ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.01.2022Справа № 910/18420/21
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ ГРЯЗНОВА, будинок 4-А)
до проДержавного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 94) стягнення заборгованості у розмірі 132 544 грн. 30 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 132 544 грн. 30 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.06.2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» про стягнення заборгованості у розмірі 132 544 грн. 30 коп. залишено без руху.
23.11.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/18420/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
07.12.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
21.12.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
21.12.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про стягнення витрат на правову допомогу.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.11.2021 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 29.11.2021 року та 02.12.2021 року про вручення поштового відправлення уповноваженим особам Сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (Продавець) та Державним підприємством «ЗАВОД 410 ЦА» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується протягом строку дії договору поставити Покупцеві товари, зазначені в п.1.3 цього договору, а Покупець - прийняти і оплатити такі товари. (а.с.9-12)
Відповідно до п. 3.1 Договору загальна ціна договору на момент його укладення становить 171674,14 грн, в тому числі ПДВ - 11945,69 грн.
Згідно з п.4.1 Договору розрахунки проводяться наступним шляхом:
- покупець направляє продавцю (факсимільним зв'язком або електронною поштою) заявку на поставку партії товару в рамках Специфікацій, які є невід'ємними додатками до даного договору;
- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- покупець згідно рахунку в рамках Специфікацій проводить платіж, умови зазначаються в кожній специфікації окремо.
Строк поставки партії товару буде вказано в кожній Специфікації. (п. 5.1. Договору).
Згідно з п.п. 5.5, 5.6 Договору продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар (податкова накладна, видаткова накладна, паспорт (сертифікат) якості виробника на товар). Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходять від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 р., а в частині виконання зобов'язань до повного виконання сторонами. (п. 10.1 Договору).
Додатковою угодою №8 від 14.11.2018 року до Договору купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року п.3.1 викладено в новій редакції: «ціна договору визначається специфікаціями (додатками) та складає: 1129301,45 грн, в тому числі ПДВ - 188216,91 грн.» (а.с.13)
Специфікацією №9 до Договору купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року Сторони узгодили найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціну, загальну суму в розмірі 519 164 грн. 12 коп. Умови оплати: 100% оплата проводиться після поставки та проходження вхідного контролю на ДП «Завод 410 ЦА», з відстрочкою платежу 15 банківських днів. (а.с.14-15)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року Позивач передав товар, а Відповідач в свою чергу на підставі довіреності №16-617 від 28.02.2018 року (а.с.23) прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №РН-02222 від 15.11.2018 року на суму 23 988 грн. 00 коп., №РН-02201 від 14.11.2018 року на суму 43 714 грн. 06 коп., №РН-02176 від 12.11.2018 року на суму 36 514 грн. 80 коп., а загалом на суму в розмірі 104 216 грн. 86 коп. (а.с.17-22)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» становить 104 216 грн. 86 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» 3% річних у розмірі 9 143 грн. 70 коп. та інфляційні у розмірі 19 183 грн. 74 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивач не передав документи, які підтверджують якість товару, а також строк оплати за отриманий товар не настав, у зв'язку з непроходженням вхідного контролю.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року Позивач передав товар, а Відповідач в свою чергу на підставі довіреності №16-617 від 28.02.2018 року (а.с.23) прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №РН-02222 від 15.11.2018 року на суму 23 988 грн. 00 коп., №РН-02201 від 14.11.2018 року на суму 43 714 грн. 06 коп., №РН-02176 від 12.11.2018 року на суму 36 514 грн. 80 коп., а загалом на суму в розмірі 104 216 грн. 86 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печаткою Позивача без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.17-22)
Згідно з п.п. 5.5, 5.6 Договору продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар (податкова накладна, видаткова накладна, паспорт (сертифікат) якості виробника на товар). Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходять від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивач не передав документи, які підтверджують якість товару.
У ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 688 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Згідно зі ст. 690 Цивільного кодексу України, Якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця.
Пунктами 1, 2 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 року № П-7 (Про застосування якої сторони домовились у Договорі купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року) передбачено, що ця Інструкція застосовується в усіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами постачання або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю. Підприємство-постачальник повинно забезпечити своєчасне відправлення одержувачу документів, що засвідчують якість та комплектність продукції, що, за загальним правилом, відсилаються разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими для сторін правилами чи умовами договору.
У п. 12, 14 Інструкції № П-7 визначено, що приймання продукції за кількістю здійснюється по транспортним і супровідним документам (рахункові-фактурі, специфікації, описові, пакувальним ярликам і ін.) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні. Приймання продукції по якості й комплектності проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідних документах, що засвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що поступила, і в акті вказується, які документи відсутні.
Відповідно до п. 16 Інструкції П-7 при виявлені невідповідності якості, комплектності, маркування отриманої продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічним умовам, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, зазначеним на маркуванні та супровідних документах, що підтверджують якість продукції (п. 14 цієї Інструкції), отримувач призупиняє подальший прийом продукції і складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийомі дефектів. Отримувач зобов'язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, запобігаючи погіршення її якості і змішування з іншою однорідною продукцією.
Отримувач зобов'язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції та 1цскладання двостороннього акта представника виробника (відправника) з іншого міста, якщо це передбачено в основних та особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах та договорі.
Відповідно до п. 20 Інструкції П-7 порядок проведення перевірки якості продукції за відсутності представника виробника (відправника), у разі його неявки на виклик отримувача (покупця) у встановлений строк та у випадках, коли виклик представника не є обов'язковим.
За результатами проведення перевірки відповідно до п. 29 Інструкції П-7 складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції.
