25.01.2022
Справа № 331/5416/21
Провадження № 2/331/261/2022
25 січня 2022 р. м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Антоненко М.В.
за участю секретаря Федорової К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» про стягнення заборгованої та невиплаченої при звільненні заробітної плати, -
01.10.2021 р. до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» про стягнення заборгованої та невиплаченої при звільненні заробітної плати за період з 01.12.2017 р. по 26.12.2019 р. в розмірі 271203,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 квітня 1983 р. ОСОБА_1 на підставі наказу № 26-к від 18.04.1983 р. було прийнято до ДПІ Запоріжцивільпроект, який зараз має назву Державне підприємство „Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект" на посаду інженера АКМ-2.
За період роботи у відповідача мала декілька переведень на різні посади. З 11 вересня 2013 року ОСОБА_1 було переведено на посаду інженера-конструктора 1 категорії АКБ № 5 (2149.2).
29 травня 2020 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя встановлено факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект" на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, з 26.12.2019 року. Рішення суду набрало чинності.
Отже, на підставі рішення суду з 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнена з Державного підприємства «Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект".
На день її звільнення з ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект», останнє повинно було виплатити їй заборгованість по заробітній платі, але виплата суми заборгованості по заробітній платі внаслідок невідомих причин, на день звільнення з підприємства не відбулася, у зв'язку з чим вона була вимушена звертатися до суду за захистом свої прав.
Посилаючись на вимоги ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, просить суд стягнути з відповідача заборговану та невиплачену при звільненні заробітну плату за період з 01.12.2017 р. по 26.12.2019 р. в розмірі 271203,27 грн.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2021 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у судове засідання на 25 січня 2022 року на 09 год. 40 хв.
Позивач надала суду заяву про проведення слухання справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі; у разі неявки відповідача у судове засідання просить ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
За клопотанням позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Представник відповідача будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи через офіційний веб-портал судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud0808, а також у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України у судове засідання не з'явився, поважну причину неявки суду не повідомив, відзив не надав, у зв'язку з чим, на підставі ч. 3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Таким чином, згідно з вимогами ст. ст. 128, 131 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку та не з'явився у судове засідання без поважних причин.
Статтею 210 ЦПК України визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Виходячи з зазначених нормативно-правових актів України, наведених рішень Європейського суду з прав людини, взявши до уваги заяви представників позивача та третьої особи, а також з урахуванням того, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та не з'явилися в судове засідання без поважних причин, суд у відповідності до ст.280 ЦПК України приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів по справі та ухвалою суду від 28 січня 2021 року ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказах.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги заяву позивача, приходить до наступного.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Матеріалами справи встановлено, що 18 квітня 1983 р. ОСОБА_1 на підставі наказу № 26-к від 18.04.1983 р. було прийнято до ДПІ Запоріжцивільпроект, який зараз має назву Державне підприємство „Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект" на посаду інженера АКМ-2.
За період роботи у відповідача мала декілька переведень на різні посади. З 11 вересня 2013 року ОСОБА_1 було переведено на посаду інженера-конструктора 1 категорії АКБ № 5 (2149.2).
29 травня 2020 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя встановлено факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект" на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, з 26.12.2019 року. Рішення суду набрало чинності.
Отже, на підставі рішення суду з 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнена з Державного підприємства «Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект".
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ст. 2 Закону основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Згідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен в день звільнення видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку та зробити з ним розрахунки в строки визначені законодавством.
Відповідно до ст. 43 Конституції України громадяни України мають право на своєчасне одержання винагороди за працю.
Згідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно, але не рідне двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищую шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 21, ст. 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.
На день її звільнення з ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект», останнє повинно було виплатити їй заборгованість по заробітній платі, але виплата суми заборгованості по заробітній платі внаслідок невідомих причин, на день звільнення з підприємства не відбулася.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нарахуванні суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в ст. 116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Стороною відповідача не надано суду будь-якого належного чи допустимого доказу того, що підприємством вживаються залежні від неї заходи щодо належного виконання покладеного на нього зобов'язання, а тому суд приходить до висновку, що повний розрахунок при звільненні ОСОБА_2 з підприємства не проведений з вини роботодавця.
Згідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100
Відповідно до п. 8 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів.
Отже, при звільненні ОСОБА_1 з Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект», останнє не виплатило їй належні виплати, а саме не було проведено розрахунків по заробітній платі за період з 01.12.2017 року по 26.12.2019 року у розмірі 271203,37 грн.
Тому суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок сум є вірним, оскільки іншого розрахунку відповідачем по справі на надано.
Аналізуючи зазначені норми матеріального права, надані докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» про стягнення заборгованої та невиплаченої при звільненні заробітної плати є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованої та невиплаченої при звільненні заробітної плати.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованої та невиплаченої при звільненні заробітної плати без утримання податків та інших обов'язкових платежів суд відмовляє у зв'язку з необґрунтованістю.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115, 116, 117 КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці», суд
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» про стягнення заборгованої та невиплаченої при звільненні заробітної плати, задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект», 69095, м. Запоріжжя, площа Пушкіна, 4, код ЄДРПОУ 05482972 (інші відомості про боржника у матеріалах справи відсутні) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 заборговану та невиплачену при звільненні заробітну плату за період з 01.12.2017 року по 26.12.2019 року у розмірі 271203 (двісті сімдесят одна тисяча двісті три) гривні 37 копійок з урахуванням обов'язкових податкових відрахувань та зборів.
В решті позовних вимог відмовити у зв'язку з необгрунтовністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Суддя: М. В. Антоненко