ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.01.2022Справа № 910/17113/21
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Свириденко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тас-логістік"
вул. Васильківська/Басейна 1-3/2 а, м. Київ, 01024
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
вул. Є. Гедройця, 5, м. Київ, 03680
про стягнення 302 757,31 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тас-логістік" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-відповідач) про стягнення 302 757,31 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначене на 24.11.2021.
23.11.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти позовних вимог заперечує повністю.
24.11.2021 відповідачем подано клопотання про долучення доказів по справі.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 року судом оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 22.12.2021.
07.12.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив.
21.12.2021 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 22.12.2021 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.01.2022.
В судове засідання 18.01.2022 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи та підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 18.01.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
08.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Західний» (попередня назва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС-ЛОГІСТІК») (надалі - Позивач, Замовник) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (надалі - Перевізник, Відповідач) було укладено Договір про надання послуг №07794/ЦТЛ-2018 (надалі - Договір).
За умовами Договору Акціонерне товариство «Українська залізниця» здійснює перевезення вантажів, надає вантажні вагони та інші послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах інших залізниць „інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до положень п. 1.2 Договору:
Вагон Замовника - вантажний вагон, яким Замовник володіє на праві власності або іншій правовій підставі;
Перевезення - послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов'язується доставити довірений Замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим Договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, Статуту залізниць України.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору Замовник має право укладати договори на власний розсуд із підприємствами, які зацікавлені в перевезеннях вантажів, та виступати платником послуг з перевезення вантажу, користування вагонами та інших послуг, передбачених цим Договором.
18.07.2020 на підставі залізничної накладної № 47199278 (надалі - Накладна) Відповідач прийняв від Позивача до перевезення п'ять вантажних вагонів, серед яких були вагони № 95701090, №95702098 (надалі - Вагони).
Згідно вказаної накладної відправником зазначено ПрАТ «ДНІПРОВАГОНМАШ», одержувачем «Інтерстарч Україна», станція відправлення № 451701 «Правда», станція призначення № 456300 «Верхнеднепровск».
В графі 20 Накладної «найменування вантажу» зазначено: «Вагоны железнодорожные новые, перевозимые на своих осях, поступающие с предприятий-изготовителей; Власний вагон. Власник TOB «TAC АГРО». Направляється до пункту навантаження.
За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, це були абсолютно нові залізничні вагони, які тільки виїхали із заводу - виробника. Вагони були прийняті Відповідачем без жодних зауважень щодо технічного стану та придатності їх до перевезення.
Платником в Накладній зазначено ТОВ «ТАС-ЛОГІСТІК».
20.07.2021 в 02 год. 02 хв. трапилась транспортна подія - сходження вагонів № 56199763, 95701090, 95702098 у поїзді 3531 та локомотива ВЛ8 N° 741, що слідував з поїздом № 1716 на перегоні Воскобійня - Верхньодніпровськ регіональної філії «Придніпровська залізниця», внаслідок якої Вагони були пошкоджені.
Про пошкодження Вагонів було складено Акт ВУ-25М від 20.07.2020 про пошкодження вагона № 95701090, в якому перелічені пошкодження вагона та Акт ВУ-25 М від 20.07.2020 про пошкодження вагона № 95702098, в якому перелічені пошкодження вагона. Окрім того, в обох актах в розділі «додаткові відомості» зазначено: остаточний перелік пошкоджень буде встановлено при проведенні ремонту вагона.
Вагони були відремонтовані на підприємстві, яке їх виготовило - ПрАТ «ДНІПРОВАГОНМАШ» 13.11.2020, що підтверджується повідомленнями № 8850, 8851 за формою ВУ-36М.
В адресованому Позивачу листі № 8021/08/15-20 від 07.10.2020 Державна служба України з безпеки на транспорті повідомляє: «Укртрансбезпека інформує, що за результатами технічного розслідування транспортної події встановлено, що основними причинами настання транспортної події стало випадіння бонової панелі з вагону № 56199763 та вантажу (дріт - катанка стальна у бухтах) на колію, через її обрив від вузлів кріплення, а саме: шкворневих і проміжних балок, а також від кінцевих стійок та кінцевої балки, внаслідок відсутності зварних з'єднань між ними та дії натиску вантажу, а саме:
Накладки на шкворневих та проміжних балках не приварені до хребтової балки та шкворневих і проміжних стійок;
У місцях з'єднання в наявності значна корозія металу;
У верхній частині відсутнє з'єднання заглушених торцевих дверей спеціальними накладками до кутових стійок.
