Справа № 444/1742/21
Провадження № 2/444/92/2022
17 січня 2022 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючий суддя Оприск З. Л.
секретар судового засідання Усманова З.З.
за участі позивача ОСОБА_1
представника відповідачів ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Львівської міської ради, третя особа приватний нотаріус Головкіна Яна Вікторівна, про визнання недійсним рішення виконкому, договору дарування житлового будинку та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним рішення виконкому, договору дарування житлового будинку та відшкодування моральної шкоди.
01.07.2021 року справу за даною позовною заявою прийнято до розгляду та відкрито у ній провадження.
18.08.2021 року було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
19.10.2021 року судом було вжито заходів забезпечення позову.
Свої позовні вимоги позивач у позовній заяві мотивує тим, що починаючи з серпня 2000 р. до кінця 2020 р. позивач перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, починаючи з 1999 року позивач працював за фаховою освітою в галузі права. Вказав, що станом на 2006 рік у власності ОСОБА_4 перебувала земельна ділянка, розташована на території Дублянської міської ради у АДРЕСА_1 , призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарської будівлі, передана останньому рішенням виконкому Дублянської міської ради №108 від 28.09.1995р. Станом на 2006 рік на суміжній земельній ділянці був розміщений об'єкт незавершеного будівництва - фундамент житлового будинку та зведена коробка, готовністю 11%, яка належала ДП «Центр державного земельного кадастру». Вказав, що орієнтовно у 2006 році ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу, який складав суму коштів, еквівалентну 30 тис. доларів США, ДП «ЦДЗК» було передано згадану земельну ділянку, площею 0,08га та розташованій на ній об'єкт незавершеного будівництва житлового будинку. Зазначив, що приблизно в цей же самий час з метою покращення житлових умов, враховуючи покращення майнового стану в результаті здійснення підприємницької діяльності, позивачем за особисті кошти, враховуючи попередні усні домовленості із ОСОБА_4 було здійснено реконструкцію зазначеного об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку шляхом його добудови, організації прибудинкової території та будівництва таких господарських споруд, як баня із альтанкою, більярдним залом та кімнатою відпочинку, дитячого майданчика та інших споруд. Крім того, в якості компенсації понесених витрат, позивачем було сплачено ОСОБА_3 суму грошових коштів, еквівалентну 40 000 дол. США. Вказав, що в подальшому позивачем виключно за рахунок власних коштів, було здійснено газифікацію даного будинку та розділено на дві окремі частини з метою оптимізації податкового навантаження та комунальних витрат на утримання будинку, площа якого складає 500 кв.м. В подальшому позивачем зазначений будинок було введено в експлуатацію із виготовленням технічної документації та виготовленням відповідних правовстановлюючих документів. Зазначив, що протягом наступного тривалого часу проживання у згаданому будинку, до самого переїзду у місто Київ на постійне місце проживання, позивач утримував зазначене майно, включаючи, але не обмежуючись, утриманням, охороною та подальшою розбудовою прилеглої території виключно за особисті кошти, здійснював поточний ремонт та перепланування зазначеного нерухомого майна, включаючи комплекс робіт по в становленню інженерних мереж та комунікацій, внутрішньому та зовнішньому оздобленню. Вказав, що влітку 2017 року позивач разом із своєю сім'єю з огляду на необхідність подальшого розвитку професійної діяльності здійснив переїзд до м. Києва на постійне місце проживання, в якому ним за особисті кошти було придбано житловий будинок для своєї сім'ї, трикімнатну квартиру поруч для дітей з огляду на їх вік та, враховуючи наполегливі прохання ОСОБА_4 , було надано дозвіл на тимчасове, до моменту продажу власної квартири у м. Львові, проживання ОСОБА_3 . Зазначив, що при цьому, враховуючи відсутність можливості продажу спірного житлового будинку у м. Дубляни та неабияке фінансове навантаження на позивача, пов'язане з необхідністю його віддаленого утримання та охорони, яке він здійснював виключно за рахунок власних коштів, позивачем було прийнято рішення щодо передачі даного будинку та господарських споруд у майновий найм третім особам. З цією метою ним самостійно було знайдено орендарів, проведено низку відповідних переговорів щодо вартості та порядку використання згаданого майна, підготовано та організовано підписання відповідних договорів. Вказав, що на початку 2018 року, перебуваючи під впливом тяжких обставин, якими стали спроби незаконного кримінального переслідування позивача, як захисника особи, якій було надано правову допомогу під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження та вжито у правовому полі ряд заходів з метою недопущення незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності, з боку окремих представників правоохоронних органів Львівської області. Зазначив, що ця небезпека мала реальний характер, оскільки полягала у грубому порушені гарантій адвокатської діяльності, ототожнені адвоката з клієнтом, втручанні у приватне життя адвоката, і, як наслідок, закінчилась спробою притягнути мене до кримінальної відповідальності, що підтверджується врученням повістки з метою оголошення повідомлення про підозру у вчиненні злочинів. Вказав, що з метою збереження майна та щомісячних грошових надходжень у вигляді орендної плати, позивачем з огляду на настирливі періодичні прохання ОСОБА_4 було укладено договір дарування вищезгаданого нерухомого майна ОСОБА_3 . Зазначив, що метою вчинення оспорюваного правочину було збереження стабільності доходів, які отримувалися від експлуатації орендованого приміщення, яке було створено виключно за рахунок особистих коштів позивача, даний договір було