26.01.2022 Справа № 914/200/22
Господарський суд Львівської області у складі судді Н.Є. Березяк, розглянувши матеріали заяви: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», м. Київ,
до боржника: Фізична особа - підприємець Губицький Дмитро Миколайович, м. Львів,
про видачу судового наказу: про стягнення заборгованості за Договором про надання послуг з організації перевезень відправлень №202150 від 14.02.2018 у розмірі 27667,84 грн основного боргу, 982,18 грн. інфляційних, 3615,66 грн. відсотки річних, 248,10 грн. судового збору
Представники сторін не викликались (не повідомлялись)
На розгляд господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи - підприємця Губицького Дмитра Миколайовича заборгованості за Договором про надання послуг з організації перевезень відправлень №202150 від 14.02.2018 у розмірі 27667,84 грн основного боргу, 982,18 грн. інфляційних, 3615,66 грн. відсотки річних, 248,10 грн. судового збору.
Розглянувши заяву та долучені до неї матеріали, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про наявність його заявнику невідомо.
Судовий наказ, відповідно до положень статті 232 ГПК України, є судовим рішенням.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.148 цього Кодексу. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 154 ГПК України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Суддя постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 152 ГПК України).
Розглянувши подану заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу, з огляду на наступне.
Згідно з п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо: заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Згідно з вимогами ч.ч. 2, 3 ст. 150 ГПК України у заяві повинно бути зазначено, зокрема, вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються. До заяви про видачу судового наказу, зокрема, додаються: копія договору, укладеного в письмовій формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними доказами є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, в також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Із змісту заяви, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» слідує, що заявник просить стягнути з Фізичної особи - підприємця Губицького Дмитра Миколайовича заборгованість за Договором про надання послуг з організації перевезень відправлень №202150 від 14.02.2018 у розмірі 27667,84 грн основного боргу, 982,18 грн. інфляційних, 3615,66 грн. відсотки річних, 248,10 грн. судового збору.
Викладені обставини Заявник підтверджує наступними документами:
- копією Договору про надання послуг з організації перевезень відправлень №202150 від 14.02.2018;
- копіями Актів здачі-приймання робіт за період з 20.07.2018 по 10.03.2019 роки підписаними лише зі сторони заявника;
-докази направлення Актів та рахунків фактур боржнику від 04.08.2021;
- розрахунком боргу , здійсненим на суму заборгованості 25798,84 грн.
Частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, (2) щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Отже, у відповідності до положень статей 12 та 148 Господарського процесуального кодексу, судовий наказ може бути виданий лише за вимогами про стягнення грошових коштів, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Тобто заявлені у заяві про видачу судового наказу вимоги повинні відповідати презумпції безспірності вимог заявника.
Наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити на підставі аналізу поданих документів.
Як вбачається з долученого заявником договору, предметом цього договору є надання послуг з організації перевезень відправлень .
Оплата вартості наданих послуг здійснюється … шляхом перерахування… коштів у розмірі 100% вартості послуг у продовж 2 банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг ( п.5.1 Договору).
Заявник просить стягнути з боржника суму основного боргу в розмірі 27667,84 грн., проте, згідно поданого розрахунку заборгованості , на яку нараховані інфляційні і 30 відсотків річних зазначена 25798,84 грн.
Разом з тим, зазначаючи у заяві про видачу судового наказу про суму основного боргу боржника в розмірі 27667,84 грн, заявником не надано до суду доказів на підтвердження наявності зазначеної заборгованості та вказаних обставин. Акти здачі- приймання робіт за період 2018-2019 роки скеровувались заявником боржнику в серпні 2021 року, проте докази їх отримання боржником в матеріалах справи відсутні.
У відповідності до приписів ч.1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 148 ГПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Також суд зазначає, що згідно п.п. 4 та 5 ч. 2 ст. 150 ГПК України у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги; відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Як вбачається з аналізу вищенаведених норм законодавства, судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.
Відтак, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому достовірними доказами є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наявність спору про право вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором). Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.
Разом з тим, зазначаючи у заяві про видачу судового наказу про суму основного боргу боржника в розмірі 27667,84 грн., заявником не надано до суду доказів на підтвердження наявності зазначеної заборгованості та вказаних обставин.
Суд зазначає, що за загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених вимог заявлених стягувачем по суті (п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України). Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, та встановлення обставин спливу позовної давності щодо заявленої вимоги. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов'язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності/порушення його права, щодо спливу позовної давності, в тому числі щодо наявності прострочення виконання зобов'язання боржником (зокрема, з метою визначення періоду, який знаходиться в межах позовної давності). Однак, такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (ст. 15 ГПК України). Так, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині або у випадку заявлення вимог поза межами позовної давності, навіть щодо частини періоду нарахування в межах певного виду вимог, мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов'язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав. При цьому, законом не передбачено обов'язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, так як у протилежному випадку суд, буде здійснювати розгляд вимог у порядку, який притаманний для позовного провадження, що суперечить цільовому призначенню інституту наказного провадження.
Як вбачається із поданих заявником Актів здачі-приймання робіт ( підписаних лише зі сторони заявника) вони датовані в період з 20.07.2018 р по 10.03.2019 р.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність визначена статтею 257 Цивільного кодексу України, а статтею 258 цього Кодексу передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України також встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Відповідно до частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи ті обставини, що Акти здачі-приймання робіт за 2018-2019 роки повинні були бути складені та надані для підписання щомісячно ( п.5.3 Договору) ,а Замовник впродовж двох робочих днів з дати отримання актів підписати їх або надати мотивовану відмову від підписання ( п.4.4 Договору) , відтак право заявника порушене ще з 2018 року, тобто після закінчення визначеного договором строку для здійснення контрагентом оплати, то перебіг позовної давності починається також з серпня 2018 року. Суд звертає увагу, що заявник у заяві про видачу судового наказу зазначає про направлення боржнику актів в електронному вигляді та ухилення Замовника від підписання таких актів. Таким чином, заявник обізнаний був про порушення його прав ще з моменту ухилення боржника від підписання актів у встановлений договором строк. Заявник не наводить жодних пояснень стосовно обізнаності його про порушення його прав боржником в інший момент у часі, не наводить обґрунтувань про поважність причин попуску строку позовної давності, а з договору не вбачається, що сторонами збільшено тривалість позовної давності.
Враховуючи приписи ст. 315 Господарського кодексу України, позовна давність до вимог про стягнення заборгованості за надані у липня- 2018 - грудні 2018 року послуги з організації перевезень перевезення закінчилась у грудні 2021 року. Із заявою про видачу судового наказу позивач звернувся до суду 21.01.2022 року. За таких обставин, суд вважає, що з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Пунктом 1 ч.1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо заяву подано з порушеннями вимог ст.150 цього Кодексу.
За змістом п. 8 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказ.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що заявником не дотримано вимог, передбачених ст.150 ГПК України, до заяви не додано відповідних доказів, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги ( підписані Акти здачі-приймання робіт та докази їх отримання боржником), а також вимоги за заявою про видачу наказу не мають ознак безспірності та відсутні докази, які б підтверджували відсутність спору про право, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу.
За змістом ч. 1 ст. 153 цього Кодексу відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 147, 148, 150, 152, 153, 234, 235 ГПК України, суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю « Нова Пошта» у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи - підприємця Губицького Дмитра Миколайовича заборгованості за Договором про надання послуг з організації перевезень відправлень №202150 від 14.02.2018 у розмірі 27667,84 грн основного боргу, 982,18 грн. інфляційних, 3615,66 грн. відсотки річних, 248,10 грн. судового збору.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до розділу 4 Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Березяк Н.Є.