печерський районний суд міста києва
Справа № 757/60609/21-ц
19 січня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судового засідання - Процко М.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Камінська Дар'я Валентинівна до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства, -
У листопаді 2021 року позивач, в інтересах якого діє адвокат Камінська Д.В., звернувся до суду із вказаним позовом, у якому, просив суд стягнути заборгованість із заробітної плати в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 14241,99 грн, середній заробіток за період затримки з 17 липня 2017 року до 30 листопада 2021 року 301901,87 грн, стягнути компенсацію у розмірі 2473,93 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що з 21 липня 2010 року він працював в ДП «Донецька залізниця». Відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року №4442-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
01 березня 2017 року на підставі наказу від 20 березня 2017 року №154 виробничого підрозділу «Іловайська колійна машинна станція» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» позивачу було підвищено оклад на 25 відсотків Особової картки працівника форми №П-2.
З 20 березня 2017 року згідно з наказами від 17 березня 2017 року №236/ДНД та від 17 березня 2017 року №19/ІОЦ було встановлено простій працівника виробничого підрозділу «Іловайська колійна машинна станція» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіонально філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по причинам не залежним від працівників.
Згідно з наказом від 16 червня 2017 року №2029/ДН-ос позивач був звільнений з роботи у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
В день звільнення позивачу було видано трудову книжку, однак не виплачена заборгованість із заробітної плати відповідно до розрахунку в тому числі грошова компенсація за невикористану відпустку в сумі 14241,99 грн.
Зазначені дії відповідача є порушенням вимог ст.. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 301901,87 грн.
Відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача загальну суму компенсації у розмірі 2473,93 грн.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, позивач знаходився в тяжкому фінансовому стані, не мав можливості для гідного існування, зазнавав моральних страждань.
Ураховуючи те, що моральна шкода завдана позивачу в результаті порушення відповідачем трудового законодавства та розглядається у справі про стягнення заробітної плати, то відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач від сплати судового збору за подання такої вимоги звільняється.
На підставі наведеного, позивач просив про задоволення позову.
Ухвалою судді від 18 листопада 2021 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
13 грудня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що відповідно до Науково-правового висновку ТПП України щодо неможливості виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, а саме терористичної загрози в тому числі на території міст Донецької та Луганської областей, що об'єктивно унеможливлюють виконання обов'язків сторонами, передбачених умовами трудового договору. Відповідач при звільненні працівників повинен провести з ними розрахунок в день звільнення за умови виконання працівником своїх функціональних обов'язків, що має бути підтверджено лише документами з первинного обліку праці та заробітної плати, зокрема: штатним розписом, розцінками та нормами праці, наказами та розпорядженнями (на виплати премій, доплат, надбавок, матеріальної допомоги, тощо), табелем обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжної відомістю; провадження мережі господарської діяльності. Втрати контролю та доступу ПАТ «Укрзалізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходяться на територіям міст Донецької та Луганської області в тому числі до трудових книжок працівників та посадових інструкцій знівелювала можливість відповідача виконати зобов'язання перед працівниками згідно зі ст. ст. 47, 83, 115 та 116 КЗпП України.
Таким чином вина регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», яка є основною умовою відповідальності за ст. 117 КЗпП України відсутня, що виключає можливість відповідальності за несвоєчасну виплату належних працівнику сум при звільненні.
У відзиві представник відповідача просив розглядати справу у відсутності відповідача.
Представник позивача подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги просила задовольнити.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Позивач працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця» та 16 червня 2017 року на підставі наказу №2029/ДН-ос був звільнений з посади у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом № 236/ДНД та №19/ІОЦ начальника дирекції структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. В зазначених наказах зазначалось, що на час простою за час простою розраховувати 2/3 ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.
Відповідно до пункту 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства загального користування» ПАТ «Українська залізниця» повністю відповідає за зобов'язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Укрзалізницею та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди.
Позивач зазначав, що у день звільнення з роботи йому видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати, відповідно до наданих відповідачем розрахунків заробітної плати, які відповідають нормам ст. 110 КЗпП України у розмірі 14241,99 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки з 17 липня 2017 року до 30 листопада 2021 року в сумі 301901,87 грн, та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням їх виплати в сумі 2473,93 грн.
Як стверджує позивач, по теперішній час суми, що йому належать, відповідачем не виплачені.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
У зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки у розмірі 301901,87 грн.
Суд також приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, оскільки дослідивши матеріали справи, зокрема наявність належним чином заповненої трудової книжки позивача та виданого наказу (розпорядження) про його звільнення з роботи від 16 червня 2017 року № 2029/ДН-ос. Наявність роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати, що свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов'язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.
Доводи відповідача про відсутність вини у виплаті заробітної плати та наданий на підтвердження цього Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а тому не може свідчити про наявність форс-мажорних обставин, на підставі яких відповідач може бути звільнений від відповідальності за невиплату належних позивачу сум при звільненні.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За ст.ст. 74, 79 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до березня 2017 року, виконувала свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз'яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.
Враховуючи те, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
При цьому слід зазначити, що заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП) та вихідна допомога не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно табелів обліку використання робочого часу, особовий рахунок та розрахунки заробітної плати, надані позивачем.
Так, позивачу було нарахована, заробітна плата за березень 2017 року - 3382,53 грн, за квітень 2017 року - 1120,50 грн, за травень 2017 року - 2226,99 грн, за червень - 7511,97 грн.
Відповідно до положень частини третьої ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у загальному розмірі 2473,93 грн.
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Згідно з частиною шостою ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 94, 97, 113, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Камінська Дар'я Валентинівна до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 14241 (чотирнадцять тисяч двісті сорок одна) гривня 99 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 301901 (триста одна тисяча дев'ятсот одна) гривня 87 копійок компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 2473 (дві тисячі чотириста сімдесят три) гривні 93 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 3043, 75 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815).
Повний текст рішення виготовлено 25 січня 2022 року.
Суддя О.Л. Бусик