Справа № 552/1327/21 Номер провадження 22-ц/814/256/22Головуючий у 1-й інстанції Миронець О. К. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
26 січня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Пістряка Максима Сергійовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м.Полтави від 18 жовтня 2021 року (час ухвалення судового рішення з 15:43:23 год. по 16:11:22 год., дата виготовлення повного тексту рішення - 26 жовтня 2021 року)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 м2, житловою площею 29,3 м2.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що під час перебування у шлюбі з відповідачкою вони придбали майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Вважає, що дане майно є спільною сумісної власністю їх обох та може бути поділене в рівних долях по Ѕ частині.
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності. просила в порядку спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 2/3 майна, а саме: квартири загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказувала, що після розірвання шлюбу з нею проживає їх спільна дочка, а забезпечення дитини майном, необхідним для його розвитку, є обов'язком обох батьків, відповідно при поділі майна слід враховувати інтереси дитини, крім того її колишній чоловік має періодично заборгованість щодо сплати аліментів.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 18 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.
Поділено майно подружжя наступним чином: ОСОБА_1 виділено 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м, та визнано за ним право власності.
ОСОБА_2 виділено 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м. та визнано за нею право власності.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2 788,41 грн.
В апеляційній скарзі адвокат Пістряк М.С., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що хоча він і проживав окремо від доньки та колишньої дружини, однак допомагав матеріально без сплати аліментів і проживання дитини разом з матір'ю з огляду на положення ст.70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя в спільній сумісній власності подружжя.
Вказував, що суд першої інстанції не звернув увагу, невірно оцінив надані сторонами по справі докази, припустився помилки в наданні оцінки виниклим спірним правовідносинам, внаслідок чого прийняв протиправне рішення.
У відзиві адвокат Христич О.С., представник ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Стверджується, що суд першої інстанції правомірно врахував наявність заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини за станом на час звернення ОСОБА_2 із зустрічним позовом.
Звертається увага, що ОСОБА_1 ухилився від виконання домовленості про дарування спірної квартири їхній доньці.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове по суті заявлених вимог.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 01 листопада 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.06.1977 року і даним рішенням його розірвано (а.с.10-11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_3 (а.с.64).
В період перебування у шлюбі подружжя ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.2017 року (а.с.12).
Даний договір зареєстровано в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під № 23687491 (а.с.13).
Згідно судового наказу Октябрського районного суду м.Полтави від 28 січня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 28 січня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.(а.с.76)
Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 22078 від 31.03.2021 року, ОСОБА_3 за станом на 30.03.2021 року мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 34 234 грн 25 коп.(а.с.77-78).
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітня донька залишилась проживати разом з матір'ю та перебуває на її утриманні, а тому є підстави для відступу від рівності часток у майні подружжя.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і інші обставини.
Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.
Суд першої інстанції погодився з доводами ОСОБА_2 та відступив від рівності часток подружжя з урахуванням двох обставин: неповнолітня дитина проживає з матір'ю і перебуває на її утриманні.
У постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року (справа № 297/2837/17) викладений правовий висновок про те, що проживання дітей з одним із батьків само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя відповідно до вимог ч.3 ст.70 СК України.
У справу не надано доказів про те, що присуджені судом аліменти на утримання дитини, яка проживає з матір'ю, є недостатніми для забезпечення її утримання і виховання, а також про те, що дитина повністю перебуває на утримання матері.
Суду першої інстанції наданий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № 32438 від 14.05.2021 року, згідно якого ОСОБА_3 за станом на 30.04.2021 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 0 грн 0 коп.(а.с.116).
Оцінивши надані у справу доказу відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач за зустрічним позовом не довела належними, допустимими і достатніми доказами існування істотних обставин, з якими ч.3 ст.70 СК України пов'язує можливість відступу від рівності часток подружжя у спільному майні.
У зв'язку із наведеним рішення суду першої інстанції слід скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі та часткового задоволення зустрічного.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пунктом третім ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог у разі часткового задоволення позову.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , подаючи первісний позов, сплатив до суду 2 091,30 грн судового збору (а.с.6).
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 7 499,91 грн судового збору (а.с.162).
Первісний позов та апеляційна скарга задоволені в повному обсязі, таким чином ОСОБА_1 має право на стягнення з іншої сторони на його користь 2091,30+7499,91 = 9 591,21 грн.
Подаючи зустрічний позов ОСОБА_2 сплачено 2 788,41 грн судового збору (а.с.71)
Згідно п.36 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Зустрічний позов задоволено частково, процент задоволених позовних вимог вирахувати неможливо, таким чином ОСОБА_2 має право на стягнення з іншої сторони 2788,41 /2 = 1 394,21 грн судового збору.
Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 591,21 грн, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 394,21 грн, то, враховуючи ч.10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 9591,21 - 1394,21 = 8 197 грн. судового збору.
Керуючись ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката Пістряка Максима Сергійовича, представника ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 18 жовтня 2021 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
ОСОБА_1 виділити у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м. в м. Полтаві.
ОСОБА_2 виділити у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м. в м. Полтаві.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 8 197 грн. судового збору
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 26 січня 2022 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов