
порядок розрахунків;
пункти відправлення та призначення вантажу;
порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;
строк (термін) виконання договору;
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З тексту договору вбачається, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору транспортного експедирування, в тому числі щодо плати експедитору(порядку її визначення) в розділі 3 догвоору,встановивши, що :
загальна сума договору орієнтовно складає 150 000 000 грн.(без НДС) (пункт 3.2.);
- вартість послуг за Договором визначається у додатках до цього Договору, які є його невід'ємною частиною та зазначається в наданих агентом рахунках, з доданням підтверджуючих документів(пункт 3.3.);
- ставки,зафіксовані у додатках до цього Договору , можуть бути змінені за взаємно. згодою сторін шляхом укладення додаткових угод.
Додатком № 1 до Договору сторони встановили комплексну ставку послуг в розмірі 1,15 дол. США за тонну вантажу,зазначивши у дужках:(поставка вантажу автотранспортом та залізничним транспортом)», що не свідчить про те, що сторони встановили обмеження застосування цієї ставки лише щодо вартості послуг з організації та забезпечення перевезень вантажу лише автотранспортом та залізничним транспортом, оскільки умови договору таких застережень не містять, а в дужках наведено як приклад можливі послуги щодо яких така ставка застосовується.
Тому зазначена ставка правомірно застосована до спірних послуг з перевалки вантажів у Маріупольському Морському порту, про що зазначено в Актах здачі -приймання та рахунках фактурах
До того ж Верховний Суду неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (п. 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18). Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що позов в частині вимог про стягнення основного боргу доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 495827,00 грн. підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на зазначену суму основного боргу трьох процентів річних в сумі 5038,36 грн., інфляційних втрат в сумі 17549,77 грн. та пені в сумі 20144,10 грн.,колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх часткове задоволення, в обґрунтування якого суд правомірно зазначив наступне.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п.5.2 договору сторонами передбачено, що за неналежне виконання в строк грошових зобов'язань, передбачених п.4.1 даного договору, вантажовласник оплачує агенту суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежів, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Позивачем на підставі вказаного пункту нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 20144,10 грн. за період з 24.10.2020р. по 03.03.2021р. за кожним рахунком окремо.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції правомірно визнав його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за виконані роботи та надані послуги згідно рахунку-фактури №09-ЕХ від 27.10.2020р. (акт здачі-прийняття робіт №09-ЕХ від 27.10.2020р.).
Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку пені стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 20021,93 грн., а решта вимог щодо стягнення пені в сумі 122,17 грн. є неправомірною та підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 24.10.2020р. по 03.03.2021р. нараховано та пред'явлено до стягнення інфляцію в сумі 17549,77 грн. та три проценти річних в сумі 5038,77 грн. за період з 24.10.2020р. по 03.03.2021р. за кожним рахунком окремо.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд , суд першої інстанції правомірно визнав його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за виконані роботи та надані послуги згідно рахунку-фактури №09-ЕХ від 27.10.2020р. (акт здачі-прийняття робіт №09-ЕХ від 27.10.2020р.).
Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку трьох процентів річних стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних в сумі 5005,95 грн., а решта вимог щодо стягнення трьох процентів річних в сумі 32,41 грн. є неправомірною та підлягає залишенню без задоволення.
Щодо вимог про стягнення інфляції судом враховано наступне:
Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до вищенаведеного, розрахунок інфляційних витрат розраховується починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому платіж мав бути здійснений.
Таким чином, враховуючи, що за умовами підписаного між сторонами договору відповідач мав сплатити вартість наданих послуг за актом №09-ЕХ здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.10.2020 до 02.11.2020 суд першої інстанції правомірно визнав нарахування позивачем інфляційних втрат за листопад 2020 року є невірним.
Крім того, при перерахунку інфляції за надані послуги згідно актів №08-ЕХ здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25.09.2020р., №09/1-ЕХ здачі-приймання робіт (надання послуг) від 19.11.2020р. судом встановлено, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, а тому відповідно до ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України вимоги в цій частині підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.
Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку інфляції стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляція в сумі 16337,50 грн., а решта вимог щодо стягнення інфляції в сумі 1212,27 грн. є неправомірною.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення пені в сумі 122,17 грн., трьох процентів річних в сумі 32,41 грн., інфляції в сумі 1212,27 грн. є неправомірним, позов підлягає частковому задоволенню в сумі 537192,38 грн., у тому числі основний борг в сумі 495827,00 грн., три проценти річних в сумі 5005,95 грн., інфляція в сумі 16337,50 грн. та пеня в сумі 20021,93 грн.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення його без змін, а апеляційної скарги в цій частині-без задоволення.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, колегія суддів також дійшла висновку про відсутність її задоволення та залишення цього рішення без змін, з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями частини 3 та 4 статті 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу за заявою іншої сторони;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч.1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч.2).
Так, при зверненні з позовом позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, в якому зазначив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідно до укладеного з Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Юристократ» договору про надання правничої(правової) допомоги від 15.01.2021 № 15/01-21.
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно зі статтею 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші ніж судовий збір судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на наведені норми, враховуючи, що за результатами розгляду даної справи позов задоволено, у відповідності до зазначених норм, витрати позивача, пов'язані з роглядом даної справи в суді першої інстанції, зокрема на професійну правничу допомоги в розмірі, який є підтвердженим , покладаються на відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що 20.07.2021р. тобто у встановлений ч. 8 статті 129 Господарського процесуального кодесу України строк на електронну пошту суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі №905/427/21 про стягнення судових витрат в сумі 8000 грн. з доданням до неї доказів їх понесення:копії договору про надання правничої(правової) допомоги від 15.01.2021 № 15/01-21 та копії акту приймання-передачі наданих послуг за вказаним Договором від 16.07.2021 № 1, копії виписки банку від 30.04.2021, копії платіжного доручення від 30.04.2021.
