Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 363/620/19
провадження № 61-15872св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року в складі колегії суддів Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Сушко Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.
В обґрунтовування позову зазначала, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є її сусідкою, яка проживає за адресою по АДРЕСА_1 , межові знаки між земельними ділянками сторін були погоджені та встановлені у 1997 році під час виготовлення технічної документації щодо складання державних актів, і від будинку позивача паркан був встановлений на відстані 1 м, що підтверджується технічним паспортом на домоволодіння.
Вказує, що відповідач самовільно знищила раніше встановлені межові знаки і змістила паркан, по якому проходила межова лінія, більше ніж на 1 м в сторону належної позивачу земельної ділянки, чим порушила її права як власника суміжної земельної ділянки, адже збудований відповідачем паркан проходить на відстані 5 см від виступаючої частини будинку позивача та перекриває прохід між будинком та парканом. Встановлений відповідачем паркану проходить по зовнішній стіні будинку, що унеможливлює в будь-який спосіб проведення робіт по ремонту та обслуговуванню будинку.
З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово зверталася до відповідача з заявою про встановлення земельного сервітуту, в якій вказувала на неможливість проведення ремонтно-будівельних робіт та робіт по обслуговуванню будинку через встановлений нею паркан, але відповідач на заяву жодним чином не відреагувала та не забезпечила можливості проведення ремонту фундаменту та зовнішньої стіни будинку, яка почала тріскатися та загрожує обвалом.
За таких обставин посилаючись на норми статей 98 -100 ЗК України та статей 401-404 ЦК України, просила суд встановити земельний сервітут на земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 і розташована по АДРЕСА_1 , для встановлення обладнання, необхідного для проведення ремонтно-будівельних робіт та робіт, пов'язаних з обслуговуванням її будинку, з метою забезпечення належного технічного стану будинку, визначити, що сервітут встановлюється безстроково, плата за користування земельним сервітутом становить 100% від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюватиметься дія сервітуту, сервітут поширюється на частину земельної ділянки відповідача шириною не менше 1 м від зовнішньої стіни будинку позивача та довжиною 15 м паралельно зовнішній стіні будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 березня 2020 року позов задоволено частково; встановлено земельний сервітут на земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 та розташована по АДРЕСА_1 , для встановлення обладнання, необхідного для проведення ремонтно-будівельних робіт та робіт, пов'язаних з обслуговуванням будинку АДРЕСА_1 з метою забезпечення належного технічного стану будинку, визначено, що сервітут встановлюється безстроково, плата за користування земельним сервітутом становить 100% від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюватиметься дія сервітуту, сервітут поширюється на частину земельної ділянки відповідача шириною не менше 1 м від зовнішньої стіни будинку позивача та довжиною 15 метрів паралельно зовнішній стіні будинку АДРЕСА_1 ; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд виходив з того, що нормальне функціонування господарства позивача та проведення ремонтних робіт у її будинку неможливе без встановлення сервітуту, іншої можливості влаштування доступу позивача до стіни будинку, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , не існує, через що суд зробив висновок про наявність підстав для встановлення безстрокового земельного сервітуту на земельній ділянці, що належить ОСОБА_2 , для встановлення обладнання, необхідного для проведення ремонтно-будівельних робіт та робіт, пов'язаних з обслуговуванням будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив обставини справи та не врахував, що позивач знесла свій старий будинок та побудувала новий після приватизації земельної ділянки відповідачем, при цьому саме недотримання позивачем будівельних норм в частині зведення нового будинку біля межі сусідньої земельної ділянки призвело до штучного створення умов відсутності у позивача технічної можливості для проведення ремонтно-будівельних робіт у цьому будинку, у зв'язку з чим апеляційний суд зробив висновок про те, що недотримання позивачем правил та плану забудови не повинно призводити до обмежень сусіднього землевласника у праві користування та володіння його земельною ділянкою, зокрема і шляхом встановлення земельного сервітуту, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду і залишити в силі законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга в уточненій її редакції мотивована тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що позивачем під час будівництва будинку були вчинені будь-які порушення. Апеляційний суд не маючи необхідних спеціальних знань у сфері будівництва в порушення статті 103 ЦПК України не призначив по справі експертизу та зробив передчасний висновок про те, що позивачкою порушені будівельні норми в частині зведення нового будинку. В матеріалах справи міститься акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 23 травня 2003 року та копія технічного паспорта на житловий будинок позивача, з яких вбачається, що будинок збудований відповідно до паспорта забудови садиби на відстані 1 м від сусідньої ділянки. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що після введення будинку в експлуатацію у 2003 році протягом 10 років не виникало питань про межу і позивач мала можливість обслуговувати свій будинок, а відповідні перешкоди виникли у червні 2013 року після перенесення відповідачем паркану, що унеможливлює обслуговування будинку позивачем.
У травні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
В ухвалі Верховного Суду від 08 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження (апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 1997 року є власником будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням 15-ї сесії XXII скликання Новопетрівської сільської ради Вишгородського району від 09 вересня 1997 року №16 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,227 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 . На підставі вказано рішення, 06 січня 1998 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.
Домоволодіння, що розташоване по сусідству з позивачем за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 . Право власності на земельну ділянку площею 0,1250 га кадастровий номер 3221886001:03:262:0167, що розташована за вказаною адресою, належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 червня 2018 року в справі № 22-ц-2197/2008 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (попередній власник домоволодіння) про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. Вказаним рішенням встановлено, що будинок ОСОБА_3 був збудований у 1971 році, мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4 приватизувала земельну ділянку на підставі рішення Новопетрівської сільської ради від 26 листопада 1996 року та 08 червня 1998 року одержала державний акт, у подальшому ОСОБА_3 успадкував після смерті матері житловий будинок та земельну ділянку і 03 травня 2007 року одержав державний акт на право власності на земельну ділянку в межах, встановлених державним актом від 08 червня 1998 року, а ОСОБА_1 у 1997 році придбала будинок за АДРЕСА_1 , а 06 січня 1998 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на свою земельну ділянку, після чого знесла старий будинок та збудувала на цій земельній ділянці новий будинок.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року в справі № 780/6356/15 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 жовтня 2015 року залишено без змін. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що відсутні належні докази на підтвердження того, що при виготовленні технічної документації із землеустрою при виготовленні державного акту серії ЯМ № 422128 від 20 жовтня 2011 року, який посвідчує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, були допущені помилки, натомість встановлено, що відповідно до інформації з листа ТОВ «Тетіс 2007» щодо розгляду заяви стосовно внесення змін до державного акту серії ІІІ-КВ № 110805, який посвідчує право власності ОСОБА_1 на її земельну ділянку, під час розробки технічної документації при складанні державного акту працівниками були допущені технічні помилки, крім того встановлено, що ОСОБА_1 побудувала будинок після приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 , спадкодавцем ОСОБА_3 .
Відповідно до акту про відновлення меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 30 червня 2013 року, складеного представником ГІП ТОВ «Центр Сприяння Земельній Реформі» на підставі державного акту серії ЯМ № 422128 кадастровий номер 3221886001:03:262:0167, межі суміжних земельних ділянок сторін були відновлені і не викликали суперечних питань.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У частині першій статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року в справі № 686/18456/18 (провадження № 61-18819св20) вказано, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
У справі, що переглядається:
суди не врахували, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти договір про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови;
звертаючись із позовом про встановлення земельного сервітуту, ОСОБА_1 вказувала, що з метою досудового врегулювання спору вона неодноразово зверталася до відповідача із заявою про встановлення земельного сервітуту, проте суди вказаних обставин не встановили і доказів про це матеріали справи не містять;
суд першої інстанції не встановив, чи зверталась ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту на конкретно визначених умовах. Суд апеляційної інстанції вказані порушення суду першої інстанції не усунув, у зв'язку з чим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року в справі№ 686/18456/18 (провадження № 61-18819св20) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасувати.
Передати справу № 363/620/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року втрачає законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук