Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 753/10891/20
провадження № 61-17588ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Державний комітет телебачення і радіомовлення України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2021 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року Публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України»), правонаступником якої є акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі по тексту - позивач, АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», АТ «НСТУ», телерадіокомпанія) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, в якому просило виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.
Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2001 року між Національною телекомпанією України та співробітником ОСОБА_1 укладено договір про користування службовим жилим приміщенням, згідно умов якого, позивач передав відповідачу у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 , що належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на праві загальнодержавної власності на квартиру від 11 вересня 2001 року.
Згідно з пунктом 1.1 договору квартира надається для проживання співробітника та члена її сім'ї - ОСОБА_2 . У разі припинення трудових відносин з телекомпанією, ОСОБА_1 зобов'язується виселитися з квартири з усіма особами, які з нею проживають (пункт 2.2.8 договору).
Наказом № 364-к від 21 червня 2016 року ОСОБА_1 звільнено 30 червня 2016 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме за скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Листом від 09 квітня 2020 року відповідачів повідомлено про припинення дії договору та про необхідність негайного звільнення спірної квартири, передачі її за актом передачі і знятися з реєстраційного обліку разом з усіма членами сім'ї.
Відповідачі в добровільному порядку відмовляються залишати квартиру, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про їх виселення без надання іншого житла.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, у задоволені позову відмовлено.
Стягнуто з АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відповідачі зайняли квартиру на законних підставах, тому посилання позивача на положення статей 99, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) є безпідставними.
Даючи оцінку пропорційності виселення відповідачів із належного позивачу житла суди дійшли висновку, що їх виселення із житла, не буде відповідати критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
ОСОБА_1 добросовісно пропрацювала в телерадіокомпанії більше 10 років, квартира де проживають відповідачі є їхнім єдиним житлом, вони є добросовісними наймачами.
З урахуванням правового статусу квартири, яка є службовою, стажу роботи ОСОБА_1 у телерадіокомпанії, який перевищує 10 років, підстави її звільнення з роботи (за скороченням чисельності штату) та заборону виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення, встановленого статтею 125 ЖК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів без надання іншого житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
30 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19), у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19).
Судами не враховано, що між сторонами укладено цивільний договір, предметом якого є найм квартири. Оскільки ОСОБА_1 звільнено, договір від 10 грудня 2011 року підлягає розірванню, а отже відповідачі втратили право користування квартирою і підлягають виселенню без надання їм іншого житла.
Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Установивши, що АТ «НСТУ» категорично заперечує проти проживання у ньому відповідачів, які за його згоди вселилися у спірне житлове приміщення на період до припинення трудових відносин, тобто тимчасово, тоді як обставини, які надавали їм право на проживання у зазначеному житловому приміщенні припинилися з припиненням трудових відносин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про усунення йому перешкод у користуванні квартирою, шляхом виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення.
Судами не застосовано до спірних правовідносин положення статті 391 та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, з урахуванням того, що застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК УРСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Крім того, судами обох інстанцій не співмірно та не пропорційно застосовано статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 грудня 2001 року між ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» та її співробітником ОСОБА_1 укладено договір про користування службовим жилим приміщенням, за умовами якого позивач передав відповідачу ОСОБА_1 у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 , що належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на праві загальнодержавної власності на квартиру від 10 вересня 2001 року.
Згідно з пунктом 1.1 договору квартира надається для проживання співробітника та членів його сім'ї. У разі припинення трудових відносин з телекомпанією співробітник зобов'язується виселитися з квартири з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення (пункт 2.2.8 договору).
21 червня 2016 року ОСОБА_1 звільнено 30 червня 2016 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме: за скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що було видано відповідний наказ № 364-к.
Листом від 09 квітня 2020 року позивач повідомив ОСОБА_1 про припинення дії договору про користування службовим жилим приміщенням та просив негайно звільнити квартиру за актом передачі та зняти з реєстраційного обліку у ній всіх членів сім'ї.
З метою встановлення статусу квартири АДРЕСА_1 , ПАТ «НСТУ» листом від 09 квітня 2020 рокузвернулось до Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації з проханням повідомити чи включена квартирадо числа службових.
Листом від 16 квітня 2020 року Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація повідомила ПАТ «НСТУ», що у книгах обліку службових жилих приміщень значиться квартира АДРЕСА_1 .
У якості підстави для виселення відповідачів без надання іншого житла позивач посилається на те, що законне право на зайняття ними житла припинено, договір про користування жилим службовим приміщенням підлягає розірванню, а отже вони підлягають виселенню.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК УРСРвстановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Частиною першою статті 118 ЖК УРСРвстановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
Статтею 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
За змістом статті 125 ЖК УРСР, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема:
- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
- осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
Оскільки в силу статті 125 ЖК УРСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався, а також така пільга поширюється на осіб, які звільнені з роботи на відповідному підприємстві за скороченням чисельності чи штату працівників.
За правилом частини першої статті 126 ЖК УРСР надаване громадянам у зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Відповідно частини другої статті 114 ЖК УРСР надане громадянам у зв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
За змістом наведених норм, зазначені у статті 125 ЖК УРСР, особи можуть бути виселеними виключно за умови надання іншого жилого приміщення, яке повинно знаходитись у межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
У справі, яка переглядається установлено, що ОСОБА_1 належить до категорії осіб, передбачених статтею 125 ЖК УРСР, які не можуть бути виселені із службових жилих приміщень без надання іншого житла, зокрема ОСОБА_1 працювала понад 10 років у телерадіокомпанії, яка у 2001 року надала їй службове житло у безстрокове користування, та була звільнена з роботи у цьому підприємстві за скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Установивши обставини, за наявності яких відповідачі, в силу положень статті 125 ЖК УРСР не можуть бути виселені із службового житла без надання іншого житлового приміщення, а також, що відповідачі є добросовісними наймачами спірної квартири, яка є їх єдиним житлом та використовується ними як постійне місце проживання, у якому вони проживають понад 19 років, після звільнення ОСОБА_1 у червня 2016 року проживали у квартирі 4 роки без будь-яких претензій з боку позивача (до квітня 2020 року),суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтовано висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів із службового приміщення без надання їм іншого житла.
Наявність підстави, яка забороняє виселяти осіб без надання іншого жилого приміщення, при тому, що позивач ставить питання про виселення саме без надання іншого жилого приміщення, вказує на неможливість захистити права АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» у обраний у контексті даного позову спосіб.
Посилання на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19), у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19)є необґрунтованими, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13 необґрунтовані, оскільки стосуються інших норм матеріального права.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для виселення відповідачів із спірної службової квартири без надання іншого житла. Проте такі аргументи були предметом належної перевірки судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з посиланням на факти і обставини, установлені на підставі оцінки зібраних у справі доказів.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій розглянули справу в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та дали належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк