17 січня 2022 року Справа № 915/1650/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; адреса електронної пошти: kanc@ntec.mk.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний код 30083966)
до відповідача: Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; адреса електронної пошти: kancel@mkrada.gov.ua; ідентифікаційний код 26565573)
про: стягнення 17 812,04 грн,
Суть спору:
12.11.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» надійшла позовна заява № 09/01/1848 від 11.11.2021 (з додатками), в якій позивач просить суд:
- прийняти позовну заяву до розгляду;
- розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження;
- стягнути з Миколаївської міської ради, через виконавчий комітет Миколаївської міської ради основний борг за теплову енергію в сумі 17 812,04 грн на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» на р/р НОМЕР_1 в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478;
- стягнути з Миколаївської міської ради, через виконавчий комітет Миколаївської міської ради 2270,00 грн судового збору на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» на р/р НОМЕР_2 в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: наряду на підключення опалення; відомостей споживання теплової енергії абонентом; вимоги № 10-01/1423 від 07.09.2021; рахунку № 4903 за теплову енергію, спожиту за період з 09.11.2020 по 12.04.2021; листа № 09/01/2047 від 21.12.2020 щодо надання інформації, з відповіддю на нього № 3102 від 24.12.2020; листа № 10/01/452 від 12.03.2021, з відповіддю на нього № 483/10/0108/21 від 06.04.2021; постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 642 від 17.03.2020, № 2252 від 30.11.2020; рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1087 від 04.11.2020, № 249 від 09.04.2021; застосування норм статей 11, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; та мотивовані тим, що відповідачем Миколаївською міською радою, як власником нежитлового приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 56 Б не проведено оплати за спожиту теплову енергію за період з 09.11.2020 по 12.04.2021. Позивач зазначає, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Ухвалою суду від 17.11.2021 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1650/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, на їх адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.
Так, позивач отримав копію ухвали 23.11.2021, що вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення.
Відповідач отримав копію ухвали 19.11.2021, що вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення.
02.12.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання б/н та без дати (вх. № 18163/21) про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, мотивоване зверненням Миколаївської міської ради для належного представництва в даній справі з запитами до виконавчих органів, на які станом на момент подання відповідного клопотання відповіді не отримано.
12.12.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позову заяву б/н та без дати (вх. № 18784/21), в якому заявник заперечує проти позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що між сторонами відсутні договірні відносини у спірний період та позивачем не доведено факт отримання відповідачем послуг постачання теплової енергії в нежитловому приміщенні за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 56 Б і взагалі не підтверджено наявності системи опалення.
Суд вважає за необхідне зауважити, що встановлений судом у відповідній ухвалі строк для подання відзиву для відповідача тривав до 06.12.2021.
За змістом ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Суд зазначає, що ГПК України не пов'язує право суду продовжити встановлений судом процесуальний строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин справи оцінює доводи, що наведені в обґрунтування заяви про продовження строку, та робить мотивований висновок щодо можливості продовження відповідного строку.
З урахуванням наведеного, з огляду на подання відповідачем клопотання б/н та без дати (вх. № 18163/21) про продовження строку для подання відзиву 02.12.2021 (до закінчення встановленого строку), суд з метою повного та всебічного розгляду справи № 915/1650/21, вважає за можливе продовжити відповідачу строк для надання відзиву, та долучити до матеріалів справи відзив на позову заяву б/н та без дати (вх. № 18784/21), який надійшов від відповідача 12.12.2021.
20.12.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 09-01/3468 від 20.12.2021, за змістом якої товариство заперечує проти аргументів відповідача, викладених у відзиві.
Станом на час розгляду справи будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача щодо стягнення з останнього основного боргу за теплову енергію.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини поставки позивачем відповідачу теплової енергії та нездійснення останнім розрахунків за поставлений товар.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- наряд на підключення опалення;
- відомості споживання теплової енергії абонентом;
- вимога № 10-01/1423 від 07.09.2021;
- рахунок № 4903 за теплову енергію, спожиту за період з 09.11.2020 по 12.04.2021;
- лист № 09/01/2047 від 21.12.2020 щодо надання інформації, з відповіддю на нього № 3102 від 24.12.2020;
- лист № 10/01/452 від 12.03.2021, з відповіддю на нього № 483/10/0108/21 від 06.04.2021;
- постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 642 від 17.03.2020, № 2252 від 30.11.2020;
- рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1087 від 04.11.2020, № 249 від 09.04.2021.
Відповідач будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» є суб'єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва.
В опалювальному сезоні 2020-2021 років позивач здійснював централізоване постачання теплової енергії до будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 56 Б, що підтверджується нарядом на підключення до централізованої системи опалення від 09.11.2020 (а.с. 22) та відомостями споживання теплової енергії абонентом (а.с. 23-28).
Приміщення за адресою м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 56 Б, площею 96,5 кв.м. належать територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради та не знаходяться в орендному користуванні, що вбачається з наявних в матеріалах справи: листа № 09/01/2047 від 21.12.2020 щодо надання інформації, з відповіддю на нього № 3102 від 24.12.2020; листа № 10/01/452 від 12.03.2021, з відповіддю на нього № 483/10/0108/21 від 06.04.2021.
Вказані обставини не були спростовані відповідачем в ході розгляду даної справи.
У даній господарській справі судом встановлено, що договір на надання послуг з централізованого опалення між позивачем та відповідачем не укладався.
За такого, нарахування за спожиту теплову енергію проводилися позивачем по тарифам для потреб бюджетних установ, зазначених в постановах Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 84 від 14.01.2020, № 2252 від 30.11.2020, згідно теплового навантаження, розрахованого пропорційно площі навантаження житлового будинку та відповідно до відомостей споживання теплової енергії.
При цьому, початок і закінчення опалювального періоду 2020-2021 років у житловому фонді та на інших об'єктах м. Миколаєва визначалися рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1087 від 04.11.2020, № 249 від 09.04.2021, згідно із якими відповідний опалювальний період тривав з 06.11.2020 по 12.04.2021.
З урахуванням наведеного, протягом опалювального періоду 2020-2021 років позивачем поставлялась відповідачу теплова енергія в гарячій воді з метою теплозабезпечення приміщень за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 56 Б, що підтверджується нарядом на підключення до централізованої системи опалення від 09.11.2020 (а.с. 22).
Факт постачання теплової енергії у спірний період підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями споживання теплової енергії абонента (а.с. 23-28).
Позивачем також було виставлено відповідачу рахунок № 4903 за теплову енергію, спожиту за період з 09.11.2020 по 12.04.2021 на суму 17 812,04 грн (а.с. 11).
Відповідач не здійснив розрахунків за поставлену теплову енергію, факту поставки теплової енергії на загальну суму 17 812,04 грн не спростував.
В порядку досудового врегулювання спору позивачем направлялася відповідачу вимога № 10-01/1423 від 07.09.2021 (а.с. 9) разом з розрахунком вартості спожитої у спірний період теплової енергії та рахунком за спожиту теплову енергію, у якій Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» вимагало терміново вжити заходів щодо погашення існуючої заборгованості. Вказана вимога залишилася без реагування відповідача.
Ухилення відповідача від проведення оплати за фактично отриману теплову енергію і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; транспортування теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору.
У відповідності до статті 16 Закону України «Про теплопостачання» встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання відноситься до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, у сфері теплопостачання.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до п.п. 9 п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 4 Правил, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до п. 14 Правил, споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Таким чином, законодавством України передбачено, що постачання теплової енергії здійснюється за договором купівлі-продажу, обов'язок із своєчасного укладення якого покладено саме на споживача теплової енергії.
У порушення зазначених норм законодавства в приміщеннях, які перебувають у власності відповідача, спожито у спірний період теплову енергію без укладання договору з позивачем.
Разом із тим, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Тобто відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 686/14833/15-ц (провадження № 61-26205св18).
Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17 та постанові від 21.05.2019 року у справі № 922/4239/16.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії у нежитлових приміщеннях, розташованих за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 56 Б, які належать відповідачу.
Факт теплопостачання підтверджено нарядом на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювального сезону та відповідними відомостями споживання теплової енергії. За період з 09.11.2020 по 12.04.2021 позивач поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 17 812,04 грн.
Відповідачем контррозрахунку вартості поставленої позивачем енергії у спірний період не надано, доводів позивача щодо визначення розміру теплового навантаження пропорційно займаної відповідачем площі приміщень від загальної площі та загального теплоспоживання будинку - не заперечено, а отже позовних вимог не спростовано.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 17 812,04 грн, строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
З урахуванням наведеного вище, у даній господарській справі суд установив, що Приватним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» належними, допустимими і достовірними доказами доведено, а Миколаївською міською радою не спростовано порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача як постачальника теплової енергії.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судовий збір за подання позову підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; ідентифікаційний код 04056612) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; ідентифікаційний код 30083966) борг за теплову енергію в сумі 17 812,04 грн, а також 2270,00 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; ідентифікаційний код 30083966);
Відповідач: Миколаївська міська рада (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573).
Повне рішення складено та підписано судом 17.01.2022.
Суддя О.Г. Смородінова