65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" січня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3432/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.
розглянувши справу №916/3432/21
За позовом: Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Оіл Компані” (02000, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, буд. 6; код ЄДРПОУ 42340397)
Про стягнення 45183,92 грн.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Встановив Державне підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Оіл Компані” про стягнення 45183,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань та направлено на стягнення заборгованості у розмірі 29339,81 грн. основного боргу, 1667,18 грн. пені, 3% річних у розмірі 483,11 грн., інфляційних витрат у розмірі 1294,02 грн. та неустойки у розмірі 12399,80 грн., що разом становить 45183,92грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області 16.11.2021р. прийнято позовну заяву Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3432/21. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "13" грудня 2021 р. о 11:30. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Викликано учасників справи у засідання суду на 13.12.2021р. о 11:30.
13.12.2021р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 17.01.2022р. о 11:20.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.12.2021р. повідомлено відповідача по справі №916/3432/21: Товариство з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Оіл Компані” про судове засідання, яке відбудеться "17" січня 2022 р. о 11:20.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на його адресу ухвали суду, однак кореспонденція суду повернулась без вручення з зазначенням поштовою організацією - за закінченням терміну зберігання.
Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що судове відправлення скеровувалось судом на адресу реєстрації відповідача, а також відсутність жодних клопотань з боку відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до п.9 ст.165 ГПК України.
У судовому засіданні 17.01.2022 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 18.01.2022р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.
21.08.2019р. між Регіональним відділенням (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Юнайтед оіл компані” (орендар) було укладено договір оренди №209840911912/19/314-01д нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір), відповідно до п. п. 1.1, 2.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину відкритого складського майданчика для контейнерів, загальною площею 200,00 кв. м, за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4/2 (далі - майно), що перебуває на балансі ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ” (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку та становить 280 000,00 грн. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
Згідно з п. п. 3.1, 3.6 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.19995р. № 786 (зі змінами) (надалі - методика розрахунку) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (червень 2019р.) - 4179,00 грн. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70% надсилається орендарем орендодавцеві, 30% - Балансоутримувачу.
Відповідно до п. 5.10 Договору, у разі припинення або розірвання договору Орендарем були прийняти на себе зобов'язання повернути Балансоутримувачу об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкту оренди з вини Орендаря.
Згідно з п. 10.9 Договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.
21.08.2019р. між Регіональним відділенням та Товариством з обмеженою відповідальністю „Юнайтед оіл компані” за участю ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ” було складено акт приймання-передавання державного майна у користування відповідача згідно договору оренди №209840911912/19/314-01д від 21.08.2019р.
Позивачем було зазначено суду, що рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2019р. по справі №916/1835/20 в позові відмовлено. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021р. апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено. Рішення господарського суду Одеської області від 21.10.2020 у справі № 916/1835/20 скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Розірвано договір оренди № 209840911912 нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.08.2019р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю „Юнайтед оіл компані”. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Юнайтед оіл компані” повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях державне нерухоме майно, а саме: частину відкритого складського майданчика для контейнерів, загальною площею 200,00 кв. м, за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4/2, що перебуває на балансі ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ”, шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі. Визначено новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Ґрунтуючи поданий позов, позивачем було зазначено суду, що балансоуримувачем було виставлено та направлено на адресу орендаря для здійснення оплати рахунки та акти здачі-прийняття робіт за відповідні звітні періоди, а саме: рахунок №АН/9733 від 30.09.2020р. за який борг становить - 2133,45 грн., рахунок №АН/10848 від 31.10.2020р. - 2154,78 грн., №АН/12011 від 30.11.2020р. - 2182,80 грн., №АН/12973 від 31.12.2020р. - 2202,43 грн., №АН/820 від 31.01.2021р. - 2231,07 грн., №АН/1735 від 28.02.2021р. - 2253,39 грн., №АН/2833 від 31.03.2021р. - 2291,68 грн., №АН/3738 від 30.04.2021р. - 2307,73 грн., №АН/4849 від 31.05.2021р. - 2307,73 грн., №АН/6076 від 30.06.2021р. - 2312,34 грн., №АН/7287 від 31.07.2021р. - 2314,65 грн., №АН/8436 від 31.08.2021р. - 2310,02 грн. та №АН/9753 від 30.09.2021р. - 2337,74 грн. та пояснено суду, що орендарем, в порушення п. 3.6. Договору не було сплачено вказані рахунки у зв'язку з чим сума основного боргу, за поясненнями позивача становить - 29339,81 грн.
У зв'язку з несплатою вказаних рахунків, позивачем на заборгованість з орендної плати було здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних окремо по кожному рахунку, у зв'язку з чим розмір пені становить 1667,18 грн., інфляційні втрати - 1294,02 грн. та 3% річних - 483,11 грн.
