ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.01.2022Справа № 910/11803/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське"
до 1. Міністерства енергетики України
2. Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Литвиненко Олексій Вікторович
про визнання дій незаконними та стягнення 500 000,00 грн.,
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Слуценко Р.П. (згідно з витягом з ЄДРПОУ);
від відповідача-2: не з'явився.
від третьої особи: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства енергетики України (далі - відповідач-1) та Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (далі - відповідач-2) про:
- визнання незаконними дій відповідача-1 щодо втручання у господарські відносини між позивачем та відповідачем-2;
- солідарне стягнення з відповідачів збитків у розмірі 500 000,00 грн.
Крім того, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України поставило відповідачам ряд запитань про обставини, що мають значення для справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2021 року вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
28.07.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про усунення недоліків.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 02.08.2021 року відкрито провадження у справі № 910/11803/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.09.2021 року. Крім того, цією ухвалою до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Литвиненка Олексія Вікторовича.
16.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-1 від 12.08.2021 року № 26/17-17.2-12585 на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на невчинення Міністерством енергетики України дій, спрямованих на втручання у господарські відносини між позивачем та відповідачем-2, а також відсутність правових підстав для солідарної відповідальності відповідачів та стягнення з Міністерства енергетики України заявленої позивачем суми грошових коштів.
25.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 25.08.2021 року, в якому останній просив суд зобов'язати відповідачів надати відповіді на поставлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" у позовній заяві запитання.
27.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 20.08.2021 року на відзив Міністерства енергетики України на позовну заяву, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" зазначило, що саме протиправні дії відповідача-1 в особі його посадової особи - заступника Міністра Зоріна О.О. у вигляді надання усного доручення директору Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" спричинили порушення відповідачем-2 умов договору комісії на продаж товару від 05.05.2020 року № 05/05-1 та норм матеріального права, що призвело до заподіяння позивачу збитків у розмірі 500 000,00 грн.
28.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
02.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 02.09.2021 року, в якому останній просив суд визнати обов'язковою явку в судове засідання керівника Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" Пидика Сергія Івановича, а також продовжити позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив відповідача-2 на позовну заяву.
06.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача-1 від 02.09.2021 року № 26/17-17.2-13828 на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких останній навів додаткові доводи на спростування обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське".
06.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення генерального директора Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" Пидика С.І.
У підготовчому засіданні 08.09.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28.09.2021 року. Крім того, відповідачів зобов'язано подати суду відповіді на поставлені позивачем у позовній заяві запитання. Разом із тим, явку в призначене засідання керівника Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" Пидика Сергія Івановича обов'язковою судом визнано не було, зважаючи на відсутність такої необхідності.
15.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Міністерством енергетики України на виконання вимог ухвали суду подано відповіді на поставлені відповідачу-1 у позовній заяві питання у формі заяви свідка.
24.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли відповіді Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" на поставлені йому в позовній заяві запитання, оформлені у простій письмовій формі.
27.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 27.09.2021 року, в якому останній просив суд застосувати до відповідачів заходи процесуального примусу у вигляді штрафу за ненадання відповідей на поставлені запитання, а також повторно зобов'язати Міністерство енергетики України та Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" надати відповіді на поставлені їм у позовній заяві запитання.
До початку призначеного підготовчого засідання 28.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 28.09.2021 року, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" просило суд не брати до уваги поданий Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" відзив на позовну заяву з огляду на його підписання неуповноваженою особою відповідача-2.
До початку цього підготовчого засідання через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" від 27.09.2021 року на відзив відповідача-2 на позовну заяву, в якій позивач вказав про необґрунтованість відповідних заперечень Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" проти позову.
