"11" січня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3213/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідачів - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” до Науково-виробничого об'єднання “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення 34060,27 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Науково-виробничого об'єднання “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення заборгованості за договором № 60 від 13.01.2021 р. в загальному розмірі 34060,27 грн., в т.ч.: 24828,33 грн. - основного боргу, 2661,06 грн. - пені, 1523,37 грн. - інфляційних втрат, 4056,21 грн. - 25% річних, 541,00 грн. - 3% річних. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на наступне.
13 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” та Науково виробничим об'єднанням “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) було укладено договір № 60, відповідно до п. 1.1 якого позивач взяв на себе зобов'язання здійснити поставку товару та передати його у власність відповідача, а відповідач, в свою чергу, зобов'язується прийняти і оплатити поставлений товар.
Відповідно до п. 4.2 договору найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість партії товару, терміни поставки та оплати можуть бути узгоджені сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору, які підписані уповноваженими представниками сторін та є його частинами.
Пунктом 4.4 договору визначено, що підтверджуючим документом приймання товару є акт здачі - приймання вантажу та довіреність на отримання матеріальних цінностей. Датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата підписання накладної (п. 4.7 договору).
Як вказує позивач, ним виконано взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, жодних претензій з боку відповідача стосовно якості і строків поставки товару або виконання інших умов договору не було.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника не пізніше 10-ти календарних днів з моменту передачі товару, якщо інше не передбачено умовами специфікації. Водночас, як стверджує позивач, всупереч вищевикладеному відповідач грубо порушив договірні зобов'язання та не оплатив отриманий товар.
Наразі позивач зауважує, що положеннями п. 8.1 договору визначено, що сторона, яка порушила господарське зобов'язання, несе відповідальність, визначену чинним законодавством України та умовами договору.
За ствердженнями позивача, він неодноразово звертався до відповідача з метою врегулювання спору в досудовому порядку, однак вимоги щодо погашення заборгованості так і не були виконанні останнім.
Таким чином, як вказує позивач, ним вирішено звернутись за захистом своїх законних прав та інтересів до Господарського суду Одеської області.
Так, позивач зазначає, що станом на сьогоднішній день у відповідача перед позивачем виникла дебіторська заборгованість, що підтверджується видатковими накладними, оборотно-сальдовою відомістю та актом звірки взаєморозрахунків, у сумі 24828,33 грн.
Пунктом 8.3 договору визначено, що у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена. Відтак, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача за договором, позивачем нараховано пеню за неналежне виконання відповідачем умов спірного договору в сумі 2661,06 грн., що заявлена до стягнення.
Також відповідно до п. 5.1.1 договору у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25% річних за весь період прострочення оплати. Таким чином, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача за договором, позивачем нараховано 25% річних за прострочення відповідачем термінів оплати поставленого йому товару в сумі 4056,21 грн., що заявлені до стягнення.
Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого товару, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 541,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 1523,37 грн., що заявлені до стягнення.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.10.2021 р. вказану позовну заяву ТОВ “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” залишено без руху, оскільки позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку суми основного боргу в розмірі 24828,33 грн., що заявлена до стягнення.
09.11.2021 р. від представника ТОВ “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” на електронну адресу господарського суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 29985/21), в яких представник позивача вказав, що до матеріалів позовної заяви було додано оборотно-сальдову відомість та акт звірки взаєморозрахунків станом на дату подання позову, відповідно до яких позивачем було вирахувано суму основного боргу та з яких відслідковується дата поставки товару із зазначенням відповідних видаткових накладних, а також дати і суми оплати.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.11.2021 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3213/21 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.12.2021 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.12.2021 р. відкладено розгляд справи на 23 грудня 2021 р. з огляду на неявку представників сторін.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.12.2021 р. відкладено розгляд справи на 11 січня 2022 р. з огляду на неявку представників сторін.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи, з позначкою “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі невручення рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка” рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 99-2 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою “Судова повістка”, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за вказаною адресою”, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Так, надіслані на юридичну адресу відповідача копії ухвал суду повернулись на адресу господарського суду Одеської області з відміткою відділення поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019р. у справі № 915/1015/16.
Також згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
Так, господарським судом відповідач викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
13 січня 2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” (постачальник) та Науково-виробничим об'єднанням “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) (покупець) укладено договір поставки № 60, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (надалі “товар”), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами я рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до нього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до п. 2.1 договору якість товару повинна повністю відповідати державним стандартам та технічним умовам виробника, діючим в Україні. Якість товару підтверджується відповідним документом виробника (паспорт, сертифікат якості тощо) на партію товару.
Згідно п. 2.2 договору у випадку поставки товару іноземного походження якість товару підтверджується відповідними документами виробника або документами виданими відповідним органами держави походження товару, згідно з міжнародними стандартами.
В п. 4.1 договору сторони погодили наступний порядок узгодження умов постачання партії товару:
- 4.1.1 - покупець направляє постачальнику письмове замовлення із зазначенням асортименту та кількості партії товару. В замовленні також вказується кінцевий пункт доставки, крім випадків, передбачених п. 4.3 даного договору. Замовлення покупця є пропозицією (офертою) до поставки партії товару (щодо асортименту та кількості партії товару) та його згодою (акцептом) з цінами постачальника, що діяли на момент замовлення товару;
- 4.1.2 - постачальник протягом нормально необхідного часу направляє покупцю засобами електронної пошти (факсу) рахунок-фактуру із зазначенням вартості вказаного у замовленні товару, строку його постачання та оплати. Рахунок-фактура є підтвердженням (акцептом) постачальника замовлення покупця. Відповідно до п. 3 ст. 205 ЦК України умови щодо строків поставки і оплати партії товару, та/або інші умови, визначені рахунком - фактурою, вважаються узгодженими покупцем, якщо протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку-фактури від нього не надійде зауважень, про що також свідчить підпис покупця за цим договором;
- 4.1.3 - достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також приймання покупцем товару в порядку, передбаченому п. 4.4. даного договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження покупцем умов поставки, зазначених у рахунку-фактурі;
- 4.1.4 - умови постачання партії товару вважаються також повністю узгодженими сторонами після отримання постачальником передоплати в розмірі, визначеному рахунком-фактурою, та в передбачені строки.
Найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість партії товару, терміни поставки та оплати можуть бути узгоджені сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору, які підписані уповноваженими представниками сторін та є його невід'ємними частинами. Підписання сторонами специфікації є достатнім узгодженням умов постачання партії товару незалежно від порядку узгодження згідно з п. 4.1. даного договору. Сторони в специфікаціях (додатках) до цього договору можуть передбачити умови, що відрізняються від умов, передбачених даним договором (п. 4.2 договору).
Згідно п. 4.3 договору поставка товару здійснюється на базисних умовах постачання згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів Інкотермс в редакції 2000 року, визначеним у рахунку-фактурі або специфікації. Якщо кінцевий пункт доставки не визначений, то поставка партії товару вважається узгодженою па базисній умові EXW склад постачальника за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш.
Умовами п. 4.4 договору визначено, що поставка партії товару повинна супроводжуватись передачею покупцю накладної постачальника та товарно-транспортної накладної (ТТН), підписання кожного з яких представником покупця або експедитором (у випадку доставки товару перевізником), буде свідчити про отримання покупцем товару. Представник покупця повинен надати постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання матеріальних цінностей (довіреність ТМЦ). На момент передачі товару допускається узгодження довіреності ТМЦ від покупця засобами електронної пошти (факсом), з наступною передачею оригіналу в порядку п. 4.5 цього договору.
Відповідно до п. 4.5 договору у випадку, якщо при передачі товару покупцем не було підписано належним чином оригіналів товаросупровідних документів (видаткова накладна, ТТН, інші документи), покупець зобов'язаний підписати їх належним чином та направити поштою па адресу постачальника у термін не пізніше п'яти банківських днів з моменту надходження відповідної вимоги від постачальника.
В п. 4.7 договору визначено, що датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної постачальника, що передається покупцю. При цьому обов'язок постачальника поставити товар покупцю вважається виконаним у момент передачі товару перевізнику для доставки покупцю або з моменту забезпечений наявності товару на складі постачальника (допускається інформування про це в телефонному режимі), якщо специфікацією передбачена вибірка товару зі складу постачальника.
Положеннями п. 5.1 договору передбачено, що орієнтовна сума договору складає 300000,00 (триста тисяч) гривень. Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договором.
Згідно п. 5.1.1 договору у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25% річних за весь період прострочення оплати.
Пунктом 5.2 договору визначено, що за погодженням сторін розрахунки можуть проводитися цінними паперами, в тому числі векселем, зарахуванням зустрічних вимог, або іншим способом, що не суперечить діючому законодавству. Пред'явлення претензій до постачальника щодо неякісності товару не може бути підставою для покупця для несплати вартості поставленого товару.
Покупець у платіжному дорученні (або іншому платіжному документі) на оплату в призначенні платежу вказує номер договору та/або номер відповідного рахунку-фактури/специфікації. У разі, якщо реквізит “призначення платежу” заповнений невірно або неможливо визначити, за яку партію товару здійснюється оплата, або у разі наявності заборгованості за раніше поставлений товар, постачальник має право зарахувати всі перераховані покупцем кошти у рахунок оплати за раніше поставлений неоплачений товар (п. 5.3 договору).
Відповідно до п. 5.4 договору сторони зобов'язані щоквартально не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа наступного місяця складати та підписувати акт звірки взаєморозрахунків в двох екземплярах. Для цього покупець зобов'язаний провести звірку взаєморозрахунків, підписати надані постачальником акт звірки взаєморозрахунків, після цього направити їх до постачальника. Якщо протягом 3 (трьох) банківських днів жодна зі сторін не надала письмових заперечень щодо підписання акту звірки взаєморозрахунків, сторона, якій був надісланий акт звірки взаєморозрахунків - за умовчуванням погоджується з даними, зазначеними в ньому.
Умовами п. 5.4.1 договору сторони домовились, що акт звірки взаєморозрахунків є неоспорюваним фактом підтвердження здійсненної господарської операції між сторонами, а саме є фактом поставки, передачі, прийняття, оплати товару.
Згідно п. 5.5 договору у разі поставки товару покупцю до моменту його оплати (у випадках, передбачених п. 4.1.3 цього договору, коли терміни оплати не були узгоджені сторонами, або в разі передачі покупцю товару, що постачається на умовах повної або часткової передоплати, до моменту його оплати), обов'язок з оплати вартості товару виникає у покупця з моменту передачі йому товару. Ця умова не поширюється на випадки, коли сторонами було письмово узгоджено відстрочення оплати за поставлений товар.
Приймання-передача товару здійснюється сторонами в порядку, встановленому чинним законодавством (п. 6.1 договору).
В п. 6.2 договору визначено, що місцем приймання-передачі товару вважається місце передачі перевізнику чи безпосередньо покупцю відповідно до визначених сторонами базисних умов постачання.
Положеннями п. 6.3 договору передбачено, що ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить до покупця з моменту передачі товару покупцю (в тому числі перевізнику для доставки продукції покупцю) або з моменту настання терміну вибірки покупцем товару, якщо сторонами була узгоджена вибірка товару покупцем зі складу постачальника.
Пунктом 7.1 договору визначено, що у випадку невідповідності за асортиментом поставленого товару до рахунку-фактури або специфікації, узгоджених відповідно до даного договору, покупець має право відмовитись від прийняття такого товару та відповідно від його оплати. Покупець повинен заявити про це в термін не більше двох робочих днів з дати поставки товару. Якщо покупець не відмовиться від такого товару протягом вказаного терміну, він вважається відповідно до п. 4 ст. 672 Цивільного кодексу України узгодженим покупцем та підлягає оплаті в повному розмірі, зазначеному у товаросупровідних документах.
Умовами п. 7.2 договору визначено, що претензії щодо невідповідності кількості та якості (явних недоліків) товару пред'являються покупцем в порядку передбаченим законодавством України, але в термін не більше трьох робочих днів з дати поставки товару.
Претензії щодо прихованих недоліків товару (дефектів виробника, які не могли бути виявленні при прийманні - передачі товару) пред'являються покупцем в порядку, передбаченому законодавством України, але в термін не більше одного календарного місяця з моменту передачі товару. У випадку встановлення сторонами в цей термін прихованих недоліків і якщо неможливо їх усунути на місці, покупець має право повернути такий товар постачальнику, а постачальник зобов'язаний прийняти такий товар. Кошти, що сплачені за поставку дефектного товару, повертаються покупцю після встановлення сторонами у належному порядку прихованих недоліків та повернення товару до постачальника (п. 7.3 договору).
Відповідно до п. 8.1 договору кожна із сторін несе відповідальність за невиконання умов даного договору у відповідності із діючим законодавством та цим договором.
Згідно п. 8.3 договору у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.
В п. 8.7 договору сторони погодили, що компенсують одна одній всі збитки в повному обсязі зверх неустойки, які виникли в результаті повного або часткового невиконання якою-небудь зі сторін умов цього договору.
Умовами п. 8.9 договору сторони домовились на підставі ст.ст. 256- 259 ЦК України про збільшення до 5 років загальної та спеціальної позовної давності по всім вимогам, що виникають на підставі цього договору.
Положеннями п. 10.1 договору передбачено, що всі спори та розбіжності, що можуть виникнути між сторонами з приводу даного договору, вирішуються ними шляхом переговорів.
Пунктом 10.2 договору сторони погодили, що у випадку недосягнення згоди спори вирішуються в суді в порядку та за правилами підсудності, визначеними законодавством України.
Відповідно до п. 12.1 договору обмін документами за цим договором здійснюється із застосуванням положень Закону України “Про електронні довірчі послуги” від 05.10.2017 р. № 2155-VІІІ, Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” від 22.05.2003 р. № 851-IV, Закону України від 22.05.03 № 852-IV “Про електронний цифровий підпис”.
Сторони домовилися про те, що при виконанні умов договору можуть здійснювати підписання документів, а саме договору, додатків до договору, додаткових угод, специфікацій, актів здачі-приймання товару (надання робіт/послуг), рахунки-фактури, видаткових накладних в формі електронних документів (далі - “Е-документи”), для підтвердження описаних в них господарських операцій з використанням програмних рішень “SIGNY” (пріоритетне програмне рішення), “FlyDoc”, “M.E.Doc”, “СОТА”, “Fredо”, “АРI.PТАХ” та інші (п. 12.2 договору).
Згідно п. 12.3 договору підготовка Е-документів здійснюється відповідною стороною і в строки, встановлені умовами договору. До моменту передачі Е-документа постачальник зобов'язаний належним чином скласти новий та/або перевірити отриманий Е-документ та підписати його з використанням КЕП (ЕЦП). Е-документи, які передаються, підписуються у всіх випадках з використанням КЕП (ЕЦП) відповідної сторони (постачальника/покупця).
В п. 12.4 договору сторони погодили, що Е-документи вважаються підписаними і набирають чинності з моменту підписання з використанням КЕП (ЕЦП) Покупцем Е-документа, отриманого від постачальника з нанесеним ним КЕП (ЕЦП). Якщо протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту передачі Е-документа покупець не підписав такі Е-документи та не надіслав постачальнику мотивованої відмови від підписання надісланих Е-документів через механізм відхилення Е-документа такий документ вважається підписаним покупцем.
Умовами п. 12.4.1 договору сторони погодили, що кожна сторона зобов'язана щоденно слідкувати за надходженням Е-документів та своєчасно не пізніше 3 (трьох) робочих днів здійснювати їх приймання, перевірку, підписання з використанням КЕП (ЕЦП) та повернення іншій стороні.
Положеннями п. 12.5 договору передбачено, що сторони дійшли згоди, що розірвання (скасування) Е-документа, підписаного обома сторонами з використанням КЕП (ЕЦП) здійснюється виключно шляхом складення та підписання сторонами акта про анулювання Е-документа. Зазначені акти про анулювання ЕDІ-документа вправі складати лише постачальник з власної ініціативи, або на обґрунтоване прохання покупця.
Пунктом 12.6 договору сторони погодили, що Е-документи, які відправлені, завірені КЕП (ЕЦП), мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носієві. Підтвердження передачі документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного при йому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.
Відповідно до п. 12.7 договору у випадку неможливості виконання зобов'язань, пов'язаних з формуванням, підписанням та обміном Е-документів, сторони письмово в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів повідомляють про це один одного, у випадку неповідомлення чи несвоєчасного повідомлення сторони несуть відповідальність.
Сторони самостійно забезпечують збереження програмного забезпечення, яке використовується для обміну Е - документами, відкритих ключів електронного цифрового підпису та електронних документів, розміщених на своїх комп'ютерах (п. 12.8 договору).
Згідно п. 12.9 договору покупець, який видав довіреність та уповноважив свого представника па вчинення дій, пов'язаних з підписанням та виконанням цього договору (в тому числі з використанням КЕП (ЕЦП)), у разі скасування довіреності повинен негайно письмово повідомити про це постачальника. Права та обов'язки що виникли внаслідок вчинення правочину представником покупця до того, як постачальник був належним чином повідомлений про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.
В п. 12.10 договору сторони погодили, що при вирішенні всіх інших питань, пов'язаних з електронним документообігом, які не врегульовані цим договором, сторони керуються чинним законодавством.
Умовами п. 13.1 договору сторони погодили, що останній вступає в силу з дати його укладання і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині виконання зобов'язань, що виникли в період дії договору - до їх повного виконання. Якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про своє бажання розірвати договір, договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах. З моменту підписання даного договору всі попередні усні і письмові домовленості сторін щодо предмету даного договору вважаються такими, що втратили силу.
Положеннями п. 13.2 договору передбачено, що сторони при підписанні та виконанні цього договору керуються ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України. Сторони згодні з тим, що при підписанні даного договору та при умові дотримання порядку узгодження партій товару, передбачених даним договором, будуть. визначені усі суттєві умови даного договору.
Пунктом 13.5 договору сторони погодили, що всі додаткові угоди та інші домовленості про зміну умов даного договору, виражені в письмовій формі, які укладаються сторонами в ході виконання даного договору, вважаються додатками доданого договору і є його невід'ємними частинами.
Відповідно до п. 13.7 договору усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, в тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.
Таким чином, положеннями вказаного договору сторони погодили можливість підписання документів, в тому числі й договору, у формі електронних документів із використанням КЕП (ЕЦП).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Стаття 3 Закону України “Про електронний цифровий підпис” визначає, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону України “Про електронний цифровий підпис”).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України “Про електронну комерцію”).
Разом з тим положеннями ст. 12 Закону України “Про електронну комерцію” визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі “логін-пароль”, або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2021 р. по справі № 524/5556/19.
Так, господарським судом встановлено, що спірний договір поставки № 60 від 13.01.2021 р. було підписано його сторонами із використанням електронного цифрового підпису, про що свідчить інформація про підписи електронного документу - договір № 60 від 13.01.2021 р., а саме 11.02.2021 р. директором Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” Стрільцем Ігорем Анатолійовичем та 16.01.2021 р. директором Науково-виробничого об'єднання “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) Юрченком Богданом Валерійовичем.
Таким чином, спірний договір поставки № 60 від 13.01.2021 р. вважається укладеним сторонами 16.02.2021 р.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов?язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 60 ТОВ “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” із січня 2021 року по лютий 2021 року включно було поставлено, а Науково-виробничим об'єднанням “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) прийнято товарів на загальну суму 60360,65 грн. згідно видаткових накладних:
- від 19.01.2021 р. № ЕТП ОД1901/001, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 28393,58 грн. (в т.ч. ПДВ 4732,27 грн.);
- від 19.01.2021 р. № ЕТП ОД1901/002, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1752,28 грн. (в т.ч. ПДВ 292,05 грн.);
- від 19.01.2021 р. № ЕТП ОД1901/003, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5386,46 грн. (в т.ч. ПДВ 897,46 грн.);
- від 16.02.2021 р. № ЕТП ОД1602/001, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 10043,27 грн. (в т.ч. ПДВ 1673,87 грн.);
- від 16.02.2021 р. № ЕТП ОД1602/002, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 11683,08 грн. (в т.ч. ПДВ 1947,18 грн.);
- від 16.02.2021 р. № ЕТП ОД1602/003, згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3101,98 грн. (в т.ч. ПДВ 517,00 грн.).
