Справа №597/1776/21
Провадження №2-а/597/5/2022
"25" січня 2022 р. Заліщицький районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого судді Дудяка С.В.
за участі:
секретаря судового засідання Богдана В.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Голодена О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Заліщики, в порядку визначеному главою одинадцятою параграфом другим Кодексу адміністративного судочинства України, з повідомленням (викликом сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач в позовній заяві та у судовому засіданні разом із своїм представником просять скасувати постанову серії БАБ №128141 від 12.12.2021 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.ст.122 ч.1, 122 ч.2 КУпАП і справу про адміністративне правопорушення відносно нього закрити, покликаючись на те, що позивач не згідний з постановою про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122 ч.1, 122 ч.2 КУпАП та накладеним на підставі ст.36 ч.2 КУпАП стягненням у виді 510 гривень штрафу в дохід держави, оскільки 12.12.2021 року близько 14 години 37 хвилин він керував на 344 км автодороги М19 сполученням Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече автомобілем марки “Мітсубусі”, модель “Паджеро Спорт”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з дотриманням всіх вимог ПДР України. Саме у цей час він був зупинений працівниками поліції, які наздогнали на службовому автомобілі керований ним позашляховик, шляхом увімкнення проблискових маячків. Зупинившись на вимогу поліції йому, як він вказує, було пред'явлено звинувачення в порушенні ПДР України, зокрема в тому, що він здійснив обгін перетнувши при цьому вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки. Позивач, як він зазначає, заперечив пред'явлене звинувачення і зажадав від поліцейського доказів порушення ПДР, на що рядовий поліції повідомив, що доказів здійснення обгону у забороненому дорожньою розміткою місці немає, однак він це бачив, тому і наздогнали позивача. Також повідомив, що зобов'язаний скласти постанову про адміністративне правопорушення, якщо не за обгін, то за неувімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці на вимогу поліції.
Позивач вважає, що патрульним поліцейським - рядовим поліції Горошком В.В. факт порушення ПДР України не доведено, доказів, що мають значення для правильного вирішення справи - не зібрано.
Що стосується інкримінованого йому відповідачем порушення п.9.9 «б» ПДР України, позивач вказує, що зупинивши його під надуманим приводом, порушивши вимоги ст.35 Закону України «Про національну поліцію», що містить вичерпний перелік підстав, що дають право поліцейським зупиняти транспортні засоби, представник відповідача спровокував його на порушення п.9.9 «б» ПДР України, таким чином помстившись за невизнання надуманої ним вини у порушенні Правил дорожнього руху.
Тому за наявності вищевказаних недоліків, позивач вважає оскаржувану постанову незаконною, просить даний позов задовольнити в повному обсязі, скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Також позивач та його представник просять відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати по справі в розмірі 2643 гривні, які складаються із сплаченого судового збору в розмірі 454 гривні та понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2189 гривень.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просять його задовольнити.
Ухвалою суду 23.12.2021 року про відкриття провадження у справі відповідачу надано строк для подання відзиву на даний позов та роз'яснено наслідки його неподання без поважних причин.
Представник відповідача - Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 18.01.2022 року подав письмовий відзив на позовну заяву, яким позову не визнав та просить відмовити в його задоволенні.
Представник відповідача мотивує свою позицію тим, що позивач не надав суду жодних доказів, що служили б підставою для скасування оскаржуваної постанови, в той час, як інспектором поліції при її складанні дотримано вимог закону в повній мірі.
Також представник відповідача вважає заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу явно неспівмірним зі складністю справи та сумою штрафу, застосованого до позивача, з урахуванням того, що дана справа віднесена до категорії малозначних.
У судове засідання відповідач свого представника не направив.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав:
Судом встановлено, що 12.12.2021 року поліцейська УПП в Тернопільській області Горошко Владислава Вікторівна винесла постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ №128141, якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст.122 ч.1, 122 ч.2 КУпАП і накладено на нього із застосуванням ст.36 ч.2 КУпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 510 гривень за те, що позивач 12.12.2021 року о 14 годині 37 хвилин керуючи на 344 км. автодороги М-19 автомобілем марки “Мітсубусі”, модель “Паджеро Спорт”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не виконав вимоги дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія), а саме: перетнув її при обгоні та після зупинки працівниками поліції не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.8.5.1 та 9.9 “б” ПДР України.
Таким чином, між сторонами виник публічно-правовий спір з приводу оскарження вищезазначеної постанови про накладення адміністративного стягнення. Оскільки спір між сторонами має ознаки публічного, то вирішення такого спору проводиться за правилами КАС України.
Відповідно до вимог ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.23 ч.1 п.8 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені частинами першою та другою статті 122.
Відповідно до ст.9 ч.1 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП.
Зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити відхилення інших доказів.
Приписи ст.251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно вимог ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ч.1, 2 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, з цієї правової норми вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Згідно ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність накладення його представником адміністративного стягнення, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами фактів порушення позивачем вимог ПДР України, про що представником відповідача зазначено в оскаржуваній постанові.
