08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/92/22
381/3608/21
20 січня 2022 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Ковалевської Л.М.,
за участі секретаря Омельчук С.А.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ничик А.В. звернулась до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням посилаючись на те, що позивач з червня 2021 року є власником квартири АДРЕСА_1 , в якому крім неї зареєстрований відповідач ОСОБА_2 . Однак, відповідач не проживає за даною адресою більше чотирьох років, фактично ще до придбання позивачкою даної квартири, місце проживання чи перебування його не відоме. Всі витрати, пов'язані з утриманням та обслуговуванням квартирою, сплатою комунальних послуг покладені тільки на позивачку, крім то вона має намір оформити субсидію, але в зв'язку з тим, що в квартирі прописана ще одна особа, це є перешкодою у вирішенні даного питання.
Ухвалою судді від 16 листопада 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено до підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 23 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Сторони в судове засідання не з'явились, про день розгляду справи повідомлені судом належним чином, відповідач через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. Представник позивача - адвокат Ничик А.В. подала до канцелярії суду письмову заяву з проханням розглянути справу в її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши письмові докази по справі, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу квартири від 03 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 /а.с.7-8/
Що також, підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.06.2021 /а.с.9/.
Положеннями статей 317, 319, 321 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно довідки Фастівської ЖЕК №01432 від 20.09.2021 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (позивач по справі) та ОСОБА_2 (відповідач) /а.с.11/.
Відповідач ОСОБА_2 з 2017 року за місцем своєї реєстрації: АДРЕСА_1 не проживає, що підтверджено довідкою Фастівської ЖЕК №07-4892 від 01.10.2021, в якій зазначено, що ОСОБА_2 за даною адресою зареєстрований, але фактично не проживає більше чотирьох років /а.с.10/, а також, Актом обстеження матеріально-побутових умов від 18.10.2021, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_2 в даній квартирі не проживає більше чотирьох років, особистих речей його в квартирі немає, переїхав у невідоме місце /а.с.20/.
Позивач вважає, що факт реєстрації відповідача, у належній їй квартирі порушує її права, як власника, оскільки вона змушена самотужки сплачувати рахунки відповідача за надані комунальні послуги та не має змоги оформити субсидію.
Також, враховуючи ту обставину, що відповідач за місцем реєстрації тривалий час не проживає, позивач вважає його такими, що втратив право користування житловим приміщенням.
За змістом частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.ст. 41,47 Конституції України, ст. 391 ЦК України, ст. 9 ЖК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 34 Постанови ПВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Принципи здійснення права власності закріплені у статті 319 ЦК, де, зокрема, зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, дотримуючись при цьому моральних засад суспільства, а держава не втручається у здійснення власником своїх правомочностей щодо належного йому майна і забезпечує власникам рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до статті 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв'язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку) відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК; ст. 405 ЦК).
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.03.2016 року у справі №825/1335/13-а, від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11.
Статтею 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІУ «Просвободу пересування та вільний вибір місця проживання вУкраїні»визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
З огляду на те, що Закон № 1382-ІУє спеціальним нормативно - правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Законупідлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).
Судом встановлено, що, що відповідач ОСОБА_2 з 2017 року відсутній за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , його реєстрація за вказаною адресою носить формальний характер, та порушує права власника ОСОБА_1 .
На підставі вищевикладеного, проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що право ОСОБА_2 на користування житлом зі сторони позивачки ОСОБА_1 порушено не було, відповідач відсутній в спірній квартирі понад встановлений законом строк без поважних причин, тому втратив право користування ним, у зв'язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 263-265,280-283 ЦПК України, ст. 16,319,391 ЦК України, Постановою Верховного Суду України від 01.03.2016 року у справі №825/1335/13-а, від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі через суд першої інстанції апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М.Ковалевська