11 жовтня 2021 року
м. Київ
cправа № 910/5971/20
1. Верховний Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №910/5971/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар'єр" (далі - Товариство) до Мін'юсту про визнання незаконним та скасування наказу, вирішив касаційну скаргу задовольнити: оспорювану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 у справі №910/5971/20 залишити в силі.
2. Погоджуюсь з резолютивною частиною ухваленої постанови. Однак не можу погодитись із мотивами її ухвалення.
3. У цій справі Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Мін'юсту про визнання незаконним та скасування наказу про скасування реєстраційної дії щодо державної реєстрації змін до установчих документів Товариства (на підставі ухваленого раніше рішення загальних зборів учасників Товариства про зменшення розміру його статутного капіталу), у зв'язку з чим частка Товариства у його власному статутному капіталі зменшилася з 30,8% до 0,15%, а частки інших учасників збільшилися пропорційно. Господарський суд міста Києва рішенням від 18.08.2020 у задоволенні позову відмовив, оскільки оспорюваний наказ прийнятий в межах визначеної законом компетенції відповідача і відповідає вимогам закону. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.02.2021 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову.
4. Верховний Суд, розглянувши цю справу, де єдиним відповідачем є Мін'юст, дійшов помилкового висновку про те, що Мін'юст є належним відповідачем у цій справі, а спір є наближеним до спорів, які виникають з корпоративних відносин та щодо прав в юридичній особі, які відповідно до п.3 та п.4 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) належать до юрисдикції господарських судів.
5. До 2018 року спори щодо визнання протиправними реєстраційних дій, скасування рішень про державну реєстрацію, реєстраційних записів та наказів Мін'юсту щодо скасування реєстраційних записів за позовами до державних реєстраторів чи Мін'юсту розглядалися переважно судами адміністративної юрисдикції. Водночас протягом 2018-2019 років Велика Палата Верховного Суду (далі - ВП ВС) змінила юрисдикційну належність таких категорій справ, застосувавши єдиний концептуальний підхід, який не залежав від того, чи йшлося про реєстраційні дії або записи, вчинені на підставі Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" чи Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
6. ВП ВС у постановах від 19.06.2019 у справі №802/385/18-а та від 04.06.2019 у справі №821/1504/17, визначаючи юрисдикційність спорів щодо скасування наказів Мін'юсту про скасування реєстраційних дій, виходила з суті спірних відносин. Це означає, що, визначаючи спір як корпоративний чи спір про цивільне право, ВП ВС вважала, що такий спір існує не між позивачем та Мін'юстом, а між особою, яка звернулася до Мін'юсту, вважаючи свої права порушеними, та особою, реєстрацію речового права чи права на частку в капіталі юридичної особи було скасовано Мін'юстом за такою заявою. Тобто між тими особами приватного права, які одночасно заявляють свої права на частку у капіталі чи об'єкт нерухомого майна, не погоджуючись із проведеними реєстраційними діями чи їх скасуванням. Участь Мін'юсту у таких спорах у якості співвідповідача не змінює приватно-правовий характер спору.
7. Тобто, ВП ВС, визначаючи характер спору як приватноправовий, орієнтувалася на суть спору, а не на визначений позивачем суб'єктний склад учасників справи, вважала, що такий спір виникає саме між юридичними та фізичними особами, одна із яких має зареєстроване право, а інша його оспорює. Державний реєстратор чи Мін'юст у таких спорах може бути співвідповідачем, але не може бути єдиним відповідачем, адже в нього немає і не може бути спору про цивільне право чи корпоративного спору з позивачем, вимоги до Мін'юсту мають похідний характер і їх задоволення залежить від того, як буде вирішений спір про право.
8. Вважаю помилковим підхід колегії суддів щодо можливості розгляду цієї справи як спору, найбільш наближеного до корпоративних спорів, та таким, що не відповідає зазначеним вище висновкам ВП ВС.
9. У такій конфігурації спір був розглянутий по суті як спір адміністративної юрисдикції, без вирішення питання про право цивільне, корпоративне. Розглядати такі спори в господарській юрисдикції, не вирішуючи спір про право, а лише шляхом перевірки дотримання адміністративних процедур (реєстраційної чи розгляду скарг Мінюстом) є помилковим. Спір між заявником та Мін'юстом не може вважатись корпоративним чи спором про право цивільне. Адже Мін'юст не претендує на належність йому об'єкта права власності (частки у капіталі).
10. Між Мінюстом (як суб'єктом владних повноважень) і Товариством не може існувати корпоративний спір, Міністерство не є і не може бути учасником корпоративних відносин, виходячи з визначення корпоративних прав у ст.167 Господарського кодексу України та корпоративних відносин у п.3 ч.1 ст.20 ГПК.
11. Більше того, скасування чи не скасування реєстраційної дії або визнання недійсним наказу не вирішує спір остаточно, адже тим самим не визнається недійсною сама підстава проведення реєстраційної дії - рішення, договір, інший правочин. Тобто вирішенню судом питання щодо реєстрації права має обов'язково передувати вирішення питання про належність права тій чи іншій особі. Зробити це у спорі, де відповідачем є лише Мін'юст неможливо. Мін'юст не є належним відповідачем у спорі про цивільне право чи корпоративному спорі, а може виступати лише співвідповідачем (до якого заявлено похідні вимоги) або третьою особою.
12. Більш детальне обґрунтування цієї правової позиції викладено мною в ухвалі від 21.07.2021 про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99277352) і повністю дублювати його у цій окремій думці не вбачаю за доцільне.
13. Відповідно до положень ст.48 ГПК суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу зазначених строків суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
14. Тлумачення ст.45 ГПК свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
15. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови ВП ВС від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (п.41), від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц (п.49), від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (п.50), від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц (п.31.4), від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 (п.38), від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц (п.31), від 27.03.2019 у справі №520/17304/15-ц (п.63), від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (п.71)).
16. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову .
17. Таким чином, погоджуюсь з резолютивною частиною постанови Верховного Суду у цій справі, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, але з мотивів, викладених у цій окремій думці.
Суддя О. Кібенко