Справа № 635/6044/21
Провадження № 2/635/223/2022
24 січня 2022 року смт. Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Даниленко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевченко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, в порядку спадкування за законом,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського районного суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 6325110700:00:308:0016, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель и споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_3 належала земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1 гектар, яка розташована на території Мереф'янської міськради в АДРЕСА_1 . Зазначену земельну ділянку вона придбала 10 червня 1996 року. Зазначена земельна ділянка була видана в приватну власність ОСОБА_4 для будівництва житлового будинку, а потім остання 14 травня 1996 року отримала дозвіл на продажу цієї земельної ділянки та продала її матері позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Заповіту не залишила. Спадкоємцями першої черги після її смерті є позивач та її брат ОСОБА_2 . Батько ОСОБА_5 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач виходила заміж та змінила своє дівоче прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 . Протягом встановленого законом шестимісячного строку після смерті матері позивач звернулась до нотаріусу с заявою про прийняття спадщини. Її брат ОСОБА_2 також звернувся до нотаріусу, але с заявою про відмову від прийняття спадщини. Крім того, на початку 2021 року позивач також розробила технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж спадкової земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 6315130672021 від 05 квітня 2021 року зазначеній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 гектарів, цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, присвоєно кадастровий номер 6325110700:00:308:0016. 19 травня 2021 року, після підготовки всіх цих документів, позивач знов звернулась до нотаріальної контори, для того що б вже оформити право власності на спадкову земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_3 , але отримала відмову. Причиною відмови стало те, що мати позивача після придбання земельної ділянки за час свого життя не зареєструвала своє право власності на земельну ділянку та не отримала державний акт. На час придбання земельної ділянки відповідно до ст. 18 Земельного Кодексу України у редакції 1990 року, придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акту на право власності. Таким чином було виконано всі умови що до передачі права власності на земельну ділянку, але після оформлення нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу, державний акт мати позивача за життя не отримувала. У зв'язку із чим позич змушена звернутися до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26.08.2021 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено дату проведення підготовчого судового засідання.
На підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 29.12.2021 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явилася, подала суду заяву, в якій підтримала заявлені позовні вимоги, просила їх задовольнити, також просила розглянути справу без її участі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позов визнав.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Судом встановлено, що матері позивача - ОСОБА_3 належала земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1 гектар, яка розташована на території Мереф'янської міськради в АДРЕСА_1 .
Зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 придбала 10 червня 1996 року, що підтверджується договором купівлі продажу земельної ділянки, посвідченим державним нотаріусом Першої Харківського району державної нотаріальної контори.
Першочергово зазначена земельна ділянка була видана в приватну власність ОСОБА_4 для будівництва житлового будинку, а потім остання 14 травня 1996 року отримала дозвіл на продажу цієї земельної ділянки та продала її ОСОБА_3 , що підтверджується копією рішення про надання земельної ділянки в приватну власність та рішення про дозвіл на її продаж.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим на підставі актового запису N9 241 Виконавчим комітетом Мереф'янської міської ради Харківського району Харківської області 16 травня 2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст.23 ЗК України 1990р., право власності або право постійного користування землею посвідчусться державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно ч.З ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обоє 'язкової реєстрації.
Таким чином ОСОБА_3 , у відповідності до вищезазначених положень законодавства, набула права власності на цю земельну ділянку, але не зареєструвала своє право власності.
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , свідоцтва смерть батька ОСОБА_5 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_8 .
Позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі та на час реєстрації шлюбу змінила своє дівоче прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Протягом встановленого законом шестимісячного строку після смерті матері позивач ОСОБА_1 звернулась до нотаріусу с заявою про прийняття спадщини.
ОСОБА_2 також звернувся до нотаріусу з такою заявою, але відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 54047390 від 13 листопада 2018 року.
Крім того, на початку 2021 року позивач розробила технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж спадкової земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 6315130672021 від 05 квітня 2021 року зазначеній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 гектарів, цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, присвоєно кадастровий номер 6325110700:00:308:0016.
19 травня 2021 року, позивач отримала відмову у в ічиненні нотаріалтних дій, оскільки померла ОСОБА_3 після придбання земельної ділянки за час свого життя не зареєструвала своє право власності на земельну ділянку та не отримала державний акт.
На час придбання земельної ділянки відповідно до ст. 18 Земельного Кодексу України у редакції 1990 року, придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акту на право власності. Таким чином було виконано всі умови що до передачі права власності на земельну ділянку, але після оформлення нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу, державний акт моя мати за життя не отримувала.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Часом відкриття спадщини за ч. 2 ст. 1220 ЦК України є день смерті особи.
Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції чинній станом на 1993р.) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Відповідно до абз. 2 п. 1 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 № 15-92 передбачено наступне: сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України; установити, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов'язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює; право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Пунктом 6 вищевказаного Декрету зупинено дію частини 2 статті 17 і статті 23 Земельного кодексу України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету. Зазначений пункт вказаного Декрету втратив чинність на підставі Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.
Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України (в редакції на 25.10.2001) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Зазначеною нормою передбачено, що виникнення права власності у особи повинно підтверджуватися державним актом на прав приватної власності.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно відповіді приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Полякової Л.О. від 30.11.2021 № 463/02-14 встановлено, що 13 листопада 2018 року дочка спадкодавиці ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_3 . 13 листопада 2018 року від сина спадкодавиці ОСОБА_2 , місце проживання якого: АДРЕСА_2 , надійшла заява про відмову від прийняття спадщини після померлої його матері ОСОБА_3 на користь доньки спадкодавиці ОСОБА_1 .
19 травня 2021 року дочка спадкодавиці ОСОБА_1 подала заяву про видачу на її ім'я свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер 6325110700:00:308:0016, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. 19 травня 2021 року спадкоємиці ОСОБА_1 , винесена постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену земельну ділянку у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності спадкодавиці на спадкове майно.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_3 за законом, інших спадкоємців у померлого немає, відповідач проти задоволення позову не заперечував, тому суд задовольняє вимоги позивача та визнає за нею право власності право власності на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 6325110700:00:308:0016, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель и споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті моєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 223, 247, 259, 263-265, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер 6325110700:00:308:0016, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель и споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті моєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості, що не проголошуються:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , Паспорт НОМЕР_2 , виданий Харківським РВ ГУДМВС України в Харківській області 02 квітня 2016 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_3 , ІПН: НОМЕР_4 , останнє відоме місце мешкання та реєстрації: АДРЕСА_2 .
повний текст рішення складено та підписано 26.01.2022.
Суддя Т.П. Даниленко