12 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 920/204/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача за первісним позовом - Титаренко В. В. (самопредставництво),
відповідача за первісним позовом - Діденко О. М., Кордюк В. П. (адвокат), Пулинець Б. А. (адвокат),
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 (судді: Дикунська С. Я. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Тищенко О. В.)
за первісним позовом Сумської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради
про зобов'язання звільнити земельну ділянку,
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича
до Сумської міської ради
про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Сумська міська рада (далі - Рада, Позивач) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича (далі - ФОП Діденко О. М., Відповідач) про зобов'язання звільнити земельну ділянку.
В обґрунтування своїх вимог Рада посилалась на те, що укладений між сторонами договір про встановлення особистого строкового сервітуту є припиненим з 03.12.2019 у зв'язку із закінченням строку дії, оскільки за умовами його п. п. 2.3., 4.3.2. Відповідач мав право звернутися до Позивача про поновлення вказаного договору за два місяці до закінчення строку його дії, тобто не пізніше 02.10.2019, а фактично звернувся 11.10.2019, у зв'язку з чим Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради 22.10.2019 було повідомлено ФОП Діденка О. М. про неможливість продовження договірних правовідносин. На даний час рішення про продовження дії наведеного договору Сумська міська рада не приймала, строк дії паспорта прив'язки № 31 тимчасової споруди закінчився 02.12.2019, розміщення групи тимчасових споруд ФОП Діденка О. М. не відповідає Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд у місті Суми, тому з урахуванням п. 4.4.10. вищезазначеного договору Відповідач зобов'язаний звільнити земельну ділянку комунальної власності площею 72 кв. м за адресою: м. Суми, перехрестя вулиці Охтирська та вулиці Серпнева, біля будинку № 9.
13.03.2020 ФОП Діденко О. М. подав зустрічний позов, в якому просив суд визнати незаконною бездіяльність Сумської міської ради щодо не розгляду на її сесії заяви Діденка Олега Миколайовича від 11.10.2019 про укладення на новий строк нового договору особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди за адресою: м. Суми, перехрестя вулиць Охтирська та Серпнева біля будинку № 9 площею 72,0 кв. м та зобов'язати Сумську міську раду розглянути вказану заяву.
Відповідач в обґрунтування зустрічного позову зазначав, що Рада не розглянула до закінчення строку дії договору його заяву від 11.10.2019, відповідне питання не виносилось на сесію Позивача.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.01.2021 у справі №920/204/20 відмовлено у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов задоволено. Визнано незаконною бездіяльність Сумської міської ради щодо нерозгляду заяви Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича від 11.10.2019 про продовження договору особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди за адресою: м. Суми перехрестя вулиць Охтирська та Серпнева, біля будинку № 9. Зобов'язано Позивача розглянути наведену заяву Відповідача.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову про зобов'язання Відповідача звільнити земельну ділянку комунальної власності, місцевий суд виходив з того, що зазначені вимоги є передчасними, враховуючи встановлені обставини щодо порушення Сумською міською радою прав ФОП Діденка О. М. у зв'язку з нерозглядом його заяви про продовження договору особистого строкового сервітуту, відсутність волевиявлення Сумської міської ради, зафіксованого у прийнятому на пленарному засіданні рішенні, з наведеного питання (що суперечить принципам справедливості, добросовісності, положенням Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), а також враховуючи умови п. 4.4.10. вказаного договору. Водночас, задовольняючи вимоги за зустрічним позовом, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці вимоги є правомірними і обґрунтованими та зазначив, що суд не може приймати за орган місцевого самоврядування відповідне рішення, а лише визнає бездіяльність такого органу незаконною і зобов'язує його розглянути заяву сервітуарія та прийняти відповідне рішення по суті спірного питання.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 скасовано рішення Господарського суду Сумської області від 19.01.2021 у справі № 920/204/20 та прийнято нове, яким задоволено первісний позов Сумської міської ради до Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича про зобов'язання звільнити земельну ділянку. Зобов'язано ФОП Діденко О. М. звільнити земельну ділянку комунальної власності площею 72 кв. м за адресою: м. Суми, перехрестя вулиці Охтирська та вулиці Серпнева, біля будинку № 9, шляхом демонтажу групи тимчасових споруд площею 72 кв. м та приведення у придатний для використання стан. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ФОП Діденко О. М. до Сумської міської ради про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Указана постанова обґрунтована тим, що Відповідач звернувся до Сумської міської ради з відповідною заявою з пропуском встановленого договором строку та просив розглянути питання про продовження вказаного договору, а не про укладення на новий строк нового договору, як це передбачено його умовами. При цьому визначений у виданому Відповідачу паспорті прив'язки строк станом на момент звернення Позивача з даним позовом до суду вже сплив, що свідчить також про закінчення строку, на який було встановлено сервітут і в будь-якому разі зумовлює припинення дії договору, на підставі якого Відповідач користувався спірною земельною ділянкою. З огляду на наведене та враховуючи відсутність можливості автоматичної пролонгації строку дії сервітуту як за положеннями законодавства, так і за умовами вказаного договору, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив посилання Позивача за зустрічним позовом на норми статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 93 Земельного кодексу України, які не регулюють правовідносини, пов'язані із встановленням земельного сервітуту, а стосуються права оренди земельної ділянки та переважного права орендаря на поновлення договору оренди.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням обставин даної справи вимога про визнання незаконними дій Ради як суб'єкта договірних відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки. Разом з тим, законодавством не передбачено такого способу захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною дії суб'єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту у вигляді визнання незаконною бездіяльності Ради не відновлює прав, які він вважає порушеними, тобто є неналежним способом захисту. Крім того, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що у даному випадку позивач за зустрічним позовом просив суд зобов'язати орган місцевого самоврядування розглянути його заяву, а відтак метою ФОП Діденка О. М. є винесення на розгляд Ради його заяви, що є втручанням у дискреційні повноваженнями відповідача за зустрічним позовом. Також, за висновком апеляційного суду, задоволення такої позовної вимоги не призведе до поновлення "порушених" прав ФОП Діденка О. М., оскільки не поновить його права користування земельною ділянкою на умовах сервітуту, тобто не матиме наслідком вирішення спору, який виник між сторонами за зустрічним позовом.
Під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.12.2014 між Сумською міською радою (власник) та Фізичною особою-підприємцем Діденко Олегом Миколайовичем (сервітуарій) було укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми № 024/14, предметом якого згідно з п. 1.1. є особистий строковий сервітут, встановлений виключно "сервітуарію" на територію (об'єкт благоустрою) в м. Суми, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності група тимчасових споруд з пунктом харчування "Обіди для водіїв у складі кінцевої зупинки громадського транспорту" площею 72,0 кв. м.
Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Суми перехрестя вул. Охтирська та вул. Серпнева, біля будинку № 9 площею 72,0 кв. м, розміщення та межі якої визначено в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), яка є невід'ємним додатком до договору (п. 1.2 договору).
У п.п. 2.1., 2.2. договору сторони погодили, що він набуває чинності з моменту державної реєстрації в Журналі реєстрації договорів особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради. Договір укладається строком до 02.12.2019.
За умовами п. 2.3. договору після закінчення строку його дії сервітуарій має право на укладення на новий строк нового договору особистого строкового сервітуту у разі ухвалення Сумською міською радою відповідного рішення.
Відповідно до п. 4.3.2. договору сервітуарій має право за два місяці до закінчення строку його дії звернутися до власника з клопотанням щодо укладення відповідного договору на новий строк. Сервітуарій, який протягом строку дії договору не допускав порушення його умов, в тому числі з оплати, має по відношенню до інших осіб пріоритетне право після закінчення строку дії договору на укладення з ним нового договору.
Після закінчення строку дії договору, якщо не буде прийнято рішення про продовження дозволу на розміщення тимчасової споруди сервітуарія на новий строк, останній зобов'язаний припинити користування територією (об'єктом благоустрою) для здійснення підприємницької діяльності, звільнити її від тимчасової споруди (п. 4.4.10. договору).
Як встановлено господарськими судами, 15.12.2014 Відповідачу було видано паспорт прив'язки зі строком дії до 02.12.2019.