Посилаючись на положення ч.ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, позивачем було зазначено суду, що постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021р. у справі №916/1835/20 вступила в силу 21.01.2021р. й в подальшому не була оскаржена, таким чином подвійна оплата рахується з рахунків №АН/820 від 31.01.2021р., №АН/1735 від 28.02.2021р., №АН/2833 від 31.03.2021р., №АН/3738 від 30.04.2021р., №АН/4849 від 31.05.2021р., №АН/6076 від 30.06.2021р., №АН/7287 від 31.07.2021р., №АН/8436 від 31.08.2021р., №АН/9753 від 30.09.2021р. та складає 12399,80грн.
У урахуванням викладеного та зазначеного, позовні вимоги направлено на стягнення з відповідача основного боргу - 29339,81 грн., пені - 1667,18 грн., 3% річних - 483,11 грн., інфляційних втрат - 1294,02 грн. та неустойки у розмірі 12399,80 грн.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб'єктом порушення позивач вважає відповідача.
Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об'єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.
Суд зауважує на тому, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як встановлено судом, 21.08.2019р. між Регіональним відділенням (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Юнайтед оіл компані” (орендар) було укладено договір оренди №209840911912/19/314-01д нерухомого майна, що належить до державної власності.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як з'ясовано судом, Перший заступник керівника Іллічівської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях (з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнайтед оіл компані” про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 21601,11 грн., пені у розмірі 1662,725 грн., розірвання договору оренди державного нерухомого майна від 21.08.2019р., укладеного між позивачем та відповідачем, та зобов'язання відповідача повернути державне нерухоме майно за актом приймання-передавання. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору оренди №209840911912/19/314-01д нерухомого майна, що належить до державної власності, в частині сплати орендних платежів протягом періоду з 12.09.2019р. по 30.04.2020р.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2020р. по справі 916/1835/20 в позові відмовлено.
Однак, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021р. у вказаній справі апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено. Рішення господарського суду Одеської області від 21.10.2020 у справі № 916/1835/20 скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Розірвано договір оренди № 209840911912 нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.08.2019р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю „Юнайтед оіл компані”. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Юнайтед оіл компані” повернуто Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях державне нерухоме майно, а саме: частину відкритого складського майданчика для контейнерів, загальною площею 200,00 кв. м, за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4/2, що перебуває на балансі ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ”, шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі. Визначено новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Отже, як встановлено судом, з урахуванням постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021р. Договір оренди № 209840911912 нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.08.2019р. припинився шляхом розірвання 21 січня 2021р.
Суд зазначає, що доказів повернення майна позивачу матеріали даної справи не містять.
Частинами першою та шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За змістом наведених норм, Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі. Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного, користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність-це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України). Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас, неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у даних спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).
Правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021р. по справі №910/11131/19.
З урахуванням наведеного та зазначеного, суд вважає правомірним стягнення з відповідача боргу з орендної плати за рахунками №АН/9733 від 30.09.2020р. - 2133,45грн., №АН/10848 від 31.10.2020р. - 2154,78 грн., №АН/12011 від 30.11.2020р. - 2182,80 грн., №АН/12973 від 31.12.2020р. - 2202,43 грн. у загальному розмірі 8673,40 грн., який виник саме під час дії договору та нарахування на такий борг пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Отже, з відповідача слід стягнути суму боргу з прострочення оплати орендної плати у розмірі 8673,40 грн., пеню у розмірі 559,98 грн., інфляційні втрати у розмірі 799,10 грн. та 3% річних у розмірі 242,02 грн., що були нараховані окремо за кожний рахунком, де мало місце прострочення виконання зобов'язання з оплати орендної плати за час дії договору.
В іншій частині вимога про стягнення суми боргу після розірвання договору залишається судом без задоволення, та нараховані на таку суму пеня, інфляційні втрати та 3% річних також залишається без задоволення судом, як похідні вимоги.
Отже, після припинення договору, враховуючи, що відповідач продовжує використання майна, позивач набуває право стягнення з орендаря неустойки, що регламентована ч. 2 ст.785 ЦК України.
Однак, позивачем було заявлено до стягнення неустойку у розмірі 12399,80 грн. та приймаючи до уваги ч. 2 ст. 237 ГПК України, зазначений розмір неустойки підлягає до стягненню, у зв'язку з користуванням відповідачем майном після розірвання відповідного правочину.
Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача борг - 8673,40 грн., пеню - 559,98 грн., інфляційні втрати - 799,10 грн., 3% річних - 242,02 грн. та неустойку у розмірі 12399,80 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 1139,14 грн. покладаються на відповідача.
Оскільки позивачем при поданні позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2370,00, суд зазначає щодо можливості повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору у розмірі 100,00 грн. у разі подання до суду відповідного клопотання.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” - задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Оіл Компані” (02000, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, буд. 6; код ЄДРПОУ 42340397) на користь Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ” (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) борг у розмірі 8673 (вісім тисяч шістсот сімдесят три) грн. 40 коп., пеню у розмірі 559 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 98 коп., інфляційні втрати у розмірі 799 (сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 242 (двісті сорок дві) грн. 02 коп., неустойку у розмірі 12399 (дванадцять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1139 (одна тисяча сто тридцять дев'ять) грн. 14 коп.
3.В іншій частині позову - відмовити.
Повний текст рішення складено 18 січня 2022 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко