Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" січня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/3973/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
до Комунального підприємства "Жилкомсервіс", м. Харків
про стягнення коштів в розмірі 21085710,15 грн.
за участю представників:
позивача - Підгорний Б.Б., за самопредставництвом;
відповідача - не з'явився.
Позивач - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Комунального підприємства "Жилкомсервіс", м. Харків, про стягнення заборгованості за невиконання зобов'язань по оплаті вартості теплової енергії в сумі 18909927,09 грн., 3% річних в сумі 709996,37 грн., інфляційні втрати в сумі 1415786,69 грн., за період грудень 2018 - липень 2021 років (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.11.2021). Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 04.10.2021 відкрито провадження у справі № 922/3973/21 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 27.10.2021 об 11:45 год.
26.10.2021 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 25085), в якому, зокрема, зазначає, що позивачем у позові не підтверджено на підставі належних та допустимих доказів факту постачання на адресу КП «Жилкомсервіс» теплової енергії. Відповідач вказує, що надання послуги з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах. В той же час, виконавець (позивач) зобов'язаний готувати та укладати із споживачем договір про надання послуги відповідно до обраної споживачем моделі договірних відносин. На думку відповідача, позивач не надає суду докази вчинення всіх необхідних дій спрямованих на укладення договору про постачання теплової енергії зі споживачем. Відповідач наголошує, що розпорядження про початок та закінчення опалювального сезону не підтверджує ані факт поставки, ані факт без договірного споживання відповідачем теплової енергії, оскільки виключно констатує факт початку та закінчення опалювального сезону. Крім того, позивач зазначаючи про постачання протягом 2018-2021 років теплової енергії у 487 приміщень відповідача не надає належних та допустимих доказів цьому. Відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правильність розрахунків обсягів теплової енергії, спожитої відповідачем, а також позивачем не надано до матеріалів справи схем розмежування балансової належності між позивачем та відповідачем на межі яких ведеться облік теплової енергії, що отримана відповідачем, що може свідчити про неправильне визначення обсягу начебто спожитої теплової енергії відповідачем та включення до заборгованості обсягів теплової енергії, що фактично відповідачем не спожито. Враховуючи всі вищевикладені заперечення, відповідач зауважив, що об'єктивне та правильне вирішення даного спору потребує спеціальних знать, про що у подальшому буде заявлено клопотання про призначення експертизи.
02.11.2021 позивачем надано до суду відповідь на відзив (вх. № 25714), відповідно до якої, позивачем зменшено розмір заявлених позовних вимог. Також позивачем наголошено, що 22.10.2021 відповідачем було здійснено часткову оплату суми основного боргу в розмірі 50000,00 грн., де в призначенні платежу вказано: за теплову енергію, а також підписані двосторонні акти звіряння заборгованості станом на 01.01.2021, 01.02.2021, 01.05.2021, що, на думку позивача, свідчить про визнання боргу відповідачем. Позивач також наголосив, що обов'язок укладення договору з теплопостачальною організацією покладено саме на споживача послуг. Таким чином, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Ухвалою господарського суду від 24.11.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 04 січня 2022 року.
Під час підготовчого провадження, відповідачем не було надано до суду заперечень на відповідь на відзив, контррозрахунку суми заявленого боргу, а також клопотання про призначення у справі судової експертизи, про яке було зазначено у відзиві на позов.
Ухвалою господарського суду від 22.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/3973/21 до судового розгляду по суті на 29.12.2021 об 11:00 год.
Протокольними ухвалами від 29.12.2021, 12.01.2022 у судових засіданнях оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 19.01.2022 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, з метою зміни представника відповідача та з метою ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 319).
Дослідивши подане відповідачем клопотання, суд виходить з наступного.
Приписами ст. 194 ГПК України унормовано, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 216 ГПК України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Проте, представником відповідача не наведено обставин, які є перешкодою для подальшого розгляду справи без участі його представника. Крім того, останніми не наведено жодного доказу, який, у розумінні ст.ст. 73-79 ГПК України, може суттєво вплинути на розгляд даного спору по суті, а наявні матеріали справи в повній мірі характеризують взаємовідносини сторін.
