17 січня 2022 року Справа № 915/1647/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченка О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль”, Каботажний спуск, 18, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 30083966,
до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу “Супутник”, вул. Чайковського, 22, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 23038034,
про: стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року в сумі 49757,62 грн, інфляційні втрати за період з грудня 2020 року по вересень 2021 року у розмірі 11262,12 грн, три відсотка річних у розмірі 2994,92 грн, 13650,53 грн пені та 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору,-
встановив:
12.11.2021 Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №09-01/1845 від 11.11.2021 (вх.№17011/21) про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу “Супутник” заборгованості у загальному розмірі 100 011,32 грн, у тому числі заборгованість за поставлену теплову енергію за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року в сумі 49757,62 грн, інфляційні втрати за період з грудня 2020 року по вересень 2021 року у розмірі 11262,12 грн, три відсотка річних у розмірі 2994,92 грн, 13650,53 грн пені та 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року відповідачу було поставлено теплової енергії на суму 368004,69 грн, за яку останній розрахувався не в повному обсязі, у зв'язку з чим за відповідачем рахувалась заборгованість у сумі 49757,62 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2021, вищевказану позовну заяву (єдиний унікальний номер судової справи № 915/1647/21) було передано на розгляд судді Ткаченку О.В.
Ухвалою суду від 17.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, відповідачу запропоновано в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
11.01.2022 позивачем до суду подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої повідомлено, що станом на 10.01.2022 відповідачем погашено заявлену у позові заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 49757,62 грн, що підтверджено наданими копіями платіжних доручень від 19.11.2021 № 287, від 03.12.2021 № 294 та копією банківської виписки з 04.01.2022. З огляду на викладене позивач просить зменшити позовні вимоги на суму основного боргу в розмірі 49757,62 грн та стягнути з відповідача 11262,12 грн інфляційних втрат, 2994,92 грн - 3% річних, 13650,53 грн пені та 2270,00 грн судового збору.
У Господарському процесуальному кодексі України передбачено право позивача зменшити розмір позовних вимог. Відповідно до усталеної судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (пункт 47 постанови Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі 923/1061/18). Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
За приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Таким чином суд приймає до розгляду заяву про зменшення позовних вимог та розглядає по суті вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 11262,12 грн інфляційних втрат, 2994,92 грн - 3% річних, 13650,53 грн пені та 2270,00 грн судового збору.
Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 17.11.2021 була направлена на адресу місцезнаходження відповідача, проте повернулась до суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Враховуючи викладене, керуючись приписами до ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі наявні у справі докази, господарський суд встановив.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності, регулюються Законом України "Про теплопостачання" та іншими нормативно-правовими актами (ст. ст. 2, 3 Закону України "Про теплопостачання").
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Пунктами 4, 6 ст. 19 вищевказаного Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ст. 5 вищевказаного Закону).
01 липня 2000 року між ДП “Миколаївська ТЕЦ” (далі - енергопостачальна організація) та ЖСК «Спутник» (далі - споживача) було укладено Договір №2049 на постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір), за умовами вказаного договору енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
У відповідності до п.2. Договору теплова елегія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275, ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
В силу ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Пунктом 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За умовами п.п. 6.2., 6.3. п. 6 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач проводить розрахунки за спожиту теплову енергію платіжними дорученнями в порядку планових платежів:
- Проміжний розрахунок за споживання теплової енергії в першій половині місяця в розмірі 50% планового обсягу теплоспоживання відповідно Додатку 1 до цього договору - до 15 числа кожного місяця;
- Остаточний розрахунок до 10 числа місяця, наступного за звітним за винятком суми проміжних платежів згідно рахунка енергопостачальної організації.
За умовами п.п. 6.6. п. 6 Договору споживачу щомісяця направляється акт прийому-передачі теплової енергії в гарячій воді (за формою додатка №4) за попередній місяць. Споживач зобов'язаний протягом п'яти календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом п'яти днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра енергопостачальній організації, акт прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді вважається прийнятим споживачем.
Позивач, на виконання зобов'язань за договором у період з листопада 2020 року по квітень 2021 року поставив відповідачу теплову енергію з метою теплозабезпечення приміщень, які знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. Чайковського, 22, на загальну суму 368004,69 грн, що підтверджується:
- нарядом на підключення від 10.11.2020 (а.с. 19);
- рахунками на оплату за теплову енергію за листопад 2020р. - квітень 2021 р. (а.с. 20-25);
- актами прийому-передачі теплової енергії в листопаді 2020 р. - квітні 2021 р. (а.с. 26-28);
- реєстрами щодо вручення рахунків, актів прийому-передачі за листопад 2020 р. - квітень 2021 р. відповідачу. (а.с. 29-34)
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як свідчать матеріали справи, за спожиті послуги з теплопостачання відповідачу було нараховано згідно рахунку № 2049 за листопад 2020 року - 45179,96 грн, рахунку № 2049 за грудень 2020 року - 72067,11 грн, рахунку № 2049 за січень 2021 року - 72319,60 грн, рахунку № 2049 за лютий 2021 року - 78814,94 грн, рахунку № 2049 за березень 2021 року - 71499,22 грн, рахунку № 2049 за квітень 2021 року - 28123,86 грн.