укладено на вкрай не вигідних для позивача та його сім'ї умовах, внаслідок чого істотно погіршився її майновий стан, підтвердженням формальності мети укладення даного договору було їх укладення без дотримання особливостей укладання договору дарування, коли його учасниками є подружжя. Вказав, що невдовзі після укладення договору дарування ОСОБА_4 звернулася до Обухівського районного суду Київської області із позовною заявою про розірвання шлюбу, всі подальші дії відповідачів свідчать про наявність умислу та свідоме зловживання довірою з метою заволодіння вищезгаданим майном та доходами від його експлуатації. Такі дії полягали у незаконному протиправному періодичному проникненні до житла позивача, незаконному, проти волі позивача вилученні з його робочого місця (робоче місце адвоката) оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке було предметом договору дарування, інших документів, які становлять адвокатську таємницю та категоричній відмові їх повернути, так само як і категорична відмова повернути грошові кошти в сумі 40 000 (сорок тисяч) доларів США, що були передані на відповідальне зберігання і мали бути повернуті на першу вимогу, спроби втрутитися у приватне життя, здійснити дискредитацію позивача в очах дітей шляхом провокування постійних конфліктів з метою розірвання шлюбних відносин та остаточного заволодіння майном. Вказав, що внаслідок дій відповідачів, спрямованих виключно на заволодіння майном, до створення якого відповідачі жодного відношення не мають, в будь-який спосіб, без дотримання жодних соціальних норм та принципів суспільства, з грубим нехтуванням морально-етичної сторони взаємовідносин, позивач втратив сім'ю, яку створював та оберігав протягом 27 років, втратив повагу та довіру своїх дітей, на відновлення якої підуть роки, втратив сон, спокій, рівновагу, не мав можливості реалізовувати себе в професійній площині та взагалі позбувся нормального способу життя, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у суму 50 000 грн. Зазначив, що момент виникнення у позивача права на позов виник одночасно із настанням зазначених у даному позові обставин, які полягали у спробі відповідачів незаконному заволодінні нерухомим майном, що належить позивачу, привласнені коштів, вчинені насильницьких дій щодо позивача та створені останньому перешкод у володінні ним. Вказав, що такі протиправні дії відповідачів розпочалися одразу після укладення позивачем останнього із договорів дарування нерухомого майна, а саме 17 листопада 2019 року та тривають по сьогоднішній день. Просив визнати недійсним рішення виконкому Дублянської міської ради №52 від 25.03.2010р. та скасувати Свідоцтво про право власності на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 від 12.05.2010р.; визнати недійсним договір дарування однієї другої частки у праві власності на житловий будинок, серія та номер 2042, виданий 07.05.2018 року, видавник: ОСОБА_5 ; визнати за ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок та господарські споруди, які розташовані за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта в РПВН 30400662, РНОКПП НОМЕР_2 ) в цілому; визнати за ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд загальною площею 0,16га, за адресою АДРЕСА_2 ; стягнути солідарно з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Франківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівський області 26.09.1996р., проживає АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_5 , паспорт НОМЕР_6 виданий Франківським РВ ЛМУ України у Львівський області 19.12.2000 р. АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає АДРЕСА_4 моральну шкоду у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Франківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівський області 26.09.1996р., проживає АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_5 , паспорт НОМЕР_6 виданий Франківським РВ ЛМУ України у Львівський області 19.12.2000 р. АДРЕСА_4 ) суму сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.
Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. Вказав, що станом на кінець 2000 року відповідач ОСОБА_3 володів земельною ділянкою загальною площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_5 . Зазначив, що з 2000 року по 2009 роки відповідачем ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_6 за рахунок сімейного бюджету здійснювалось будівництво будинку у місті Дубляни. 16.03.2010 року обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 . На цей момент будинок був повністю побудований, були підведені всі технічні комунікації (електрична енергія, газ, вода), було здійснено все необхідне внутрішнє упорядження будинку - встановлені вікна, двері, оштукатурені стіни, облаштована стяжка підлоги, встановлена «тепла підлога», що підтверджується квитанціями про оплату послуг підключення, актом приймання в експлуатацію та пуску газу, договором на охорону майна. Вказав, що за бажанням відповідача ОСОБА_3 за погодженням з відповідачем ОСОБА_4 перший поверх будинку відводився у розпорядження ОСОБА_3 з дружиною, а другий поверх і мансарда - у розпорядження ОСОБА_4 та її сім'ї. Зазначив, що приблизно в 2010 році обидві сім'ї одночасно заїхали в свої помешкання та проживали поруч до моменту переїзду в смт. Козин Обухівського району Київської області в 2017 році. Вказав, що позивач наводить у своєму позові неправдиву інформацію, яка не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки він ніколи не мав жодного відношення до спорудження спірного будинку, йому не відомі обставини будівництва та оформлення права власності на такий будинок. Відповідачу ОСОБА_4 ніколи не належала земельна ділянка за вказаною адресою. Зазначив, що ні в 2006 році, ні в будь-який інший час ДП «ЦДЗК» не могло нікому передавати за будь-які кошти не належну йому земельну ділянку. Вказав, що позивач жодним чином не приймав і навіть не міг приймати