При цьому, поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису директора Юрченка Б.В. на вищезазначених накладних, а також скріплено відповідною печаткою покупця.
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних актів видаткових накладних.
Більш того, слід зазначити, що у випадку поставки позивачем неналежної якості відповідач був наділений правом на відмову в отриманні такого товару, натомість товар було прийнято без зауважень, про що свідчать наявні підписи відповідача на вказаних видаткових накладних.
За умовами п. 7.2 договору претензії щодо невідповідності кількості та якості (явних недоліків) товару пред'являються покупцем в порядку передбаченим законодавством України, але в термін не більше трьох робочих днів з дати поставки товару.
Таким чином, відповідач, як покупець, за умовами спірного договору поставки № 60 мав здійснити перевірку додержання позивачем, як постачальником, умов договору щодо кількості та якості та у випадку виявлення недоліків щодо кількості та якості отриманого товару в триденний строк пред'явити позивачу відповідну претензію щодо невідповідності кількості та якості товару. Водночас, господарський суд зауважує, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів направлення позивачу такої претензії у відповідності до п. 7.2 договору, що свідчить про погодження останнім із якістю ті кількістю поставленого позивачем товару.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки № 60 та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Так, за умовами п. 5.1 договору орієнтовна сума договору складає 300000,00 (триста тисяч) гривень. Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договором.
Таким чином, з огляду на вказані положення договору, оплата товару мала бути здійснена відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту передачі товару.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Наразі, за ствердженнями позивача та як вбачається із відомості по взаєморозрахунках із контрагентами, наявної в матеріалах справи, відповідач частково розрахувався за отриманий товар на загальну суму 35532,32 грн., а саме 19.01.2021 р. здійснено оплату в розмірі 28393,58 грн. згідно платіжного доручення № ЕТП00000000291 від 19.01.2021 р.; 19.01.2021 р. здійснено оплату в розмірі 1752,28 грн. згідно платіжного доручення № ЕТП00000000292 від 19.01.2021 р.; 19.01.2021 р. здійснено оплату в розмірі 5386,46 грн. згідно платіжного доручення № ЕТП00000000293 від 19.01.2021 р. Таким чином із відомості по взаєморозрахунках із контрагентами вбачається, що відповідачем сплачена заборгованість за поставлений позивачем товар згідно видаткових накладних від 19.01.2021 р. № ЕТП ОД1901/001 на суму 28393,58 грн., від 19.01.2021 р. № ЕТП ОД1901/002 на 1752,28 грн., від 19.01.2021 р. № ЕТП ОД1901/003 на 5386,46 грн., несплаченими залишилися накладні від 16.02.2021 р. на загальну суму 24828,33 грн.
Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 24828,33 грн. (60360,65 грн. поставленого товару - 35532,32 грн. сплаченого відповідачем).
При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем отриманого товару згідно умов договору поставки № 60, в матеріалах справи відсутні. Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаними накладними в межах спірного договору № 60 від 13.01.2021 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 24828,33 грн.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставлених товарів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 2661,06 грн. за прострочення оплати за поставлені товари суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 8.3 договору у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Відтак, за загальним правило частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України. Так, нарахування пені можливо за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, а право на стягнення такої пені може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності.
Проте, в п. 8.3 договору визначено, що стягнення згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.
Отже, наведені умови договору містять домовленість сторін щодо збільшення строку нарахування штрафних санкцій, що узгоджується з положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відтак, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка склала 2661,06 грн., розрахунок якої наведено у додатках до позову (а.с. 4-5).
