Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
17 січня 2022 року м. ХарківСправа № 922/103/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФ КОМПАНІ ГРУП", м.Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІКСЕЛЬ ЕНТЕРПРАЙЗ", м.Харків
про стягнення коштів 2000 232,70 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІФ КОМПАНІ ГРУП" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІКСЕЛЬ" про стягнення основного боргу 1 707 804,56 грн, пені 177 162,17 грн, 3% річних 33 238,60 грн та інфляційних втрат 82 027,51 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки №01/12-2020 від 01.12.2020 в частині проведення повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Разом з позовною заявою позивач до суду надав заяву про забезпечення позову (вх.№103/22 від 13.01.2022), в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІКСЕЛЬ ЕНТЕРПРАЙЗ" в межах 2 000 232,70 грн., що знаходяться на банківських рахунках та рахунках в інших фінансових установах.
Дослідивши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФ КОМПАНІ ГРУП"" та додані до неї документи, суд зазначає наступне.
В обґрунтування необхідності забезпечення позову заявник посилається на те, що у зв'язку із тим, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання укладеного договору та не бажає добровільно повертати борг, відсутністю у останнього будь-якого майна чи іншої власності, на яке згідно із законом може бути звернено стягнення в рахунок погашення заборгованості, вказане дає підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити виконання рішення суду.
Відповідно до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Частиною 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;
6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;
7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 137 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Тобто, імперативними приписами ч.1 ст.139 ГПК України визначено обов'язкові вимоги, які ставляться та яким повинна відповідати заява про вжиття заходів забезпечення позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Як вказано у п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, зазначення у заяві про забезпечення обґрунтованості такого забезпечення та доведення, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення є обов'язковим.
Разом з цим, виходячи з аналізу Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Таким чином, зазначення у заяві про забезпечення позову обґрунтованості такого забезпечення та доведення, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення є обов'язковим.
Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів.
Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору.
Так, предметом спору у справі №922/103/22 є стягнення заборгованості за Договором поставки №01/12-2020 від 01.12.2020 року 2000 232,70 грн., з яких: основний борг 1707 804,56 грн, пеня 177 162,17 грн, 3% річних 33 238,60 грн та інфляційні втрати 82 027,51 грн.
Згідно ст.ст.73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд зауважує, що в даному випадку, як підстава вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватись, чи може невжиття таких заходів істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Такої ж правої позиції дотримується об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки обмеження можливості суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Суд наголошує на тому, що наявність обставин, з якими позивач пов'язує необхідність накладення арешту на майно відповідача, підлягає обґрунтуванню та доведенню на загальних підставах, визначених Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом, зокрема, накладення арешту на майно останнього.
Разом з цим, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких його вжито. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2019 по справі №911/1530/19.
Як вже зазначалось судом, заявником у поданій на розгляд суду заяві, обов'язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, відступлення для інших осіб тощо. При цьому, якщо заявник буде посилатися тільки на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування, суд не може вважати це достатньою підставою для задоволення заяви.
Натомість, у поданій на розгляд суду заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності ускладення виконання рішення суду, у зв'язку з наявною заборгованістю за договором поставки №01/12-2020 від 01.12.2020 року.
Посилання заявника на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором поставки №01/12-2020 від 01.12.2020 року як на підставу для забезпечення позову у даній справі, судом не приймається до уваги, оскільки такі обставини є безпосередньо предметом позову у даній справі, а факт ухилення відповідача від виконання зобов'язань не є встановленим та підлягає доведенню під час вирішення справи по суті і сам по собі не може свідчити про майбутнє ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.
Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Як вбачається із матеріалів заяви про забезпечення позову, заявником не було надано суду у відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74, ст.136 Господарського процесуального кодексу України усіх належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували станом на момент розгляду даної заяви наявність обставин, передбачених ст.136 Господарського процесуального кодексу України, необхідних для забезпечення позову, а саме, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Крім того, заявником не надано доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій направлених на ухилення від виконання рішення у разі задоволення позову.
Решта доводів поданої заяви стосуються з'ясування обставин обґрунтованості заявлених позовних вимог та зводяться до оцінки обставин справи, які мають бути досліджені під час розгляду справи по суті, тому не враховуються судом при розгляді поданої заяви.
З огляду на викладене, дослідивши подану до суду заяву про забезпечення позову, суд вважає, що зазначені представником заявника обставини, є припущеннями заявника та не свідчать про неможливість виконання рішення суду, у разі задоволення позову саме у даній справі, без застосування відповідних заходів забезпечення позову.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що заявником не обґрунтовано та не подано достатніх доказів на підтвердження того, яким чином не вжиття заходу забезпечення позову в майбутньому, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за позовом заявника за умови його задоволення.
Суд наголошує, що у разі задоволення позову, виконання рішення суду може бути здійснено в примусовому порядку із застосуванням заходів примусового виконання рішень, передбачених законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 136, 137, 138, 139, 140, 234, 254, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд.
В задоволенні заяви (вх.№103/22від 13.01.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФ КОМПАНІ ГРУП" про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в строки та в порядку, передбаченому ст.254, 255, 256, 257 ГПК України з врахуванням п.17.5 перехідних положень ГПК України.
Ухвалу складено та підписано 17.01.2022р.
Суддя С.Ч. Жельне
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.