Виходячи з умов Договору купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року та наведених положень Інструкції, загальний порядок виконання постачальником зобов'язань за договором поставки передбачає надання ним документів, що стосуються товару, разом з товаром, у той час як відсутність необхідних товаросупровідних документів підлягає фіксації при прийнятті товару шляхом складання відповідного засвідчувального документа (акту).
При цьому, Суд зазначає, що з урахуванням положень ст. 666 Цивільного кодексу України Відповідач не був позбавлений права, у разі не передачі Позивачем документів, які мають бути передані разом з товаром, встановити розумний строк для їх передання.
У даному випадку, доказом щодо поставки неякісної або некомплектної продукції відповідно до вимог Інструкцій П-6 та П-7 може бути лише акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції, оскільки сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень погодили саме такий порядок отримання товарно-матеріальних цінностей умовами укладеного договору, що є обов'язковим до виконання.
Проте, Судом встановлено, що станом на момент розгляду даної справи Відповідач не повідомив Позивача про відсутність документів, що підтверджують якість товару та документів, що підтверджують гарантії виробника; не відправив повідомлення про виклик представника постачальника для спільного приймання продукції, що було передбачено нормами Інструкцій.
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Відповідачем не надано жодних заперечень при прийманні продукції відносно кількості, якості, асортименту та комплектності товару, як в момент отримання товару, так і в розумний строк, визначений умовами договору, і в строки, передбачені нормами наведених Інструкцій, а також заперечень щодо неналежного виконання позивачем його договірних зобов'язань за Договором купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року в асортименті, кількості, в строки, за ціною та якісними характеристиками, які б були направлені Позивачеві у передбачений строк належними засобами зв'язку. А тому Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача в цій частині.
Згідно з п.4.1 Договору розрахунки проводяться наступним шляхом:
- покупець направляє продавцю (факсимільним зв'язком або електронною поштою) заявку на поставку партії товару в рамках Специфікацій, які є невід'ємними додатками до даного договору;
- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- покупець згідно рахунку в рамках Специфікацій проводить платіж, умови зазначаються в кожній специфікації окремо.
Специфікацією №9 до Договору купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року Сторони узгодили умови оплати: 100% оплата проводиться після поставки та проходження вхідного контролю на ДП «Завод 410 ЦА», з відстрочкою платежу 15 банківських днів. (а.с.14-15)
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України продавець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд зазначає, що датою виконання Позивачем обов'язку щодо поставки товару за спірними накладними є дата видаткових накладних. При цьому, з огляду на відсутність у Договорі умов щодо терміну, в якій Відповідач повинен провести вхідний контроль товарів, обов'язок по оплаті отриманого товару на підставі видаткових накладних №РН-02222 від 15.11.2018 року, №РН-02201 від 14.11.2018 року, №РН-02176 від 12.11.2018 року виникає з моменту отримання товару Відповідачем з відстрочкою платежу 15 банківських днів.
З огляду на викладене, Суд зазначає, що станом на час розгляду даної справи обов'язок Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» з оплати отриманого товару відповідно до умов Договору купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року на підставі видаткових накладних №РН-02222 від 15.11.2018 року, №РН-02201 від 14.11.2018 року, №РН-02176 від 12.11.2018 року настав.
Таким чином, заборгованість Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» за Договором купівлі - продажу №УМТЗ-18-198/2 від 12.08.2018 року становить 104 216 грн. 86 коп.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» в розмірі 104 216 грн. 86 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 104 216 грн. 86 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 08.12.2018 р. по 08.11.2021 р. у розмірі 9 143 грн. 70 коп. та інфляційні у розмірі 19 183 грн. 74 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 08.12.2018 р. по 08.11.2021 р. у розмірі 9 143 грн. 70 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 08.12.2018 р. по 08.11.2021 р. у розмірі 19 183 грн. 74 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.
Таким чином, з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 104 216 грн. 86 коп., 3% річних у розмірі 9 143 грн. 70 коп., інфляційні у розмірі 19 183 грн. 74 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
Позивачем також заявлено про стягнення з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2021 року між Адвокатським бюро «Сергія Жечева» (Адвокатське бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (надалі - Клієнт) було укладено Договір-доручення про надання правової допомоги б/н, предметом якого є надання Адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
Додатковою угодою №1 від 01.02.2021 р. до Договору-доручення про надання правової допомоги б/н від 01.02.2021 р. Сторони узгодили вартість правової допомоги.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу на суму 10000 грн. 00 коп., Акт приймання - передачі №ОУ-0000181 від 16.12.2021 р., платіжне доручення №8381 від 16.12.2021 р. на суму 10 000 грн. 00 коп., рахунок - фактуру №СФ-0000181 від 16.12.2021 р.
Судом встановлено, що Жечев С.О. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю №864 від 27.04.2011 року.
Згідно з Актом приймання - передачі №ОУ-0000181 від 16.12.2021 р. Сторони погодили, що Адвокатське бюро надало Клієнту наступні послуги:
1. підготовка позовної заяви ДП «Завод 410» про стягнення 132544,30 грн. справа №910/18420/21 - 5000 грн.
2. підготовка відповіді на відзив по справі №910/18420/21 - 5000 грн.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими та з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 94, Ідентифікаційний код юридичної особи 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ ГРЯЗНОВА, будинок 4-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 24510970) заборгованість у розмірі 104 216 (сто чотири тисячі двісті шістнадцять) грн. 86 (вісімдесят шість) коп., 3% річних у розмірі 9 143 (дев'ять тисяч сто сорок три) грн. 70 (сімдесят) коп., інфляційні у розмірі 19 183 (дев'ятнадцять тисяч сто вісімдесят три) грн. 74 (сімдесят чотири) коп., судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24 січня 2022 року.
Суддя О.В. Чинчин