Справа № 761/28888/19
Провадження № 2/761/800/2021
(заочне)
15 грудня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Рибака М.А.,
за участю секретаря Горбань К.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє як опікун в інтересах недієздатного ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережанська Наталія Павлівна, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування про визнання недійсним правочину і застосування наслідків недійсності правочину, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережанська Наталія Павлівна, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визнання недійсним правочину і застосування наслідків недійсності правочину.
Так позивач просила суд визнати недійсним договір дарування від 05.06.2006, посвідчений 05.06.2006 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Наталією Павлівною і зареєстрований в реєстрі за № 591, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; скасувати запис номер 21686359 від 28.07.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на Ѕ квартири АДРЕСА_1 , а також рішення від 02.08.2017, індексний номер 36433110, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Пархомчук А.В. про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на вказаний об'єкт нерухомого майна скасувати запис про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 на Ѕ квартири АДРЕСА_1 , проведену Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі договору дарування Ѕ частини квартири від 05.06.2006, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Наталією Павлівною і зареєстровано в реєстрі за № 591.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 з 1994 року проживає в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24.12.2010 року ОСОБА_3 визнано недієздатним. Ухвалою від 08.02.2012 року Шевченківського районного суду міста Києва в справі № 2о-652/11, ОСОБА_1 , призначено опікуном недієздатного ОСОБА_3
15.09.2017 від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бережанської Н.П. отримано нотаріально посвідчену копію договору дарування 1/2 частини квартири від 05.06.2006, який посвідчено зазначеним приватним нотаріусом і зареєстровано в реєстрі за № 591.
ОСОБА_3 з 1992 року по теперішній час є інвалідом другої групи в зв'язку з тяжким психічним захворюванням. Таким чином з вищевказаного вбачається, що ОСОБА_3 багато років страждає на тяжке психічне захворювання, в зв'язку з чим, він в момент укладення 05.06.2006 договору дарування Ѕ частини квартири за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Ухвалою від 16.08.2019 року по справі відкрито провадження.
На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-399 від 15.01.2020 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Рибаку М.А. у зв'язку із звільненням судді Піхур О.В .
Ухвалою суду від 17.01.2020 року справу прийнято до провадження судді Рибака М.П., вирішено розгляд справи проводити у загальному позовному проваджені, та призначено підготовче судове засідання.
21.01.2020 року та 02.03.2020 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бережанської Н.П. надійшли письмові пояснення, в яких зазначила, що на момент посвідчення договору дарування їй не було відомо, що ОСОБА_3 страждає на тяжке психічне захворювання та в неї не виникло сумнівів щодо його дієздатності.
Ухвалою суду від 08.10.2020 року у справі призначено судову психіатричну експертизу та на час її проведення провадження по справі зупинено.
08.04.2021 року на адресу суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта.
Ухвалою суду від 12.04.2021 року відновлено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні.
Ухвалою суду від 11.08.2021 року, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач та треті особи у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомляли, відзиву на позов до суду не направляли. Від третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бережанської Н.П. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував представник позивача.
Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 05.06.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Н.П. було посвідчено договір дарування Ѕ частини квартири, який зареєстровано в реєстрі за № 711.
Відповідно до умов договору дарування, ОСОБА_3 подарував належну йому 1/25 частину квартири АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 .
Згідно з інформаційною довідкою від 12.07.2019 № 173601165 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 21686359, дата державної реєстрації - 28.07.2017, рішення про державну реєстрацію № 36433110 від 02.08.2017 прийнято державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Пархомчук А.В., підстава виникнення права власності: дублікат договору дарування, виданий 12.10.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Н.П., номер 2119.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до ч.ч.2-3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені, відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а врешті і недійсним необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: щоб вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати своїми діями.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2011р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
ОСОБА_3 з 1992 року по теперішній час є інвалідом другої групи в зв'язку з тяжким психічним захворюванням та перебуває на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері № 2 (м. Київ, вул. Верхня, 4, індекс 01014).
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24.12.2010 року ОСОБА_3 визнано недієздатним.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08.02.2012 року в справі № 2о-652/11 ОСОБА_1 , призначено опікуном недієздатного ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 112 від 04.03.2021 року, у момент укладення 05.06.2006 року договору дарування Ѕ частини квартири ОСОБА_3 виявляв ознаки помірної розумової відсталості з емоційно-вольовими розладами (F71.1 - згідно з МКХ-10) і за психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021р. у справі № 552/5808/17 зазначено, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та або (керувати) ними. Також ВС наголосив, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій (та) або не могла керувати ними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019р. у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Отже, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що в момент вчинення спірного правочину ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій, суд приходить до висновку, що існують законом передбачені підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування від 05.06.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 05.06.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Наталією Павлівною і зареєстрований в реєстрі за № 591.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пп. 1, 2, 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 12 Постанови КМУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі- порядок), розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід'ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру, Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів), а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Згідно з п. 18 Порядку, за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження законних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). (постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19)
З огляду на вищенаведені зміни до статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та наведені висновки Верховного Суду, вимоги позивача про скасування запису номер 21686359 від 28.07.2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , а також рішення від 02.08.2017, індексний номер 36433110, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Пархомчук А.В. про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на вказаний об'єкт нерухомого майна; скасувати запис про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , проведену Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі договору дарування Ѕ частини квартири від 05.06.2006 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Н.П. зареєстровано в реєстрі за № 591, - суд визнає належним способом захисту порушеного права позивача в розрізі даного спору.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому з відповідачів підлягає стягненню судовий збір в сумі 7000,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 203, 215, 225, 328, 717 ЦК України, ст.ст. 12, 15,16, 77, 80-82, 137, 141, 145 258, 263-265, 267, 280, 354, 355 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 , яка діє як опікун в інтересах недієздатного ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережанська Наталія Павлівна, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визнання недійсним правочину і застосування наслідків недійсності правочину - задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір дарування від 05.06.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 05.06.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Наталією Павлівною і зареєстрований в реєстрі за № 591.
Скасувати запис номер 21686359 від 28.07.2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , а також рішення від 02.08.2017, індексний номер 36433110, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Пархомчук Анни Василівни про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на вказаний об'єкт нерухомого майна;
Скасувати запис про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , проведену Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі договору дарування Ѕ частини квартири від 05.06.2006 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережанською Наталією Павлівною і зареєстровано в реєстрі за № 591.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 7000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
ОСОБА_4 : АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
СУДДЯ М.А. РИБАК
Повний текст рішення складено: 24.12.2021 року.