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором поставки № 60 щодо здійснення оплати за поставлені товари, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню згідно п. 8.3 договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення. Враховуючи викладене судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 2661,06 грн., наразі встановлено, що вказаний розрахунок пені було здійснено позивачем невірно, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, оскільки, по-перше, із наданої позивачем відомості (а.с. 16) вбачається, що у відповідача наявна заборгованість за накладними від 16.02.2021 р., з огляду на що нарахування пені з 28.01.2021 р. є необґрунтованим, а, по-друге, відповідно до п. 5.1 договору оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації в порядку, передбаченому даним договором. Враховуючи те, що сторонами не було погоджено інший порядок розрахунків за видатковими накладними від 16.02.2021 р., то відповідно поставлений позивачем товар за такими накладними повинен був бути оплачений відповідачем протягом десяти календарних днів з моменту передачі йому товару, а відтак не пізніше 26.02.2021 р., з огляду на що відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором щодо оплати вартості поставленого позивачем товару за накладними від 16.02.20221 р. саме з 27.02.2021 р. За таких обставин, судом самостійно здійснений перерахунок пені, а саме:
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
24828.3327.02.2021 - 04.03.202166.0000 %0.033 %*48.98
24828.3305.03.2021 - 15.04.2021426.5000 %0.036 %*371.40
24828.3316.04.2021 - 22.07.2021987.5000 %0.041 %*999.94
24828.3323.07.2021 - 20.10.2021908.0000 %0.044 %*1007.42
Тому загальний розмір пені у зв'язку з простроченням відповідачем оплати вартсоі поставленого товару за видатковими накладними від 16.02.2021 р. згідно договору поставки № 60 складає 2427,73 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір 3% річних також визначений сторонами в спірному договорі.
Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором поставки щодо оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в загальному розмірі 541,00 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем невірно з огляду на невірно визначений позивачем початок періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставлених позивачем товарів, про що було зазначено судом вище, з огляду на що судом самостійно здійснений перерахунок 3% річних, який за розрахунком суду становить 481,60 грн. (24828,33грн./100%х 3%/365дн.х236дн.), які підлягають стягненню з відповідача.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару в розмірі 276667,90 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем вірно на суму боргу за кожною видатковою накладною у період, починаючи з березня 2018 року по березень 2021 року, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 276667,90 грн.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості поставлених товарів у розмірі 1525,37 грн. та встановлено, що такий розрахунок є помилковими з огляду на невірно визначений початок періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставлених позивачем нафтопродуктів, що було встановлено судом вище, з огляду на що судом самостійно здійснено розрахунок розміру інфляційних втрат за кожний день прострочення за період з 27.02.2021 р. по 20.10.2021 р., який складає: 1489,69 грн. (24828,33 грн. * 1,060 - 24828,33 грн.), які підлягають стягненню з відповідача.
Щодо нарахування процентів за використання чужих коштів у розмірі 25% річних суд зазначає наступне.
Згідно п. 5.1.1 договору у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25% річних за весь період прострочення оплати.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
При цьому згідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором поставки щодо оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 25% річних за користування чужими грошовими коштами. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 25% річних в загальному розмірі 4506,51 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок 25% річних був здійснений позивачем невірно з огляду на невірно визначений позивачем початок періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставлених позивачем товарів, про що було зазначено судом вище, з огляду на що судом самостійно здійснений перерахунок 25% річних, який за розрахунком суду становить 4013,34 грн. (24828,33грн./100%х25%/365дн.х236дн.), які підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 2215,37 грн. (33240,69 грн. х 2270,00 грн./ 34060,27 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” до Науково-виробничого об'єднання “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення 34060,27 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Науково-виробничого об'єднання “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) (65058, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 3/5; код ЄДРПОУ 23857499) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, буд. 1; код ЄДРПОУ 33090871) основний борг в сумі 24828/двадцять чотири тисячі вісімсот двадцять вісім/грн. 33 коп., пеню в сумі 2427/дві тисячі чотириста двадцять сім/грн. 73 коп., 3% річних в розмірі 481/чотириста вісімдесят одна/грн. 60 коп., інфляційні втрати в сумі 1489/одна тисяча чотириста вісімдесят дев'ять/грн. 69 коп., 25% річних в сумі 4013/чотири тисячі тринадцять/грн. 34 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2215/дві тисячі двісті п'ятнадцять/грн. 37 коп.
3. В задоволені решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний Дім “Євротрубпласт” до Науково-виробничого об'єднання “Спецпожсервіс” (Товариство з обмеженою відповідальністю) відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 14 січня 2022 р.
Суддя В.С. Петров