Номер провадження 1-кп/243/380/2022
Номер справи 243/8329/21
« 24 » січня 2022 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
- секретаря судового засідання - ОСОБА_2
- прокурора - ОСОБА_3
- потерпілої - ОСОБА_4
- обвинуваченого - ОСОБА_5
- захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою звуко - та відеозаписувальних технічних засобів в залі № 4 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження № 12021053510001080, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 08 липня 2021 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Донецького апеляційного суду 11 січня 2022 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов'янська Донецької області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб на утриманні немає, інвалідом не являється, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
-21 серпня 2007 року ( засуджений як ОСОБА_8 ) Слов'янським міськрайонним судом Донецької області за ст. 129 частина 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки, звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк два роки;
-24 лютого 2009 року ( засуджений як ОСОБА_8 ) Слов'янським міськрайонним судом Донецької області за ст. 309 частина 1, ст. 71 частина 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. Звільнений 12 липня 2010 року умовно - достроково, у відповідності до вимог статті 81 КК України на невідбутий строк один рік два місяці 19 днів;
-11 липня 2011 року ( засуджений як ОСОБА_8 ) Слов'янським міськрайонним судом Донецької області за ст.317 частина 2; ст. 311 частина 1; ст.70 частини 1,2, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волоі на строк п'ять років три місяці з конфіскацією майна. Звільнений 24 червня 2015 року;
-17 листопада 2016 року Слов'янським міськрайонним судом Донецької області за ст. 263 частина 1, ст. 309 частина 1, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. Перегляд Вироку Апеляційним судом Донецької області - призначено покарання за ст. 263 частина 1, ст. 71 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки один місяць;
-14 вересня 2017 року Слов'янським міськрайонним судом Донецької області за ст. 309 ч.2, ст. 311 частина 2, ст. 317 частина 1, ст. 70 частина 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців. На підставі Ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 травня 2019 року у відповідності до частини 5 статті 72 КК України в строк покарання зарахований період з 29 серпня 2017 року по 18 жовтня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Звільнений 20 січня 2021 року на підставі статті 81 КК України умовно достроково на невідбутий строк одинадцять місяців 29 днів.
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України,-
Достовірно встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у родинних відносинах, є матір'ю та сином, ведуть сумісний побут та проживають за адресою - АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 , маючи не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, за вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи та у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення, в період умовно - дострокового звільнення, знову вчинив кримінальне правопорушення - кримінальний проступок за наступних обставин.
06 липня 2021 року приблизно о 14 годині 30 хвилин ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_1 , де на грунті раптово виниклих неприязних відносин у них виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_5 виник протиправний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .
Реалізовуючи свій протиправний умисел, 06 липня 2021 року приблизно о 14 годині 30 хвилин ОСОБА_5 , діючи умисно, протиправно, з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 підійшов до останньої, яка сиділа у зальній кімнаті на дивані та розташовуючись обличчям до обличчя, наніс ОСОБА_4 один удар кулаком в обличчя з правого боку ближче до підборіддя.
В результаті умисних противоправних дій ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_4 заподіяно синець овальної форми синюшного кольору з жовто - зеленим відтінком по периферії розміром 4х3 см в області підборіддя справа, який відноситься до легких тілесних ушкоджень.
У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_5 викривається наступними доказами.
Під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_5 після роз'яснення суті обвинувачення, визнав себе повністю винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України та суду пояснив, що 06 липня 2021 року приблизно о 14 годині 30 хвилин він та його мати - ОСОБА_4 перебували за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_1 , де на грунті раптово виниклих неприязних відносин у них виник словесний конфлікт. В процесі конфлікту він підійшов до ОСОБА_4 , яка сиділа у зальній кімнаті на дивані та розташовуючись обличчям до обличчя, наніс ОСОБА_4 один удар кулаком в обличчя з правого боку ближче до підборіддя. В результаті його умисних противоправних дій потерпілій ОСОБА_4 заподіяно синець овальної форми синюшного кольору з жовто - зеленим відтінком по периферії розміром 4х3 см в області підборіддя справа, який відноситься до легких тілесних ушкоджень.
У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся.
Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.
За змістом ст.ст. 21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об'єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Крім цього, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об'єм цього обов'язку може змінюватись залежно від природи рішення.
Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.
Доказування - це єдиний спосіб встановлення об'єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.
З приводу того, що доведення є єдиним способом для встановлення істини у Кримінальному процесуальному кодексі України вказано: "Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена».
«Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону «( Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 761/43930/17).
Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні відмовилася від дачі показань, посилаючись на статтю 63 Конституції України, оскільки вона є матір'ю обвинуваченого ОСОБА_5 .
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, провина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме:
Так, з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що кримінальне провадження № 12021053510001080 було зареєстровано 08 липня 2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії.
Із Довідки №268 від 07 липня 2021 року,Висновку №288 за результатами судової медичної експертизи від 12 липня 2021 року вбачається, що «Виявлений у ОСОБА_4 при судово -медичній експертизі синець ділянки підборіддя справа утворився від ударної дії тупих предметів, індивідуальні та конструктивні особливості яких в характері тілесних ушкоджень не відобразились, можливо в зазначений термін і відносяться до легких тілесних ушкоджень. Локалізація та характер виявлених у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень свідчить про те, що для їх утворення достатньо одного травматичного впливу. Локалізація виявлених у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень доступна для спричинення власною рукою, але їх характер майже виключає таку можливість.»