Як свідчать матеріали справи, оплата за спожиту теплову енергію за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року була здійснена відповідачем наступними платежами:
- Платіжним дорученням від 28.12.2020 № 166 на суму 10000,00 грн (а.с. 35);
- Платіжним дорученням від 13.01.2021 № 172 на суму 6000,00 грн (а.с. 36);
- Платіжним дорученням від 26.01.2021 № 176 на суму 35179,96 грн (а.с. 37);
- Платіжним дорученням від 25.02.2021 № 205 на суму 36067,11 грн (а.с. 38);
- Платіжним дорученням від 12.03.2021 № 208 на суму 15000,00 грн (а.с. 39);
- Платіжним дорученням від 30.03.2021 № 216 на суму 40000,00 грн (а.с. 40);
- Платіжним дорученням від 28.04.2021 № 228 на суму 50000,00 грн (а.с. 41);
- Платіжним дорученням від 31.05.2021 № 235 на суму 15000,00 грн (а.с. 42);
- Платіжним дорученням від 29.06.2021 № 242 на суму 25000,00 грн (а.с. 43);
- Платіжним дорученням від 27.07.2021 № 248 на суму 12500,00 грн (а.с. 44);
- Платіжним дорученням від 09.08.2021 № 252 на суму 15000,00 грн (а.с. 45);
- Платіжним дорученням від 13.08.2021 № 254 на суму 10000,00 грн (а.с. 46);
- Платіжним дорученням від 28.08.2021 № 255 на суму 5000,00 грн (а.с. 47);
- Платіжним дорученням від 07.09.2021 № 260 на суму 10000,00 грн (а.с. 48);
- Платіжним дорученням від 14.09.2021 № 263 на суму 4500,00 грн (а.с. 49);
- Платіжним дорученням від 20.09.2021 № 265 на суму 6000,00 грн (а.с. 50);
- Платіжним дорученням від 29.09.2021 № 269 на суму 8000,00 грн (а.с. 51);
- Платіжним дорученням від 19.10.2021 № 277 на суму 15000,00 грн (а.с. 52);
- Платіжним дорученням від 19.11.2021 № 287 на суму 15000,00 грн;
- Платіжним дорученням від 03.12.2021 № 294 на суму 4000,00 грн (а.с. 40);
- Платежі на суму 757,62 грн та на суму 30000,00 грн згідно банківської виписки від 04.01.2022.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 7.2.3. Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію споживач несе відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який нараховується пеня відповідно до Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР.
На підставі вказаних положень договору позивач згідно доданого до позову розрахунку просить стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який нараховується пеня, у загальній сумі 13650,53 грн (а.с. 7-8).
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суд зазначає, що нарахування пені позивач здійснив без врахування положень ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII, що призвело до необґрунтованого збільшення розміру пені.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно закріплених у ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII визначень споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач. При цьому колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Так, згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Дана норма введена в дію з 01.01.2019. В подальшому дія частини першої статті 26 була зупинена до 1 липня 2020 року згідно із Законом № 533-IX від 17.03.2020.
Аналогічні положення закріплені у п. 42 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений Законом України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII, як граничний, в даному випадку 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
Суд здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми пені з врахуванням ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII, а також виходячи з визначених позивачем періодів, та встановив, що правомірним буде нарахування пені у розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення в межах визначених позивачем періодів, що в загальному підсумку становить 2942,75 грн.
У стягненні пені в сумі 10707,78 грн слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю нарахування.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних, нарахованих по кожному з прострочених платежів за загальний період з 10.12.2020 по 21.10.2021, у сумі 2994,92 грн, розмір яких суд вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Також згідно наданого до суду розрахунку позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2020 року по вересень 2021 року в розмірі 11262,12 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги (зменшені позивачем до загальної суми 27907,57 грн) підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача пені в сумі 2942,75 грн, інфляційних втрат у розмірі 11262,12 грн, 3% річних у розмірі 2 994,92 грн.
За приписами ст.129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Таким чином, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи погашення відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 49757,62 грн після звернення позивача до суду з позовом, стягненню на користь позивача з відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у сумі 1957,03 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 238, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу “Супутник” (вул. Чайковського, 22, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 23038034) на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” (54020, м.Миколаїв, Каботажний спуск, 18, код ЄДРПОУ 30083966) пеню в сумі 2942,75 грн, інфляційні втрати у розмірі 11262,12 грн, 3% річних у розмірі 2994,92 грн та 1957,03 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 10707,78 грн пені.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 17.01.2022.
Суддя О.В. Ткаченко