Окрім цього, господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участі в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Суд зауважує, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. А, отже, причини неявки керівника відповідача в судове засідання останнім суду не повідомлені.
Враховуючи викладене, клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи - є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутній в судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами, у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 19.01.2022, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 № 1186 (із змінами внесеними рішенням від 22.02.2007 № 188) житловий фонд територіальної громади м. Харкова передано у господарське відання відповідача. Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону.
Згідно розділу 3 Статуту відповідача, він є юридичною особою, створеною за законодавством України, у формі комунального унітарного підприємства. Відповідач є комунальним комерційним підприємством, діє в умовах конкурентного ринку, виконує роботи та надає послуги з метою отримання прибутку.
Позивач в опалювальних сезонах 2018 - 2019, 2019 - 2020, 2020 - 2021 на підставі розпоряджень Харківського міського голови здійснював постачання теплової енергії до 487 приміщень відповідача, що розташовані в житлових будинках територіальної громади м. Харкова і знаходяться у господарському віданні відповідача. Системи опалення приміщень відповідача є невід'ємними частинами системи опалення житлових будинків відповідача, тобто окреме відключення приміщень від централізованої системи опалення не передбачено нормативними документами та є технічно неможливим.
Відповідно до ст. 24 ЗУ “Про теплопостачання”, основним обов'язком споживача теплової енергії є, між іншим, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Як вказує позивач, у порушення норм Закону України “Про теплопостачання», відповідач не уклав договір з позивачем та отримував теплову енергію на потреби опалення за відсутності письмового договору.
Факт споживання відповідачем теплової енергії в опалювальних сезонах 2018 - 2019, 2019 - 2020, 2020 - 2021 підтверджується розпорядженнями Харківського міського голови про початок опалювальних сезонів: № 66/1 від 09.10.2018, № 44/1 від 07.10.2019, № 65/1 від 13.10.2020 і про закінчення опалювальних сезонів: № 15/1 від 08.04.2019, № 17/1 від 06.04.2020, № 14/1 від 12.04.2021, відповідно до яких здійснювалося постачання теплової енергії у житлові будинки територіальної громади м. Харкова.
Нарахування вартості спожитої теплової енергії по приміщеннях, що розташовані у житлових будинках, які оснащені будинковими приладами обліку, здійснювалося відповідачу на підставі показників приладів обліку пропорційно площі його приміщень. По приміщеннях відповідача, що не обладнані приладами обліку теплової енергії, розрахунок вартості спожитої теплової енергії здійснювався згідно з нормативним документом «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 244-94.
Щомісячно відповідачем безпосередньо отримувалися рахунки-фактури за спожиту теплову енергію, які не були сплачені в повному обсязі.
Станом на подання позовної заяви по особовому рахунку відповідача обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення в сумі 18 909 927,09 грн., яка утворилася за період з грудня 2018 по липень 2021.
Відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази звернення до позивача про припинення теплопостачання.
Натомість, відповідачем були підписані двосторонні акти звіряння заборгованості станом на: 01.01.2021, 01.02.2021 та 01.05.2021.
Також, відповідачем здійснювалися часткові оплати суми основного боргу, у тому числі, 22.10.2021 в розмірі 50000 грн., тобто, після звернення позивача до суду з позовною заявою.
Підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області стала несплата відповідачем вчасно та у повному заборгованості за спожиту теплову енергію на потреби опалення.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (пункт 1 Правил).
Згідно з ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ч. 6 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Ч. 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В розумінні ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, на підставі договору про постачання теплової енергії № 3046 від 01.08.2002 та на підставі розпоряджень Харківського міського голови в опалювальних сезонах 2015-2021 років позивач здійснював постачання теплової енергії у приміщення відповідача.
Факт споживання відповідачем теплової енергії в опалювальних сезонах 2018 - 2019, 2019 - 2020, 2020 - 2021 підтверджується розпорядженнями Харківського міського голови про початок опалювальних сезонів: № 66/1 від 09.10.2018, № 44/1 від 07.10.2019, № 65/1 від 13.10.2020 і про закінчення опалювальних сезонів: № 15/1 від 08.04.2019, № 17/1 від 06.04.2020, № 14/1 від 12.04.2021, відповідно до яких здійснювалося постачання теплової енергії у житлові будинки територіальної громади м. Харкова.
Щомісячно відповідачем безпосередньо отримувалися рахунки-фактури за спожиту теплову енергію, які не були сплачені в повному обсязі.
Станом на подання позовної заяви по особовому рахунку відповідача обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення в сумі 18909927,09 грн., яка утворилася за період з грудня 2018 по липень 2021.
Відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази звернення до позивача про припинення теплопостачання або доказів на підтвердження відсутності опалення в будинках відповідача.
Окрім цього, в матеріалах справи наявні підписані відповідачем двосторонні акти звіряння заборгованості станом на: 01.01.2021, 01.02.2021 та 01.05.2021.
Натомість, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем за отриману теплову енергію, сума боргу не спростована належними та допустимими доказами.
Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання щодо оплати вартості теплової енергії в сумі 18909927,09 грн., а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 19.02.2019 по 20.09.2021 у сумі 1415786,69 грн. та 3% річних за період з 19.02.2019 по 20.09.2021 у сумі 709996,37 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само, як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи ненадання відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 1415786,69 грн. та 3% річних у сумі 709996,37 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, суд виходить з наступного.
Суд констатує, що відповідно до ст. 241 ЦК України, настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).
В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Зазначена правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 10.09.2019 по справі № 916/2403/18.
Суд зазначає, що матеріали справи містять підписані сторонами акт звірки взаємних розрахунків, за яким відповідач визнавав наявність заборгованості перед позивачем, станом на 01.02.2021 у розмірі 17020183,27 грн.
Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Також, матеріалами справи підтверджується, що 22.10.2021 відповідачем було здійснено часткову оплату суми основного боргу в розмірі 50000,00 грн., де в призначенні платежу вказано: за теплову енергію по договору від 18.01.2017.
Щодо посилань відповідача на договір про закупівлю теплової енергії в гарячій воді № 2440/17, укладений між позивачем та відповідачем 18.01.2017, суд зазначає, що, відповідно до п. 10.1. договору, він набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін та поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2017 і діє у частині поставки теплової енергії по 31.12.2017 включно (згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України), а у частині розрахунків - до їх повного здійснення. Тобто, строк дії вказаного договору сплинув, заборгованість за цим договором відсутня, сплачена відповідачем сума заборгованості зарахована позивачем, як погашення заборгованості за спожиту теплову енергію з грудня 2018, інше відповідачем не спростовано.
Більш того, суд вважає за необхідне наголосити про те, що в наданому до господарського суду відзиві на позов, відповідачем не заперечується наявність заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію, а лише висловлюється незгода з сумою заборгованості, у зв'язку з чим, відповідачем зазначено про намір подати до господарського суду клопотання про призначення у справі судової експертизи для перевірки правильності нарахування позивачем відповідачу суми боргу за спожиту теплову енергію. При цьому, контррозрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості суду надано не було.
Враховуючи викладене, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов спростовуються матеріалами справи та відхиляються судом, як необґрунтовані.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з якою судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 120, 123, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства "Жилкомсервіс" (61052, м. Харків, вул. Конторська, 35, код ЄДРПОУ 34467793) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119, р/р НОМЕР_1 в Філії ХОУ ПАТ Державний ощадний банк України, МФО 351823) заборгованість по оплаті спожитої теплової енергії в сумі 18909927,09 грн. за період: грудень 2018 - липень 2021, 3% річних в сумі 709996,37 грн. за період: 19.02.2019 - 20.09.2021, інфляційні втрати в сумі 1415786,69 грн. за період: 19.02.2019 - 20.09.2021 та 315535,65 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119);
Відповідач - Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (61052, м. Харків, вул. Конторська, 35, код ЄДРПОУ 34467793).
Повне рішення складено 26.01.2022.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/3973/21