Іменем України
10 січня 2022 року м. Чернігів справа № 927/544/21
Господарський суд Чернігівської області у складі головуючого судді Фесюри М.В., секретар судового засідання Скороход А.О., розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1
до відповідача-1: Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос", вул. Незалежності, 103, м. Остер, Козелецький район, Чернігівська область, 17044, код 03799280
до відповідача-2: Приватного акціонерного товариства "Лебединський Насіннєвий Завод", вул. Заводська, буд. 17, с. Лебедин, Шполянський район, Черкаська область, 20635, код 00388932
про визнання недійсним договору
Представники сторін:
позивача: ОСОБА_1 - особисто,
відповідача-1: Макаренко П.М.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про визнання недійсним договору поставки №102-ТР від 03.07.2020, укладеного між відповідачем-1 - Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Колос" та відповідачем-2 - Приватним акціонерним товариством "Лебединський Насіннєвий Завод".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що укладення спірного договору суперечить вимогам ч.2 ст. 98 Цивільного кодексу України, п.9.2.15., п.9.3. та п.10.5. Статуту відповідача-1, а отже, позивач вважає його недійсним в силу ч.2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України. Позивач зазначає, що звернувся до суду за захистом своїх корпоративних прав, пов'язаних з діяльністю та управлінням ПОСП «КОЛОС». Укладення директором ПОСП «КОЛОС» без достатніх повноважень спірного договору може заподіяти збитки ПОСП «КОЛОС», призвести до погіршення фінансового стану підприємства, втрати позивачем майнових прав у вигляді частки у статутному капіталі (майні) підприємства, отримання частки прибутку (дивідендів) підприємства. Позивач стверджує, що директор Відповідача-1, діяв від імені підприємства з перевищенням повноважень, обумовлених статутом, без наданого загальними зборами дозволу та прийняв рішення про укладання спірного Договору на невигідних умовах. Позивач звертає увагу, що ціна однієї тони кукурудзи складає 4100,00 грн., тоді як за даними веб-сайту «Електронна зернова біржа України», ціна кукурудзи за умовами поставки РСА станом на 01.12.2020 року (гранична дата поставки) складала 6828,00 грн. за тону. Зазначене суперечить ст. 92 Цивільного кодексу України, несе збитки Відповідачу-1 у вигляді неотриманого прибутку, а за умовами спірного Договору, Відповідач-2 пред'явив до Відповідача-1 вимогу про сплату грошових коштів у розмірі: 24 215 243,90 грн. Крім того, 26.03.2021 відбулися Загальні збори Відповідача-1, під час яких позивачу стало відомо про укладений між відповідачами спірний договір. Розглянувши обставини укладання, підписання спірного договору та враховуючи нездійснення жодної господарської операції, Загальними зборами вирішено звертатися до суду з позовною заявою про визнання договору поставки № 102-Тр від 03.07.2020 недійсним.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021 справа №927/544/21 передана на розгляд судді Фесюрі М.В.
Ухвалою від 01.06.2021 суд позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі; розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 25.06.2021 року.
17.06.2021 від відповідача-2 надійшов письмовий відзив на позов. Приватне акціонерне товариство "Лебединський Насіннєвий Завод" проти позовних вимог заперечує з наступних підстав. Між ПАТ «Лебединський насіннєвий завод» та ПОСП «КОЛОС» 03.07.2020 року укладено договір поставки № 102-ТР, який з боку ПОСП «Колос» підписав директор Макаренко П.М. Відповідач-2 зазначає, що співпраця між відповідачами тривала з 2019 року, і під час укладення договору поставки у 2019 році Відповідач-1 не надав Відповідачеві-2 протокол Загальних зборів з дозволом на укладення договору поставки. Відповідач-2, розраховуючи на доброчесність контрагента, не вимагав протоколу загальних зборів власників, а Відповідач-1 не надав зазначених документів Відповідачу-2. Інформацію про наявність обмежень у повноваженнях Директора Відповідача-1 не було відображено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідач-2 під час укладення Договору діяв добросовісно, укладення договору відповідало його внутрішній волі, бажав реального настання правових наслідків, обумовлених договором. Відповідач зазначає, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладенню договору. За договором, укладеним підприємством, права та обов'язки набуваються самим підприємством, як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов'язків безпосередньо власників підприємства укладенням договору підприємством не змінюється. Повноваження діяти від імені юрособи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юрособи. Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юрособи. Підписання ПОСП «КОЛОС» спірного договору без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами підприємства може свідчити про порушення прав та інтересів самого підприємства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені підприємства, а не його учасників.
22.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач вважає, що відповідач-2 у відзиві не спростовує підстав пред'явлення позову, а спірний договір укладено та підписано директором Відповідача-1 з перевищенням повноважень. Позивач зазначає, що Відповідач-2 був обізнаний із статутом Відповідача-1 (включаючи наявні обмеження повноважень, встановлені п.п. 9.2.15 п. 9.2 та п. 10.5 Статуту Відповідача-1), жодних господарських за Договором не здійснено. На думку позивача, постанова Верховного Суду у справі № 6-62цсІ6,від 27.04.2016 року наводить правовий висновок, який полягає в наступному: «Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства». Висновок Верховного Суду у зазначеній справі є таким, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не будуть мати юридичної сили для контрагента, якщо не буде доведено, що контрагент був обізнаний або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях представника. У позовній заяві позивачем наведені обставини та докази, що підтверджують передачу Відповідачем-1 представникові Відповідача-2 фотокопії чинної редакції Статуту (шляхом надсилання фотокопії статуту на електронну адресу представника Відповідача-2 електронним листом 09.07.2019), що доводить повну обізнаність Відповідача-2 із статутом Відповідача-1 та обмеженнями в повноваженнях виконавчого органу. Крім цього, у справі № 925/1147/18 Верховний Суд вказав, що директор юридичної особи в силу закону діє в межах повноважень, визначених статутом і законом. Посилання Відповідача-2 на те, що обмеження повноважень директора Підприємства не мають юридичної сили, або що йому було невідомо про наявні обмеження повноважень директора Підприємства не можуть прийматися судом. Позивач не погоджується з думкою відповідача-2, що факт укладання Договору не змінює та не порушує права та обов'язки позивача як власника відповідача-1, оскільки позивач є власником Підприємства із часткою у статутному капіталі, розмір якої становить 51 % (п. 7.3 Статуту), наділений і користується корпоративними правами підприємства, визначеними статутом та чинним законодавством, має право на отримання частини чистого прибутку Підприємства (дивідендів), яке може бути реалізоване у випадку наявності чистого прибутку. У випадку відсутності чистого прибутку підприємства позивач позбавлений права на отримання дивідендів. Відтак позивач вважає, що під час укладання Договору, порушені його корпоративні права, та є заінтересованою особою, яка заперечує дійсність Договору. Відповідно до п. 9.2.15 Статуту Відповідача-1 до компетенції Загальних зборів власників відноситься надання дозволу Директорові на укладення договорів (угод) на суму, що перевищує 50 000,00 грн. Поряд з цим п.10.5 Статуту визначає, що директор Відповідача-1 чи особа, яка його заміщає, без погодження з Загальними зборами власників та без їх дозволу не має права укладати договори (угоди), загальна сума яких перевищує 50 000,00 грн. Договір передбачає продаж (поставку) Товару загальною вартістю 28 700 000, 00 грн. з ПДВ, проте відповідне рішення загальних зборів власників Відповідача-1 (про надання дозволу на укладання вказаного Договору) не було ухвалене, що є підставою для визнання його недійсним. Позивач зазначає, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, а відтак, незалежно від суб'єктного складу, такий спір підвідомчий господарським судам.
В підготовчому засіданні 25.06.2021 суд постановив, із занесенням до протоколу судового засідання, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 06.07.2021.
24.06.2021 відповідач-1 - Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Колос", подав зустрічний позов вих.№ 96 від 24.06.2021 до Приватного акціонерного товариства "Лебединський Насіннєвий Завод", третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору поставки №102-ТР від 03.07.2020.
Ухвалою від 29.06.2021 суд повернув без розгляду зазначений зустрічний позов Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" до Приватного акціонерного товариства "Лебединський Насіннєвий Завод", третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору поставки №102-ТР від 03.07.2020, разом з доданими до нього матеріалами.
Ухвалою від 05.07.2021 суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням Північного апеляційного господарського суду у справі №927/544/21, ухваленого за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 29.06.2021.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 залишено без змін ухвалу господарського суду від 29.06.2021.
Ухвалою від 11.10.2021 суд поновив провадження у справі та призначив підготовче засідання у справі на 01.11.2021.
В судовому засіданні 01.11.2021 суд оголосив перерву до 26.11.2021 для надання можливості відповідачу-2 бути присутнім в судовому засіданні, оскільки до початку судового засідання від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, у якому було відмовлено з незалежних від нього причин.
Ухвалою від 05.11.2021 суд задовольнив заяву ПАТ "Лебединський Насіннєвий Завод" про участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та призначив проведення підготовчого засідання на 26.11.2021 за участю представника відповідача-2 - ПАТ "Лебединський Насіннєвий Завод" з використанням власних технічних засобів, в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon". 26.11.2021 суд відклав підготовче засідання на 13.12.2021 для надання можливості відповідачу-2 направити в судове засідання представника, оскільки засідання 13.12.2021 призначалось в режимі відеоконференції, яке через технічну неможливість не відбулося.
Ухвалою від 10.12.2021 суд задовольнив заяву ПАТ "Лебединський Насіннєвий Завод" про участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та призначив проведення підготовче засідання на 13.12.2021.
13.12.2021 від відповідача-1 надійшла заява, у якій останній повністю визнає позовні вимоги та вважає їх обґрунтованими.
У підготовчому засіданні 13.12.2021 представник відповідача-2 зазначив, що в Господарському суді Черкаської області розглянута справа за №925/874/21 з тих самих підстав, але з іншим складом учасників, а саме, позивач та відповідач-1 у цій справі виступають у справі 925/874/21 двома позивачами з тих самих підстав до відповідача-2. Представник відповідача-2 вважає це зловживанням процесуальними правами з боку позивача та відповідача-1.
Суд постановив, із занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 21.12.2021.
Ухвалою від 13.12.2021 суд відмовив відповідачу-2 у задоволенні заяви про участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у зв'язку з відсутністю технічної можливості.
До початку судового засідання від відповідача-2 надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи рішення Господарського суду Черкаської області з аналогічної справи. В клопотанні зазначено, що відповідач-2 не мав можливості раніше залучити даний доказ, оскільки рішення по аналогічній справі було прийнято лише 29.11.2021. Відповідач-2 просить суд розглядати справу без участі його представника. Суд задовольнив клопотання в частині розгляду справи без участі представника відповідача-2, документи залучив до матеріалів справи. У судовому засіданні 21.12.2021 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи по суті на 10.01.2022.
У судовому засіданні 10.01.2022 позивач позовні вимоги підтримав. Представник відповідача-1 позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, відповідача-1, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив:
Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Згідно із частинами першою та другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
При цьому звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. У свою чергу судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.
Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Тобто у разі, якщо договір оскаржує особа, яка не є стороною цього договору, така особа, звертаючись з відповідним позовом до суду, має навести обґрунтування, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання недійсним договору поставки № 102-ТР, укладеного 03.07.2020 між Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Колос» (Відповідачем-1) та Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» (Відповідачем-2).
Позивачем у справі є ОСОБА_1 - один із засновників (учасників) Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» за Статутом, частка якого у статутному капіталі підприємства складає 51%. Тобто спірний правочин оскаржує особа, яка не є стороною цього правочину.
За умовами пункту п. 1.1. Договору Відповідач-1 - Продавець, взяв на себе зобов'язання поставити і передати у власність Відповідача-2 - Покупця, а Відповідач-2 прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу, що також іменується «Товар», українського походження, врожаю 2020 року, на умовах FСА «Франко-перевізник» (у редакції Інкотермс 2010) - Чернігівська обл., м. Остер.
Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 Договору кількість Товару в заліковій вазі складає 7000,000 тон (+/- З % в опціоні Покупця) та визначається згідно видаткових накладних на Товар, виданих Продавцем на ім'я Покупця.
За пунктом 3.1 Договору попередня ціна Товару становить 4100,00 грн. з ПДВ за одну метричну тону, що становить еквівалент 152 дол. США з ПДВ.
Згідно п. 3.3 Договору попередня загальна сума договору складає: 23 916 690,00 (+/-3%) грн., без ПДВ, що становить еквівалент 879 900,00 дол. США (+/-3%).
Поставка Товару в повному обсязі здійснюється в строк до 01.12.2020 включно (п. 4.1 Договору).
Договір зі сторони Відповідача-1 підписано директором Макаренко П.М., який діяв на підставі статуту, що зазначено у преамбулі Договору.
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України).
За правилами частини першої статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Згідно з частинами першою статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);
З наведеного вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України).
Повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають.
Аналогічне зазначено у постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 904/3282/16.
За спірним договором, укладеним між відповідачами, права та обов'язки за цим правочином набуваються самим Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Колос», як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов'язків учасників господарського товариства (ПОСП «Колос») укладенням такого договору ніяк не змінюються. Позивач у такому випадку не є стороною спірного правочину.
Враховуючи відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд не вбачає необхідності надавати оцінку дійсності спірного договору.
Суд бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року).
Укладенням спірного договору могли бути порушені права самого ПОСП «Колос», а не позивача, як учасника цього підприємства, оскільки зобов'язання за договором набуває саме ПОСП «Колос», а не позивач. Відповідно підписання ПОСП «КОЛОС» спірного договору без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами підприємства може свідчити про порушення прав та інтересів самого підприємства, а не корпоративних прав його учасників.
Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні положень статей 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, що відповідачами порушено права та охоронювані законом інтереси позивача внаслідок укладання спірного договору. Обставин такого порушення судом з поданих позивачем доказів не встановлено.
Інші доводи учасників справи судом не приймаються, оскільки не спростовують викладені вищі висновки суду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн покладаються на позивача.
Керуючись ст.129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" та Приватного акціонерного товариства "Лебединський Насіннєвий Завод" про визнання недійсним договору поставки №102-ТР від 03.07.2020 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строки, встановлені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 20.01.2022.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/
Суддя М.В. Фесюра