79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
10.01.2022 Справа № 914/2875/21
За позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», м.Львів
про: стягнення 1 511 718, 63 грн упущеної вигоди
Суддя Синчук М.М.
За участю секретаря судового засідання
Кравчук І.В.
Представники учасників справи:
позивача: Якуба Є.А.- представник,
відповідача: Косик Т.О. - представник.
До Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи» про стягнення 1 511 718, 63 грн упущеної вигоди.
Ухвалою суду від 22.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі № 914/2875/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче судового засідання призначено на 18.10.2021.
Канцелярією Господарського суду Львівської області 20.09.2021 зареєстровано заяву представника позивача (вх.№3746/21 від 20.09.2021) про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 22.09.2021 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про забезпечення позову (вх.3746/21 від 20.09.2021).
11.10.2021 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та відмовити повністю у задоволенні позову.
На електронну адресу суду представником позивача 18.10.2021 надіслано відповідь на відзив та клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника позивача у відпустці.
Ухвалою суду від 18.10.2021, у зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання, підготовче судове засідання відкладено на 15.11.2021.
Ухвалою суду від 15.11.2021 продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву у судовому засіданні до 13.12.2021.
17.11.2021 року до канцелярії суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 13.12.2021 закрито підготовче провадження у справі №914/2875/21, розгляд справи №914/2875/21 по суті призначено на 10.01.2022.
У судове засідання 10.01.2022 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
У судове засідання 10.01.2022 представник відповідача з'явився. Позовні вимоги заперечив в повному обсязі.
В судовому засіданні 10.01.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Як стверджує позивач, Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця» як розповсюджувачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські Перспективи» як рекламодавцем у 2014 році укладено договір про надання рекламних послуг, відповідно до якого розповсюджувач розміщує рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця, на об'єктах залізничного транспорту, а рекламодавець здійснює оплату за розміщення реклами. На переконання позивача, договір припинив свою дію 01.04.2018 року за його зверненням до відповідача. Проте, відповідач не демонтував рекламні конструкції і продовжував користуватись ними на об'єктах залізничного транспорту.
Позивач зазначає про судовий процес у справі № 910/6065/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські Перспективи" про визнання укладеним правочину в поданій ним редакції, що, на думку позивача, спрямоване виключно на забезпечення можливості надання рекламних послуг на об'єкта АТ «Укрзалізниця» без належних правових підстав.
Відповідач, за твердженнями позивача, продовжує користуватись рекламними конструкціями і сплачує за цінами, визначеними в додатковій угоді №10 від 29.12.2017 року. Наведеним відповідач завдає збитків позивачу і своїми діями унеможливлює здавання рекламних місць іншим рекламодавцям за ринковими цінами 2021 року, тому позивач просить стягнути 1 511 718, 63 грн упущеної вигоди.
Правова позиція відповідача.
Відповідач щодо позовних вимог заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Зокрема, відповідач зазначає про відсутність доказів надіслання позивачем листа про припинення надання рекламних послуг; вважає, що посилання позивача, що за іншими договорами ТзОВ «Українські перспективи» оплачує зовсім іншу ціну, ніж передбачена додатковою угодою № 10 від 29.10.2017 до договору про надання рекламних послуг від 06.01.2014, не є підставою для нарахування збитків (упущеної вигоди), оскільки сам позивач погоджується та приймає оплати в сумах, які сплачуються відповідно до цієї додаткової угоди, виставляє рахунки та надає акти виконаних робіт. Щодо нарахованих збитків, відповідач зазначає, що до подання позову позивач по справі не вживав жодних заходів щодо одержання упущеної вигоди, а також не обґрунтував, у чому полягає протиправна поведінка відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між такою поведінкою та упущеною вигодою. Тому, на переконання відповідача, у його діях відсутній склад правопорушення.
Обставини справи, встановлені судом.
06.01.2014 року Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця», (згідно з договором - розповсюджувач, надалі по тексту рішення - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські Перспективи» (згідно з договором - рекламодавець, надалі по тексту рішення - відповідач) укладено договір № Л/П-14227п/НЮ від 06.01.2014 про надання рекламних послуг.
Договір діє до 31.12.2014 року (п. п. 5.1 договору).
06.01.2014 року підписано додатки №01, №02, №03, №04 до договору, якими, зокрема, визначено період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) - 01.01.2014 - 31.12.2014 року, загальна вартість послуг в місяць відповідно до додатку №01 становить 5307, 12 грн., додатку №2 - 3265, 92 грн., додатку №03 - 3674,16 грн., додатку №04 - 2449,44 грн.
Упродовж 2014 - 2017 років сторонами укладались додаткові угоди до вказаного договору. Зокрема, 30.12.2014 період проведення рекламної кампанії погоджено у зміненій редакції: з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року.
Додатковою угодою від 28.03.2016 року змінено період проведення рекламної кампанії до 30.06.2016 року, а також змінено строк дії договору - до 30.06.2016 року.
Додатковою угодою від 29.06.2016 року змінено період проведення рекламної агенції та строк дії договору, а саме до 31.07.2016 року; додатковою угодою від 22.07.2016 року - до 31.10.2016 року; додатковою угодою від 14.12.2016 року - до 31.12.2016 року.
Надалі 30.12.2016 року додатковою угодою № 07 змінено період проведення рекламної кампанії, а саме до 31.01.2017 року; додатковою угодою № 08 від 30.01.2017 року - до 30.04.2017 року; додатковою угодою № 09 від 28.04.2017 року - до 31.12.2017 року; додатковою угодою № 10 від 29.12.2017 року - до 31.03.2018 року.
Додатковою угодою № 10 від 29.12.2017 року внесено зміни в додаток № 01, №02, №03, №04, №06, а саме, загальна вартість послуг в місяць відповідно до додатку №01 становить 15 331, 68 грн., додатку №02 - 6 804, 00 грн., додатку №03 - 10 614,24 грн., додатку №04 - 7076,16 грн.
07.03.2018 регіональна філія “Львівська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські Перспективи" із листом від 02.03.2018 року про припинення надання рекламних послуг з 01.04.2018 року за договором № Л/П-14227п/НЮ від 06.01.2014 року. У листі зазначено пропозицію демонтажу рекламних конструкцій 01.04.2018 року. Список згрупованих відправлень та фіскальний чек від 07.03.2018 року долучені до позовної заяви.
Позивачем надано копію наказу про затвердження базових тарифів на послуги з розміщення реклами від 01.06.2018 № 291/од під час переукладення чинних договорів з 01.07.2018 та погодження на укладення нових договорів на надання рекламних послуг, передбачено застосування нових підвищених базових тарифів у місті Львів та відміну застосування понижуваних коефіцієнтів.
Відповідачем надано підписані сторонами акти виконаних робіт по договору № Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014 за період травень 2018 - квітня 2021.
Позивачем також подано договір № Л/Е-17883п/НЮ від 01.10.2017 року про надання рекламних послуг з додатковими угодами, договір № Л/Е-19274п/НЮ від 15.03.219 року про надання рекламних послуг з додатковими угодами, договір № Л/Е-20578п/НЮ від 27.11.2020 року про надання рекламних послуг з додатковими угодами, що укладалися з відповідачем з умовами вищої ціни. Також надано договори про надання рекламних послуг № Л/МЧ-20540п/НЮ від 04.12.2020 року та №Л/М-21308п/НЮ від 29.04.2021 року, укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «Октангон-Аутдор», на підтвердження позиції про ринкову ставку за надання аналогічних послуг з розміщення реклами.
Згідно із наказом регіональної філії “Львівська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” № 291/од від 01.06.2018 року «Про затвердження базових тарифів на послуги з розміщення реклами» затверджено базові тарифи на послуги з розміщення реклами на території та об'єктах регіональної філії “Львівська залізниця”, розташованих у місті Львові, Івано-Франківськ, Тернопіль, Рівне, Чернівці, Ужгород, Ковель, в рухомому складі дизель- та електропоїздів, на пасажирських вокзалах, станціях, у товарних конторах станцій філії, у містах обласного значення, щодо яких не встановлено окремого тарифу. Зокрема, базовий тариф на послуги з розміщення реклами на спеціальній рекламній конструкції на фасаді будинку, паркані затверджений у розмірі 90,0 грн./міс. за 1 м.кв.
У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання укладеними між сторонами у справі угод у редакції позивача, а саме: угоди про внесення змін до договору від 06.01.2014 № Л/П-14227п/НЮ, угоди про внесення змін до договору від 06.01.2014 № Л/Т-14230п/НЮ.
Пропоновані зміни, зокрема, стосувалися продовження дії Договору від 06.01.2014 до 31.03.2023. Господарський суд міста Києва 21.05.2018 відкрив провадження у справі №910/6065/18.