В той же час, хоча у графі 7 оскаржуваної постанови “до постанови додаються” і міститься запис про те, що до постанови додано “відео з нагрудної камери”, однак відсутні відомості про технічний прилад, за допомогою якого він здійснювався, та відсутні дані про носій на який записано вказаний відеозапис.
Вимога про обов'язковість зазначення відомостей про технічний засіб, яким був здійснений відеозапис вбачається із постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.05.2018 року по справі №337/3389/16-а, адміністративне провадження №К/9901/29775/18.
За вказаних вище умов вбачається неможливість прийняття даного доказу судом, як такого, що підтверджує правомірність накладеного на позивача адміністративного стягнення оскаржуваною постановою.
Згідно з ст.2 ч.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не було надано та досліджено доказів на підтвердження винуватості позивача, вина його не доведена будь-якими доказами, притягнення його до адміністративної відповідальності є необґрунтованим. У зв'язку із викладеним, інспекторкою поліції безпідставно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ст.122 ч.1 КУпАП, а висновки посадової особи уповноваженої державою на виконання функцій щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, вказані у оскаржуваній постанові, не ґрунтуються на законі та дійсних обставинах.
Згідно п.9.9 «б» ПДР України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу працівника поліції або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Аналіз наведеної норми встановлює, в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а у іншому випадку встановлений обов'язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за не виконання останніх вимог прямо передбачена відповідальність, встановлена ст.122 ч.2 КУпАП.
Диспозицією ст.122 ч.2 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Даною нормою права не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому, зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку.
Враховуючи викладене, порушення вимог п.9.9 п.п.«б» ПДР України після зупинки на вимогу поліцейського - не ввімкнена аварійна світлова сигналізація, не може бути кваліфіковане за ст.122 ч.2 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.
Приписами ст.125 КУпАП передбачено відповідальність за інші порушення ПДР, крім передбачених ст.ст.121-128, ч.1 і 2 ст.129, ст.ст.139 і 140 КУпАП.
Беручи до уваги вищевикладене, вважаю, що представником відповідача було неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення за ст.122 ч.2 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення до відповідальності.
Порушення вимог п.9.9 пп.«б» ПДР України не може бути кваліфіковане за ст.122 ч.2 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.
На вищевказаному наголошує Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 28.12.2020 року, справа №524/5588/20.
Згідно ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з цим постанова в справі про адміністративне правопорушення серії БАБ №128141 від 12.12.2021 року відносно позивача підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Вирішуючи питання розподілу між сторонами судових витрат по справі, суд враховує наступне:
Позивач та його представник просять відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати по справі в розмірі 2643 гривні, які складаються із сплаченого судового збору в розмірі 454 гривні та понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2189 гривень.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врегульовано, що договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ст.57 ч.1 КАС України).
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ст.2 ч.2 п.10 КАС України).
Згідно зі ст.132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: -розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; -розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ст.139 ч.7 КАС України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ст.134 ч.4 КАС України).
Відповідно до ст.134 ч.5 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: -складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); -часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); -обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; -ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ст.139 чч.1-8 КАС України. Разом із тим, у частині 9 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Згідно ст.139 ч.9 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: -чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; -чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; -поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; -дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ст.139 ч.9 КАС України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відтак, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Судом встановлено та вбачається з Договору про надання правової допомоги від 21.12.2021 року, укладеним між позивачем та адвокатом Голоденом Олександром Михайловичем зазначено, наступне:
2.1.1 Адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта.
2.1.2 Адвокат зобов'язується представляти права і законні інтереси Клієнта в органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної юрисдикції та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення.
2.1.3 Адвокат зобов'язується надавати правову допомогу Клієнту у кримінальних справах, які могли би бути пов'язані з Клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок)».
Разом з тим, не конкретизовано, в якій саме справі здійснює Адвокат представництво, відсутня форма судочинства, в якій Адвокат здійснює представництво, не зазначено серії, номера та дати винесення спірної постанови, з приводу оскарження якої здійснюється представництво інтересів клієнта, яке має наслідком витрати на правничу допомогу.
Договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази повинні бути пов'язані з розглядом конкретної судової справи (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 07.09.2020 року у справі №910/4201/19).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що доводи відзиву на позовну заяву Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є суттєвими в частині розподілу судових витрат, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України слід стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 454 гривні сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та 500 гривень витрат на професійну правничу допомогу, а всього 954 гривні.
Керуючись ст.ст.254, 258, 287, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст.77, 139, 143, 159, 241-246, 250, 255, 268-272, 286, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задовольнити повністю.
Постанову серії БАБ №128141 від 12.12.2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.ст.122 ч.1, 122 ч.2 КУпАП скасувати і справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (м.Тернопіль вул.Котляревського 24, код ЄДРПОУ 37977599) на користь позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 судові витрати по справі у розмірі 954 (дев'ятсот п'ятдесять чотири) гривні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 25.01.2022 року.
Суддя Степан ДУДЯК