участі, а тим більше, «враховуючи покращення майнового стану в результаті здійснення підприємницької діяльності ... за особисті кошти», в будівництві спірного будинку, оскільки не мав необхідних для цього доходів, працюючи молодим спеціалістом в Львівській обласній раді, а згодом в податковій інспекції. Зазначив, що враховуючи погіршення стосунків між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 , маючи намір врегулювати матеріальні питання між собою та сім'єю доньки, ОСОБА_3 та його донька ОСОБА_4 за домовленістю та у спільних інтересах вирішили передати частину спірного будинку, яка колись за бажанням ОСОБА_3 була оформлена на ОСОБА_4 , від ОСОБА_4 ОСОБА_3 шляхом оформлення договору дарування. Яким чином ОСОБА_1 міг укласти договір дарування майна, яке йому не належало, позивач не пояснює. Зазначив, що постійні посилання ОСОБА_1 в усіх процесуальних документах в судових процесах, ініційованим ним, на тяжкі обставини, «якими стали спроби незаконного кримінального переслідування Позивача, як захисника особи, якій була надано правову допомогу під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження» не мають жодного відношення до відповідача ОСОБА_3 та належного йому майна. Вказав, що всі кримінальні провадження, відкриті за заявами ОСОБА_1 відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зокрема щодо заволодіння майном позивача та проникнення до його робочого кабінету, були закриті влітку 2020 року в зв'язку з відсутністю складу та/або події кримінального правопорушення. Зазначив, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу для визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна посилається на положення статті 233 ЦК України, які передбачають вчинення правочину під впливом помилки, обману, зловмисної домовленості або внаслідок впливу тяжкої обставини, однак його вимоги фактично зводяться до визнання правочину недійсним як такого, що направлений на уникнення наслідків, пов'язаних з конфіскацією майна. При цьому, позивач фактично не є стороною договору дарування від 07.05.2018 року, оскільки лише надавав відповідачу ОСОБА_4 , як дружині, згоду на дарування нерухомого майна, яке перебувало у їх спільній сумісній власності, а з вимогами визнання заяви про згоду на укладення правочину недійсними ОСОБА_1 до суду не звертався. Вказав, що позивачем достовірно не доведено факт завдання моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів, не надано доказів наявності моральної шкоди. Зазначив, що позивачу було достеменно відомо про винесення виконавчим комітетом Дублянської міської ради Львівської області рішення № 52 від 25.03.2010 року про оформлення права власності на спірний будинок та про укладення відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 договору дарування від 07.05.2018 року, а тому позивач безпідставно пропустив строк позовної давності.
Відповідач ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову повністю та повідомила обставини, викладені у відзиві ОСОБА_3 . Окрім цього вказала, що 06.08.2000 року між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 був укладений шлюб. Заочним рішення Обухівського районного суду Київської області від 09.07.2020 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Вказала, що на момент одруження ні вона, ні її колишній чоловік власного житла не мали, а тому з самого початку сімейного життя вони винаймали квартири - спочатку в районі Сихова м. Львова, а потім по АДРЕСА_6 в будинку, в якому проживали її батьки. Зазначила, що на початку дев'яностих років її батько, відповідач ОСОБА_3 , за рішенням місцевої ради отримав земельну ділянку в АДРЕСА_5 , а згодом придбав сусідню земельну ділянку з метою будівництва житлового будинку, який був давно запланований її батьками, оскільки в її дитинстві вони всі разом проживали в м. Дубляни. Вказала, що їй було відомо, що батьки займалися оформленням проекту будинку, домовлялись з будівельними бригадами та потроху будували будинок в Дублянах , вони з колишнім чоловіком до цього будівництва не мали жодного відношення, оскільки не могли допомогти батькам ні фінансово, ні професійно. Зазначила, що в березні 2010 року було оформлено право власності на будинок в м. Дубляни, побудований її батьком, і на неї було зареєстровано 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де вони всі разом і проживали до 2017 року. Зазначила, що обидві земельні ділянки завжди належали її батькові, за його доброю волею половина побудованого будинку була оформлена на неї, вона ніколи не мала ніяких відносин з ДП «Центр державного земельного кадастру», не надавала зазначеному підприємству грошових коштів у борг, хоча б з огляду на те, що не мала таких коштів. Вказала, що в 2018 році стосунки між нею та позивачем почали значно погіршуватись, а тому, розуміючи, що будинок в Дублянах фактично належить батькові, за взаємною згодою вони вирішили повернути 1/2 частину спірного будинку відповідача ОСОБА_3 та 07.05.2018 року уклали договір дарування частки у праві власності на житловий будинок. Зазначила, що ОСОБА_1 , достовірно знаючи про відсутність будь-якого правопорушення у її діях та діях її матері, ОСОБА_6 , маючи злочинний намір, направлений на завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину, будучи належним чином попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, розуміючи неправдивий характер свого повідомлення, подавав до правоохоронного органу письмові заяви завідомо неправдивого змісту про нібито вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_6 злочинів. Вказала, що на даний час Обухівським ВП ГУНП у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020110230001234 від 12.08.2020 року за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України - завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому, дізнавачу або органу досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзивах на позов.
Представник відповідача Львівської міської ради у судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час та місце його проведення, про причини неявки не повідомив, однак подав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Третя особа приватний нотаріус Головкіна Яна Вікторівна в судове засіданні не прибула, хоча була повідомлялася про час та місце його проведення, про причини неявки не повідомила.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що їй відомо, що в Дублянах проживав позивач зі сім'єю та ОСОБА_9 . Вона допомагала здати в оренду будинок. Якщо вона не помиляється, станом на 2006 рік це була коробка, а позивач добудовував будинок та проводив облаштування території. У 2018 році ОСОБА_1 звернувся до неї про здачу будинку в оренду. ОСОБА_9 та ОСОБА_4 повністю підтримували здачу в оренду цього будинку. Їй вдалося знайти орендаря. Вона не була учасником договору оренди. Договір був наданий орендарем, а підписувався ОСОБА_9 . Вона бачила фотографію будинку за 2006 рік. Власниками будинку були ОСОБА_9 і ОСОБА_4 . Розмір оренди складав 1500 чи 1700 доларів США. В її присутності ОСОБА_9 і ОСОБА_1 домовилися про розподіл коштів 50 на 50, проте в договорі не було такого розподілу. Всі переговори проводив ОСОБА_1 , а ОСОБА_9 лише приїхав на підписання договору. З боку орендодавця з нею розрахувався ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 він знає з 2000 року, в них багато спільних друзів, вони проживали по сусідству. Він точно не може стверджувати, але знає, що всім фінансовим забезпеченням займався ОСОБА_1 , бо він багато заробляв і міг будувати будинок. В районі Олімпії, де розташований будинок, не було газу. Він знає, що виключно за свої кошти ОСОБА_1 провів газову трубу, в яку підключився весь район. У 2005 році він придбав земельну ділянку і через рік збудував будинок, куди заїхав. В будинку ОСОБА_1 ще проживали діти, дружина та собака. Чи ще хтось крім них проживав, він не пам'ятає. Старших осіб він не бачив. В своєму будинку він проживав постійно. До будинку ОСОБА_1 заходив приблизно 1-2 рази на тиждень. Ще він бачив гостей, батьків, товаришів. Чи в цьому будинку жили батьки, він не бачив. Станом на 2006 рік будинок ОСОБА_1 був старою коробкою, побудованою за союзу.
Судом неодноразово здійснювалися виклики решти свідків ( ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ), однак такі в судові засідання не прибували, в матеріалах справи відсутні підтвердження про належне повідомлення свідків про час та місце проведення судових засідань, що унеможливило піддати вказаних свідків приводу через відповідні органи Національної поліції України.
У судовому засіданні 17.01.2022 року позивач заявив, що вважає можливим продовження розгляду справи без допиту свідків, що не прибули в судове засідання.
У судовому засіданні було досліджено усі наявні в матеріалах справи докази.
З копії рішення № 470 виконавчого комітету Дублянської міської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області від 15.11.1993 року вбачається, що відповідачу ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка площею 800,0 кв.м в АДРЕСА_5 , для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель згідно затвердженого проекту.
З копії Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-Д-320 вбачається, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1, належить ОСОБА_3 .
З копії свідоцтва про одруження НОМЕР_7 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб 06.08.2000 року, у зв'язку із чим остання змінила прізвище на ОСОБА_4 .
З копії рішення виконкому Дублянської міської ради від 25.03.2010 року № 52 вбачається, що вирішено доручити Львівському ОДК БТІ та ЕО оформити право власності та видати свідоцтво про право спільної сумісної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , провести державну реєстрацію права власності відповідно до цього рішення.
З копії свідоцтва про право власності від 12.05.2010 року серії НОМЕР_8 , виданого Дублянською міською радою на підставі рішення виконкому від 25.03.2010 року № 52, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.05.2010 року вбачається, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.05.2018 року № 123092590 вбачається, що ОСОБА_4 належала 1/2 частка у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_5 .
З копії договору дарування Ѕ частки у праві власності на житловий будинок від 07.05.2018 року вбачається, що 07.05.2018 року за згодою позивача ОСОБА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 1/2 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_5 .
З копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 07.05.2018 року вбачається, що він дає свою згоду ОСОБА_4 на дарування, серед іншого, Ѕ частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_3 .
З копії витягу з ЄРДР № 12020110230000739 вбачається, що до реєстру внесено заяву про вчинення кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.190 КК України, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 07.05.2020 до Обухівського ВП ГУНП в Київській області надійшла заява від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що ОСОБА_4 за попередньою змовою та разом з ОСОБА_6 , шахрайським шляхом заволоділа належним ОСОБА_1 майном, а саме земельною ділянкою, житловими будинками та квартирами, що знаходяться в Київській та Львівській областях. Наслідок розслідування кримінального правопорушення: закрито ч.1 ст.284 КПК України п.2.
З копії витягу з ЄРДР № 12020110230000904 вбачається, що до реєстру внесено заяву про вчинення кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.359 КК України, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: до Обухівського ВП ГУНП в Київській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що невстановлені слідством особи у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, проникли до місця проживання ОСОБА_1 та встановили закладний пристрій (пристрій для прослуховування) в приміщенні кабінету (робоче місце адвоката), що знаходиться в будинку АДРЕСА_4 , який 20.05.2020 було віднайдено та виявлено відповідними спеціалістами, про що складено акт. Наслідок розслідування кримінального правопорушення: закрито ч.1 ст.284 КПК України п.2.
З копії витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12020110230001234 вбачається, що до реєстру внесено заяву про вчинення кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією за ч.1 ст.383 КК України щодо ОСОБА_1 .
З копії рішення Обухівського районного суду Київської області від 09.07.2020 року (справа № 372/2071/20) вбачається, що судом вирішено в задоволенні заяви ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису відмовити.
З копії рішення Київського апеляційного суду від 05.11.2020 року (справа № 372/2071/20) вбачається, що суд постановив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 09.07.2020 року - без змін.
З копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 208349729 від 06.05.2020 року, вбачається, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_5 , підстави для державної реєстрації права власності: договір дарування Ѕ частки у праві власності на житловий будинок № 2042 , виданий 07.05.2018 року; свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 52 від 12.05.2010 року, видане Дублянською міською радою.