Із Протоколу проведення слідчого експерименту від 19 липня 2021 року вбачається, що при проведенні вказаної слідчої дії потерпіла ОСОБА_4 докладно розповіла та показала обставини вчинення кримінального правопорушення 07 липня 2021 року: продемонструвала механізм нанесення їй тілесних ушкоджень.
У відповідності до вимог ст. 94 КПК України, суд вважає, що слідча дія - Слідчий експеримент, проведений 19 липня 2021 року з участю потерпілої ОСОБА_4 був проведений з додержанням вимог ст. 223, 240 КПК України, а саме - у присутності двох понятих.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого переконання, що Протокол слідчого експерименту від 19 липня 2021 року у розумінні вимог ст. 86 КПК України є допустимим доказом, оскільки він отриманий у порядку, встановленому КПК України.
Окрім того, як зафіксовано в Протоколі вищевказаної слідчої дії, ніяких зауважень і доповнень з боку учасників слідчої дії не надійшло.
Із Висновку № 316 за результатами судової медичної експертизи від 20 липня 2021 року вбачається, що « Характер та локалізація тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_4 не виключають можливість їх утворення в наслідок обставин, на які вказала потерпіла в ході допиту та під час проведення слідчого експерименту за її участі. Локалізація виявлених у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень доступна для спричинення власною рукою, але їх характер майже виключає таку можливість».
Судом досліджені характеризуючи данні обвинуваченого ОСОБА_5 .
Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред'явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що досліджені в судовому засіданні докази логічні, послідовні, не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку.
Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.
При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом»,який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України».
Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_5 обвинувачення за ст. 125 ч.1 КК України знайшло своє підтвердження, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_5 вірно кваліфіковано за ст. 125 ч. 1 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.
При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до кримінальних проступків, характер, ступінь його суспільної небезпеки, наслідків для потерпілої, дані про особу обвинуваченого.
Згідно роз'яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».
п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об'єктивні та суб'єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.»
Суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до п.1 частини 1 ст. 66 КК України, суд визнає ті обставини, що ОСОБА_5 визнав себе винним та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.
Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року).
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).
Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.
Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17)
В судовому засіданні ОСОБА_5 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 частина 1 КК України, докладно розповів про відомі йому події вчинення кримінального правопорушення. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.
Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , відповідно до п.1 частини 1 статті 67 КК України є рецидив кримінальних правопорушень; п.6 частини 1 статті 67 КК України є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку; п.6-1 частини 1 ст. 67 КК України є вчинення злочину щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
Суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_5 є осудним, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до кримінальних проступків, повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, задовільно характеризується за місцем мешкання, на обліку у психіатричному лікувальному закладі не перебуває. У відповідності до Довідки Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» у м. Слов'янськ № 2/92- 21 від 09 липня 2021 року ОСОБА_5 перебуває на диспансерному обліку у лікаря - нарколога з січня 2001 року з діагнозом: « Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності»; з серпня 2008 року з діагнозом : «Розлади психіки та поведінки внаслідок поєднаного вживання декількох наркотичних та інших психоактивних речовин. Синдром залежності».
Вказані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення його особистості та відношення до скоєного ним.
На підставі вищевикладеного суд визнає необхідним та достатнім для виправлення і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначення ОСОБА_5 покарання у виді громадських робіт, в межах санкції інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 вимог ст. 69 КК України, виходячи з наступного.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.
Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Підстав для застосування норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді громадських робіт є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
У відповідності до частини 4 ст.81 КК України у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно - дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.
Як вказано у ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно абз.3 п.25 Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст.71 КК України.
На підставі Вироку Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року ОСОБА_5 засуджений за ст.309 частина 2,ст. 311 частина 2, ст. 317 частина 2, ст. 70 частина 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців. Звільнений 20 січня 2021 року на підставі статті 81 КК України умовно - достроково на невідбутий строк одинадцять місяців 29 днів.
Отже, при визначенні остаточного покарання на підставі ст.71 КК України, суд вважає за необхідне до покарання, призначеного у даному кримінальному провадженні, частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Цивільний позов по справі не заявлено.
Речові докази по справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 374 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України і призначити йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді громадських робіт на строк сто шістдесят годин.
За сукупністю вироків, у відповідності до частини 1 статті 71, п.п. «г» пункту 1 частини 1 статті 72 КК України остаточне покарання ОСОБА_9 призначити шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за цим вироком не відбутої частини покарання, призначеного на підставі Вироку Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року - позбавлення волі на строк один рік з ізоляцією засудженого та поміщення його до Кримінально виконавчої установи закритого типу.
Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі засудженому ОСОБА_9 відраховувати з моменту його затримання і поміщення до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Захід забезпечення кримінального провадження відповідно до видів, передбачених ст. ст. 131, 176 КПК України не обирався та не застосовувався.
Виконання вироку в частині затримання ОСОБА_7 і етапування його для відбування ним покарання у виді позбавлення волі до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України доручити працівникам Відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції в Донецькій області.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду через Слов'янський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Головуючий: суддя
Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 .