11.10.2019 ФОП Діденко О. М. звернувся до Сумської міської ради з проханням розглянути питання щодо продовження договору № 024/14 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди за адресою: м. Суми, перехрестя вул. Охтирська та вул. Серпнева, біля будинку № 9.
Листом Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради від 22.10.2019 № 259/08.01.-17 повідомлено Відповідачу, що механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Суми визначають Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, Правила розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Суми, затверджені рішенням Сумської міської ради від 30.11.2016 № 1498-МР, Комплексна схема розміщення тимчасових споруд у місті Суми, затверджена рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 16.01.2018 № 45. При цьому відповідно до п. 6.1. наведених Правил укладені до набрання чинності цими Правилами договори дійсні до закінчення строку їх дії. Таким чином, враховуючи вищезазначене, продовження договору не є можливим.
У зв'язку з тим, що укладений між сторонами договір про встановлення особистого строкового сервітуту є припиненим з 03.12.2019, Рада звернулась з первісним позовом до суду.
У свою чергу ФОП Діденко О. М., вважаючи, що його заява від 11.10.2019 була протиправно не розглянута Сумською міською радою на її сесії, звернувся до суду із зустрічним позовом з посиланням на норми статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 93 Земельного кодексу України.
Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Сумської області від 19.01.2021 у справі № 920/204/20 відмовлено у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов задоволено. Визнано незаконною бездіяльність Сумської міської ради щодо нерозгляду заяви Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича від 11.10.2019 про продовження договору особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди за адресою: м. Суми перехрестя вулиць Охтирська та Серпнева, біля будинку № 9. Зобов'язано Позивача розглянути наведену заяву Відповідача.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 скасовано вказане рішення Господарського суду Сумської області та прийнято нове, яким задоволено первісний позов. Зобов'язано ФОП Діденка О. М. звільнити земельну ділянку комунальної власності площею 72 кв. м за адресою: м. Суми, перехрестя вулиці Охтирська та вулиці Серпнева, біля будинку № 9, шляхом демонтажу групи тимчасових споруд площею 72 кв. м та приведення у придатний для використання стан. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ФОП Діденка О. М. до Сумської міської ради про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, Фізична особа-підприємець Діденко Олег Миколайович звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення господарського суду першої інстанції - залишити без змін.
Як на підставу подання зазначеної скарги заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості продовження строку дії договору після припинення відповідного сервітуту у подібних правовідносинах.
У відзиві на касаційну скаргу Рада просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі № 920/204/20 підлягає закриттю з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Вивчаючи матеріали справи, колегія суддів встановила, що Верховним Судом переглядалися судові рішення у справі № 905/2765/17 за первісним позовом про визнання за землекористувачем (позивачем за первісним позовом у вказаній справі) права користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом міської ради (позивачем за зустрічним позовом у зазначеній справі) про зобов'язання землекористувача здійснити демонтаж групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, розташованих на спірній земельній ділянці, та повернення цієї ділянки раді, привівши її у попередній стан.
Вимоги за первісним позовом були обґрунтовані неправомірною бездіяльністю ради, яка полягала у непродовженні строку дії паспорта прив'язки розміщення групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та непродовженні строку дії договору строкового особистого сервітуту на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
У свою чергу, вимоги за зустрічним позовом було обґрунтовано невиконанням сервітуарієм свого зобов'язання за договором особистого сервітуту, яким, зокрема, передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено зазначений договір, землекористувач повинен повернути міській раді земельну ділянку, яку він займав на підставі договору.
Під час розгляду справи № 905/2765/17 господарськими судами встановлено, що між сторонами у наведеній справі було укладено договір строкового особистого сервітуту земельної ділянки під розміщення групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. При цьому строк дії цього договору відповідав строку дії паспорта прив'язки тимчасових споруд.
У подальшому за результатами роботи тимчасової контрольної комісії міської ради для проведення інвентаризації договорів строкового особистого сервітуту та здійснення контролю щодо сплати суб'єктами господарювання коштів до місцевого бюджету за користування правом особистого строкового сервітуту міською радою було прийнято рішення, яким доручено структурному підрозділу анулювати паспорти прив'язки, строк дії яких сплив, у зв'язку з невстановленням тимчасових споруд, до переліку яких також включено паспорт, виданий позивачу за первісним позовом у вказаній справі.
Судами у справі № 905/2765/17 також встановлено, що сервітуарій звертався до міської ради із заявами про продовження строку дії паспорта прив'язки та договору строкового особистого сервітуту, на що остання повідомила про неможливість продовження строку дії паспорта прив'язки у зв'язку з його анулюванням та про необхідність повернення земельної ділянки.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права у справі № 905/2765/17, Верховний Суд зазначив, що вищевказаний договір строкового особистого сервітуту було укладено на певний строк, який відповідає строку дії паспорта прив'язки. Відповідно до умов договору після припинення його дії сервітуарій повертає міській раді земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він її одержав у користування. Дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. При цьому можливість автоматичного продовження строку дії договору особистого сервітуту умовами цього договору не передбачена.
Крім того, відповідним рішенням міської ради було встановлено, що договори особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на її території, укладені із міською радою та зареєстровані в установленому порядку, діють до закінчення строку, встановленого договорами.
З огляду на наведене Верховний Суд зазначив, що закінчення строку, на який було встановлено сервітут, зумовлює припинення дії договору, на підставі якого сервітуарій користувався спірною земельною ділянкою.
Таким чином, враховуючи відсутність підстав для визнання за сервітуарієм права користування земельною ділянкою відповідно до договору строкового особистого сервітуту, Верховний Суд дійшов висновку, що в останнього виник обов'язок звільнити спірну земельну ділянку, привівши її у попередній стан, а відтак місцевий і апеляційний господарські суди цілком правильно задовольнили зустрічний позов міської ради щодо зобов'язання сервітуарія здійснити демонтаж групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, розташованих на спірній земельній ділянці, та повернення її раді.
З наведеного убачається, що Верховний Суд здійснював перегляд справи, правовідносини в якій за своїм змістом та правовим регулюванням є подібними до правовідносин у цій справі, і судом касаційної інстанції вже досліджувалося питання щодо можливості продовження строку дії договору після припинення відповідного сервітуту.
При цьому, вирішуючи спір у цій справі, господарський суд апеляційної інстанції застосував вказані норми відповідно до наведеної правової позиції.
Так, господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що згідно з п. 2.2. договору про встановлення особистого строкового сервітуту №024/14 його укладено строком до 02.12.2019.
Разом з цим, можливість автоматичного продовження строку дії наведеного договору його умовами не передбачена. Зокрема, згідно з п. 2.3. договору після закінчення строку його дії сервітуарій має право на укладення на новий строк нового договору особистого строкового сервітуту у разі ухвалення Сумською міською радою відповідного рішення. За умовами п. 4.3.2. договору сервітуарій має право за два місяці до закінчення строку його дії звернутися до власника з клопотанням про укладення відповідного договору на новий строк. Сервітуарій, який протягом строку дії договору не допускав порушення його умов, в тому числі з оплати, має по відношенню до інших осіб пріоритетне право після закінчення строку дії договору на укладення з ним нового договору.
Однак, як встановлено судами, Відповідач звернувся до Сумської міської ради з відповідною заявою 11.10.2019, тобто з пропуском встановленого договором строку, та просив розглянути питання щодо продовження вказаного договору, а не про укладення на новий строк нового договору, як це передбачено його умовами.
Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради листом від 22.10.2019 № 259/08.01.-17 повідомило Відповідачу, що відповідно до п. 6.1. наведених Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Суми, затверджених рішенням Сумської міської ради від 30.11.2016 № 1498-МР, укладені до набрання чинності цими Правилами договори, дійсні до закінчення строку їх дії. Таким чином, враховуючи вищезазначене, продовження договору не є можливим.
Водночас, як встановлено господарськими судами, строк дії вищезазначеного договору відповідає строку дії паспорта прив'язки, який було видано Відповідачу.
Згідно з п. 4.4.10. договору після закінчення строку його дії, якщо не буде прийнято рішення про продовження дозволу на розміщення тимчасової споруди сервітуарія на новий строк, останній зобов'язаний припинити користування територією (об'єктом благоустрою) для здійснення підприємницької діяльності, звільнити її від тимчасової споруди.
Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що строк, визначений у виданому Відповідачу паспорті прив'язки (до 02.12.2019), вже сплив станом на момент звернення Позивача з даним позовом до суду, що, за висновком апеляційного суду, свідчить також про закінчення строку, на який було встановлено сервітут, і в будь-якому разі зумовлює припинення дії договору, на підставі якого Відповідач користувався спірною земельною ділянкою.
З огляду на наведене, а також враховуючи відсутність можливості автоматичної пролонгації строку дії сервітуту як за положеннями чинного законодавства, так і за умовами вказаного договору, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом, що відповідає вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду.
Доводи скаржника про те, що правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12.02.2019 у справі у справі № 905/2765/17, безпідставно було враховано апеляційним господарським судом при вирішенні спору у цій справі з огляду на неподібність правовідносин, колегія суддів оцінює критично, виходячи з такого.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб'єктним, ні за об'єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору.
Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Таким чином, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Як зазначалося вище, в межах справи № 905/2765/17 (правова позиція в якій була врахована апеляційним судом при вирішенні спору у цій справі), крім первісного, розглядався також зустрічний позов міської ради про зобов'язання сервітуарія здійснити демонтаж групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, розташованих на спірній земельній ділянці, та повернення цієї ділянки раді, який (позов) було обґрунтовано невиконанням сервітуарієм свого зобов'язання за договором особистого сервітуту щодо повернення міській раді земельної ділянки, що займав землекористувач на підставі цього договору після закінчення строку, на який його було укладено. При цьому в ході розгляду вказаної справи судами було встановлено підстави укладення договору особистого сервітуту, а також підстави припинення договірних правовідносин між сторонами, які є аналогічними до встановлених у справі, що переглядається.
Таким чином, спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі №905/2765/17 та у справі № 914/341/20 є подібними, враховуючи суб'єктний склад, зміст вказаних правовідносин та їх правове регулювання, чим спростовуються відповідні доводи скаржника.
Оскільки предметом дослідження судів при розгляду цієї справи були, у тому числі, порядок, підстави встановлення та припинення земельного сервітуту, то колегія суддів звертає увагу, що вказані питання неодноразово досліджувалися Верховним Судом із викладенням відповідної правової позиції (зокрема, у постановах від 15.12.2021 у справі № 918/303/21, від 22.12.2021 у справі №910/16077/20, від 29.01.2020 у справі № 920/1204/17, від 25.06.2019 у справі №911/2701/17, від 09.12.2019 у справі № 607/20779/14-ц, від 17.09.2018 у справі №686/3104/16-ц, від 21.03.2018 у справі № 379/794/16-ц), з якою також узгоджуються висновки апеляційного господарського суду по суті спору у цій справі.
До того ж відповідно до правових висновків Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених в постанові від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням обставин даної справи вимога про визнання незаконними дій Ради як суб'єкта договірних відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки. Разом з тим законодавством не передбачено такого способу захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною дії суб'єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів.
З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту у вигляді визнання незаконною бездіяльності Ради не відновлює прав, які він вважає порушеними, тобто є неналежним способом захисту.
Крім того, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що у даному випадку позивач за зустрічним позовом просив суд зобов'язати орган місцевого самоврядування розглянути його заяву, а відтак позовні вимоги ФОП Діденка О. М. фактично спрямовані на спонукання суду до втручання у дискреційні повноваження Ради, що виходить за межі його компетенції. До того ж, за висновком апеляційного суду, задоволення такої позовної вимоги не призведе до поновлення "порушених" прав ФОП Діденка О. М., оскільки не поновить його права користування земельною ділянкою на умовах сервітуту, тобто не матиме наслідком вирішення спору, який виник між сторонами за зустрічним позовом.
Таким чином, наведене підтверджує, що апеляційний господарський суд також врахував вищезазначену правову позицію Верховного Суду при розгляді цієї справи щодо обов'язкового дослідження ефективності обраного позивачем способу захисту прав, які він вважає порушеними, та вирішив даний спір відповідно до такої правової позиції.
З викладеного убачається, що Верховний Суд у своїх постановах викладав правовий висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до такого висновку Верховного Суду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримали підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Діденка Олега Миколайовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі № 920/204/20.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Діденко Олега Миколайовича, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді І. С. Берднік
І. С. Міщенко