З копії висновку за результатами психологічного обстеження на звернення ОСОБА_1 від 28.10.2021 року вбачається, що у ОСОБА_1 є індивідуально-психологічні особливості, які суттєво вплинути на інтенсивність та глибину суб'єктивного переживання ним дій з боку ОСОБА_4 та її матері на свою адресу. Такими індивідуально-психологічними особливостями ОСОБА_1 є залученість емоцій в оцінювання ефективності діяльності та спілкування, ранимість, чутливість до невдач, залежність від результатів діяльності та якості контактів з близькими, сприйнятливість до критики, складності у прогнозуванні поведінки та дій, коли ОСОБА_1 має справу з людьми, які поводяться несподіваним нетиповим чином. Внаслідок довготривалого перебування в стані дистресу, пов'язаного із діями та висловлюваннями ОСОБА_4 та її матері, у ОСОБА_1 порушилося переживання стану суб'єктивного благополуччя через утиснення сфери приватного життя (фрустрацію потреби приватності особистості) та пов'язаних із нею почуттів гідності та переживання довіри й поваги з боку інших.
Судом було досліджено також копію звіту представника Ради адвокатів Київської області щодо участі в процесуальних діях від 03.06.2020 року, звернення позивача до голови НАА України, Ради адвокатів України від 02.09.2019 року, технічного паспорту на житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , копію квитанції про платіж Жовківському УЕГГ ОСОБА_3 , договору № 6685 від 10.09.2010 року, будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 381 від 11.09.1995 р., копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 10.08.2021 року щодо ОСОБА_3 , копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 10.08.2021 року щодо ОСОБА_4 , відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про суми виплачених податків щодо ОСОБА_1 та лист ГУ ДПС у Львівській області від 27.09.2021 року № 11211/13-01/54/05, лист ГУ ДПС у Київській області від 28.09.2021 року № 23537/5/10-36-12-03 та додані до нього відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми та джерела виплачених доходів щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 01.01.1999 по 30.06.2021.
Дослідивши усі матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. ст. 81, 82 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Щодо позовної вимоги визнати недійсним рішення виконкому Дублянської міської ради № 52 від 25.03.2010р. та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 від 12.05.2010р. судом встановлено наступне.
Відповідачу ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка площею 800,0 кв.м в АДРЕСА_5 , для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель згідно затвердженого проекту, що підтверджується копією рішення № 470 виконавчого комітету Дублянської міської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області від 15.11.1993 року.
ОСОБА_3 належать земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-Д-320.
06.08.2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, у зв'язку із чим остання змінила прізвище на ОСОБА_20 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_7 .
25.03.2010 року рішенням виконкому Дублянської міської ради від 25.03.2010 року № 52 вирішено доручити Львівському ОДК БТІ та ЕО оформити право власності та видати свідоцтво про право спільної сумісної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , провести державну реєстрацію права власності відповідно до цього рішення, що підтверджується копією даного рішення.
Станом на 12.05.2010 року відповідно до свідоцтва про право власності від 12.05.2010 року серії НОМЕР_8 , виданого Дублянською міською радою на підставі рішення виконкому від 25.03.2010 року № 52, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.05.2010 року житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
В позовній заяві позивач не зазначає, що рішення виконкому Дублянської міської ради № 52 від 25.03.2010р. та свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок від 12.05.2010р. порушують його законні права чи охоронювані законом інтереси, яким чином існування вказаних рішення виконкому та свідоцтва порушують його права та інтереси, не вказує на будь-які підстави недійсності рішення та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на будинок.
Разом з тим, в додаткових поясненнях позивач, обгрунтовуючи наявність порушеного права та підстав звернення до суду з вимогою про визнання недійсним рішення виконкому, зазначає, що підставою виникнення у нього права на звернення в суд за захистом порушеного права став факт створення ним виключно за власні кошти спірного об'єкта нерухомого майна - житлового будинку на господарських споруд - та введення його в експлуатацію.
Зазначене вище твердження позивача не підтверджується достатніми належними та допустимими доказами, суперечить його ж власному твердженню, викладеному в позовній заяві про те, що станом на 2006 рік на суміжній земельній ділянці був розміщений об'єкт незавершеного будівництва - фундамент житлового будинку та зведена коробка, готовністю 11%, яка належала ДП «Центр державного земельного кадастру», та спростовується копією квитанції про платіж Жовківському УЕГГ ОСОБА_3 за послуги з приймання в експлуатацію розподільчого газопроводу від 15.02.2008 року, копією квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 10.04.2001 року на ім'я ОСОБА_3 , копією договору № 6685 від 10.09.2010 року на централізовану охорону майна, укладеного щодо спірного будинку ОСОБА_3 .
Окрім цього, в позовній заяві позивач вказує, що ним при виготовлені правовстановлюючих документів та оформлені права власності на зазначений будинок, а також з метою спрощення бюрократичних процедур, пов'язаних з необхідністю переоформлення права на земельні ділянки, титульними власниками було зазначено відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Аналізуючи наведене твердження можна дійти висновку, що позивач підтримував реєстрацію права власності на спірний будинок за дружиною та тестем та особисто здійснював певні дії для прийняття оскаржуваного ним рішення та видання свідоцтва про право власності на підставі такого рішення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження виконавчого комітету Дублянської міської ради на винесення рішення від 25.03.2010 року № 52 та видачу свідоцтва про право власності від 12.05.2010 року серії НОМЕР_8 передбачено ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 2.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (в редакціях, чинних на час винесення та видачі вказаних документів).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року по справі № 226/708/20.)
Позивачем не доведено та судом не встановлено підстав для визнання недійсним оскаржуваного рішення чи скасування оскаржуваного свідоцтва. Такі документи видані відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 2.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (в редакціях, чинних на час винесення та видачі вказаних документів), орган місцевого самоврядування при цьому діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинними та той час законами України.
За таких обставин, враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не доведено та судом не встановлено того, що існування вказаних рішення виконкому та свідоцтва будь-яким чином порушують законні права чи охоронювані законом інтереси позивача, в задоволенні позовної вимоги визнати недійсним рішення виконкому Дублянської міської ради №52 від 25.03.2010р. та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 від 12.05.2010р. - потрібно відмовити.
Щодо позовної вимоги визнати недійсним договір дарування однієї другої частки у праві власності на житловий будинок, серія та номер 2042, виданий 07.05.2018 року, видавник: ОСОБА_5 , судом встановлено наступне.
06.08.2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, у зв'язку із чим остання змінила прізвище на ОСОБА_20 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_7 .
Станом на 12.05.2010 року відповідно до свідоцтва про право власності від 12.05.2010 року серії НОМЕР_8 , виданого Дублянською міською радою на підставі рішення виконкому від 25.03.2010 року № 52, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.05.2010 року житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Станом на 07.05.2018 року ОСОБА_4 належала 1/2 частка у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_5 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.05.2018 року № 123092590.
07.05.2018 року за нотаріально засвідченою згодою позивача ОСОБА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 належну їй 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_5 , що підтверджується копією договору дарування Ѕ частки у праві власності на житловий будинок від 07.05.2018 року та копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 07.05.2018 року.
Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Позивач, обгрунтовуючи необхідність визнання недійсним оскаржуваного договору дарування Ѕ частки у праві власності на житловий будинок посилається на те, що такий був укладений ним під впливом тяжкої обставини та зазначає наступне. На початку 2018 року, перебуваючи під впливом тяжких обставин, якими стали спроби незаконного кримінального переслідування позивача, як захисника особи, якій було надано правову допомогу під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження, зважаючи на небезпеку ситуації, що склалася в цілому, враховуючи той факт, що на повному утриманні позивача перебували дружина, її батьки та двоє неповнолітніх дітей, з метою збереження майна та щомісячних грошових надходжень у вигляді орендної плати, позивачем, з огляду на настирливі періодичні прохання дружини, було укладено договір дарування вищезгаданого нерухомого майна ОСОБА_3 . Позивач наголосив, що даний договір було укладено на вкрай не вигідних для позивача та його сім'ї умовах, внаслідок чого істотно погіршився її майновий стан.
Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_4 вчиняла оспорюваний договір дарування під впливом тяжкої для неї обставини.
Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що описувані позивачем обставини щодо кримінального провадження стосовно нього виникли до укладання оспорюваного правочину і відповідно могли мати вплив на укладання такого. Повістки про виклик до прокуратури позивачу було вручено 30.08.2019 року, що вбачається із його звернення до НАА України та Ради адвокатів України, повістки про виклик до прокуратури на 04.09.2019 року, 05.09.2019 року, 06.09.2019 року датовані 29.08.2019 року, що вбачається із копій цих повісток, договір про надання позивачем правової допомоги ОСОБА_21 укладено 28.02.2019 року, що підтверджується копією такого договору. Натомість оспорюваний правочин було укладено 07.05.2018 року.
Суду також не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що в момент вчинення оспорюваного договору дарування стороною чи сторонами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) було не додержано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, чи того, що такий договір є нікчемним.
Разом з тим, дружина позивача - ОСОБА_4 - вчиняла такий правочин за нотаріально засвідченою згодою позивача ОСОБА_1 , що підтверджується копією самого договору дарування Ѕ частки у праві власності на житловий будинок від 07.05.2018 року (пункт 7 договору) та копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 07.05.2018 року.
За таких обставин, враховуючи, що судом не встановлено визначених законом підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, в задоволенні позовної вимоги визнати недійсним договір дарування однієї другої частки у праві власності на житловий будинок, серія та номер 2042, виданий 07.05.2018 року, видавник: ОСОБА_5 , - потрібно відмовити.
Щодо позовної вимоги визнати за ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд загальною площею 0,16 га, за адресою АДРЕСА_5 , судом встановлено наступне.
15.11.1993 року відповідачу ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка площею 800,0 кв.м в АДРЕСА_5 , для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель згідно затвердженого проекту, що підтверджується копією рішення № 470 виконавчого комітету Дублянської міської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області від 15.11.1993 року.
ОСОБА_3 належать земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-Д-320 від 08.07.1996 року. Відповідно до вказаного акту земельна ділянка № 2 (згідно позначок плану зовнішніх меж земельної ділянки) належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2000 року.
06.08.2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, у зв'язку із чим остання змінила прізвище на ОСОБА_20 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_7 .
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Позивач просить визнати за ним право власності на земельні ділянки, що належать його тестю - відповідачу ОСОБА_3 , не обгрунтовуючи своєї вимоги достатніми належними та допустимими доказами.
Судом під час розгляду справи також не встановлено правових підстав для позбавлення ОСОБА_3 його права власності на земельні ділянки та передання таких позивачу.
За таких обставин в задоволенні позовної вимоги визнати за ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд загальною площею 0,16 га, за адресою АДРЕСА_5 , - потрібно відмовити.
Щодо позовної вимоги визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок та господарські споруди, які розташовані за адресою АДРЕСА_2 , в цілому, судом встановлено наступне.
15.11.1993 року відповідачу ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка площею 800,0 кв.м в АДРЕСА_5 , для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель згідно затвердженого проекту, що підтверджується копією рішення № 470 виконавчого комітету Дублянської міської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області від 15.11.1993 року.
11.09.1995 року ОСОБА_3 було сплачено 3900000 карбованців за виготовлення будівельного паспорту, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 381 від 11.09.1995 року.
18.06.1996 року ОСОБА_3 районним архітектором було погоджено проект забудови земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією будівельного паспорту, виконаного в 1993 році.
ОСОБА_3 належать земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-Д-320 від 08.07.1996 року. Відповідно до вказаного акту земельна ділянка № 2 (згідно позначок плану зовнішніх меж земельної ділянка) належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2000 року.
06.08.2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, у зв'язку із чим остання змінила прізвище на ОСОБА_20 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_7 .
10.04.2001 року ОСОБА_3 сплачено 1000,00 грн. за електрифікацію кварталу, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 10.04.2001 року на ім'я ОСОБА_3 .
Рік забудови будинку за адресою АДРЕСА_8 , що підтверджується копією технічного паспорту на вказаний будинок.
15.02.2008 року ОСОБА_3 сплачено Жовківському УЕГГ 445,11 грн. за послуги з приймання в експлуатацію розподільчого газопроводу, послуги з приймання в експлуатацію газового обладнання, пуск газу в будинок, що підтверджується копією квитанції про платіж від 15.02.2008 року.
25.03.2010 року рішенням виконкому Дублянської міської ради від 25.03.2010 року № 52 вирішено доручити Львівському ОДК БТІ та ЕО оформити право власності та видати свідоцтво про право спільної сумісної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , провести державну реєстрацію права власності відповідно до цього рішення, що підтверджується копією даного рішення.
Станом на 12.05.2010 року відповідно до свідоцтва про право власності від 12.05.2010 року серії НОМЕР_8 , виданого Дублянською міською радою на підставі рішення виконкому від 25.03.2010 року № 52, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.05.2010 року житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
10.09.2010 року ОСОБА_3 було укладено договір № 6685 від 10.09.2010 року на централізовану охорону спірного будинку, що підтверджується копією даного договору.
Станом на 07.05.2018 року ОСОБА_4 належала 1/2 частка у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_5 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.05.2018 року № 123092590.
07.05.2018 року за нотаріально засвідченою згодою позивача ОСОБА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 належну їй 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_5 , що підтверджується копією договору дарування Ѕ частки у праві власності на житловий будинок від 07.05.2018 року та копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 07.05.2018 року.
Станом на 06.05.2020 року ОСОБА_3 є одноосібним власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_5 (підстави для державної реєстрації права власності: договір дарування Ѕ частки у праві власності на житловий будинок № 2042 , виданий 07.05.2018 року; свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 52 від 12.05.2010 року, видане Дублянською міською радою), що підтверджується копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 208349729 від 06.05.2020 року.
Позивач, обгрунтовуючи позовну вимогу визнати за ним право власності на житловий будинок та господарські споруди в цілому, вказує наступне. Орієнтовно у 2006 році з метою покращення житлових умов, враховуючи покращення майнового стану в результаті здійснення підприємницької діяльності, позивачем за особисті кошти, враховуючи попередні усні домовленості із відповідачем-2, було здійснено реконструкцію об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку шляхом його добудови, організації прибудинкової території та будівництва таких господарських споруд, як баня із альтанкою, більярдним залом та кімнатою відпочинку, дитячого майданчика та інших споруд. Крім того, в якості компенсації понесених витрат позивачем було сплачено ОСОБА_3 суму грошових коштів, еквівалентну 40 000 дол. США. В подальшому позивачем виключно за рахунок власних коштів було здійснено газифікацію даного будинку та розділено на дві окремі частини з метою оптимізації податкового навантаження та комунальних витрат на утримання будинку, площа якого складає 500 кв.м. В подальшому позивачем у встановленому законодавством порядку зазначений будинок було введено в експлуатацію із виготовленням технічної документації та виготовленням відповідних правовстановлюючих документів. При цьому, позивачем при виготовлені згаданих правовстановлюючих документів та оформлені права власності на зазначений будинок, а також з метою спрощення бюрократичних процедур, пов'язаних з необхідністю переоформлення права на земельні ділянки, титульними власниками було зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Протягом наступного тривалого часу проживання у згаданому будинку, до самого переїзду у місто Київ на постійне місце проживання позивач утримував зазначене майно, включаючи, але не обмежуючись, утриманням, охороною та подальшою розбудовою прилеглої території виключно за особисті кошти, здійснював поточний ремонт та перепланування зазначеного нерухомого майна, включаючи комплекс робіт по встановленню інженерних мереж та комунікацій, внутрішньому та зовнішньому оздобленню.
Судом було з'ясовано у позивача за які власні особисті кошти здійснювалося будівництво будинку. Позивач пояснив, що це були кошти набуті під час шлюбу після 2000 року, проте такі, що були особистою власність в порядку ст. 57 СК України, наприклад, кошти від приватизації, дарунки. Проте достатніми належними та допустимими доказами не підтверджено наявність у позивача коштів, набутих під час шлюбу після 2000 року, проте таких, що були особистою власність в порядку ст. 57 СК України.
Покази свідка ОСОБА_8 в частині: «Якщо вона не помиляється, станом на 2006 рік це була коробка, а позивач добудовував будинок та проводив облаштування території» та покази свідка ОСОБА_11 в частині: «Він точно не може стверджувати, але знає, що всім фінансовим забезпеченням займався ОСОБА_1 , бо він багато заробляв і міг будувати будинок» є припущеннями та не можуть достовірно доводити здійснення позивачем витрат на будівництво чи утримання будинку.
Відповідно до ч.1 ст.90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Таким чином, твердження позивача, що викладені вище, наведені ним у позовній заяві та підтримані в судовому засіданні не підтверджуються достатніми належними та допустимими доказами.
Натомість судом на підставі наданих доказів встановлено факт здійснення витрат по будівництву, утриманні спірного будинку відповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується копіями квитанції до прибуткового касового ордеру № 381 від 11.09.1995 року, квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 10.04.2001 року на ім'я ОСОБА_3 , квитанції про платіж ОСОБА_3 . Жовківському УЕГГ від 15.02.2008 року, договору № 6685 від 10.09.2010 року на централізовану охорону спірного будинку.
Разом з тим, відповідно до ч.1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом встановлено, що Ѕ частка у праві власності на спірний будинок була набута ОСОБА_4 під час шлюбу (рік забудови 2008, 25.03.2010 року винесено рішення виконкому Дублянської міської ради про оформлення права власності на спірний житловий будинок на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 12.05.2010 року видане свідоцтво про право власності на даний будинок, що підтверджується матеріалами справи).
Однак 07.05.2018 року ОСОБА_4 подарувала своєму батьку ОСОБА_3 зареєстровану за нею 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , на що позивач дав їй свою нотаріально засвідчену, що підтверджується копією договору дарування Ѕ частки у праві власності на житловий будинок від 07.05.2018 року та копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 07.05.2018 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, суд враховує, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Така правова позиція викладена у висновках Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.
Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).
Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.
Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Для отримання позивачем права власності саме на новозбудоване майно необхідна наявність ряду фактів, зокрема: документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна; документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; акту приймання-передачі об'єкта будівництва та новоствореного майна.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.
«Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.» Аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.
ОСОБА_3 є одноосібним власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_5 , підстав для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на житловий будинок та господарські споруди, які розташовані за адресою АДРЕСА_2 , в цілому судом не встановлено.
Позивачем не підтверджено достатніми належними та допустимими доказами наявності як права власності на майно, яке оспорюється, так і порушення цього права на спірне майно. Судом не встановлено підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування.
За таких обставин, в задоволенні позовної вимоги визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок та господарські споруди, які розташовані за адресою АДРЕСА_2 , в цілому, - потрібно відмовити.
Щодо позовної вимоги стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в 50000,00 грн., виходячи з того, що моральну шкоду було завдано неправомірними цинічними корисливими діями ОСОБА_3 та полягала вона у приниженні честі, гідності, престижу та репутації позивача, в першу чергу в очах його дітей, яка завойовувалося протягом цілого життя, моральних переживаннях у зв'язку з такими діями ОСОБА_3 , у порушенні права власності, а також у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження нормального спілкування та виховування дітей внаслідок такої асоціальної поведінки ОСОБА_3 , порушенні стосунків з оточуючими людьми. Позивач вказує, що внаслідок дій відповідачів, спрямованих виключно на заволодіння майном, до створення якого відповідачі жодного відношення не мають, в будь-який спосіб, без дотримання жодних соціальних норм та принципів суспільства, з грубим нехтуванням морально-етичної сторони взаємовідносин, позивач втратив сім'ю, яку створював та оберігав протягом 27 років, втратив повагу та довіру своїх дітей, на відновлення якої підуть роки, втратив сон, спокій, рівновагу, не мав можливості реалізовувати себе в професійній площині та взагалі позбувся нормального способу життя.
Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що позивачеві діями чи бездіяльністю відповідача ОСОБА_3 були заподіяні моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру (зокрема, доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини ОСОБА_3 в її заподіянні).
З наданого позивачем висновку психолога за результатами психологічного обстеження на звернення ОСОБА_1 від 28.10.2021 року вбачається, що внаслідок довготривалого перебування в стані дистресу, пов'язаного із діями та висловлюваннями ОСОБА_4 та її матері, у ОСОБА_1 порушилося переживання стану суб'єктивного благополуччя через утиснення сфери приватного життя (фрустрацію потреби приватності особистості) та пов'язаних із нею почуттів гідності та переживання довіри й поваги з боку інших.
Суд відхиляє як доказ заподіяння моральної шкоди відповідачем ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_1 висновок психолога за результатами психологічного обстеження на звернення ОСОБА_1 від 28.10.2021 року з наступних мотивів.
Відповідно до вказаного висновку (частина «Вступ») обставини подій, які мали місце у житті позивача протягом останніх років, були встановлені лише зі слів самого позивача, даних про те, що психолог ОСОБА_22 є судовим експертом, висновок не містить. Також у висновку не зазначено, що психолог попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Зазначені обставини надання висновку психолога не дають суду можливості на його підставі дійти однозначного, безсумнівного і достовірного висновку щодо того, що відповідачем ОСОБА_4 було заподіяно позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Інших доказів того, що позивачеві діями чи бездіяльністю відповідача ОСОБА_4 були заподіяні моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру, суду не надано.
Таким чином достатніх належних та допустимих доказів наявності моральної шкоди, заподіяної позивачу відповідачем ОСОБА_4 , суду не надано.
За таких обставин, в задоволенні позовної вимоги стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., - потрібно відмовити.
Таким чином у задоволенні позову потрібно відмовити повністю.
Відповідно до ч.9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи, що судом вирішено у задоволенні позову відмовити повністю, потрібно скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 19.10.2021 року по даній справі.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати з відповідачів на користь позивача стягувати не потрібно.
Інших фактичних даних, що мають значення для вирішення справи, немає.
Керуючись ст. 203, 233, 321 ЦК України, ст.60 СК України, ст. ст. 4, 6, 7, 12, 76, 77, 81, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 280-284, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Львівської міської ради, третя особа приватний нотаріус Головкіна Яна Вікторівна, про визнання недійсним рішення виконкому, договору дарування житлового будинку та відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 19.10.2021 року по даній справі, а саме накладення арешту на житловий будинок та господарські споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта в РПВН 30400662, РНОКПП НОМЕР_2 ) шляхом заборони його відчуження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дата складення повного тексту судового рішення 27 січня 2022 року.
Головуючий Оприск З. Л.