Супутніми причинами настання транспортної події стало невиконання вимог:
Розділів IX та XII Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року № 411, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 лютого 1997 року за № 50/1854 (із змінами); «Вантажні вагони залізниць колії 1520 (1524) м. Настанова з деповського ремонту» ЦВ-0142 (ВНД УЗ 32.2.04.037-2013), затвердженого наказом Укрзалізниці від 26 грудня 2013 року № 468-Ц;
Стандарту AT «Укрзалізниця» СТП 04-020:2018 «Вагони вантажні та контейнери. Правила ремонту при зварюванні та наплавленні», введеного в дію 13 червня 2019 року.
Також Позивач вказує, що він не має ніякого відношення до вагона № 56199763.
Після пошкодження Вагонів, Позивач був змушений направити їх назад на завод- виробник ПрАТ «ДНІПРОВАГОНМАШ».
Спочатку вагон № 95701090 був надісланий за залізничною накладною № 47361555 зі станції «Верхньодніпровськ» до станції «Верховцево», а вже звідти за залізничною накладною № 47808316 на станцію «Правда», яка примикає до Заводу. Вартість транспортування вагона склала 724,30 грн., без ПДВ (вартість кожної відправки зазначена в графі №34 залізничної накладної), а з ПДВ - 869,16 грн.
Аналогічним чином в ремонт направлявся вагон № 95702098: спочатку він був надісланий за залізничною накладною № 47361563 зі станції «Верхньодніпровськ» до станції «Верховцево», а вже звідти за залізничною накладною № 47809033 на станцію «Правда», яка примикає до Заводу. Вартість транспортування вагона також склала 724,30 грн., без ПДВ (вартість кожної відправки зазначена в графі N° 34 залізничної накладної), а з ПДВ - 869,16 грн.
Окрім цього, при здійсненні цих операцій Позивач ще сплатив 2 181,43 грн., в т.ч. ПДВ, Структурному підрозділу «Вагонне депо Кам'янське» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за подавання і забирання вагонів локомотивом залізниці, що підтверджується актом виконаних робіт N° 1/170 від 06.10.2020, відомістю № 23070388, відомістю № 06080403, рахунком № 822/(_262_) від 06.10.2020, платіжним дорученням № 2526 від 15.12.2020.
Таким чином, загальний розмір витрат Позивача на транспортування пошкоджених Вагонів до місця ремонту склав 3 919,75 грн.
Також позивач зазначає, що за час непередбачуваного перебування вагонів в ремонті з причин розобладнання під час знаходження останніх під відповідальністю відповідача, позивач продовжував сплачувати оренду плату за вагони, яка нараховувалась у відповідності з вищевказаними договорами оренди.
За твердженням позивача, йому було завдано збитків у вигляді витрат на оплату орендної плати в період неможливості експлуатації вагонів під час надання послуг з організації перевезень вантажів своїм клієнтам, виходячи з кількості діб затримки кожного вагону та розміру орендної плати, у загальному розмірі 79 344,00 грн.
З матеріалів справи встановлено, що Вагон № 95701090 був побудований 28.05.2020, що підтверджується технічним паспортом; Вагон № 95702098 був побудований 29.05.2020, що підтверджується технічним паспортом. Виробником Вагонів є Приватне акціонерне товариство «ДНІПРОВАГОНМАШ».
Вагони були придбані Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО» в лізинг із залученням Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ».
ПрАТ «ДНІПРОВАГОНМАШ» довіреністю № 29/05/2020/704-50 надало TOB «ТАС- ЛОГІСТІК» право оперативного управління рядом вагонів, в тому числі і Вагонами №95701090, 95702098.
15.06.2020 між ТОВ «ТАС АГРО» (орендодавець) і ТОВ «ТАС-ЛОГІСТІК» (орендар) було укладено Договір оренди вагонів № 15062020 ОР (надалі - Договір оренди).
Відповідно до п.п. 1.1 - 1.3 Договору Орендодавець зобов'язується за плату надати Орендарю в оренду вагони, що належать Орендодавцю на правах власності або іншій законній підставі (надалі - вагони, об'єкт оренди), для перевезень вантажів.
Розмір орендної плати, тип, модель, кількість, термін оренди, станція прийому-передачі в оренду та інші умови оренди вагонів визначаються Сторонами в додаткових угодах до цього Договору.
Термін оренди вагонів за цим Договором починає нараховуватися з дня (включно) підписання Акту прийому-передачі вагонів в оренду і припиняється з дня наступного за днем підписання Акту прийому-передачі вагонів з оренди.