Ухвалою від 08.06.2018 Господарський суд міста Києва задовольнив заяву Товариства та забезпечив позов шляхом заборони Залізниці та іншим особам, які діють від її імені та/або на її замовлення, вчиняти дії, спрямовані на демонтаж рекламних конструкцій, які належать Товариству та розміщені за адресами, зазначеними у договорах оренди, зобов'язання укласти які є предметом спору.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2021 у справі № 910/6065/18 у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2018.
Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.
Висновки суду
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до положень частини першої статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21.04.2021 у справі № 913/335/20, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
У розумінні наведених положень особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях немає вини у заподіянні збитків.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі. Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 ГПК України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.03.2021 року у справі № 916/1740/18 зауважує, що згідно із ч. 1 ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.
Системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб'єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відтак, суб'єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб'єкта господарювання. (Висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач вважає, що договір про надання послуг від 06.01.2014 року припинив дію з 01.04.2018 року на підставі звернення позивача до відповідача із відповідним листом про припинення відносин, так і у зв'язку із закінченням строку дії договору, що визначався останньою додатковою угодою від 31.03.2018.
Так, у листі позивача від 02.03.2018 зазначено пропозицію демонтажу рекламних конструкцій 01.04.2018 року. Відповідач у відзиві заперечив стосовно надіслання йому такого листа. Проте, на підтвердження факту надіслання листа відповідачу до позовної заяви позивачем долучені список згрупованих відправлень та фіскальний чек від 07.03.2018 року. Домовленостей щодо надіслання такого листа виключно з описом вкладення між сторонами не було. Інших вимог про те, у який спосіб надсилати листи відповідачу, також не доведено. Тому позивач надіслав так, як вважав за достатнє, а відповідач не спростовує жодними доказами того, що таким відправленням згідно зі списками згрупованих відправлень він отримав будь-що інше, ніж лист, про який стверджує позивач.
Разом з тим, досліджуючи склад правопорушення та його перший елемент - протиправну поведінку відповідача, суд звертає увагу, що така, за твердженням позивача, проявилась у невчиненні демонтажу рекламних конструкцій та продовження користування ними після 31.03.2018. Проте, суд зазначає, що позивачем не доведено, що така поведінка є протиправною, адже, по-перше, сторонами визнається, що з квітня 2018 відповідач здійснював платежі за надані послуги, а позивач приймав такі, сторонами підписувались акти виконаних робіт за період 2018 - 2021 роки. Такі обставини не спростовані та не заперечувались позивачем, а відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. По-друге, саме позивач звернувся до відповідача з листом про припинення правовідносин з 01.04.2018, тобто поведінка позивача свідчить про волевиявлення на припинення таких, тобто відсутність наміру отримувати дохід від співпраці з відповідачем на підставі договору № Л/П-14227п/НЮ. Наведене виключає реальну можливість та намір отримання доходів у випадку іншої поведінки відповідача.
Суд враховує, що між сторонами існував судовий процес, ініційований відповідачем у справі № 910/6065/18, проте така поведінка учасника господарських відносин не свідчить саме про неправомірність дій відповідача у ситуації, що виникла між сторонами спору. Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України). Більше того, суду не подано доказів наявності рішення суду, яке вступило в законну силу і яким би встановлювався факт неправомірної поведінки відповідача. Суд не вважає обґрунтованими та доведеними твердження позивача про неправомірну поведінку відповідача та спеціальне затягування ним судового провадження у справі № 910/6065/18, адже суд не вправі давати оцінку діям іншого суду стосовно тривалості та підстав такої тривалості відповідного судового процесу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7511/20 звернув увагу, що звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання. Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Враховуючи встановлені вище обставини, суд підсумовує, що позивачем не доведено як обставину неправомірної поведінки відповідача, так і реальної можливості отримання визначених ним доходів внаслідок такої поведінки відповідача, не підтверджено, що ним вжито всіх заходів, спрямованих на дійсне одержання таких доходів (не звертався до відповідача із пропозиціями збільшення вартості послуг по спірному договору, приймав здійснювані відповідачем за час фактичного користування рекламними конструкціями оплати без висловлення письмових зауважень чи претензії).
Наведене є достатнім для визнання безпідставними позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, а також усуває необхідність дослідження інших складових цивільного правопорушення. Враховуючи зазначене, суд стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розподіляючи витрати зі сплати судового збору, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 20.01.2022.
Суддя Синчук М.М.