Оскільки докази понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу , пов'язану з розглядом справи в суді першої інстанції у встановлений ч. 8 статті 126 ГПК України п'ятиденний строк подано після ухвалення рішення разом із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначене питання вирішувалось судом при прийнятті додаткового рішення.
Як зазначено вище, апеляційна скарга в частині оскарження додаткового рішення обгрунтована лише наявністю підстав для скасування основного рішення, прийняття нового рішення про відмову в позові, та, як наслідок, відсутністю підстав для покладення на відповідача додатковим рішенням витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заявляв про не співмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу, а тому це питання не розглядається судом.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Статтею 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача при розгляді даної справи здійснювалось Адвокатським об'єднанням “Юридична компанія “Юристократ” за договором про надання правничої(правової) допомоги від 15.01.2021 № 15/01-21,згідно з предметом якого позивач - клієнт в порядку та на умовах, визначених договором доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта у господарському суді Донецької області у справі за позовом ТОВ “Сивей Форвардінг” до ТОВ “Електросталь-Курахове” про стягнення заборгованості за договором на транспортно-експедиторське обслуговування.
За змістом п.1.2 Договору на підтвердження факту надання Адвокатським об'єднанням клієнту правової допомоги відповідно до умов договору сторонами складається акт виконаних робіт, що є достатнім доказом виконання Адвокатським об'єднанням взятих на себе зобов'язань. У разі немотивованої відмови клієнта від підписання акту виконаних робіт належним доказом виконання Адвокатським об'єднанням зобов'язань є також довідки адвокатів, копії процесуальних документів та інші докази.
Пунктом 1.3 передбачено, що надання правової допомоги здійснюється Адвокатським об'єднанням через адвокатів-членів Адвокатського об'єднання, а також інших залучених Адвокатським об'єднанням на договірних засадах адвокатів, юристів, інших третіх осіб, чиї послуги необхідні для виконання зобов'язань Адвокатського об'єднання за цим договором (надалі іменуються як “Адвокат”). Клієнт надає Адвокатському об'єднанню повне і беззаперечне право визначати конкретних виконавців робіт і послуг за договором на власний розсуд Адвокатського об'єднання.
За приписами розділу 2 договору Адвокатське об'єднання здійснює представництво інтересів клієнта у господарському суді Донецької області, у суді апеляційної інстанції з усіма правами наданими відповідачу, позивачу Господарським процесуальним кодексом України.
Адвокатське об'єднання має право на повну оплату з боку клієнта всіх витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги за цим договором, в тому числі, канцелярські витрати, транспортні витрати та інше.
Відповідно до п.4.1 за послуги, що надаються Адвокатським об'єднанням за цим договором, клієнт оплачує Адвокатському об'єднанню гонорар, розмір якого сторони погоджують у Додатку № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною.
Вищевказаним Додатком №1 узгоджено суму гонорару у розмірі 50000,00 грн.
Додатковою угодою №1 від 18.05.2021р. сторонами внесено зміни до Додатку №1 до договору, а саме: “сторони попередньо узгодили розмір гонорару у сумі 8000,00 грн.”.
Винагорода оплачується Клієнтом у безготівковому порядку (п.4.2 договору).
Згідно п.6.1 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2022 року (п.6.2 договору).
Пунктами 6.4-6.5 Договору передбачено, що якщо інше прямо не передбачено договором або чинним в Україні законодавством, зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Зміни у договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, договорі або у чинному в Україні законодавстві.
Позивачем до заяви про винесення додаткового рішення надано акт прийому-передачі виконаних робіт (послуг) від 16.07.2021р. до договору про надання правничої (правової) допомоги №15-01/21 від 15.01.2021р., яким сторони погодили, що клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню 8000,00 грн. за надання правової допомоги клієнту, а саме: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції; правовий аналіз наданих клієнтом документів у справі; пошук та аналіз судової практики; складання позовної заяви, підготовка додатків до позовної заяви, копій для відповідача; правовий аналіз відзиву на позовну заяву; складання відповіді на відзив, підготовка додатків, оформлення засвідчу вального напису; участь у судовому засідання 21.04.2021р. в режимі відеоконференції.
Реальність надання зазначених в наведеному Акті послуг щодо складання позовної заяви з додатками, складання відповіді на відзив, участь у судовому засідання 21.04.2021р. в режимі відеоконференції підтверджується матеріалами справи, що з урахуванням фіксованої ставки є достатнім підтвердженням надання послуг на заявлену суму -8000 грн.
З наведеного вбачається, що розмір витрат позивача на правничу допомогу у відповідності до вимог ч. 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено у відповідності до умов договору про надання правової допомоги, яким встановлено фіксовану ставку винагороди адвоката , на підставі складенного у відповідності до умов цього Договору Акту приймання -передачі наданих послуг як доказу щодо обсягу наданих послуг, у зв'язку з чим суд першої інстанцїї дійшов правильного висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення по справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове” на користь позивача судових витрат на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга-без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу ТОВ "Електросталь-Курахове" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 15.07.2021 р. та додаткове рішення господарського суду Донецької області від 29.07.2021 у справі № 905/427/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 27.01.22
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль