Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" січня 2022 р. Справа № 922/4792/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (адреса: 61022, м. Харків, вул. Сумська, буд. 39, офіс 125; код ЄДРПОУ 40292876)
до Державної установи "Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (адреса: 61070, м. Харків, Помірки; код ЄДРПОУ 38493324)
про стягнення 86805,27 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державної установи "Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (далі - відповідач) 86805,27 грн, з яких:
56028,39 грн. - пені;
22615,70 грн. - інфляційних;
8161,18 грн. - 3% річних.
Позов обґрунтовано з посиланням на прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати поставленого позивачем природного газу відповідно до умов укладеного між сторонами договору на постачання природного газу № 200120201 від 20.01.2020.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.12.2021 відкрито провадження у справі № 922/4792/21; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на позов.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної вище ухвали від 07.12.2021.
Копію зазначеної ухвали сторони отримали, про що свідчать залучені до матеріалів справи зворотні поштові повідомлення, згідно з якими направлялась поштова кореспонденція (а. с. 46-47).
Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. № 30498 від 28.12.2021), в якому просить суд зменшити розмір пред'явлених позивачем до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90% та позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача 8680,52 грн.
Свої вимоги відповідач обґрунтовує з посиланням на те, що він є бюджетною установою, яка повністю фінансується з Державного бюджету України та включений до Реєстру неприбуткових установ та організацій відповідно до рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 57 від 14.09.2016. Як зазначає відповідач, він позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків на виконання договірних зобов'язань, а тому прострочення ним виконання своїх зобов'язань зі сплати спожитого газу є наслідком об'єктивних обставин. Окрім того відповідач зазначає, що бюджетною програмою не передбачено виділення відповідачем коштів на сплату штрафних санкцій, а тому виконання рішення суду про стягнення заборгованості не виявляється можливим.
Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 243 від 10.01.2022) в якій наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на те, що інфляційні та 3% річних не є санкціями та не можуть бути зменшені на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а нарахована пеня є значно меншою порівняно з основною заборгованістю, яка складає 307848,73 грн.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання заперечень на відповідь в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.12.2021.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, За процедурою державної закупівлі UA-2019-12-09-002379-b 09cabf3ee00242958795a95b64099d77, замовника - Державної установи “Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України” (до 11.06.2021 р. - Державна установа “Харківський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України”) (Споживач) на закупівлю природного газу Лот № 1 - Природний газ для об'єктів замовника у м. Харкові, Лот № 2 - Природний газ для об'єктів замовника по Харківській області, за результатом оцінки тендерних пропозицій, яка проводиться автоматично електронною системою закупівель на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації, 03.01.2020 року замовником було обрано переможця - позивача у даній справі.
20.01.2020 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договори постачання природного газу № № 200120201 та № 200120202.
Відповідно до п. 1.1 вказаних договорів постачальник зобов'язується постачати споживачеві протягом 2020 року природний газ, в обсягах (об'ємах) і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з договором № 200120201 місцем поставки є об'єкти споживача у м. Харкові. Відповідно до п. 5.2. договору № 200120201 сторони встановили ціну за 1 000 куб. м. 3550,00 грн. з врахуванням його транспортування, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 710,00 грн. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 4 260,00 грн.
Згідно з договором № 200120202 місцем поставки є об'єкти споживача по Харківській області. Відповідно до п. 5.2 договору № 200120202 сторони встановили ціну за 1 000 куб. м. 3547,02381 грн. з врахуванням його транспортування, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 709,40476 грн. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 4 256,42857 грн.
За договором № 200120201 річний плановий обсяг постачання - до 0,320 тис. куб. м, а за договором № 200120202 - до 280,000 тис. куб. м.
Відповідно до п. 5.6. Договорів № № 200120201 та 200120202 від 20.01.2020 р. оплата за поставлений природний газ проводиться на підставі акту постачання природного газу після періоду поставки газу шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника в розмірі 100% вартості фактично поставленого природного газу до 20 числа кожного місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 7.2 укладених між сторонами договорів при порушенні споживачем строків розрахунків, споживач сплачує на користь постачальника, окрім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За даними договорами строк поставки складає до 31.12.2020.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до умов зазначених договорів, позивач здійснював поставку природного газу відповідачу протягом 2020 року.
В зв'язку з подорожчанням природного газу на ринку, відповідачем у даній справі було ініційовано питання про внесення відповідних змін до договору щодо зміни ціни природного газу шляхом укладання додаткових угод.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.09.2021 по справі № 922/2632/21 заявлений позивачем у даній справі позов задоволено повністю та визнано укладеними додаткові угоди № 1 та № 2 до договорів №200120201 та №200120202 від 20.01.2020 року, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (61022, м. Харків, вул. Сумська, 39, офіс 125, ідентифікаційний код 40292876) та Державною установою "Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (61070, м. Харків, Помірки, ідентифікаційний код 38493324) у редакціях, наданих позивачем.
В подальшому, як зазначає позивач, за поставлений з січня по вересень 2020 року природний газ відповідач здійснив розрахунок в повному обсязі.
Як свідчать матеріали справи, згідно з актами приймання-передачі № 734 та № 735 у жовтні 2020 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у обсязі 0,32054 тис. куб. м на загальну суму 1501,28 грн.
Відповідно до актів приймання-передачі № 840 та № 841 у листопаді 2020 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у обсязі 10,12629 тис. куб. м на загальну суму 52152,44 грн.
В грудні 2020 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у обсязі 49,35635 тис. куб. м на загальну суму 254195,01 грн., що підтверджується актами приймання-передачі № 991 та № 992.
Однак, за природний газ, поставлений протягом жовтня-грудня 2020 відповідач протягом тривалого часу не здійснював розрахунки, внаслідок чого позивач звернувся до господарського суду Харківської області з відповідним позовом про стягнення існуючого боргу.
Згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2021 у справі № 922/3068/21, яке набрало законної сили 30.12.2021, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" задоволено, та стягнуто з Державної установи "Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" заборгованість за поставлений природний газ у жовтні 2020 року, у листопаді 2020 року, у грудні 2020 року, у розмірі 307848,33 грн (триста сім тисяч вісімсот сорок вісім грн 33 коп.) разом з ПДВ та судовий збір 4617,72 грн.
Разом з тим, у зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимоги чинного законодавства України нараховано останньому 56028,39 грн. - пені за шестимісячний термін прострочення кожного з щомісячних платежів, а також 8161,18 грн. - 3% річних та 22615,70 грн - інфляційних втрат за прострочення оплати платежів з 20.11.2020 по 02.12.2021.
Обставини щодо стягнення зазначених нарахувань стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1-2 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо оплати спожитого природного газу протягом жовтня, листопада та грудня 2020 року за договорами №200120201 та №200120202 від 20.01.2020 року підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.
Окрім того, зазначені обставини також встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2021 по справи № 922/3068/21, а тому в силу положень ст. 75 ГПК України не потребують додаткового доказування.
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань, зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та річних за весь час прострочення.
Зазначене надає право позивача на нарахування відповідачу інфляційних та річних за таке прострочення.
Як вже зазначалося, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 8161,18 грн. 3% річних та 22615,70 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати платежів з 20.11.2020 по 02.12.2021.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд приходить до висновку про його часткову арифметичну невірність в частині розрахунку інфляційних та арифметичну вірність в частині розрахунку 3% річних.
Однак, враховуючи те, що на підставі ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, в даному випадку суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову в цій частині, та стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих останнім 8161,18 грн. 3% річних та 22615,70 грн. інфляційних втрат за вказаний вище період прострочення оплати.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 договорів передбачено, що при порушенні споживачем строків розрахунків, споживач сплачує на користь постачальника, окрім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Оскільки відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань, доводи позивача про можливість нарахування пені за допущені прострочення є правомірними.
Як вже зазначалося, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 56028,39 грн. пені за шестимісячний термін прострочення кожного з щомісячних платежів щодо поставки природного газу, а саме, за жовтень, листопад та грудень 2020 року.
Однак, при нарахуванні пені позивачем не враховано положення чинного законодавства, які обмежують розмір пені.
Зокрема, за змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, пеня не може перевищувати розмір, передбачений ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Здійснивши з урахуванням зазначених обставин відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову в частині стягнення пені в загальній сумі 21083.99 грн. за шестимісячний термін прострочення кожного з щомісячних платежів.
В решті позову про стягнення пені слід відмовити з зазначених вище підстав та мотивів.
Щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних, річних та пені на 90% суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, зазначеними положеннями чинного законодавства передбачено можливість зменшення штрафних санкцій за наявності обставин передбачених даними положеннями чинного законодавства.
Однак, системний аналіз ст. 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Таким чином, нараховані позивачем на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні та 3% річних не можуть бути зменшеними судом на підставі ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 551 ЦК України.
Щодо зменшення пені суд зазначає.
В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, зокрема зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
За своєю правовою природою пеня та штраф, як види штрафних санкцій, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Як свідчать матеріали справи, Державна установа "Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (відповідач) є неприбутковою установою, тобто утримується за рахунок коштів державного бюджету. Всі витрати такої установи узгоджуються з органом, який уповноважений здійснювати фінансування такої установи, для чого складається кошторис, в який вносяться всі статті витрат.
Відповідно ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Довідкою управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області від 09.01.2018 підтверджено, що установа відповідача повністю фінансується з Державного бюджету.
Як зазначає відповідач, прострочення виконання зобов'язання мало місцем в зв'язку з тим, що він будучи неприбутковою організацією позбавлений можливості впливати на своєчасність розрахунків на виконання договірних зобов'язань.
Однак, ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів, а також тієї обставини, що боржник є неприбутковою організацією яка фінансується з державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.07.07р. №6-рп/2007 КСУ вказав на те, що держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
ЄСПЛ у справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові ВСУ від 22.03.17р. у справі №3-77гс17, у постановах КГС у складі ВС від 27.03.18р. у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові ВП ВС від 10.04.18 у справі №12-46гс18, та у справі № 911/4249/16.
Окрім того, в даному випадку відповідач майже на рік прострочив виконання зобов'язання зі сплати боргу в загальній сумі 307848,33 грн. При цьому, в межах даної справи вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме з заявлених до стягнення 56028,39 грн. пені підлягають стягненню 21083,99 грн., що становить 37,6% від заявлених до стягнення.
Розмір пені яка підлягає стягненню не є значним по відношенню до розміру простроченого зобов'язання, її нарахування в цьому розмірі відповідає вимогам чинного законодавства, а розмір є розумним та справедливим щодо допущеного відповідачем порушення.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про стягнення штрафних санкцій.
Посилання відповідача на те, що його бюджетною програмою не передбачено виділення коштів з цільовим призначенням - погашення штрафних санкцій, також не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, оскільки, як вже зазначалося вище, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
З урахуванням вимог ст. ст. 123, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 1356,18 грн. судового збору, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державної установи "Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (адреса: 61070, м. Харків, Помірки; код ЄДРПОУ 38493324) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (адреса: 61022, м. Харків, вул. Сумська, буд. 39, офіс 125; код ЄДРПОУ 40292876):
21083,99 грн. - пені;
22615,70 грн. - інфляційних;
8161,18 грн. - 3% річних;
1356,18 грн. - судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.І. Байбак