Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" липня 2010 р. Справа № 66/238-10
вх. № 5612/1-66
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 відповідача - ОСОБА_2
розглянувши справу за позовом СПДФО ОСОБА_3, м. Тернівка
до СПДФО ОСОБА_4, с. Молодова
про стягнення 290360,14 грн.
СПДФО ОСОБА_3 (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - СПДФО ОСОБА_4 (відповідач) заборгованості у розмірі 290360,14 грн., що виникла внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем поставленої продукції за договором поставки товару №93 від 03.03.2008 р.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 червня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 07 липня 2010 року о 10:30 годині.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві. Надав витребувані ухвалою про порушення провадження у справі документи, які оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача у судовому засіданні визнав позовні вимоги повністю. Через канцелярію суду 07.07.2010 року відповідач надав заяву в якій визнає суму основного боргу, заявлену позивачем до стягнення, в повному обсязі.
Суд, розглянувши дану заяву, визнав її такою, що не суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам сторін.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 03 березня 2008 року було укладено договір поставки товару №93.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., Постачальник (позивач) передає у власність, а Покупець (відповідач) приймає та зобов'язується сплатити товар на умовах та в порядку, встановлених даним договором.
Згідно п.1.3. Договору кількість, асортимент та вартість товару узгоджуються в специфікаціях або видаткових накладних на товар, складених на підставі заявок Покупця (відповідача) на поставку товару.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до 3.5. Договору передача та прийомка продукції здійснюється на складі відповідача та оформлюється накладними, які підписуються уповноваженими представниками сторін.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 290360,14 грн., що підтверджується видатковими накладними №122 від 04.03.2008р. на суму 73873,90 грн., №221 від 16.04.2008 р. на суму 72397,11 грн., №325 від 05.05.2008р. на суму 82516,13 грн., №400 від 03.06.2008р. на суму 61579,00 грн..
Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується особистим підписом відповідача на вищенаведених видаткових накладних.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно п. 2.2. Договору відповідач зобов'язаний зробити оплату товару протягом 90 календарних днів з моменту передачі товару.
При таких обставинах, суд приходить до висновку, що граничний строк оплати за поставлений товар становить 03 вересня 2008 року.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач за отриманий товар не розрахувався.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 290360,14 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 2904,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 598, 601, 602, 610, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 203 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, і.к. НОМЕР_1, р/р НОМЕР_3 в АТ "Укрсіббанк", МФО 351005) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (51500, АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_2, р/р НОМЕР_4 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 305299) 290360,14 грн. суми основного боргу, 2904,00 грн. державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя (підпис)
Повний текст рішення підписано 07.07.2010 року.