Згідно з п. 5.2 Договору орендна плата нараховується від дати підписання акта прийому- передачі вагонів від Орендодавця Орендарю (включно) по дату підписання акта прийому- передачі вагонів від Орендаря Орендодавцю (включно).
Розмір місячної орендної плати за один вагон розраховується шляхом множення ставки, узгодженої Сторонами в додаткових угодах до цього Договору, на кількість вагонодіб (п. 5.3 Договору).
Сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору оренди, п. 6 якої визначили розмір орендної плати - 342,00 грн., в т.ч. ПДВ, за один вагон за одну добу.
В цей же день Сторони підписали акт прийому-передачі вагонів в оренду, серед яких були і пошкоджені Вагони (в акті вони зазначені під порядковими номерами 17 і 27) і також підтвердили вищезазначений розмір орендної плати.
ТОВ ТАС-ЛОГІСТІК» належним чином і в повному обсязі виконало взяті на себе зобов'язання оренадаря, - сплатило орендну плату, в тому числі і за пошкоджені Вагони в проміжок часу, коли вони були неробочому стані: з 20.07.2021 (акти ВУ-25М) по дату їх прийняття із ремонту 13.11.2020 (акти ВУ-36М), що підтверджується актами здачі-прийняття робіт за липень, серпень, вересень, жовтень та листопад 2020 року
Вагони були відремонтовані заводом-виробником - ПрАТ «ДНІПРОВАГОНМАШ» (надалі -Завод). Первісно ремонт був оплачений компанією-лізингодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ».
Вартість ремонту вагона № 95701090 склала 99 559,20 грн., що підтверджується:
кошторисами Заводу «Стоимость ремонта № 95 701 090 мод. 19-4146-01»;
актом виконаних робіт № 1 від 26.11.2020 між Заводом і ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на загальну суму 83 304,00 грн.;
актом виконаних робіт № 4 від 26.11.2020 між Заводом і ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на загальну суму 16 255,20 грн.;
платіжним дорученням № 50604 від 10.11.2020 про сплату ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на користь Заводу 83 304,00 грн.;
платіжним дорученням № 58544 від 09.12.2020 про сплату ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на користь Заводу 16 255,20 грн.
Вартість ремонту вагона № 95702098 склала 87 249,60 грн., що підтверджується:
кошторисами Заводу «Стоимость ремонта № 95 702 098 мод. 19-4146-01»;
актом виконаних робіт № 2 від 26.11.2020 між Заводом і ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на загальну суму 77 148,00 грн.;
актом виконаних робіт № 3 від 26.11.2020 між Заводом і ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на загальну суму 10 101,60 грн.;
платіжним дорученням № 50605 від 10.11.2020 про сплату ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на користь Заводу 77 148,00 грн.;
платіжним дорученням № 58545 від 09.12.2020 про сплату ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» на користь Заводу 10 101,60 грн.;
Проте, Вагони були застраховані, тому лізингодавець ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» виставив лізингоодержувачу ТОВ «ТАС АГРО» рахунки на відшкодування витрат з ремонту вагонів у розмірі ФРАНШИЗИ, а саме:
рахунок № 43874 від 25.11.2020 на суму 14 624,40 грн. (вагон № 95701090);
рахунок № 43875 від 25.11.2020 на суму 14 624,40 грн. (вагон № 95702098). на загальну суму 29 248,80 грн.
ТОВ «ТАС АГРО» оплатило вказані рахунки.
Після цього ТОВ «ТАС-ЛОГ1СТІК», як орендар, відшкодувало ці витрати ТОВ «ТА АГРО» як орендодавцю.
Таким чином, витрати Позивача на ремонт пошкоджених Вагонів склали 29 248,80 грн.
Також позивач просить стягнути із Відповідача 10 888,80 грн. провізної плати.
18.07.2020 відповідно до умов Договору про надання послуг № 07794/ЦТЛ-2018 від 08.02.2018 та на підставі залізничної накладної № 47199278 (надалі - Накладна) Відповідач як перевізник прийняв від Позивача до перевезення п'ять вантажних вагонів, серед яких були вагони № 95701090, № 95702098.
Відповідно до Накладної станцією призначення була станція «Верхньодніпровськ» регіональної філії «Придніпровська залізниця».
Позивач оплатив Відповідачу послуги з перевезення, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується Відповідачем у відзиві,
Проте, вантаж (порожні залізничні вагони вважаються вантажем, що детально описано в позовній заяві) на станцію призначення так і не був доставлений.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказує, що по-перше, Відповідач, будучи перевізником, був зобов'язаний доставити вантаж (порожні вагони) на станцію призначення, чого він не зробив, а по-друге, Відповідач був зобов'язаний перевіряти технічний стан всіх вагонів (в тому числі вагону № 56199763) і не допускати до руху в поїздах вагони, що мають несправності, чого він також не зробив. З огляду на вказане, за твердженням Позивача, наявний чіткий причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою Відповідача і завданою Позивачу майновою шкодою.
Отже, звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо збереження та забезпечення схоронності і цілісності вагонів, які перебували в той час в користуванні позивача, відповідач зобов'язаний компенсувати завдані збитки на загальну суму 302 757,31 грн (сума витрат на оплату орендної плати - 79 344,00 грн; сума витрат на проведення ремонту вагонів - 29 248,80 грн.; 3919,75 грн. - витрати на транспортування вагонів, 179 355,96 грн. - упущена вигода, 10 888,80 провізна плата за транспортування вагонів до станції призначення).
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Зі змісту частини першої ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з перевезення вантажів залізницею.
Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України), Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту залізниць України поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії) (ст. 3 Статуту залізниць України).
Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України, нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
Згідно з п 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Як вбачається зі змісту наданої залізничної накладної №№ 47199278 у графі 55 міститься відмітка про накладення електронного цифрового підпису при здійсненні прийому вказаних вагонів на перевезення, яким підтверджується правильність внесених до накладних відомостей.
На підставі Статуту залізниць України Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи (ст. 5 Статуту залізниць України).
Згідно зі ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Умовами ст. 8 Статуту передбачено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами п. 1.2. Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17 (далі - Правила), власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, що нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКТБ ЦВ "Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм", затвердженого Радою із залізничного транспорту держав-учасниць СНД 25 квітня 2001 року (далі - Знаки і написи), та мають ознаку в АБД ПВ "власний вагон".
Згідно з п. 3.4. Правил, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1. вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів №95701090, №95702098 при прийнятті їх відповідачем до перевезення.
Обставини допуску вищевказаних вагонів до руху залізничними коліями у технічно справному стані не спростовується також самим відповідачем.
Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом № 312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмів не обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з п. 6.2.1 зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Як встановлено судом, під час здійснення перевезення на вагонах було виявлено розобладнання (розукомплектування), про що складені відповідні повідомлення форми ВУ-23М та дефектні відомості форми ВУ-22.
Згідно з пп. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила користування вагонами і контейнерами), пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
На виконання вищезазначених Правил користування вагонами і контейнерами, у зв'язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до ПрАТ «ДНІПРОВАГОНМАШ».
Відповідно до п. 22 Правила користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Отже, збитки, заявлені позивачем, складаються з витрат на організацію проведення ремонтних робіт розобладнанних (розукомплектованих) вагонів, витрати на транспортування вагонів, провізна плата за транспортування вагонів до станції призначення та витрат у вигляді сплаченої орендної плати за час неможливості користування орендованими вагонами. Також позивачем заявлено упущену вигоду у вигляді неодержаного доходу.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною першою ст. 224 ГК України передбачено, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
В силу частини першої ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга ст. 22 ЦК України).
Частиною третьою ст. 22 ЦК України передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено главою 25 ГК України. Зокрема, відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Разом з цим, згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до частин першої та другої ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).
Як встановлено у п. 19 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, підставою для пред'явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під'їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем долучено до матеріалів позовної заяви повідомлення форми ВУ-23М, в яких зазначено час та місце виявлення пошкодження, акти форми ВУ-22, дефектні відомості в яких зазначаються необхідні роботи та запчастини та акт форми ВУ-36М, в яких зазначено час закінчення ремонту, що є належними та допустимими доказами факту виявлення пошкоджень вагонів.
Матеріали справи не містять доказів звільнення відповідача від обов'язку відшкодувати збитки, завдані позивачеві через те, що залізниця не забезпечила схоронності вагонів, адже такий обов'язок випливає з приписів абз. 2 п. 126 Статуту залізниць України, в якій йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не мають істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19.
Суд зазначає, що факт розукомплектування (розобладнання) спірних вагонів, підтверджується актами загальної форми ВУ-23М, ВУ-22 та ВУ-36М.
При цьому, суд звертає увагу, що факт розукомплектування (розобладнання) вагонів: №№95701090, 95702098 не заперечується відповідачем.
Як зазначено у п. 11 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 № 904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.
Згідно з частиною першою ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами п. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до п. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Отже, чинне законодавство у позадоговірних (деліктних) правовідносинах встановлює презумпцію вини залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо залізницею не буде доведено інше. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 910/313/19.
Разом з тим системний аналіз наведених норм цивільного законодавства свідчить, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою кредитора, вина заподіювача.
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відповідно до частини третьої ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (частина перша ст. 114 Статуту).
Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
При цьому відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Таким чином, позовні вимоги щодо відшкодування відповідачем збитків у вигляді витрат, понесених позивачем на ремонт та транспортування вагонів, провізної плати за транспортування вагонів до станції призначення та витрат у вигляді сплаченої орендної плати за час неможливості користування орендованими вагонами підлягає задоволенню у розмірі 123 401,35 грн.
Що стосується заявлених до стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди суд зазначає наступне.
Позивач обґрунтовуючи наявність упущеної вигоди у розмірі 179 355,96 грн. відповідно до розрахунку, що наведений ним у позові, посилається на ту обставину, що 06.07.2020 між ТОВ «СПЕЦТРАНСЕКСПЕРТ» (Клієнт) і ТОВ «ТАС-ЛОГІСТІК» (Експедитор) було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 06072020ТЕО-Л (надалі -Договір ТЕО).
До Договору сторони уклали Додаткову угоду № 1 від 06.07.2020, відповідно до п. 1 якої сторонами погоджено наступні умови транспортно-експедиційного обслуговування на період з 06 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з перевезення вантажів (ЄТСНВ 542215 лушпиння) у загальному обсязі згідно наданих Клієнтом заявок сумарного об'єму наданих заявок, але не менше 20 000 тонн загалом.
Саме під це замовлення Позивач і направив 18.07.2020 на підставі залізничної накладної № 47199278 залізничні вагони на станцію «Верхньодніпровськ».
Суд зауважує, що важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника збитками потерпілої особи. Позивачу слід довести, що протиправна поведінка, дія бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи наслідком такої протиправної поведінки.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх. шкода з боржника не стягується.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Отже, пред'явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов'язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Суд погоджується із твердження Відповідача, що наведений у візиві на позовну заяву, стосовно того, що Позивач у позовній заяві наводить розрахунок упущеної вигоди, який містить посилання на договір №06072020ТЕО-Л (договір- ТЕО) та розрахунки упущеної вигоди які складаються з, найменувань станції відправлення та призначення, кількості діб повного рейсу кожного вагону, планової вартості послуг експедитора, провізної плати та загальної платної вартості.
В той же час, позивачем не надано жодного первинного документу, який підтверджував би ненадання Позивачем послуг за цим договором, та як наслідок відсутність оплати з боку його контрагентів. Таким чином, Позивач не довів самого факту відсутності доходу за договором №06072020ТЕО-Л
Крім того відповідно до п.2.4 Договору Клієнт зобов'язаний за 7 робочих днів до початку планового навантаження подати електронною поштою Експедиторові на адресу електронної пошти Y.ihnatov@tas-logistic.com та info@tas-logistic.com скановану копію підписаної керівником і скріпленої відбитком печатки Клієнта Заявки про майбутні перевезення. Однак, в матеріалах справи відсутня така заявка.
Крім того, за доводами Відповідача, котрі не спростовані Позивачем, останнім не доведено, що він вжив всіх залежних від нього заходів для виконання зазначеного договору, залучення інших власних вантажних вагонів або вантажних вагонів третіх осіб для виконання Договору.
Таким чином, суд приходить до виноску, що наведені Позивачем розрахунки розміру упущеної вигоди базуються на визначенні можливого прибутку не можуть бути належним доказом збитків, оскільки є теоретичним припущенням можливого очікування доходу, що, водночас, не підтверджено первинними документами, які б підтвердили відсутність розрахунків за надані в неповному об'ємі послуги або ненадані послуги, та як наслідок, недоотримання прибутків який міг би отримати позивач від використання вагону.
Судом встановлена відсутність належних доказів на підтвердження реальності недоотримання прибутків який міг би отримати позивач від використання вагону на виконання вказаного вище Договору, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 179 355,96 грн. упущеної вигоди.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 123 401,35 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тас-логістік" (вул. Васильківська/Басейна 1-3/2 а, м. Київ, 01024, код 35945555) 123 401,35 грн. збитків та 1851,02 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 25.01.2022
Суддя М.О. Лиськов