Крім того, до початку призначеного підготовчого засідання 28.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 28.09.2021 року, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" просило суд повторно зобов'язати Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" надати відповіді на поставлені йому в позовній заяві запитання, а також залишити без розгляду раніше подане позивачем клопотання про застосування до відповідачів заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
У підготовчому засіданні 28.09.2021 року судом повторно запропоновано Державному підприємству "Вугільна компанія "Краснолиманська" надати відповіді на поставлені йому в позовній заяві запитання, встановлено відповідачу-2 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 13.10.2021 року; постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/11803/21 на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 26.10.2021 року. У той же час у наведеному підготовчому засіданні представник позивача відкликав та просив суд не розглядати по суті подану ним 02.09.2021 року заяву про продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив відповідача-2 на позовну заяву, враховуючи те, що такий строк позивачем фактично пропущено не було, а подання відповідної заяви було передчасним.
29.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Міністерства енергетики України від 21.09.2021 року № 26/17-17.2-14965 на письмові пояснення керівника Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" Пидика Сергія Івановича.
Крім того, 29.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Міністерства енергетики України від 16.09.2021 року № 26/17-17.2-14579 про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу.
20.10.2021 року на електронну адресу, а також 23.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли відповіді Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" на поставлені йому в позовній заяві запитання, оформлені заявою свідка.
У підготовчому засіданні 26.10.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.11.2021 року.
До початку призначеного підготовчого засідання 09.11.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 09.11.2021 року, в якому останній просив суд залучити Міністерство енергетики та вугільної промисловості України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, а також відкласти підготовче засідання на іншу дату. В обґрунтування необхідності залучення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до участі у справі в наведеному процесуальному статусі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" посилалося на те, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться відомості щодо реорганізації Міністерства енергетики та вугільної промисловості, а відтак його майно (до якого входять і корпоративні права Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська") згідно з положеннями Цивільного кодексу України має перейти до правонаступника (правонаступників).
У підготовчому засіданні 09.11.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.11.2021 року.
15.11.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Міністерства енергетики України від 10.11.2021 року № 26/17-17.2-18415 проти залучення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.
У підготовчому засіданні 16.11.2021 року суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача від 09.11.2021 року про залучення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, з огляду на недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" того, що рішення у цій справі може вплинути на права чи обов'язки означеного Міністерства.
Крім того, у вказаному підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні усного клопотання представника позивача про залучення Пидика Сергія Івановича до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, з огляду на його необґрунтованість та недоведеність заявником того, що рішення у цій справі може вплинути на права чи обов'язки зазначеної фізичної особи.
Також у наведеному підготовчому засіданні судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача від 02.09.2021 року про виклик у судове засідання керівника Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" Пидика Сергія Івановича, враховуючи відсутність необхідності визнання обов'язковою явки цієї особи для участі у судовому засіданні або вчиненні певної процесуальної дії.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/11803/21 до судового розгляду по суті на 14.12.2021 року.
До початку призначеного судового засідання 14.12.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 14.12.2021 року про відкладення розгляду справи на іншу дату.
У судових засіданнях 14.12.2021 року та 28.12.2021 року оголошувалися перерви до 28.12.2021 року та до 12.01.2022 року відповідно.
До початку призначеного судового засідання 12.01.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" просило суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 905/1769/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про визнання позивача постачальником за договором поставки вугілля від 15.05.2020 року № 111/6 та переведення на нього прав і обов'язків постачальника, яка розглядається господарським судом Донецької області.
Крім того, до початку зазначеного судового засідання на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, в якому останній просив відкласти розгляд справи на іншу дату, посилаючись на тимчасову втрату представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" працездатності та неможливість директора позивача прибути в призначене судове засідання, у зв'язку з віддаленістю місцезнаходження останнього.
У судовому засіданні 12.01.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 905/1769/20 з огляду на недоведеність заявником належними і допустимими доказами неможливості розгляду по суті спору в справі № 910/11803/21 до вирішення справи № 905/1769/20. Судом також враховано, що за умовами частини 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу, тоді як можливість зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті у випадку неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачена.
Представник Міністерства енергетики України у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 12.08.2021 року № 26/17-17.2-12585 та запереченнях від 02.09.2021 року № 26/17-17.2-13828.
Позивач, відповідач-2 та третя особа про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 12.01.2022 року не забезпечили.
У той же час, при дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Разом із тим, позивачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не було зазначено про наявність додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути справу № 910/11803/21 по суті, тоді як у матеріалах цієї справи наявні заяви сторін по суті справи. Також заявником не було доведено і того, що спір у даній справі не може бути вирішено у судовому засіданні 12.01.2022 року.
Водночас, участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" у судовому засіданні 12.01.2022 року не є обов'язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом.
Суд звертає увагу позивача на те, що у випадку тимчасової втрати працездатності його представником позивач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Водночас неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню позивачем на загальних підставах, чого у встановленому законом порядку останнім здійснено не було.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для повторного відкладення розгляд справи на іншу дату.
При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 12.01.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника Міністерства енергетики України, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
19.12.2003 року Державна служба геології та надр України надала Товариству з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" спеціальний дозвіл на користування надрами від 19.12.2003 року № 3316 (зі змінами, внесеними відповідно до наказу Держгеокадастру України від 28.04.2012 року № 174 та від 30.08.2013 року № 440), яким визначено:
- вид користування надрами: видобування;
- мета користування надрами: продовження видобування кам'яного вугілля та супутніх корисних копалин;
- назва родовища: технічні межі шахтного поля ТОВ "Краснолиманське" на полі діючої шахти "Краснолиманська", пласти m42, Із, k5 + k5B;
- визначено географічні координати;
- місцезнаходження: Донецька область, Красноармійський район;
- площа: 19,09 кв.км.;
- вид корисної копалини: кам'яне вугілля; супутні германій, газ (метан) вугільних родовищ;
- загальний обсяг запасів на час надання дозволу: вугілля (тис.т): балансові кат. В+С1-43336 (В-29216, С1-14120); позабалансові кат. С1-811 (у тому числі за потужністю С1-262, за ГТУ-С1-549); у тому числі коксівне балансові кат. В+С1-33238; германій балансові кат. С2-77,0; газ - С1-385 млн.куб.м., С2-53 млн.куб.м.;
- джерело фінансування робіт, які планує виконати надрокористувач: недержавні кошти;
- особливі умови: виконання рекомендацій ДКЗ України, протокол 04.04.2013 р. № 2883; виконання умов Мінприроди України, Держуправління охорони навколишнього природного середовища, Держгірпромнагляду, Мінпаливенерго, своєчасна і у повному обсязі сплата обов'язкових платежів до Державного бюджету, щорічна звітність перед Держгеонадрами України про стан запасів корисних копалин за формою 5-гр, 6-гр тощо;
- строк дії дозволу: 19 років, до 19.12.2032 р.;
- угода про умови користування ділянкою надр: від 13.11.2013 р. № 3316.
24.12.2013 року Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки позивачу видано Акт про надання гірничого відводу (внесено до реєстру Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки 24.12.2013 року за № 2724) з метою розробки родовища кам'яного вугілля в технічних межах шахтного поля ТОВ "Краснолиманське" на полі діючої шахти "Краснолиманська", пласти m42, Із, k5 + k5B у Красноармійському районі Донецької області, площею 2883,0 га, до 19.12.2032 року.
05.05.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (комітент) та Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" (комісіонер) укладено договір комісії на продаж товару № 05/05-1 (далі - Договір), за умовами якого комісіонер зобов'язався за дорученням та за рахунок комітента укласти від свого імені одну або декілька угод щодо продажу товару в асортименті та на умовах, викладених у специфікації до цього Договору.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками означених суб'єктів господарювання
Відповідно до пункту 1.2 Договору належним виконанням комісіонером своїх безпосередніх зобов'язань за цим Договором вважається продаж комісіонером товару за цінами, що вказані в специфікаціях до даного Договору.
Згідно з пунктом 1.3 Договору комісіонер виконує свої договірні зобов'язання за комісійну винагороду. Загальна сума винагороди за цим Договором складає 960 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ) на місяць.
Виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договір (договори) поставки вугілля з третьою особою (покупцем) (пункт 1.4 Договору).
У пункті 1.5 Договору його сторони дійшли згоди, що поставка товару третій особі (покупцю) здійснюється комісіонером.
Проект договірної форми угоди комісіонера із третіми особами щодо продажу товару попередньо не підлягає візуванню комітентом (пункт 1.6 Договору).
За умовами пункту 1.7 цієї угоди взяті на себе за договором зобов'язання комісіонер зобов'язаний виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента.
Товар, що надійшов до комісіонера від комітента є власністю комітента (пункт 1.8 Договору).
Відповідно до пункту 2.1.1 означеного правочину комісіонер зобов'язався, зокрема, самостійно здійснити необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти покупця на продукцію комітента, виконати всю переддоговірну роботу та укласти з покупцем договір постачання продукції відповідно до вказівок комітента, визначених у специфікаціях до цього Договору, та на найвигідніших для нього умовах.
Згідно з пунктом 2.1.5 Договору комісіонер зобов'язався інформувати комітента про хід виконання доручення, отриманого за цим Договором. Протягом п'яти робочих днів після укладення Договору постачання із третьою особою щодо продукції комітента повідомити останнього про таке укладення та про передання продукції покупцю.
Комітент також зобов'язався надавати комісіонеру письмовий звіт про виконання його доручення поставки товару третій особі (покупцю) до 10 числа місяця наступного за звітним (пункт 2.1.6 наведеної угоди).
Відповідно до пункту 2.1.7 Договору комісіонер зобов'язався передати комітенту отримані грошові кошти за договором постачання із третьою особою протягом двох робочих днів з моменту отримання грошових коштів шляхом перерахування на поточний рахунок комітента.
Грошові кошти, належні комітенту за договором купівлі-продажу із третьою особою, виплачуються комісіонером протягом двох днів з моменту надходження коштів від покупця на поточний рахунок комісіонера шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок комітента (пункт 4.2 Договору).
За умовами пункту 6.1 Договору передання продукції комітентом комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за актом приймання-передачі.
Згідно з пунктом 7.1 Договору одностороння відмова від виконання умов цього договору не допускається.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання (пункт 7.3 Договору).
У пункті 10.1 Договору його сторони дійшли згоди про те, що наведений правочин набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
Зміни та доповнення до цього Договору мають юридичну силу у разі їх викладення в письмовій формі та підписання сторонами (пункт 10.3 Договору).
Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" та Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" укладено специфікацію від 05.05.2020 року № 1 до Договору, в якій останні погодили марку, базову ціну за 1 тону вугілля, а також умови продажу за якісними характеристиками вугілля.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" у період з 16.05.2020 року по 31.05.2020 року передало, а Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" прийняло продукцію в кількості 30 117 тон. за актами приймання-передачі вугільної продукції від 16.05.2020 року № 1-К, від 17.05.2020 року № 2-К, від 18.05.2020 року № 3-К, від 19.05.2020 року № 4-К, від 20.05.2020 року № 5-К, від 23.05.2020 року № 6-К, від 25.05.2020 року № 7-К, від 26.05.2020 року № 8-К, від 27.05.2020 року № 9-К, від 28.05.2020 року № 10-К, від 30.05.2020 року № 11-К та від 31.05.2020 року № 12-К. Загальна вартість цієї продукції склала 63 034 129,39 грн. (що не заперечувалося учасниками справи під час її розгляду).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" посилалося на те, що листами від 05.08.2020 року № 103/1, від 18.08.2020 року № 112/3, від 31.08.2020 року № 119/1 позивач повідомляв Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" про відсутність у комітента за Договором продукції на реалізацію комісіонером.
Позивач також вказував, що 25.08.2020 року він відкликав свою згоду на користування відповідачем-2 надрами, а також листами від 09.09.2020 року № 127/1, від 01.10.2020 року № 141/2, від 19.10.2020 року № 151/1, від 27.11.2020 року № 167/1, від 29.12.2020 року № 183/3 та від 12.03.2021 року № 25/1 повідомляв Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" про заборону реалізації продукції, видобутої на пластах Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське".
Однак, незважаючи на вказані обставини, відповідач-2 продовжив добувати та реалізовувати вугілля всупереч умовам Договору. Так, у період з 01.06.2020 року по 31.01.2021 року Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська", за відсутності дозволу позивача та без підписання ним відповідних актів приймання-передачі вугільної продукції, здійснило поставку кам'яного вугілля третім особам (Вуглегірській ТЕС, Трипільській ТЕС, Зміївській ТЕС) у загальній кількості 240 965,00 тон. та загальною вартістю 469 881 750,00 грн. (240 965,00*1 950).
Зважаючи на протиправне здійснення відповідачем-2 користування надрами (виключне право на яке належить позивачу на підставі спеціального дозволу) та реалізацію майна, відчуженого комісіонером у період з 01.07.2020 року по 31.01.2021 року, без дозволу його дійсного власника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", чим порушено приписи статті 1018 Цивільного кодексу України та статей 13, 14, 19, 24 Кодексу України про надра, позивач посилався на завдання йому відповідачем-2 збитків у вигляді неодержаного прибутку в розмірі 469 881 750,00 грн.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" вказувало на наявність правових підстав для солідарного стягнення заявленого розміру збитків в сумі 500 000,00 грн. як з Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", яке безпосередньо порушило умови Договору та нормативні приписи чинного законодавства і завдало позивачеві збитки, так і з Міністерства енергетики України.
В обґрунтування вимог, пред'явлених до відповідача-1 (як солідарного боржника), позивач зазначав, що у липні 2020 року заступник Міністра енергетики України Зорін Олександр Олексійович під час робочої поїздки, перебуваючи на підприємстві відповідача-2 та представляючи його нового керівника, у присутності працівників (трудового колективу) Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" надав розпорядження та згоду на видобуток вугілля з надр, розташованих у 1 південній лаві ухилу № 1 заскидової частини пласта 13, користувачем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське". Оскільки таким розпорядженням посадової особи відповідача-1 здійснено пряме втручання у господарську діяльність Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", що у подальшому призвело до порушення відповідачем-2 умов Договору та прав і законних інтересів позивача, а також завдання останньому збитків, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом про визнання незаконними дій відповідача-1 щодо втручання у господарські відносини між позивачем та відповідачем-2, а також солідарне стягнення з відповідачів завданих позивачеві збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 500 000,00 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до змісту статей 13, 14 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Надра надаються у користування для, зокрема, видобування корисних копалин.
Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді (частина 5 статті 15 Кодексу України про надра).
Згідно з частиною 5 статті 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Гірничим відводом згідно із статтею 17 Кодексу України про надра є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.
Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (стаття 19 Кодексу України про надра).
Відповідно до статті 24 Кодексу України про надра користувачі надр мають право: 1) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; 2) розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; 3) здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини; 4) на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами; 5) користуватися додатковими правами, передбаченими угодою про розподіл продукції. Одночасно, користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. Права та обов'язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами, а в разі надання права користування надрами на умовах угод про розподіл продукції - з моменту набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено цією угодою.
Користувач надр (інвестор), який отримав спеціальний дозвіл на користування надрами та гірничий відвід або уклав угоду про розподіл продукції, має виключне право здійснювати в його межах користування надрами відповідно до цього спеціального дозволу та угоди про розподіл продукції. Будь-яка діяльність, пов'язана з користуванням надрами в межах гірничого відводу, може здійснюватися тільки за згодою користувача надр (інвестора), якому він наданий. Така згода або відмова в її наданні має бути надана протягом двадцяти календарних днів після отримання відповідного письмового запиту. У разі ненадання жодної відповіді протягом зазначеного часу така згода вважається наданою.
Таким чином, враховуючи отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" спеціального дозволу на користування надрами від 19.12.2003 року № 3316 та Акту про надання гірничого відводу від 24.12.2013 року, за висновками суду, саме позивачеві належить, зокрема, право видобутку та розпорядження корисними копалинами в технічних межах шахтного поля позивача на полі діючої шахти "Краснолиманська", пласти m42, Із, k5 + k5B площею 19,09 кв.км, в Красноармійському районі Донецької області.
Проте, як вказує позивач у позові та поясненнях до нього, у період з 01.06.2020 року по 31.01.2021 року Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська", за відсутності дозволу позивача та без підписання ним відповідних актів приймання-передачі вугільної продукції, здійснило поставку кам'яного вугілля третім особам (Вуглегірській ТЕС, Трипільській ТЕС, Зміївській ТЕС) у загальній кількості 240 965,00 тон. та загальною вартістю 469 881 750,00 грн. (240 965,00*1 950), чим завдало позивачеві збитки.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів згідно зі статтями 20 Господарського кодексу України, 16 Цивільного кодексу України, є відшкодування збитків.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду.
Терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам.
Причинний зв'язок - це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище - наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.
Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, за змістом частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відтак, виходячи з положень статті 1166 Цивільного кодексу України, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Водночас саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, їх розмір, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки з заподіяними збитками.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Таким чином, з урахуванням вимог вказаних статей, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.
Відповідно до статті 67 Кодексу України про надра підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Згідно із статтею 25 Кодексу України про надра права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України. Збитки, завдані порушенням прав користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до законодавчих актів України.
Відповідно до змісту позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", заявлена до солідарного стягнення з відповідачів сума збитків є упущеною вигодою (неотриманим прибутком), яка виникла внаслідок ведення відповідачем-2 за погодженням (розпорядженням) відповідача-1 незаконного видобутку корисних копалин в технічних межах шахтного поля позивача на полі діючої шахти "Краснолиманська", пласти m42, Із, k5 + k5B площею 19,09 кв.км. в Красноармійському районі Донецької області.
Розмір упущеної вигоди позивачем визначено з урахуванням висновку судового експерта Пилипенка Валентина Володимировича від 06.07.2021 року № 17/06/21, яким встановлено, що за період з 01.07.2020 року по 31.01.2021 року Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" без дозволу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" здійснювало постачання та реалізацію вугілля, чим порушило умови Договору, та у зв'язку із чим позивач не отримав дохід в сумі 469 881 750,00 грн.
Слід зазначити, що за змістом пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України до упущеної вигоди віднесено доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, також включено, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
За змістом статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Тобто, прибуток визначається шляхом зменшення суми доходу на суму витрат.
Неодержаний прибуток - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Отже, покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Суд звертає увагу, що вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.
Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічний висновок сформовано Верховним Судом України у постанові від 18.05.2016 року в справі № 6-237цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).
Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
Така ж правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 року в справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18).
Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що заявлена до солідарного стягнення з відповідачів сума упущеної вигоди в загальному розмірі 500 000,00 грн. (очікуваних доходів/приросту в майні) була б отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" за умови належного, за посиланнями позивача, виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за Договором, враховуючи, зокрема, наявну в матеріалах справи копію постанови приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича від 19.05.2020 року ВП № 62128434 про арешт рухомого та нерухомого майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", посилання самого позивача на нездійснення ним з 01.06.2020 року видобутку вугілля, у зв'язку із простоєм підприємства та прийняттям наказу від 03.06.2020 року № 159, а також інші надані сторонами докази в їх сукупності.
Відтак, Товариством не було доведено того, що протиправні дії відповідачів стали наслідком неотримання позивачем доходу (зокрема, в розмірі 500 000,00 грн.), на який він розраховував, а також, зокрема, причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та збитками.
Крім того, за висновками суду, у даному випадку не є доведеним з боку позивача факт порушення відповідачем-2 саме умов укладеного між ними Договору, тоді як дії Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" свідчать про порушення останнім вимог Кодексу України про надра в частині заборони користування надрами за відсутності спеціального дозволу на користування ділянкою надр.
Більше того, позовна заява обґрунтована фактичним порушенням відповідачем-2 умов Договору та положень чинного законодавства, втім способом захисту порушеного права позивач обрав солідарне стягнення з відповідачів нарахованих збитків (упущеної вигоди).
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Оскільки за умовами Договору Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" зобов'язалося за дорученням та за рахунок позивача укласти від свого імені одну або декілька угод щодо продажу товару в асортименті та на умовах, викладених у специфікації до цього Договору, такі зобов'язання між учасниками господарських відносин складають майново-господарські зобов'язання, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (стаття 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 196 Господарського кодексу України у разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управлених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управлених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.
Частиною 2 статті 196 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 541 Цивільного кодексу України визначено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 року в справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20).
Проте умовами укладеного між позивачем та відповідачем-2 Договору, а також нормативними приписами чинного законодавства чи статутними документами відповідачів не передбачено виникнення солідарної відповідальності відповідача-1 та відповідача-2 у випадку неналежного виконання Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" договірних зобов'язань за Договором, що додатково свідчить про безпідставність вимог позивача.
За таких обставин, у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" про солідарне стягнення з Міністерства енергетики України та Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" збитків у розмірі 500 000,00 грн. слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про визнання незаконними дій відповідача-1 щодо втручання у господарські відносини між позивачем та відповідачем-2, суд зазначає наступне.
В обґрунтування означених вимог, позивач зазначав, що у липні 2020 року заступник Міністра енергетики України Зорін Олександр Олексійович під час робочої поїздки, перебуваючи на підприємстві відповідача-2 та представляючи його нового керівника, у присутності працівників (трудового колективу) Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" надав розпорядження та згоду на видобуток вугілля з надр, розташованих у 1 південній лаві ухилу № 1 заскидової частини пласта 13, користувачем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське". Оскільки таким розпорядженням посадової особи відповідача-1 здійснено пряме втручання у господарську діяльність Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", що у подальшому призвело до порушення відповідачем-2 умов Договору та прав і законних інтересів позивача, а також завдання останньому збитків, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" просило суд визнати незаконними дії відповідача-1 щодо втручання у господарські відносини між позивачем та відповідачем-2 (контрагентами за Договором).
Відповідно до пунктів 1, 2 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 року № 507, Міністерство енергетики України (Міненерго) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерго є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує:
формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі (далі - паливно-енергетичний комплекс);
формування та реалізацію державної політики у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива (крім питань забезпечення енергоефективності будівель та інших споруд) та у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики і теплопостачання.
Міненерго у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
За умовами пункту 8 цього Положення Міненерго у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Накази Міненерго, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Нормативно-правові акти Міненерго підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази Міненерго, видані в межах повноважень, передбачених законом, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
У той же час позивачем в установленому законом порядку не було доведено факту видання відповідачем-1 чи його уповноваженими особами обов'язкових до виконання відповідачем-2 та водночас протиправних наказів, розпоряджень чи доручень (із зазначенням їх реквізитів, конкретних вимог/визначеного змісту), якими здійснено безпосереднє та пряме втручання у господарську діяльність Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", що у подальшому, за твердженням позивача, призвело до порушення відповідачем-2 умов Договору та прав і законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське". Крім того, позивачем не доведено того, що вказані ним дії посадової особи відповідача-1, які полягали у спілкуванні заступника Міністра енергетики України Зоріна Олександра Олексійовича з трудовим колективом відповідача-2 під час робочої поїздки на означене підприємство, знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку із завданими позивачу збитками, тоді як саме по собі посилання на втручання відповідача-1 в господарську діяльність Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" не може бути підставою для задоволення вимог, пред'явлених позивачем (а не особою, в господарську діяльність якої здійснено втручання) на захист його інтересів.
Крім того, під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Проте, обраний позивачем спосіб захисту його прав шляхом визнання незаконними дій відповідача-1 щодо втручання у господарські відносини між позивачем та відповідачем-2 у даному випадку не є ефективним, адже задоволення означеної позовної вимоги жодним чином не призведе до відновлення порушених, на думку позивача, його майнових прав.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Проте позивач у встановленому законом порядку не довів наявності тих обставин, на які він посилався як на підставу пред'явлених до відповідачів вимог.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, на які він посилався в обґрунтування заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" слід відмовити.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 25.01.2022 року.
Суддя В.С. Ломака