"19" січня 2022 р. Справа № 916/3496/21
Господарський Одеської області у складі:
судді Малярчук І.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу №916/3496/21 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛФІ-УКРАЇНА" (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А; ел. пошта: gorec.о@dolphi.com.ua) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУД Ю" (65039, м. Одеса, вул. Гагаріна, 25) про стягнення 81143,05грн, де 71000,65грн основного боргу, 6560,67грн 30% річних, 3581,73грн пені,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальних дій суду:
Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуд Ю» було укладено договір поставки №256/К від 01.02.2020, відповідно до умов якого позивач здійснив поставку на користь відповідача товару на загальну суму 314 539,56 грн. Відповідач частково розрахувався за поставлений товар у розмірі 243 538,91 грн., у зв'язку з чим станом на 08.11.2021 у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 71000,65грн. На суми несвоєчасно здійснених оплат позивач нарахував 6560,67грн 30% річних, 3581,73грн пені.
Відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні без виклику сторін, відзиву на позов не скористався. За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. При цьому, суд враховує, що ухвалу суду від 22.11.2021 судом було надіслано за адресою державної реєстрації відповідача: м. Одеса, вул. Гагаріна, 25, однак, вручено йому не було через відсутність за місцезнаходженням.
Так, положення ч.1 ст.248 ГПК України визначають, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, враховуючи, вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи №916/3496/21 засобами поштового зв'язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 22.11.2021 відкрито провадження у справі №916/3496/21, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:
01.02.2020 між ТОВ «ДОЛФІ-УКРАЇНА» (Постачальник) та ТОВ «Вуд Ю» (Покупець) було укладено договір поставки №256/К, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю непродовольчі товари відповідно до поданого Покупцем замовлення. Покупець зобов'язується приймати товари та своєчасно оплачувати їх вартість. Предметом даного Договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (видаткових, товарно- транспортних накладних, тощо). Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін товарної (видаткової, товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару, якщо інший порядок переходу права власності на товар від Постачальника до Покупця не визначений Сторонами (п.п.1.1., 1.2., 1.3. договору).
Постачальник здійснює постачання товару, а Покупець приймає та оплачує товар за цим договором окремими партіями (п.2.1. договору №256/К від 01.02.2020).
Згідно 4.4. договору №256/К від 01.02.2020 Покупець сплачує 100% вартості товару протягом шістдесяти календарних днів з моменту отримання товару.
Відповідно до п.п.5.3., 5.4. договору №256/К від 01.02.2020 за порушення грошового зобов'язання щодо оплати товарів, Покупець сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% (тридцять відсотків) річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо заборгованість Покупця перед Постачальником триває більше 2-х місяців, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня прострочення платежу. Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст.232 ГК України.
На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 71074,49грн за видатковими накладними ДУЦ №№ 558862, 558527, 558526 від 23.07.2021, ДУЦ № 550274 від 21.07.2021, ДУЦ №№ 538471, 538470, 538469 від 16.07.2021, ДУЦ №№ 531498, 531471, 531470 від 14.07.2021, ДУЦ №№ 508665, 508664, 508663 від 07.07.2021, ДУЦ №№ 489743, 489742, 489741 від 30.06.2021, ДУЦ №№ 471612, 471611 від 23.06.2021, ДУЦ №№ 455011, 454989, 454988, 454987 від 16.06.2021, ДУЦ №№ 434422, 433726, 433715, 433714, 433713, 433700, 433699, 433698 від 09.06.2021, ДУЦ №№ 413962, 413961, 413956, 413955, 413954, 413927, 413925 від 02.06.2021, ДУЦ №№ 394166, 394165, 394164, 394142 від 26.05.2021, ДУЦ №№ 372342, 372341, 372340, 372246, 372245 від 19.05.2021, ДУЦ №№ 359675, 359674 від 14.05.2021, ДУЦ №№ 352056, 352055, 352054, 352000, 351999 від 12.05.2021, ДУЦ №№ 347516, 347515 від 11.05.2021, ДУЦ №№ 334147, 334146, 334128 від 05.05.2021, ДУЦ №№ 323854, 323853, 323852, 323844, 323843 від 28.04.2021, ДУЦ №№ 309680, 309679, 308230 від 23.04.2021, ДУЦ №№ 301797, 301796, 301795, 301794, 301793 від 21.04.2021, ДУЦ №№ 280974, 280973, 280972, 280933, 280932 від 14.04.2021, ДУЦ №№ 258454, 258453, 258451, 258450 від 07.04.2021, ДУЦ № 252944 від 06.04.2021, ДУЦ №№ 238555, 238554, 238553, 238521, 238520, 238519 від 31.03.2021, ДУЦ № 192391 від 17.03.2021.
Як вбачається із наведеного позивачем розрахунку, 73,88 грн відповідачем було оплачено та позивачем зараховано в рахунок часткового погашення заборгованості по видатковій накладній ДУЦ № 192391 від 17.03.2021, протилежного суду не доведено.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши правову позицію позивача, його мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення позову, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Отже, як свідчать наявні у справі докази, зокрема, договір №256/К від 01.02.2020, видаткові накладні, позивач поставив відповідачу товар на суму 71074,49грн, із яких 73,88грн було оплачено відповідачем у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 71000,65грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
Так, у зв'язку з несвоєчасним проведенням відповідачем оплати заборгованості, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 3581,73грн за період з 17.05.2021 по 08.11.2021.
За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд, перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені встановив, що його зроблено вірно, у зв'язку з чим сума пені - 3581,73грн за період з 17.05.2021 по 08.11.2021 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також через несвоєчасність оплати заборгованості позивачем нараховано до стягнення з відповідача 6560,67грн тридцять процентів річних за період з 17.05.2021 по 08.11.2021.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши зроблений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд встановив, що його зроблено вірно, внаслідок чого позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 6560,67грн тридцять процентів річних за період з 17.05.2021 по 08.11.2021 підлягає судом задоволенню у повному обсязі.
Так, позивач заявив про стягнення з відповідача 19500 грн витрат на правничу допомогу та 6000грн відшкодування гонорару успіху, які понесені саме у зв'язку із підготовкою позову.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивач подав до справи: договір про надання правової допомоги від 03.11.2021, укладений між адвокатом Горець О.А. та позивачем, додаткову угоду №1 від 03.11.2021, акт прийому-передачі послуг від 08.11.2021.
Разом з тим слід зазначити, що наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі наданих послуг від 08.11.2021 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у зазначеному розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6 ст.126 ГПК України).
Положення п.2 ч.1, ч.4 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Між тим, як зазначила Об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. по справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Наразі, адвокатом надано позивачу послуги лише зі складання позову. Дана справа є нескладною, не потребує додаткових зусиль та витрачання часу на надання правничої допомоги у ній, а отже, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з урахуванням категорії справи, рівня її складності, тривалості розгляду справи підлягають задоволенню частково у розмірі 2500грн та 2000грн відшкодування гонорару успіху, які можуть вважатись розумними і співмірними по даній справі.
За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 2270грн, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача внаслідок повного задоволення судом його позовних вимог.
Керуючись ст.ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛФІ-УКРАЇНА" (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А; ел. пошта: gorec.о@dolphi.com.ua) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУД Ю" (65039, м. Одеса, вул. Гагаріна, 25) про стягнення 81143,05грн.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУД Ю" (65039, м. Одеса, вул. Гагаріна, 25, код ЄДРПОУ 40096290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛФІ-УКРАЇНА" (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А; ел. пошта: gorec.о@dolphi.com.ua, код ЄДРПОУ 37068787) 71000 (сімдесят одну тисячу) грн 65коп. основного боргу, 6560 (шість тисяч п'ятсот шістдесят) грн 67коп 30% річних, 3581 (три тисячі п'ятсот вісімдесят одну) грн. 73коп. пені, 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн судового збору, 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн витрат на правничу допомогу, 2000 (дві тисячі) грн відшкодування гонорару успіху.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19 січня 2022 р.
Суддя І.А. Малярчук